Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №160/8657/26
Суддя: Сліпець Надія Євгенівна
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 рокуСправа № 160/8657/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
07.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення в т.ч. невиплати додаткової грошової винагороди за листопад 2024 ОСОБА_1 - протиправною;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену додаткову грошову винагороду за листопад 2024;
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення в т.ч. невиплати додаткової грошової винагороди за жовтень 2025 ОСОБА_1 - протиправною;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену додаткову грошову винагороду за жовтень 2025;
- відшкодувати шкоду завдану Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 у сумі ста п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Під час виконання службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю у бойових діях щодо захисту Батьківщини, позивач 14.08.2024 та 05.10.2025 отримав травми, у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у порушення вимог чинного законодавства не виплатив позивачу грошове забезпечення у повному обсязі за листопад 2024 року та жовтень 2025 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 11.05.2026, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано докази по справі.
27.05.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог, що ненарахування позивачу додаткової винагороди за листопад 2024 року є правомірним на підставі пункту 15 розділу XXXIV Наказу МОУ № 260 у зв`язку із самовільним залишенням ним військової частини 29.11.2024; додаткова винагорода за жовтень 2025 року виплачена в повному обсязі відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2025 № 74; вимога про відшкодування шкоди в розмірі 499 200 грн є безпідставною, оскільки позивачем не доведено факт її завдання, сутність та розмір, а протиправних дій з боку відповідача не допущено; крім того, відповідач вказує на повторне самовільне залишення позивачем військової частини 18.03.2026 та неповернення до місця служби станом на 29.04.2026.
02.06.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначається, що невиплата позивачу грошового забезпечення за листопад 2024 року є протиправною, оскільки відповідно до пункту 15 розділу I Порядку № 260 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини, призупиняється з дня такого залишення та поновлюється з дня повернення, а позивач повернувся до частини 10.05.2025. Також позивач наголошує на неповному обсязі виплати грошового забезпечення за жовтень 2025 року. Разом з цим, вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб позивач обґрунтовує тим, що протиправна невиплата належних сум під час проходження служби та необхідність постійного лікування завдали позивачу психологічних страждань і напруження, а обов`язок спростування факту заподіяння такої шкоди чи її неадекватності покладається саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень.
04.06.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких представник відповідача зазначає, що самовільне залишення позивачем військової частини у листопаді 2024 року встановлено наказом від 29.11.2024 № 342, який позивачем не оскаржувався, а поважності причин відсутності на службі не доведено. Невиплата додаткової винагороди за листопад 2024 року є правомірною відповідно до п. 15 розд. XXXIV Порядку № 260, тоді як після повернення позивача до виконання обов`язків виплату грошового забезпечення було поновлено у повному обсязі. Додаткова винагорода за жовтень 2025 року нарахована позивачу в повному обсязі у сумі 51 935,48 грн (в тому числі за період стаціонарного лікування з 06 по 14 жовтня 2025 року), а виплата у розмірі 41 160,63 грн проведена з урахуванням утримання військового збору та відрахувань за виконавчим провадженням від 20.06.2025 № 67676009. Вимога про відшкодування моральної шкоди є безпідставною, оскільки позивачем так і не обґрунтовано її розмір та сутність, а посилання на судову практику лише приховують відсутність належного доказування. Крім того, відповідач знову наголошує на повторному самовільному залишенні позивачем військової частини 18.03.2026 та неповерненні до місця служби, що спростовує твердження позивача про проходження ним військової служби на момент подання відповіді на відзив.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією в особливий період у березні 2024 року. 26.03.2024 медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач визнаний придатним до військової служби за гр. ІІ ст. 31 «г» Розкладу хвороб згідно наказу МОУ від 2008р. №402.
За відомостями військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , останній проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 з 07.05.2024. За період з 10.05.2025 по 14.05.2025 позивач як солдат резерву перебував у складі Військової частини НОМЕР_4 , за період з 15.05.2025 по 20.05.2025 у Військовій частині НОМЕР_1 . Надалі, з 22.05.2025 позивача переведено до Військової частини НОМЕР_5 , з 28.07.2025 – до Військової частини НОМЕР_1 .
Водночас, відповідно до виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 за період з 01.10.2024 по 19.01.2026, виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалася Військовою частиною НОМЕР_1 (із разовою виплатою від Військової частини НОМЕР_6 , яка надійшла 06.06.2025), що свідчить про перебування зазначених військових частин (підрозділів) на фінансовому обслуговуванні (грошовому забезпеченні) у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 19.08.2024 №2784, виданою Військовою частиною НОМЕР_3 , солдат ОСОБА_1 14.08.2024 під час безпосередньої участі у бойових діях із захисту Батьківщини (при виконанні бойових завдань у складі підрозділу ВЧ НОМЕР_3 поблизу АДРЕСА_1 ) внаслідок ворожого артилерійського обстрілу запальними снарядами отримав вибухову травму, термічний опік обличчя, вух, верхніх кінцівок та цефалгічний синдром, при цьому вказується, що під час події військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту, травма отримана під час виконання обов`язків військової служби і не пов`язана із вчиненням ним правопорушень, порушенням техніки безпеки чи перебуванням у стані сп`яніння. Підставою для видачі цієї довідки вказано наказ командира Військової частини НОМЕР_3 від 18.08.2024 № 611.
У період з 17.08.2024 по 14.09.2024 згідно виписки №4779/764 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні після отриманої травми 14.08.2024 та був виписаний із наданням відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів.
З матеріалів відзиву вбачається, що 29.11.2024 ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину НОМЕР_3 , у зв`язку з чим, на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань відкрито кримінального провадження № 62025050030000792 від 04.03.2025 за фактом вчинення самовільного залишення розташування військової частини, що містить ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, командиром військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) видано наказ від 29.11.2024 №342 про призупинення нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та знято з усіх видів забезпечення з 29.11.2024.
14.06.2025 ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_7 .
Згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 14.10.2025 №175/37, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 05.10.2025 отримав вибухову травму, акубаротравму, пошкодження барабанних перетинок, забій та пошкодження КЗА правого променево-зап`ясткового суглобу, під час виконання службових обов`язків за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, перебуваючи в засобах індивідуального захисту, при цьому зазначена травма не пов`язана з вчиненням правопорушення, не є наслідком перебування у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Довідка видана на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2025 № 601.
Як вбачається з виписки №5182 із медичної карти, ОСОБА_1 у період з 06.10.2025 по 14.10.2025 проходив стаціонарне лікування після отриманої травми 05.10.2025. По закінченню лікування позивача виписано до військової частини, куди він зобов`язався дістатися самостійно.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 27.10.2025 №2025-1027-0949-5149-3, солдату ОСОБА_1 27.10.2025 проведено медичний огляд Госпітальною ВЛК КНП Мереф`янської МР «Мереф`янська Центральна районна лікарня». Документи про причинні зв`язки: довідка про обставини травми № 175/37 від 14.10.2025, видана командиром військової частини НОМЕР_1 , довідка ВЛК № 1621 від 14.09.2024, видана КП" Криворізька міська лікарня №1" КМР. Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва):
H90.3, Y36.2, T22.3, T20, T70.0 (наслідки ВТ 14.08.2024, акубаротравматичне ураження обох вух з пошкодженням барабанної перетинки, опіки) – поранення пов`язане із захистом Батьківщини, травма відноситься до тяжких;
Y36, T70.0, S60.9 (вибухова травма 05.10.2025, акубаротравма без пошкодження барабанних перетинок, забій, пошкодження КЗА правого променево зап`ястного суглобу) – травма пов`язана із захистом Батьківщини, за ступенем тяжкості відноситься до легких;
F43.2, 167.8 (роздад адаптації у вигляді тривожно депресивного синдрому, дисциркуляторна енцефалопатія) – захворювання пов`язане з проходженням військової служби.
На підставі статті 176, 368, 41 в графи II розкладу хвороб ОСОБА_1 визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечения, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначения, Десантно-штурмових військах, морській піхоті, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
Листом від 24.01.2026 № 857 Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на адвокатський запит від 17.01.2026 повідомила, що за інформацією командира батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 (рапорт від 22.01.2026), солдат ОСОБА_1 проходив службу на посаді водія автомобільного відділення підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна взводу забезпечення роти забезпечення продовольством, речовим та військово-технічним майном батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира частини № 86 з 18.10.2025 та станом на січень 2026 року, при цьому за час проходження служби у зазначеному батальйоні ОСОБА_1 не брав участі у бойових діях і не виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями та бойовими наказами.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до цього часу.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 (далі – Постанова №168).
Пунктом 1-1 Постанови №168 встановлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), членам груп протиповітряної оборони, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань;
військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;
військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
За приписами пункту 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:
у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
При цьому, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Відповідно до абзацу четвертому частини першої розділу І Порядку №260, грошове забезпечення згідно з цим Порядком виплачується: військовослужбовцям, які проходять військову службу в апаратах Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, військовій частині НОМЕР_8 (далі - військові частини).
За приписами частини другої розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно частини третьої розділу І Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Частиною восьмою розділу І Порядку №260 передбачено межі та спосіб виплати грошового забезпечення. Так, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються в поточному місяці за минулий. Одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
За приписами частини дев`ятої розділу І Порядку №260, виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.
Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Військовослужбовцям строкової військової служби, які перебувають у відрядженнях, відпустках і на лікуванні в лікарняних закладах, грошове забезпечення виплачується за весь період перебування у відрядженнях, відпустках і на лікуванні.
Відповідно до частини 12, 14 розділу І Порядку №260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.
Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Відповідно до пунктів 15 та 16 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема:
за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;
за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;
за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;
за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату).
Також, грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України (ч. 16 р. І Порядку №260).
Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану зазначені у розділі XXXIV Порядку №260.
Так, відповідно до п.2 вказаного розділу Порядку №260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» і від 12 червня 2026 року № 768 «Про реалізацію експериментального проекту щодо запровадження додаткових мотиваційних чинників для деяких категорій військовослужбовців та поліцейських поліції особливого призначення, а також встановлення особливостей проходження військової служби за контрактом громадянами України, іноземцями та особами без громадянства у Збройних Силах, розвідувальному органі Міністерства оборони, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії, Державній прикордонній службі, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки та Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації під час воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
1) 100 000 гривень — тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах);
2) 50 000 гривень — військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання на пунктах управління органів військового управління, а також на пунктах управління бригад, центрів, полків, зведених підрозділів, батальйонів та загонів, з яких здійснюється оперативне (бойове) управління військовими частинами (підрозділами), що ведуть воєнні (бойові) дії в районі ведення воєнних (бойових) дій, крім військовослужбовців підрозділів охорони, забезпечення та обслуговування, що входять до зазначених вище пунктів управління (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах);
3) 30 000 гривень — військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань);
4) 10 000 гривень військовослужбовцям за час виконання обов`язків військової служби (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання обов`язків військової служби),
за винятком військовослужбовців:
- які тимчасово вибули з військової частини (військового навчального закладу) зі збереженням посад за місцем служби у відпустку зі збереженням грошового забезпечення — за час перебування у відпустці;
- зарахованих у розпорядження відповідних командирів або звільнених від посад (крім періоду тимчасового виконання обов`язків);
- зарахованим до змінного складу військових частин (підрозділів) резерву та запасних рот;
- у випадках, визначених пунктом 15 цього розділу.
Так, відповідно до п. 15 розділу XXXIV Порядку №260, до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які:
самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Водночас, відповідно до частини другої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі – Закон № 2232-XII), військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби.
Пунктами 144-1, 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, встановлено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Аналізуючи вищенаведені норми суд доходить висновку, що військова служба та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину або місце служби, підлягають призупиненню.
Підставою для призупинення військової служби та припинення нарахування основних видів грошового забезпечення є день внесення відповідних відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви (повідомлення) командира військової частини. З цього моменту військовослужбовець вважається таким, що не виконує обов`язків військової служби.
Водночас порядок та умови позбавлення військовослужбовця додаткової винагороди врегульовані спеціальними нормами розділу XXXIV Порядку № 260. За приписами пункту 15 цього розділу військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини або місця служби, не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди за місяць, у якому здійснено таке порушення, та за весь період самовільного залишення, включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника). Отже, обмеження щодо виплати додаткової винагороди застосовується за сам факт самовільного залишення частини та охоплює конкретно визначений часовий проміжок, що обчислюється місяцями (місяць порушення, період відсутності та місяць повернення).
Разом з цим, згідно п.144-6 Положення №1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 29.11.2024 ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину НОМЕР_3 , у зв`язку з чим, на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань відкрито кримінального провадження № 62025050030000792 від 04.03.2025 за фактом вчинення самовільного залишення розташування військової частини, що містить ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, командиром військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) видано наказ від 29.11.2024 №342 про призупинення нарахування і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та знято з усіх видів забезпечення з 29.11.2024.
Отже, внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо самовільного залишення військовослужбовцем військової частини та видання відповідного наказу командування про призупинення військової служби є правовою підставою для припинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення.
Враховуючи те, що матеріали справи містять документальне підтвердження внесення таких відомостей та прийняття відповідного рішення суб`єктом владних повноважень, суд вважає, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, коли не виплатив позивачу додаткову винагороду, оскільки нарахування і виплата грошового забезпечення припиняється з моменту призупинення військової служби.
При цьому суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 08 вересня 2022 року у справі №9901/276/19, відповідно до якої «протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи».
З огляду на вищенаведені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд доходить висновку, що з 29.11.2024 позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину.
У зв`язку із цим у відповідача відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, зокрема додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за листопад 2024 року.
Оцінюючи позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошового забезпечення за жовтень 2025 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються в поточному місяці за минулий. Одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05 листопада 2025 року № 965 «Про виплату додаткової винагороди за жовтень 2025 року», наказано виплатити особовому складу військової частини додаткову винагороду за період з 01 по 31 жовтня 2025 року пропорційно часу виконання завдань чи перебування на лікуванні, зокрема: у розмірі 30 000 грн — за виконання бойових (спеціальних) завдань у складі діючого угруповання військ (п. 1); у розмірі 100 000 грн — за безпосередню участь у бойових діях або забезпечення заходів з оборони безпосередньо в районах ведення бойових дій (п. 3); а також у розмірі 100 000 грн — військовослужбовцям за час лікування у зв`язку з отриманим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК (п. 4).
Згідно Додатку № 1 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06 листопада 2025 року № 965, солдата ОСОБА_1 включено до списків на виплату додаткової винагороди за жовтень 2025 року у розмірі 30 000 грн пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань протягом 7 днів (за періоди з 18 по 20 жовтня 2025 року та з 28 по 31 жовтня 2025 року; підстави: БН командира 16 АК № БН-16/843т від 20.09.2025, БР командира в/ч НОМЕР_1 № 162/271дск від 30.09.2025, рапорт вх. № 1577/В від 04.11.2025).
Відповідно до Додатку № 3 до вказаного наказу, солдату ОСОБА_1 призначено виплату додаткової винагороди за жовтень 2025 року у розмірі 100 000 грн пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за 5 днів (за період з 01 по 05 жовтня 2025 року; підстави: БН командира 16 АК № БН-16/843т від 20.09.2025, БР командира в/ч НОМЕР_1 № 162/271дск від 30.09.2025, БН командира 1 мб в/ч НОМЕР_1 № 86/383дск від 28.09.2025, Журнал бойових дій 1 мб в/ч НОМЕР_1 № 91дск том III від 28.07.2025, рапорт вх. № 1553/В від 04.11.2025).
Крім того, за Додатком № 4 до цього ж наказу, солдата ОСОБА_1 включено до списків на виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за 9 днів перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням (за період з 06 по 14 жовтня 2025 року; підстави: накази № 74 від 06.10.2025, № 83 від 05.10.2025 та довідка про обставини травми № 175/37 від 14.10.2025).
Фактичне виконання відповідачем обов`язку щодо виплати грошового забезпечення підтверджується випискою за картковим рахунком ОСОБА_1 (сформованою 19.01.2026 за період з 01.10.2024 по 19.01.2026), згідно з якою у листопаді 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 на рахунок позивача було перераховано грошове забезпечення за жовтень 2025 року двома платежами: 07.11.2025 у сумі 17 171,46 грн та 20.11.2025 у сумі 41 160,63 грн.
Враховуючи, що нарахування та виплата грошового забезпечення за жовтень 2025 року (зокрема, додаткової винагороди) проведені відповідачем у повному обсязі та у встановлені пунктом 8 розділу І Порядку № 260 строки (у поточному місяці за минулий), що підтверджується належними та допустимими доказами, суд доходить висновку про відсутність порушеного права позивача у цій частині.
За таких обставин позовні вимоги щодо виплати грошового забезпечення за жовтень 2025 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 шкоди у розмірі ста п`ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, суд зазначає наступне.
Вказані вимоги за своєю правовою природою є похідними від вимог про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення. З огляду на те, що в ході судового розгляду судом не встановлено порушень прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, підстави для задоволення основних позовних вимог відсутні, а відтак похідна вимога про відшкодування шкоди також задоволенню не підлягає
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частин першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в задоволенні позову судові витрати позивача за рахунок відповідача (суб`єкта владних повноважень) не відшкодовуються.
Так, з огляду на повну відмову в задоволенні позовних вимог, витрати позивача на професійну правничу допомогу компенсації за рахунок відповідача не підлягають.
При цьому, оскільки позивач у встановленому законом порядку звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується.
Відповідно до частини четвертої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно частини п`ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець
Оригінал: reyestr.court.gov.ua