Вирок від 14 жовтня 2026 р. у справі №146/167/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №146/167/26

Суддя: Мішеніна С. В.

Справа № 146/167/26

Провадження №11-кп/801/921/2026

Категорія: 227

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі судового засідання: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці за апеляційними скаргами прокурора Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_8 , представника потерпілих-захисника ОСОБА_9 на вирок Томашпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2026 року у кримінальному провадженні, відомості по якому внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020000000823 від 02.08.2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Комаргород Тульчинського району Вінницької області, українки, громадянки України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

за участю сторін кримінального провадження

прокурора : ОСОБА_6

обвинуваченої: ОСОБА_8

захисника: ОСОБА_7

представника потерпілих-захисника: ОСОБА_9

потерпілих: ОСОБА_10 , ОСОБА_11

ВСТАНОВИВ:

02 серпня 2025 близько 13 год 40 хв. ОСОБА_8 , керуючи технічно – справним автомобілем «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_1 , маючи стаж водіння транспортним засобом менше двох років, рухаючись ділянкою автодороги Р-08, сполученням «Немирів-Ямпіль», в напрямку смт Томашпіль, поблизу с. Яришівка Тульчинського району Вінницької області, перевищила дозволену для неї на цій ділянці дороги швидкість (70 км/год), не забезпечила безпеку дорожнього руху, а саме не врахувала дорожню обстановку і стан транспортного засобу, не обрала такі прийоми керування автомобілем, які б дали їй змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, внаслідок чого змінила напрямок руху, перетнула горизонтальну розмітку 1.1.(вузька суцільна лінія) розділу 34 ПДР та допустила виїзд керованого нею автомобіля на зустрічну смугу руху, де склалося зіткнення з автомобілем «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_12 , який рухався зустрічною смугою руху у напрямку м. Тульчин Тульчинського району Вінницької області.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_12 від отриманих травм загинув на місці події, пасажирка його автомобіля ОСОБА_13 з отриманими тілесними ушкодженнями була госпіталізована до КНП «Томашпільська ЦРЛ».

Згідно з висновком судово-медичної експертизи у ОСОБА_12 виявлено такі тілесні ушкодження: політравма-закрита спінальна травма: переломовивих 2,3 шийних хребців із пошкодженням спинного мозку; закрита травма грудної клітки: закриті множинні двобічні переломи ребер; закрита травма черевної порожнини: розрив печінки; крововилив у навколониркову клітковину; закритий перелом лівого стегна і кісток правої гомілки; садна і синці тулуба, кінцівок, голови, забійна рана верхньої губи, яка ускладнилася порушенням функцій дихання і кровообігу, двобічним гемотораксом ( кров у плевральних порожнинах), гемоперитоніумом (кров у черевній порожнині 2000мл), що і явилося безпосередньою причиною смерті. Це підтверджується наявністю при розтині : перелому-вивиху 2.3 шийних хребців з пошкодженням спинного мозку, двобічних переломів ребер, крові в плевральній порожнині, розриву печінки, крові у черевній порожнині, перелому лівої стегнової кістки та кісток правої гомілки. Дані тілесні ушкодження виникли в результаті дії тупого (х/ твердого (х) предмета (в) чи об такий (і), можливо при ДТП, за умов вказаних у описовій частині даної постанови та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті і стоять у причинному зв`язкузі смертю. Всі тілесні ушкодження мають прижиттєвий характер.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи у ОСОБА_13 виявлені такі тілесні ушкодження політравма: закритий поперечний перелом кісток лівої кульшової западини з крайовим переломом задньої стінки, переломи правої лонної та сідничної кісток, внутрішньосуглобовий перелом бокоовї маси правої крижової кістки з розривом правого крижово-клубовогоз`єднання, перелом правого поперечневого відростку 1,5 зі зміщенням, розрив донного симфізу, заочеревинна гематома; різана рана 2-го пальця лівої кисті; ЗЧМТ, с трус головного мозку; гострий спровокований тромбоз глибоких вен лівої нижньої кінцівки з оклюзією гомілкового сегменту. Дані тілесні ушкодження виникли в результаті дії тупого (х) твердого )х) предмета (в), чи об такий (і), до яких відносяться деталі та частини автомобіля, можливо при ДТП 02 серпня 2025 та відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості, які призвели до довготривалого розладу здоров`я більше як 21 доба, які не є небезпечними для життя потерпілого.

Таким чином, водій ОСОБА_8 за вищевикладених обставин порушила вимоги п.п.10.1, 12.1 та 12.6 (б) та вимоги горизонтальної дорожньої розмітки 1.1.(розділ 34 « Дорожня розмітка») ПДР, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, згідно з якими :

-горизонтальна розмітка 1.1.(вузька суцільна лінія) – поділяє транспортні потоки протилежних напрямків (осьова розмітка) на дорогах з двома чи трьома (2+1) смугами руху в обох напрямках;

-п.10.1 – «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

-п.12.1 – «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ними;

- п.12.6 – «поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.5.1, дозволяється рух із швидкістю: б) транспортним засобом, яким и керують водії із стажем до 2 років, не більше 70 км/год».

Порушення водієм ОСОБА_8 , вимог п..п 10.1, 12.1., 12.б (б) та вимог горизонтальної дорожньої розмітки 1.1 (розділ 34 «Дорожня розмітка») Правил дорожнього руху знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме із настанням смерті ОСОБА_12 та спричиненням середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_13 .

Прокурор Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, просила вирок Томашпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2026 року скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність таз підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м`якість.

Ухвалити свій вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк основного покарання строк її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 22.12.2025 по 19.02.2026 з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Строк відбування додаткового покарання обчислювати з моменту закінчення основного покарання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Захисник ОСОБА_7 , обвинувачена ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, просили змінити вирок Томашпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2026 року в частині призначення покарання, а саме пом`якшити призначене ОСОБА_8 покарання у виді трьох років позбавлення, звільнивши її від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю до трьох років, відповідно до ч.2 ст. 75 КК України , призначивши їй обов`язки передбачені ст. 76 КПК України на розсуд суду, з урахуванням висновків органу пробації.

Представник потерпілих-захисник ОСОБА_9 в інтересах потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, просив вирок Томашпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2026 щодо обвинуваченої ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та з невідповідності підстав призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченої через м`якість.

Ухвалити новий вирок, яким визнати обвинувачену ОСОБА_8 , винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання: за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 30 (три) роки.

Виключити з мотивувальної частини вироку обставину, що пом`якшує покарання, а саме щире каяття.

Вироком Томашпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2026 року ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_8 у строк відбування покарання, строк перебування під цілодобовим домашнім арештом у період з 22 грудня 2025 року по 19 лютого 2026 включно з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави витрати, пов`язані з проведенням експертиз в кримінальному провадженні в сумі 3119,90 грн, 3565,60 грн, 3119,90 грн, 3119,90 грн, 3119,90 грн, 3119, 90 грн.

Скасовано арешт накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2025 року на автомобіль марки «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_3 , власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_14 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ; автомобіль «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_11 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , документии свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 .

Вирішено долю речових доказів.

Вимоги апеляційної скарги прокурора мотивовано тим, що суд першої інстанції при призначенні покарання належним чином не оцінив ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким, конкретні обставини вчинення злочину, а саме те, що ОСОБА_8 грубо порушила вимоги Правил дорожнього руху, керуючи транспортним засобом з перевищенням швидкості, здійснила виїзд керованого нею автомобіля на зустрічну смугу руху, не визнала під час досудового розслідування свою винуватість, не попросила вибачення в потерпілих за вчинене.

Крім того, згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тому наслідки кримінального правопорушення у вигляді загибелі потерпілого ОСОБА_12 є тяжкими та непоправними, що підвищує суспільну небезпечність вчиненого злочину. У зв`язку з викладеним, за встановлених обставин мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді 3 років позбавлення волі не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися

Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових злочинів іншими водіями.

Строк покарання у виді 3 років позбавлення волі, визначений судом першої інстанції, не відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

Вимогами п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України передбачено, що у разі визнання особи винуватою судом у резолютивній частині вироку, серед іншого, зазначається початок строку відбування покарання.

Як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку, судом першої інстанції ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та визначено покарання у виді три років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Відповідно ст. 55 КК України строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.

В порушення вимог ст. 374 КПК України судом не визначено початок строку відбування призначеного ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, який слід обчислювати з моменту відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.

Таким чином, слід вказати в резолютивній частині вироку, що початок строку відбування ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обчислювати з моменту відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.

Вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_8 мотивовано тим, що обвинувачену ОСОБА_8 було засуджено за кримінальне правопорушення, яке не передбачено кримінальним кодексом України та зміст оскаржуваного вироку в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 суперечить точному змісту ч.2 ст. 286 КК України.

На думку сторони захисту, приймаючи оскаржуване рішення, суд не мав права виходити за межі обвинувачення та надавати «емоційну» оцінку діяння вчиненого обвинуваченою ОСОБА_8 категорією, яка не зазначена в обвинувальному акті, а саме: «грубе порушення» або «не грубе порушення».

Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що об`єктивна сторона складу злочину передбаченого ч. 2 ст.286 КК України порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження. Об`єктивна сторона складу цього злочину не передбачає спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Натомість спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом передбачено ч. 1 ст. 286 КК України.

Під час розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні №12025020000000823 від 02.08.2025 обвинуваченій ОСОБА_8 не пред`являлось обвинувачення у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, в тому числі не було повідомлено підозру за цією нормою КК України.

Таким чином, обвинувачену ОСОБА_8 було засуджено за кримінальне правопорушення, яке не передбачено Кримінальним кодексом України та зміст оскаржуваного вироку в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 суперечить точному змісту ч. 2 ст. 286 КК України.

Приймаючи рішення про призначення покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, без застосування ст. 75 КК України суд в оскаржуваному вироку зазначив, що «обвинувачена ОСОБА_8 поставила під загрозу життя і здоров`я, як власне так і потерпілих, що призвело до загибелі однієї особи та тяжких наслідків для інших.» Також суд не мав право обґрунтовувати таке рішення тим, що діяння обвинуваченої ОСОБА_8 призвело до загибелі однієї особи та тяжких наслідків для інших.

Сторона захисту вважає, що при прийняття рішення про незастосування ст. 75 КК України, необґрунтованим, є твердження суду, що діяння обвинуваченої ОСОБА_8 призвели до тяжких наслідків для інших. По перше, невідомо про яких «інших» чи «інших осіб» значає суд в оскаржуваному рішенні. В результаті ДТП, окрім смерті ОСОБА_12 , були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження тільки ОСОБА_13 і більше нікому.

Суд не визнав обставину, що пом`якшує покарання перерахування обвинуваченою ОСОБА_8 на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку ЗСУ грошову суму у розмірі 60 000 грн., що відповідно рішень Верховного Суду може визнаватись судом як пом`якушуюча обставина у зв`язку з тим, що вияв патріотизму і вчинення дій на користь суспільства і держави свідчить про можливість виправлення особи через більш м`яке покарання.

Суд зазначив, але не визнав пом`якшуючою покарання обставиною, що обвинувачена ОСОБА_8 здійснила всі можливі заходи, щоб компенсувати матеріальний та моральний збиток на користь потерпілих у розмірі еквівалентному 15000 доларів США, а саме потерпілій ОСОБА_15 у розмірі еквівалентному 5000 доларів США в якості компенсації витрат на лікування та моральної шкоди пов`язаної з отриманням нею тілесних ушкоджень, а також потерпілій ОСОБА_11 у розмірі еквівалентному 10000 доларів США в якості компенсації витрат на поховання її батька ОСОБА_12 та моральної шкоди пов`язаної з його смертю.

На думку сторони захисту, при призначенні покарання суд не врахував молодий вік обвинуваченої ОСОБА_8 , якій на момент цього ДТП тільки виповнилось 18 років, а на момент проголошення вироку виповнилось всього 19 років.

На теперішній час ОСОБА_8 зарахована на навчання до Вінницького національного аграрного університету на факультет агрономії.

На думку сторони захисту суд хоча зазначив, але не врахував, що ОСОБА_8 має інвалідність 3 групи та необхідність проходження реабілітації для відновлення стану здоров`я, що неможливо здійснити в умовах установи відбування покарань. Суд не заначив, чому не прийняв до уваги досудову доповідь органу пробації, з якої вбачається, що на думку органу пробації, виправлення ОСОБА_8 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (в т.ч. для окремих осіб)

Захисник вважає, що думка потерпілих щодо виду та розміру покарання не є для суду вирішальною.

Вимоги апеляційної скарги представника потерпілих - захисника ОСОБА_9 мотивовано тим, що суд першої інстанції при визначенні міри покарання обвинуваченій ОСОБА_8 недостатньо врахував ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого нею кримінального правопорушення, внаслідок чого призначив покарання, яке є явно несправедливим через його м`якість.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції, призначаючи покарання, врахував обставину, що пом`якшує покарання відповідно до ст. 66 КК України щире каяття, яке, на думку потерпілих, є неналежно обґрунтованим.

При цьому суд не врахував рекомендації, викладені у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7, згідно з якими визнання будь-якої обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивованим у вироку.

Також судом першої інстанції належним чином не враховано думку потерпілих у цьому провадженні, які просили обрати максимальну міру покарання у вигляді восьми років позбавлення волі.

Натомість суд дійшов власного висновку та призначив мінімальний термін.

Крім того, поза увагою суду залишилися незворотні наслідки вчиненого злочину: життя людини неможливо повернути, як і неможливо усунути моральні чи психологічні страждання, яких зазнали близькі особи.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення та правильно кваліфікував дії ОСОБА_8 , однак при вирішенні питання про покарання надав надмірного значення позитивним даним про особу обвинуваченої. Суд недостатньо врахував характер порушення ПДР, незворотність наслідків, смерть потерпілого та необхідність досягнення загальних цілей покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала подану прокурором апеляційну скаргу, просила задоволити, захисника ОСОБА_7 , обвинувачену ОСОБА_8 , які просили задоволити апеляційну скаргу сторони захисту, відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора та представника потерпілих-захисника ОСОБА_9 , потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , потерпілих, представника потерпілих-захисника ОСОБА_9 , які просили задоволити подану захисником ОСОБА_9 апеляційну скаргу, відмовити у задоволені апеляційної скарги сторони захисту, обговоривши доводи апеляційних скарг,суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, апеляційна скарга представника потерпілих-захисника ОСОБА_9 підлягає до часткового задоволення, в задоволенні апеляційної скарги захисника, обвинуваченої слід відмовити, виходячи з наступних підстав

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини, кваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за ч.2 ст. 286 КК України в апеляційних скаргах не оспорюється.

Судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_8 проведено в порядку ч.3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до імперативних вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, таке судове рішення не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду.

Разом із тим, як зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 756/5578/15-к та Касаційного кримінального суду у справі № 165/2663/19, норми процесуального закону не містять обмежень щодо апеляційного оскарження кримінально-правової кваліфікації дій, навіть якщо було застосовано ч. 3 ст. 349 КПК України. Питання правильного застосування закону про кримінальну відповідальність є обов`язком суду і не залежить від згоди учасників процесу.

З урахуванням зазначеного, доводи захисника щодо кваліфікації дій ОСОБА_8 підлягають перевірці апеляційним судом у загальному порядку.

Доводи сторони захисту про те, що вирок суду в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 суперечить змісту ч. 2 ст. 286 КК України, є юридично неспроможними.

Відповідно до матеріального права України, злочин, передбачений ст. 286 КК України, є кримінальним правопорушенням із матеріальним складом.

Внаслідок однієї дорожньо-транспортної пригоди єдиного акту протиправної поведінки водія ОСОБА_8 одночасно настали наслідки, передбачені різними частинами статті 286 КК України смерть водія ОСОБА_12 та тілесні ушкодження середньої тяжкості пасажирки ОСОБА_13 , тому вчинене діяння становить один єдиний злочин. У такому випадку діє правило кваліфікації: більш тяжкий наслідок (смерть людини) поглинає менш тяжкий наслідок (середню тяжкість) та усі протиправні дії водія охоплюються повністю тією частиною статті, яка передбачає найсуворішу відповідальність, тобто ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до правового висновку Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного у Постанові ККС ВС у справі № 372/3937/23, якщо в результаті однієї ДТП декільком особам заподіяно наслідки, які підпадають під різні частини статті 286 КК України, окрема кваліфікація за ч. 1 ст. 286 КК є помилковою, усі дії водія кваліфікуються виключно за частиною 2 цієї статті 286 КК України.

Таким чином, дії ОСОБА_8 , які потягли одночасно наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК України, потребують кваліфікації виключно за ч. 2 ст. 286 КК України, якою передбачено найбільш тяжкі наслідки з наслідків, що настали.

Посилання сторони захисту про те, що ОСОБА_8 засуджено за «непередбачене законом правопорушення» є безпідставними.

Органами досудового розслідування та судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку вірно вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням усіх наслідків та повного обсягу заподіяної шкоди. Ігнорування травм потерпілої ОСОБА_13 призвело б до неповноти судового розгляду.

Внесення відомостей про середньої тяжкості травми пасажирки є констатацією фактичних обставин єдиної події ДТП, а не вигадуванням «нового злочину», як вважає захисник.

Доводи апеляційної скарги захисника про «емоційність» висновків суду та вихід за межі обвинувачення є безпідставними.

Поняття «грубе порушення» є оціночною судовою категорією, яка безпосередньо випливає з вимог ст. 65 КК України щодо оцінки ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Обвинувачена ОСОБА_8 вчинила не поодиноку технічну помилку, а припустилася комплексу свідомих порушень імперативних вимог ПДР.

Керуючи автомобілем як водій-новачок зі стажем менше двох років, для якої п. 12.6 «б» ПДР встановлено жорстке обмеження швидкості не більше 70 км/год, вона перевищила цю швидкість, не врахувала дорожню обстановку, перетнула вузьку суцільну лінію розмітки 1.1 та виїхала на зустрічну смугу руху, де скоїла лобове зіткнення.

Такий характер дій об`єктивно свідчить про високий ступінь грубості провини, що судом оцінено виключно в межах правового поля.

З огляду на це, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи діяв виключно в межах пред`явленого обвинувачення та відповідно до вимог ст. 337 КПК України.

Надання судом правової оцінки діям водія як "грубому порушенню" є належною реалізацією принципу індивідуалізації покарання та оцінки ступеня тяжкості правопорушення, а тому доводи сторони захисту про порушення судом меж процесуального обвинувачення чи упередженість висновків є повністю безпідставними.

Сторона захисту у апеляційній скарзі викладає доводи, щодо доцільності застосування ст. 75 КК України, ст. 76 КК України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції в дотримання вимог ст. 65, ст. 50 КК України вірно прийнято рішення про призначення покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності у суду обґрунтованих підстав дійти висновку, що з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без його ізоляції від суспільства.

Відповідно до правової позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 290/669/18, наявність суто формальних даних, які позитивно характеризують особу винуватого (зокрема, відсутність попередніх судимостей, молодий вік, позитивні характеристики за місцем проживання чи навчання), не зменшує високий ступінь суспільної небезпеки самого кримінального правопорушення, якщо внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху настали тяжкі та непоправні наслідки. Суд касаційної інстанції чітко наголосив, що наслідки у виді смерті людини є абсолютними, незворотними і за своєю природою не можуть бути компенсовані жодними матеріальними чи іншими позитивними чинниками.

При прийнятті рішення судом враховано, особу обвинуваченої ОСОБА_8 , яка має інвалідність 3 групи, позитивно характеризується, раніше не судима, вину визнала повністю, з метою відшкодування шкоди потерпілим відкрила депозитний рахунок на суму 15000 доларів США, перерахувала на спеціальний рахунок кошти на підтримку ЗСУ у розмірі 60000 грн, досудову доповідь органу пробації, з якої вбачається, що виправлення ОСОБА_8 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, думку потерпілих, обставину, яка пом`якшує покарання обвинуваченої щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої та визначено покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Обставини на які посилається сторона захисту не спростовує рішення щодо виду покарання.

Суд апеляційної інстанції вважає, що звільнення від відбування покарання з випробуванням у цьому випадку суперечитиме загальним засадам призначення покарання (ст. 65 КК України) та не здатне забезпечити належний загальнопревентивний ефект у суспільстві, а тому реальне відбування основного покарання у виді реального позбавлення волі є єдиним справедливим і законним заходом примусу.

Доводи представника потерпілих-захисника ОСОБА_9 про те, що суд належним чином не врахував характер порушення ПДР та незворотність наслідків смерть потерпілого є безпідставними

Відповідно до ч. 4 ст. 67 КК України, при призначенні покарання не можуть враховуватися як обтяжуючі обставини ті ознаки кримінального правопорушення, які є елементами його складу та впливають на його кваліфікацію.

Оскільки ОСОБА_8 притягається до відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК України, такі наслідки, як порушення правил безпеки дорожнього руху та смерть потерпілого, вже повністю охоплюються диспозицією цієї статті.

Їх додаткове врахування як фактора для посилення покарання є подвійною відповідальністю та прямим порушенням кримінального закону.

Посилання захисника ОСОБА_9 на пункт 5 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 р. № 7 є неспроможним, оскільки суд першої інстанції у вироку чітко зазначив, на підставі яких саме даних він дійшов висновку про наявність пом`якшуючої обставини щирого каяття, а саме на підставі безпосереднього сприйняття показань обвинуваченої під час судового засідання, її поведінки.

Суд апеляційної інстанції вважає, що щире каяття знайшло підтвердження і під час апеляційного розгляду, оскільки обвинувачена ОСОБА_8 висловила жаль щодо вчиненого, пояснила свою поведінку, яку потерпілі сприйняли як відсутність щирого каяття тим, що внаслідок ДТП вона проходить курс лікування, вживає медикаменти, зокрема антидепресанти по рекомендації лікарів, не може себе почувати спокійно, оскільки постійно прокручує в голові події ДТП, через травму правої руки у неї погано відображається міміка на обличчі, що може сприйматися потерпілими як відсутність каяття, з метою відшкодування шкоди потерпілим відкрила депозитний рахунок на суму 15000 доларів США, перерахувала на спеціальний рахунок кошти на підтримку ЗСУ у розмірі 60000 грн.

Перерахування коштів на депозитний рахунок з метою відшкодування шкоди, суд апеляційної інстанції приймає як обставину, що свідчить також про щире каяття.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 5 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», щире каяття характеризується суб`єктивним ставленням особи до скоєного злочину на момент розгляду справи в суді, що виражається у критичному осуді своєї поведінки, повному визнанні провини та готовності нести відповідальність

Однак, наявні підстави для скасування вироку.

Суд апеляційної інстанції, вважає доводи прокурора, представника потерпілих-захисника ОСОБА_9 щодо невідповідності призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості обгрунтованими.

Вимога представника потерпілих про призначення максимальної міри покарання ґрунтується виключно на емоційному сприйнятті трагедії, що є зрозумілим для сторони потерпілих, але не є обов`язковим критерієм для суду під час ухвалення рішення.

Судова практика чітко визначає, що думка потерпілих не є вирішальною і не має для суду імперативного (обов`язкового) характеру при визначенні міри покарання.

Суд є самостійним та незалежним органом правосуддя, який керується законом, а не позицією сторін провадження.

Оскільки у справі встановлено пом`якшуючу обставину (щире каяття) та відсутні обтяжуючі обставини, призначення максимального строку покарання, передбаченого санкцією статті, суперечило б загальним засадам призначення покарання (ст. 65 КК України) та принципу справедливості й гуманізму.

Призначення максимального покарання за законом застосовується у випадках, коли діяння супроводжується обтяжуючими обставинами стан алкогольного сп`яніння, втеча з місця ДТП, залишення в небезпеці або коли особа обвинуваченого демонструє повну антисоціальну спрямованість.

У даному провадженні обтяжуючих обставин судом не встановлено, обвинувачена ОСОБА_8 вчинила необережний злочин, раніше не судима, має інвалідність 3 групи, щиро розкаялася та вжила реальних заходів для матеріального виявлення каяття відкриття депозиту на 15,000 тисяч доларів для потерпілих та допомога ЗСУ.

За таких умов призначення максимального строку вісім років позбавлення волі було б явним порушенням принципу пропорційності, що заборонено ст. 50 КК України.

Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.

Виходячи з завдань мети покарання, визначеної в статті 50 КК України, а також враховуючи положення ч.2 ст. 65 КК України щодо індивідуалізації призначеного покарання, зокрема, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора.

Згідно роз`яснень викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2023 року справа № 702/301/20 при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Правилами дорожнього руху України регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватись усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, через це уникнення обвинуваченим справедливого покарання негативно вплине й на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності Суворо дотримуватись Правил дорожнього руху.

Саме через вибіркову безкарність водіїв, які порушують Правила дорожнього руху, смертність та травматизм на дорогах України залишаються невиправдано високими, а відповідально ставляться до додержання вказаних правил вкрай мала частина водіїв.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність призвело до невідповідності покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Відповідно до вимог ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Вирішуючи питання про призначення покарання, суд апеляційної інстанції у відповідності з положеннями ст.50, ст.65 КК України, керуючись роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» враховує те, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченою ОСОБА_8 відноситься згідно ст. 12 КК України до тяжких злочинів, вчинених з необережності, обставини вчинення кримінального правопорушення, те, що обвинувачена має інвалідність 3 групи, позитивно характеризується, раніше не судима, вину визнала повністю, з метою відшкодування шкоди потерпілим відкрила депозитний рахунок на суму 15000 доларів США, перерахувала на спеціальний рахунок кошти на підтримку ЗСУ у розмірі 60000 грн, досудову доповідь органу пробації, з якої вбачається, що на думку органу пробації, виправлення ОСОБА_8 без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, думку потерпілих, які наполягають на максимальній мірі покарання, обставину, яка пом`якшує покарання шире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання та вважає за доцільне визначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, що буде відповідати принципам законності, обґрунтованості, індивідуалізації покарання.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що обвинувачена ОСОБА_8 визнавала свою вину як і в судах першої та апеляційної інстанцій. Надаючи правдиві показання, вона активно сприяла встановленню істини у справі, неодноразово публічно висловлювала глибокий жаль, співчуття родині потерпілих і готовність добровільно відшкодувати шкоду в еквіваленті 15 000 доларів США.

Така поведінка у своїй сукупності об`єктивно засвідчує її справжній внутрішній стан дієвого розкаяння та прагнення загладити провину.

З огляду на це, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції мав обгрунтовані підстави визнати щире каяття ОСОБА_8 обставиною, яка пом`якшує покарання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України

У апеляційній скарзі прокурор вірно звернув увагу, що в порушення вимог ст. 374 КПК України судом не визначено початок строку відбування призначеного ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" та пункті 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" акцентовано увагу судів на необхідності суворого і точного виконання вимог закону щодо змісту резолютивної частини обвинувального вироку. Вона повинна бути викладена чітко, ясно та однозначно, щоб при виконанні вироку не виникало жодних сумнівів чи двозначностей стосовно виду та розміру покарання, призначеного судом, а також суті інших викладених у ній рішень.

Вимогами п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України чітко передбачено, що у разі визнання особи винуватою, суд у резолютивній частині вироку обов`язково зазначає, серед іншого, початок строку відбування покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та тексту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначив їй покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Водночас, відповідно до імперативних вимог ч. 3 ст. 55 КК України, у разі призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю до основного покарання у виді позбавлення волі, його строк обчислюється саме з моменту повного відбуття основного покарання.

В порушення вимог ст. 374 КПК України та імперативних приписів матеріального права, місцевий суд належним чином не визначив момент початку обчислення строку призначеного ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, який у даному випадку слід обчислювати з моменту повного відбуття основного покарання у виді позбавлення волі

Відповідно до вимог ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.403, 404, 405, 407, 409, 413 414,420,615 КПК України, суд апеляційної інстанції , -

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу прокурора з доповненнями задоволити .

Апеляційну скаргу представника потерпілих захисника ОСОБА_9 задоволити частково.

Відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , обвинуваченої.

Вирок Томашпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2026 року щодо

ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України скасувати в частині призначеного покарання .

Ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк основного покарання строк її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 22.12.2025 по 19.02.2026 з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Строк відбування додаткового покарання обчислювати з моменту закінчення основного покарання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

На підставі ч.4 ст. 532 КПК України судове рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Оригінал: reyestr.court.gov.ua