Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №686/33636/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/33636/25

Провадження № 2/686/3408/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючої судді – Порозової І.Ю.,

за участю секретаря Кшановської Є.З.,

позивача ОСОБА_1 ,

прокурора Гаврилова Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Хмельницького цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Хмельницької міської ради.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 грудня 2023 року у справі № 686/29126/23.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2024 року у справі № 686/16508/24 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 10 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2025 року у справі № 686/16276/24 визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3 за місцем проживання батька - ОСОБА_1 .

Разом з тим, з моменту розірвання шлюбу між сторонами відповідач: не проживає разом із дитиною, не виконує покладений на неї батьківський обов`язок, не відвідує дитину за місцями її проживання та навчання, не спілкується та не підтримує будь-яких контактів з дитиною з грудня 2024 року, не здійснює лікування та оздоровлення дитини.

Отже, поведінка відповідача свідчить про фактичне її ухилення від виконання батьківських обов`язків і повну втрату зв`язку з дитиною, що суперечить її найкращим інтересам.

Основний обов`язок щодо виховання та утримання дитини здійснює виключно позивач ОСОБА_1 .

Станом на момент формування цієї позовної заяви ОСОБА_3 спільно проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що має можливість забезпечити дитині належні умови проживання, повною мірою займатися його вихованням та утриманням.

З огляду на перелічені обставини та з метою врахування інтересів дитини щодо повноцінної реалізації усіх його прав, позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді від 02 грудня 2025 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

15 квітня 2026 року представник органу опіки і піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради подала до суду Висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 386/01-31 від 10.04.2026 року.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вимоги позову підтримав, просив його задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, оскільки сам факт не прийняття участі матері у вихованні дитини не свідчить про наявність негативного умислу з її боку, а тому позбавлення матері батьківських прав не в інтересах малолітньої дитин.

Представник третьої особи - органу опіки і піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 , яка повідомлена про час і місце розгляду справи належним чином, в судове засідання не з`явилась, відзиву на позов не подала. Відповідно до ст. 223 ч. 4 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів – в порядку заочного розгляду.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши наданні докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_1 , його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 грудня 2023 року у справі № 686/29126/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 09.01.2024 року.

Судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2024 року у справі № 686/16508/24 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 10 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2025 року у справі № 686/16276/24 визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3 за місцем проживання батька - ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою № Б-03-24308 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 30.05.2024 року позивач зареєстрований разом із сином ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до характеристики Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області від 05.08.2024 року, на території обслуговування Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області за період проживання громадянин ОСОБА_1 зарекомендував себе позитивно, до адміністративної відповідальності не притягувався, алкогольними напоями не зловживає, схильності до вживання наркотичних речовин не має, у сумнівних компаніях помічений не був, на обліках в НПУ не перебуває, компрометуючі матеріали відносно останнього відсутні. Скарги до правоохоронних органів стосовно поведінки останнього не надходили.

Згідно копії висновку практичного психолога КЗЗСО «Початкова школа № 2 Хмельницької міської ради» про відношення дитини до батьків від 18.10.2024 року № 01-39/157 для дослідження сфери міжособистісних стосунків в сім`ї учня 1-Д ОСОБА_3 і його відношення до батьків практичним ПСЕ проведено індивідуальні діагностичні дослідження, індивідуальні бесіди. Оцінюючи ієрархію і зміст основних мотиваційних ліній поведінки ставлення до членів родини, особливостей психічного розвитку учня, на основі результатів проведених досліджень можна зробити наступні висновки: за методикою ОСОБА_5 «Оцінювання рівня тривожності й схильності дитини до неврозу» за шкалою балів показник складає 4 бали, що свідчить про несуттєві відхилення в психоемоційному стані дитини і є вираженням вікових особливостей дитини, котрі з часом минуть; за методикою «Три дерева», як знакову і основну фігуру на перше місце дитина ставить фігуру батька, а на друге - матері; за результатами тест - казки «Пташеня» дитина бачить батька як того, хто першим прийде на допомогу; за шкалою сприйняття внутрішньо сімейних стосунків (методика Рене Жиля) в системі міжособистісних відносин дитина віддає перевагу батькові; за шкалою виборів батько отримав 12 виборів, мати отримала 7 виборів. За результатами досліджень на даний момент слід відмітити більшу прихильність дитини до батька та меншу прихильність до матері.

Відповідно до копії довідки тренера з дзюдо ОСОБА_6 , дитина ОСОБА_3 відвідує заняття з дзюдо з кінця лютого 2026 року; за період відвідування на заняття приводить та забирає батько ОСОБА_1 ; організаційні питання вирішуються батьком; комунікація щодо занять та фізичного розвитку дитини здійснюється з батьком; за час відвідування занять мати дитини ОСОБА_2 участі у комунікації та організаційних питаннях не приймала.

Відповідач ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , яка станом на 31.03.2026 року становить 88 618,80 грн., що підтверджується копією відповідного розрахунку № 38693 від 22.04.2026 року.

Копією виписки із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_8 № 21006 від 03.04.2026 року підтверджено, що на візити до лікаря дитина приходить з татом.

Згідно з копією довідки ФОП ОСОБА_9 (вчитель з англійської мови) від 31.03.2026 року, дитина ОСОБА_3 відвідує заняття з вивчення англійської мови з квітня 2025 року; за період відвідування організаційні питання вирішує батько ОСОБА_1 ; дитину на заняття приводить та забирає виключно батько; комунікація щодо навчального процесу здійснюється з батьком; за час відвідування занять мати дитини ОСОБА_2 участі у комунікації та організаційних питаннях не приймала.

Аналогічного змісту і довідка ФОП ОСОБА_10 (представника гуртка робототехніки ST Falcon) від 10.04.2026 року.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 пояснили, що ОСОБА_1 розлучений з дружиною і проживає разом із сином, ОСОБА_2 виїжджала за кордон, чи спілкується вона з сином свідки не знають.

Згідно з ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 386/01-31 від 10.04.2026 року, обстежено житлово-побутові умови дитини, вони належні. Обстежити житлово-побутові умови матері не вдалося. ОСОБА_2 надіслала заяву про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, просить слухати питання без її присутності. У справі немає документів, які б свідчили про ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків. Органу опіки та піклування не надано інформації, яка підтверджує винну поведінку матері, свідоме та систематичне нехтування батьківськими обов`язками, ухилення від виховання і утримання дитини, попередження її про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини позивач по справі свою позицію підтримав. У висновку практичного психолога КЗЗСО «Початкова школа № 2 Хмельницької міської ради» відмічено більшу прихильність ОСОБА_13 до батька та меншу - до матері. Органу опіки та піклування не надано підтвердження того, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину. На сьогодні немає підтвердження, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав змінить життя дитини на краще. Ухилення від виконання своїх обов`язків із виховання дитини повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, змінити її в кращу сторону не бажає, нехтуючи при цьому найкращими інтересами дитини. Враховуючи вищевказане, орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами 1-4 статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1 статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року (справа № 753/2025/19) дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує невиконувати свої батьківські обов`язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання дитини, оскільки не піклується про фізичний і духовний розвиток свого сина, не спілкується з дитиною, не дбає про нього, не здійснює лікування та оздоровлення дитини.

Отже правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Нормами статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Надані позивачем докази не дають можливості стверджувати, що відповідач винно умисно ухиляється від своїх обов`язків.

Оцінюючи результати психологічного обстеження дитини КЗЗСО «Початкова школа № 2 Хмельницької міської ради» про відношення дитини до батьків від 18.10.2024 року № 01-39/157, де відмічено більшу прихильність дитини до батька та меншу прихильність до матері, проте не встановлено відсутності матері в житті дитини або її негативний вплив на психоемоційний стан сина.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суду не надано доказів, що до відповідача були застосовані будь-які засоби попередження та впливу. Так, немає жодних документально підтверджених відомостей, що з відповідачем уповноважені служби або представник навчального закладу проводили роз`яснювальні бесіди про необхідність змінити свою поведінку, або їй направлялись відповідні листи тощо.

У справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, докази, що відповідачу раніше виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка була предметом розгляду компетентних органів.

Отже, докази, які були надані позивачем, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно її сина ОСОБА_7 .

Суд звертає увагу на висновок у справі «Mandet c. France», в якій 11 років бездіяльності батька не розглядалась Європейським судом як обставина, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Навпаки, суд зазначив, що існує потенційна вигода майбутніх дитячо-батьківських відносин, оскільки поновлення цього зв`язку надає дитині можливість отримати більше, ніж втратити.

Позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. У цій ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне невиконання відповідачем своїх обов`язків.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому суд вважає за необхідне у позові відмовити.

Суд вважає, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

Проте встановлені судом обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-289, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини ОСОБА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 16.10.2026 року.

Суддя: