Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №138/2698/26 — Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/2698/26

Провадження №:2-а/138/48/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі головуючого судді Холодової Т.Ю., розглянувши в письмовому провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

02.08.2026 представник позивача адвокат Пустовий Б.В. звернувся до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області через підсистему «Електронний суд» з вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № 481 від 11 липня 2024 року про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, згідно з якою було постановлено громадянина ОСОБА_1 притягнути до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у сумі 17000,00 та здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, а спірна постанова винесена безпідставно, оскільки позивач мав змінити посвідчення на приписку ще у 24.07.2017, в той час як норма ч. 3 ст. 210 КУпАП введена в дію лише з 19.05.2024 . Також посилається на те, що обов`язок у позивача з`являтись до ІНФОРМАЦІЯ_2 не виник, оскільки докази вручення позивачу виклику відсутні.

Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10.08.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.08.2026 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову. Зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 81621324 відкритого 31.07.2026 державним виконавцем Могилів-Подільського відділу державної виконавчої служби у Могилів-Подільському районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі постанови № 481 виданої 11.07.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 34000 гривень.

Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14.08.2026 позивачу поновлено строк звернення до суду з позовом, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів адміністративної справи відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Представник позивача, позивач та відповідач, належним чином повідомлені про розгляд даної адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавали.

01.09.2026 до суду надійшли витребувані судом докази.

Також 01.09.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, який мотивовано тим, що позивач не виконав покладеного на нього обов`язку, а саме після досягнення 25-річного віку не змінив посвідчення про приписку на військово-обліковий документ, що є порушенням правил військового обліку. Вчинене позивачем правопорушення містить в собі усі об`єктивні ознаки правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, а тому оскаржувана постанова прийнята відповідно до вимог законодавства, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі, зокрема, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до такого висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.07.2024 інструктором відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 сержантом ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення № 51 відносно позивача про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Згідно вказаного протоколу суть адміністративного правопорушення полягає в наступному: 03.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся громадянин ОСОБА_1 із заявою про видачу військово-облікового документу на бланку. Під час прийому встановлено, що у заявника наявне посвідчення про приписку, видане ІНФОРМАЦІЯ_3 12.01.2009, заявник переданий на військовий облік військовозобов`язаних згідно витягу з книги протоколів призовної комісії від 28.12.2018 № 9, до ІНФОРМАЦІЯ_2 для заміни посвідчення про приписку на військово-обліковий документ не з`явився, чим вчинив тривале правопорушення, яке закінчилось 03.07.2024, коли він особисто прибув із заявою про видачу військово-облікового документу на бланку. Тому порушено вимоги ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022, вчинивши в особливий період адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.

ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_3 11.07.2024 винесено оскаржувану постанову № 481, якою, з урахуванням постанови про виправлення описки № 691/1 від 06.07.2026, на позивача накладено штраф у розмірі 17 000 грн за вчинення адміністративного правопорушення за частиною третьою статті 210 КУпАП. Зміст вказаної постанови дублює протокол про адміністративне правопорушення № 51 від 03.07.2024.

Позивач, вважаючи оскаржувану постанову протиправною, оскільки вона прийнята за відсутності складу адміністративного правопорушення, 02.08.2026 звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 3 ст. 210 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов`язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За визначенням абзацу 5 частини першої статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені у статті 22 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до частини шостої якої у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10-1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.

Таким чином, громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ в період проведення мобілізації та/або протягом дії воєнного стану.

Законодавчий припис про необхідність мати при собі і пред`являти за вимогою військово-обліковий документ покладає на особу обов`язок отримати такий документ.

З наданої суду роздруківки з електронного додатку «Резерв+» вбачається, що позивач 02.07.2024 уточнив персональні дані через електронний додаток «Резерв+» в електронному реєстрі «Оберіг».

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП, оскільки станом на 03.07.2024 він не замінив посвідчення про приписку на військово-обліковий документ.

Частиною десятою статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 3633-IX від 11 квітня 2024 року) було передбачено, що до військово-облікових документів належать: посвідчення призовника, військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок № 559) затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа».

Пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):

- в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);

- у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559.

Згідно із пунктом 7 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.

Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.

Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.

Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.

За пунктом 14 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку видається (замінюється) за письмовою заявою громадянина України районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом (відповідним органом СБУ, підрозділом розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку у випадках, зокрема, якщо призовник, який перебував на військовому обліку до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, не отримував посвідчення призовника, а військовозобов`язаний та резервіст - військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військового квитка офіцера запасу або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Для отримання (заміни) військово-облікового документа на бланку громадянин зобов`язаний особисто звернутися з письмовою заявою до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (відповідного органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку та надати кольорову фотокартку встановленого розміру. (пункт 17 Порядку № 559)

Згідно із пунктом 18 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку повинен бути виданий (замінений) протягом п`яти робочих днів з дати реєстрації заяви в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки або його відділі (відповідному органі СБУ, підрозділі розвідувального органу).

Отже, оформлення і отримання військово-облікового документу в електронній або паперовій формі залежало від волевиявлення самого позивача та не потребувало виклику повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Одночасно і Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ХІ, який набрав чинності 18.05.2024 було внесено зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме передбачено, що військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указу Президента України про оголошення мобілізації, затвердженого Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані за місцем свого перебування або знаходження.

Таким чином, у передбачений законом період, а саме з 18.05.2024 по 16.07.2024, уточнення даних всі військовозобов`язані чоловіки мали добровільно стати на облік і отримати військово-облікові документи, в разі якщо їх не отримали з тих чи інших причин.

Тобто, принаймні до 16 липня 2024 року включно (дата коли закінчувався 60-денний строк для уточнення даних в відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки для всіх військовозобов`язаних в Україні, під час якого військовозобов`язаних не притягали до відповідальності за порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію) позивач мав можливість самостійно звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_2 зокрема за отриманням військово-облікового документу на бланку взамін посвідчення про приписку.

Разом з тим, під час винесення оскаржуваної постанови відповідачем вказані приписи законодавства враховані не були та в цьому контексті не була належним чином надана оцінка всім обставинам справи, оскільки, як вбачається з оскаржуваної постанови від 11.07.2024 та протоколу про адміністративне правопорушення від 03.07.2024, позивач самостійно 03.07.2024, тобто в строк вказаний судом вище, звернувся із заявою про заміну посвідчення про приписку на військово-обліковий документ на бланку.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, саме відповідач у справі, а не позивач, зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення останнього до адміністративної відповідальності.

Статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

За викладених вище підстав суд приходить до висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Суд наголошує, що згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

На обов`язок доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи, що в ході розгляду справи відповідачем, на якого у даному випадку покладено обов`язок щодо доказування, не доведено правомірності прийнятого стосовно позивача рішення, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваної постанови та необхідність її скасування із закриттям провадження в справі про адміністративні правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Також згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин шостої та сьомої статті 134 КАС України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 суд зазначив, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд встановив, що відповідно до ордеру серії АА № 1229570 та Договору про надання правової допомоги № 031-07/26 від 31.07.2026 адвокат Пустовий Богдан Вікторович надає правову допомогу позивачу щодо представництва його інтересів зокрема у Могилів-Подільському міськрайонному суді Вінницької області.

Згідно п. 3.2 Договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату фіксовану суму гонорару (винагороду) в розмірі 10000 грн., який сплачується в повному обсязі безготівково або на рахунок адвоката протягом трьох робочих днів з дати укладення цього договору.

На підтвердження надання та оплати позивачем послуг за вказаним договором надано копію квитанції № 096/26 від 31.07.2026 на суму 10000,00.

Також адвокатом надано суду копію опису робіт (наданих послуг) та їх вартість на суму 10000,00 грн. (додаток до Договору № 031-07/26). грн., копію Акту здачі-приймання наданих послуг від 04.07.2026 та копію прибуткового касового ордеру № 1 від 18.06.2026 на суму 1500,00 грн.

При цьому відповідач правом подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, та доведення їх неспівмірності не скористався.

Враховуючи положення ч. 7 ст. 134 КАС України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд оцінюючи обґрунтованість заяви представника позивача, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена представником позивача сума є обґрунтованою та доведеною належними та допустимими доказами, а тому на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн..

Частина 1 статті 139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, суд вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача слід стягнути сплачену суму судового збору за подання позовної заяви, однак з урахування коефіцієнту при зверненні до суду через підсистему «Електронний суд», у розмірі 532,48 грн., а також понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

Керуючись ст. 77, 132, 134, 139 ч. 1, 205, 241-246, 286 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі задовольнити повністю.

Скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_3 № 481 від 11 липня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Закрити провадження в адміністративній справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп. та 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Пустовий Богдан Вікторович, адреса: вул. Стеценка, 19/91, оф. 307, м. Київ, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце знаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Суддя: Т.Ю. Холодова