Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №320/22485/24
Суддя: Горобцова Я.В.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 року Київ справа №320/22485/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Служби безпеки України (далі – відповідач-1, СБУ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (далі – відповідач-2), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо прийняття постанови від 27.06.2023 №5/4/3-9057 про заборону в`їзду на територію України громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною та скасувати постанову Служби безпеки України від 27.06.2023 №5/4/3-9057 про заборону в`їзду на територію України громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Коси, Подільського району Одеської області на підставі якої прийнято доручення Служби безпеки України до Державної прикордонної служби України від 27.06.2023 №5/4/3-9058;
- визнати протиправним та скасувати доручення Служби безпеки України до Державної прикордонної служби України від 27.06.2023 №5/4/3-9058 про заборону в`їзду на територію України громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Коси, Подільського району Одеської області;
- визнання протиправним та скасувати Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства винесеного 21.07.2023 начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) капітаном ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що доручення СБУ № 5/4/3-9058 від 21.07.2023 та постанова про заборону в`їзду до України № 5/4/3-9057 від 27.06.2023 є протиправними, оскільки для їх винесення не було і не має жодних підстав, а тому вважає їх такими, що не відповідає нормам чинного законодавства України та винесеним з порушенням норм права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Служба безпеки України у відзиві проти позову заперечила, зазначивши, що Департаментом захисту національної державності СБУ у встановленому законом порядку отримано дані, що дії ОСОБА_3 суперечать інтересам забезпечення безпеки України. У зв`язку з зазначеним дії позивача були кваліфіковані, як дії іноземця, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, а отже, відповідно до статті 13 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» такі діяння слугували підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду позивачу на територію України, про що було надано доручення Державну прикордонну службу України.
Відповідач – 2 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Республіки Молдова, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 від 06.03.2019.
21.07.2023 при спробі перетину позивачем кордону відповідачем-2 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну. Рішення прийнято на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль», з причини того, що спрацювала база даних 1.1, індекс «Д» заборона в`їзду в Україну.
На звернення позивача відповідачем-2 листом від 28.09.2023 № 23/Б-15106-22717 повідомило позивачу, що станом на 26.09.2023 Державною прикордонною службою України виконується доручення уповноваженого державного органу (Служби безпеки України) щодо заборони позивачу в`їзду в Україну до 27.06.2026.
На адвокатський запит представника позивача відповідач-1 листом від 20.11.2023 № 5/4/3-К-775/23 повідомив, що відповідно статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в інтересах забезпечення національної безпеки СБУ прийнято рішення про заборону в`їзду громадянину Республіки Молдова ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на три роки та надіслано відповідне доручення на адресу ДПСУ. Враховуючи вимоги частини другої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», інша запитувана інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом та не може бути надана на запит.
Постановою Служби безпеки України про заборону в`їзду в Україну від 27.06.2023 №5/4/3-9057 заборонено громадянину Республіки Молдова ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в`їзд на територію України строком на 3 (три) роки.
Як вбачається з вказаної постанови, відповідачем-1 встановлено, що в діях ОСОБА_6 містяться загрози національній безпеці України в умовах дії правового режиму воєнного стану. Зокрема діяльність ОСОБА_6 має виражений антиукраїнський характер та створює передумови для скоєння злочину.
Таким чином, постанова прийнята на підставі того, що характер вчинення іноземцем діянь, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, відповідно до положень п. 5.5 «Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в України іноземцям та особам без громадянства», затвердженої головою СБУ України від 29.01.2021 № 31, а також частини третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідачів позивач і звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі – Закон № 3773-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;
- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;
- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;
Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-XII (далі – Закон № 2229-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
Статтею 2 цього Закону на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Частиною першою статті 5, пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26.12.2002 № 374-IV передбачено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі – Закон № 2469-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:
1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;
2) боротьбу з тероризмом;
3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури;
4) охорону державної таємниці.
За змістом статті 1 Закону № 2469-VIII
- державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру (пункт 4);
- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9);
- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України (пункт 6);
- національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян; (пункт 10).
Отже в СБУ наявні повноваження щодо прийняття рішень про заборону в`їзду в Україну з метою забезпечення національної безпеки, що позивачем не заперечується.
Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.
Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства визначає Інструкція про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Служби безпеки України від 29.01.2021 № 31, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.03.2021 за № 399/36021 (далі - Інструкція).
Ця Інструкція визначає порядок прийняття Службою безпеки України (далі - СБУ) рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - іноземець).
Рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю (п. 2 Інструкції).
Відповідно до п.3 Інструкції у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління СБУ (далі - ЦУ СБУ), регіональним органом СБУ (далі - уповноважений підрозділ СБУ) готується довідка.
У довідці зазначаються:
- дані про іноземця, якому передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для громадян інших країн та осіб без громадянства - латиницею), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний номер телефону;
- відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в`їзду, зокрема:
- обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду;
- результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ, МВС та банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол;
- наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням);
- наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні;
- строк заборони в`їзду в Україну іноземцю (три роки).
Під час дії в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану у довідці не зазначаються відомості, визначені абзацами шостим - восьмим цього пункту, окрім відомостей про результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ.
На підставі відомостей, викладених у довідці, в уповноваженому підрозділі СБУ готується постанова про заборону в`їзду в Україну (додаток 1). У постанові про заборону в`їзду в Україну не допускається викладення інформації з обмеженим доступом (п. 5 Інструкції).
А згідно п.7 Інструкції уповноважений підрозділ СБУ готує доручення Держприкордонслужбі щодо заборони в`їзду в Україну іноземцю (далі - доручення), форму якого наведено у додатку до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280.
З матеріалів справи вбачається, що Службою безпеки України прийнято постанову Служби безпеки України про заборону в`їзду в Україну від 27.06.2023 №5/4/3-9057 заборонено громадянину Республіки Молдова ОСОБА_5 в`їзд на територію України строком на 3 (три) роки. Як вбачається з вказаної постанови відповідачем-1 встановлено, що в діях ОСОБА_6 містяться загрози національній безпеці України в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Про прийняту постанову Служба безпеки України повідомила Державну прикордонну службу України дорученням № 5/4/3-9058, у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280.
Вказана постанова прийнята на підставі довідки, яка містить визначений Інструкцією виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України і пропозиції щодо строку заборони в`їзду в Україну особі.
Судом встановлено, що Департаментом захисту національної державності СБУ, у встановленому законом порядку, отримано дані, що дії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суперечать інтересам забезпечення безпеки України, про що більш детально зазначено у довідці щодо підстав для заборони в`їзду в Україну позивачу.
У зв`язку з зазначеним дії позивача були кваліфіковані СБУ як дії іноземця, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, а отже, відповідно до статті 13 Закону № 3773-VI такі діяння слугували підставою для прийняття СБУ рішення про заборону в`їзду позивачу на територію України, про що було надано доручення Державну прикордонну службу України.
З огляду на викладене, оскаржувана постанова, прийнята на підставі зазначеної довідки, є обґрунтованою, а тому доводи позивача про її протиправність і необхідність скасування в судовому порядку не заслуговують на увагу суду.
Судом не приймаються посилання представника позивача на те, що викладені в довідці обставини не підтверджується жодним доказом і є безпідставним звинуваченням позивача у скоєнні злочинів.
При цьому, суд виходить з того, що зазначена довідка не є документом, який стосується кримінальних проваджень, та не підлягає оприлюдненню, оскільки містить гриф обмеження доступу.
Суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень.
При вирішенні даного спору суд також враховує позицію викладену Верховним Судом у постанові від 27.05.2021 у справі № 826/9102/18. Зокрема, Верховним Судом зазначено наступне:
« 46. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права відповідними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв у межах наданих йому законодавством повноважень.
47. Позивач, посилаючись на те, що довідка, яка передувала прийняттю постанови про заборону йому в`їзду на територію України, порушує принцип презумпції невинуватості, у зв`язку з відсутністю стосовно нього даних в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, внесених компетентними органами, що, на його думку, є обов`язковим елементом зазначеної довідки, невірно трактує пункт 3 Інструкції №344. Рішення про заборону в`їзду на територію України, прийняте Службою безпеки України у рамках здійснення завдань, покладених на неї законодавством України, має превентивний (попереджувальний) характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність кримінальних проваджень. Окрім того, пункт 3 Інструкції №344 не визначає обов`язковою умовою зазначення у довідці всіх перелічених у цьому пункті позицій.
48. Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
49. Щодо відсутності у довідці, як і в оскаржуваній постанові, посилань на порушення позивачем статей Кримінального кодексу України, про що вказує останній, необхідно зазначити, що метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в Єдиному реєстрі досудових розслідувань є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються Службою безпеки України до вчинення протиправних дій, з метою їхнього недопущення.
50. Відтак, дії відповідача зумовлені метою контррозвідувальної діяльності та не порушують приписи статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості відносно позивача.».
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що СБУ як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення.
Рішення такого суб`єкта владних повноважень відображає суть ситуації у відповідних сферах державного управління та спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що відповідачем-1 та відповідачем-2 не було вчинено протиправних дій по відношенню до позивача.
Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua