Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №140/11434/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/11434/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) з наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправними дії щодо припинення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

2) зобов`язати провести з 27.02.2026 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській та проживає на території, яка відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991, віднесена до зони гарантованого добровільного відселення і має право на доплату, передбачену статтею 39 Закону №796-ХІІ, проте відповідач не нараховує і не виплачує щомісячне підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження, відзив на позов не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від сторін не надходило.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по інвалідності. Також позивач є громадянином, яка постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах гарантованого добровільного відселення у 1986 - 1993 роках (категорія 3), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 .

Листом від 11.08.2026 відповідач відмовив у підвищенні до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивач звернувся до суду.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та соціальний захист потерпілого населення визначені Законом №796-XII.

Стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення – дві мінімальні заробітні плати.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Підпунктом 7 пункту 4 розділу I Закону України від 28.12.2014 №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01.01.2015, статтю 39 Закону №796-XII виключено.

Законом України від 04.02.2016 №987-VIII “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи””, який набрав чинності з 01.01.2016, до Закону №796-XII включено статтю 39, якою встановлено доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, у частині, яка не врегульована редакцією статті 39 Закону №796-XII, чинною з 01.01.2016.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII.

Разом з тим Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01.01.2017, змінено підхід до застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Відповідно до пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 сформувала висновок, що розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796-XII визначається із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Отже, для непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії становить два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року.

Тому та обставина, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 у справі №140/20910/23 розмір належного ОСОБА_2 підвищення було визначено як дві мінімальні заробітні плати, не свідчить про відсутність у нього права на отримання цього підвищення із застосуванням чинної розрахункової величини.

Позивач у заяві до пенсійного органу просив не про зміну способу чи порядку виконання рішення суду від 11.09.2023 та не про його виконання у зміненому розмірі, а про нарахування та виплату передбаченого безпосередньо статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року, відповідно до пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII та наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду є розрахунковою величиною для визначення розміру такого підвищення.

Статтею 71 Закону №796-XII передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Статтею 29 Закону України від 03.12.2025 №4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік” (далі – Закон №4695-IX) установлено, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів, а також у разі працевлаштування (зайнятості) особи за межами зони безумовного (обов`язкового) відселення та зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Крім того, статтею 7 Закону №4695-IX встановлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн, а також окрему розрахункову величину, яка застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду, у розмірі 1600,00 грн.

Оцінюючи наведені положення, суд враховує, що Верховним Судом сформовано правові висновки щодо співвідношення статті 39 Закону №796-XII та положень закону про Державний бюджет України, якими на відповідний бюджетний рік встановлювалися інший розмір та додаткові умови виплати доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Так, у постанові від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а Верховний Суд розглядав спір, у якому позивачу на підставі раніше ухваленого судового рішення виплачувалося підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII, однак з 01.01.2025 пенсійний орган припинив його виплату.

Верховний Суд дійшов висновку, що закон про Державний бюджет України, яким на відповідний рік встановлено інший розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, не вносить змін до спеціального Закону №796-XII та не може змінювати передбачені ним умови і розмір соціальної виплати.

За висновком Верховного Суду, непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення та на якого поширюється дія статті 39 Закону №796-XII, має право на підвищення до пенсії у розмірі, визначеному цією нормою, що з урахуванням пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.

При цьому Верховний Суд визнав безпідставним припинення пенсійним органом виплати підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, та зобов`язав пенсійний орган поновити, нарахувати і виплачувати таке підвищення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 05.06.2026 у справі №240/4486/25, у якій зазначено, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можлива шляхом внесення відповідних змін до спеціального Закону №796-XII, тоді як закон про Державний бюджет України не може встановлювати інше правове регулювання таких відносин.

Такий же висновок щодо неправомірності припинення виплати підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, викладено Верховним Судом у постановах від 10.07.2026 у справі №460/4069/25 та від 14.08.2026 у справі №240/16978/25.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд враховує, що наведені правові висновки Верховного Суду сформовані щодо правовідносин, які виникли у 2025 році. Водночас вони стосуються принципового питання співвідношення положень спеціального Закону №796-XII та закону про Державний бюджет України, а тому підлягають врахуванню і при вирішенні цього спору.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” не вносив змін до статті 39 Закону №796-XII.

Отже, встановлення статтею 29 Закону №4695-IX у 2026 році доплати у фіксованому розмірі 2595 грн та додаткових умов для її одержання не змінює і не припиняє право осіб, які відповідають вимогам статті 39 Закону №796-XII, на отримання передбаченого цією нормою підвищення до пенсії.

Стаття 29 Закону №4695-IX не є законом про внесення змін до Закону №796-XII, а тому з урахуванням приписів статті 71 Закону №796-XII не може зупиняти дію або змінювати зміст статті 39 цього Закону.

З аналогічних підстав передбачена статтею 7 Закону №4695-IX окрема розрахункова величина у розмірі 1600,00 грн для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду не змінює розрахункової величини, яка відповідно до пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII застосовується для визначення розміру підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

Право на підвищення до пенсії виникає у особи безпосередньо на підставі статті 39 Закону №796-XII, а звернення до суду є способом захисту цього права у разі його порушення суб`єктом владних повноважень.

Тому розмір передбаченого законом підвищення не може залежати від того, чи здійснює пенсійний орган його нарахування добровільно, чи відповідне право особи захищене судовим рішенням.

Відтак для визначення розміру належного позивачу підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня відповідного календарного року, а не фіксований розмір доплати 2595 грн та не окрема розрахункова величина 1600,00 грн.

Передбачене статтею 39 Закону №796-XII право непрацюючого пенсіонера на підвищення до пенсії пов`язується із фактом проживання такої особи на відповідній території радіоактивного забруднення.

Матеріалами справи підтверджено, що на час виникнення спірних правовідносин позивач проживає населеному пункті Волинської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач є непрацюючим пенсіонером та має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи, категорії 3.

Більше того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 у справі №140/33585/23, яке набрало законної сили, вже встановлено право ОСОБА_1 як непрацюючого пенсіонера, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII, а відповідач на виконання цього рішення здійснював відповідне нарахування та виплату.

Однак, як зазначено вище, встановлені статтею 29 Закону №4695-IX додаткові умови для одержання у 2026 році доплати у фіксованому розмірі 2595 грн не можуть бути застосовані як підстава для припинення або позбавлення позивача права на підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 спеціального Закону №796-XII.

Отже, доводи відповідача про відсутність у позивача права на спірне підвищення з наведених підстав є необґрунтованими.

Суд також враховує, що позивач у заяві просив пенсійний орган здійснити нарахування та виплату йому підвищення до пенсії саме відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року.

Отже, предметом цього спору є право позивача на отримання передбаченого статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії у належному відповідно до чинного законодавства розмірі, а не питання зміни способу чи порядку виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 у справі №140/33585/23.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду суд дійшов висновку, що позивач як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року.

Відтак дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 такого підвищення є протиправними.

Відтак, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року, та зобов`язання відповідача здійснити з 27.02.2026 нарахування та виплату такого підвищення.

Крім того, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 27.02.2026 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826).

Суддя В.В. Дмитрук