Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №142/365/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 142/365/25

Провадження № 22-ц/821/1904/26

Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.

за участю секретаря : Широкової Г.К.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»,

представник позивача – Томилко Оксана Борисівна,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» - адвоката Колінько Альони Валеріївни на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 04 червня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Воронкової І.Г. в приміщенні Тальнівського районного суду Черкаської області) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» звернулося до Піщанського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 26 липня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладений договір про відкриття кредитної лінії № 553498167 на суму 17503,00 грн. шляхом його підписання електронним підписом, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

На виконання умов договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладенні договору.

Проте, в порушення умов договору та Правил, позичальник не повернув надані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені строки.

В подальшому, 26 листопада 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТП/10, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за укладеним кредитним договором.

Вказує, що зобов`язання зі сторони кредитора за договором виконані в повному обсязі, в свою чергу, відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату звернення до суду, заборгованість відповідача перед позивачем становить 65357,00 грн.

Проте, позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення, тому просить стягнути з відповідача на свою користь частину заборгованості за договором, а саме 56605,57 грн, з яких: 17502,86 грн – заборгованість по кредиту, 39102,71 грн – заборгованість по процентах за користування кредитом. Розмір штрафних санкцій вказаний в загальному розрахунку заборгованості, однак, позивач не включає їх до розміру позовних вимог. Крім того, просить стягнути з відповідача на свою користь сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 30 травня 2025 року матеріали даної цивільної справи передано за підсудністю до Олександрівського районного суду Донецької області, яка в подальшому була передана ухвалою суду від 27 серпня 2025 року за підсудністю до Піщанського районного суду Вінницької області, а ухвалою суду від 08 січня 2026 року передано за підсудністю до Тальнівського районного суду Черкаської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 04 червня 2026 року в задоволенні позовної заяви ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 26 листопада 2024 року (день відступлення права вимоги за договором факторингу № МВ-ТП/10 від 26 листопада 2024 року), у відповідача відсутня заборгованість по сплаті за тілом кредиту, процентами та неустойкою, що вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 553498167 від 26.07.2024, який зроблений первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». До того ж, даний розрахунок заборгованості не узгоджується з розрахунком заборгованості, який зроблений самим позивачем.

Також, судом не прийнято визнання позовних вимог відповідачем на підставі ч. 4 ст. 206 ЦПК України, оскільки таке визнання суперечить закону та порушує права, свободи та інтереси самого відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

06 червня 2026 року представник ТОВ «Таліон Плюс» - адвокат Колінько Альона Валеріївна подала через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 04 червня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, вважаючи рішення суду необґрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також таким, що ухвалене судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у відповідачки заборгованості, ототожнивши внутрішнє бухгалтерське відображення факторингової операції між первісним кредитором та новим кредитором із належним виконанням грошового зобов`язання боржником. Відображення сум у графі «сплачено» в підсумковому рядку розрахунку первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», станом на 26.11.2024, є виключно балансовим списанням активу, в зв`язку з його відступленням (продажем) новому кредитору, а не фактом погашення боргу відповідачем.

Також, вважає, що суд першої інстанції без будь-яких доказів дійшов помилкового висновку про нібито сплату боржником суми 17 502,86 грн по тілу кредиту, 17 049,35 грн по процентах та 8 751,43 грн по неустойці, хоча жодного документу, який підтверджував би здійснення таких платежів, матеріали справи не містять. Судом не встановлено дати, способу чи рахунку нібито проведеної оплати.

Зауважує на тому, що вказане вище підтверджується розрахунком заборгованості, сформованим ТОВ «Таліон Плюс», з якого вбачається, що датою придбання права вимоги за кредитним договором є 26.11.2024, а станом саме на цю дату, новим кредитором відображено початковий загальний залишок заборгованості у розмірі 43 303,64 грн, з яких: 17 502,86 грн - тіло кредиту, 17 049,35 - проценти, 8 751,43 грн - неустойка. При цьому, у розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» відсутні будь-які відомості про фактичні платежі відповідачки. Таким чином, стверджує, що сам розрахунок нового кредитора безпосередньо спростовує висновок суду про погашення боргу, оскільки демонструє безперервність існування заборгованості та її перехід від первісного кредитора до нового кредитора в межах однієї й тієї самої вимоги.

Суд, установивши існування кредитного договору, належне надання кредиту, відступлення права вимоги та наявність розрахунку заборгованості, безпідставно дійшов висновку про відмову в позові лише через неправильне тлумачення технічного відображення списання боргу з обліку первісного кредитора, не оцінивши докази в їх сукупності, не надавши належної оцінки відсутності будь яких фактичних платежів у розділах «Оплати, грн» обох розрахунків, не співвіднісши дату продажу права вимоги в розрахунку первісного кредитора з датою придбання права вимоги в розрахунку нового кредитора та, всупереч прямому змісту документів, дійшов припущення про оплату боргу відповідачем.

Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції, в порушення процесуального закону, безпідставно не прийняв заяву відповідачки ОСОБА_1 від 01 червня 2026 року про повне визнання позовних вимог. На думку скаржника, у справі наявні всі законні підстави для задоволення позову, оскільки матеріалами справи (кредитним договором, договором факторингу, розрахунками) факт існування заборгованості доведено в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається, що 26 липня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений договір кредитної лінії № 553498167, який підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису).

Відповідно до п. 2.1, 2.3 договору сума кредитного ліміту становить 17900,00 грн, перший транш за договором в сумі 14483,00 грн надається позичальнику 26 липня 2024 року.

Другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах, передбачених цим договором (п. 2.4 договору).

Згідно з п. 5.1 договору кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 5168-74ХХ-ХХХХ-5670.

Відповідно до п. 7.1 рекомендована дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту 20 серпня 2024 року, а саме протягом 25 днів від дати отримання першого траншу позичальником.

28 липня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору № 553498167 від 26 липня 2024 року, за умовами якої сторони дійшли згоди про надання кредитодавцем позичальнику траншу в сумі 3020,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 угоди безготівковий переказ траншу за договором може бути здійснено за реквізитами платіжної картки позичальника № НОМЕР_2 .

З платіжних доручень від 26 липня 2024 року та 28 липня 2026 року вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» були здійснені перекази та зарахування грошових коштів на банківську карту отримувача ОСОБА_1 , відповідно в сумі 14483,00 грн та 3020,00 грн.

26 листопада 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладений договір факторингу № МВ-ТП/10, у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) права грошової вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Таліон Плюс».

Відповідно до реєстру прав вимоги за договором факторингу № МВ-ТП/10 від 26.11.2024 ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до відповідача в загальній сумі 43303,64 грн.

19.02.2025 ТОВ «Таліон Плюс» направило на адресу відповідача повідомлення про дострокове розірвання договору з 19 лютого 2025 року, на підставі п. 7.2.2. договору, а також про необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 65357,00 грн.

Таким чином, встановлено, що зобов`язання зі сторони кредитора за Договором виконані в повному обсязі, в свою чергу відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 65357,00 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачу від первісного кредитора (з дати укладання Договору по дату відступлення права вимоги) та розрахунком заборгованості позивача (з дати отримання права вимоги станом на дату розірвання договору). Проценти за договором після розірвання Договору позивачем не нараховуються.

Проте позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення. Виключне право на визначення позовних вимог належить позивачу. У зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути частину заборгованості за Договором в сумі 56605,57 грн, яка складається з: 17502,86 грн. - заборгованість по кредиту, 39102,71 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом. Розмір штрафних санкцій вказаний в загальному розрахунку заборгованості, однак, позивач не включає їх до розміру позовних вимог.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлені строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також апеляційний суд приймає до уваги, що у ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №524/5556/19.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції на підставі поданих позивачем доказів встановлено факт укладення між первісним кредитором і відповідачкою кредитного договору та додаткової угоди до нього, а також наявність зобов`язань за ними, які виникли на їх підставі. Крім того, суд встановив факт укладення договору факторингу та факт переходу права вимоги відповідно до реєстру прав вимоги, зокрема, факт відступлення на користь позивача права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 553498167 від 26 липня 2024 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Представник скаржника ТОВ «ФК «Таліон Плюс» у апеляційній скарзі зазначила про правильність висновку суду першої інстанції у цій частині, отже, є доведеним факт укладення між первісним кредитором і відповідачем кредитного договору № 553498167 від 26 липня 2024 року та додаткової угоди до нього від 28 липня 2024 року, а також факт переходу права вимоги до відповідачки за цим кредитним договором на підставі договору факторингу № МВ-ТП/10 від 26 листопада 2024 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з мотивів ненадання позивачем належних та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором № 553498167 від 26 липня 2024 року, суд першої інстанції посилався на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості містить, зокрема, суперечливі відомості.

За встановлених обставин, 26 листопада 2024 року первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу № МВ-ТП/10 від 26 листопада 2024 року підписали реєстр прав вимоги, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 553498167 від 26 липня 2024 року.

Таким чином, 26 листопада 2024 року відбувся перехід права вимоги за кредитним договором № 553498167 від 26 липня 2024 року від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до нового кредитора ТОВ «Таліон Плюс», а тому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відобразило балансове списання грошових коштів від клієнта до фактора (ТОВ «Таліон Плюс») відповідно до бухгалтерського обліку, що означає зняття з балансу фінансової установи активів або зобов`язань, що були раніше враховані в її облікових реєстрах, яке не стосується сплати заборгованості відповідачкою ОСОБА_1 .

На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку, що станом на 26 листопада 2024 року, у розрахунку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», наданому позивачем, дані заборгованості ОСОБА_1 погашені, що значиться у розрахунках позивача у колонці «сплачено».

Так само суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором № 553498167 від 26 липня 2024 року, за період з 27 листопада 2024 року по 18 лютого 2025 року, не узгоджується з розрахунком заборгованості, який зроблений первісним кредитором. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що з розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Таліон Плюс», вбачається, що датою придбання права вимоги є 26 листопада 2024 року, а станом саме на цю дату новим кредитором відображено початковий залишок заборгованості у розмірі 43303,64 грн, з яких: 17502,86 грн - тіло кредиту, 17049,35 грн - проценти, 8751,43 грн - неустойка.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в наданих позивачем розрахунках заборгованості відображено сплату відповідачем всієї нарахованої їй суми заборгованості.

Так, у розрахунках ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», наданих позивачем, відповідно до правил бухгалтерського обліку під час відступлення прав вимоги відображено балансове списання грошових коштів від клієнта до фактора, яке не свідчить про сплату заборгованості боржником.

Балансове списання - це бухгалтерська операція, яка відображає зняття з балансу фінансової установи активів або зобов`язань, які були раніше враховані в її регістрах.

У контексті передачі права вимоги за кредитом, балансове списання означає, що фінансова компанія припиняє відображати заборгованість боржника як актив у своєму балансі, оскільки відповідне право вимоги передано іншому суб`єкту (фактору) на підставі договору факторингу.

Дана процедура передбачена Положеннями (стандартом) бухгалтерського обліку, Національними стандартами бухгалтерського обліку та положеннями НБУ, Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».

Отже, викладені обставини не підтверджують сплату відповідачем заборгованості за кредитним договором № 553498167 від 26 липня 2024 року, з урахуванням додаткової угоди до нього від 28 липня 2024 року, та не стосуються фактичного погашення боргу самим боржником, а відображають факт передачі боргу новому кредитору, що також визнається самою відповідачкою, враховуючи подану нею до суду першої інстанції заяву про визнання позову від 29 травня 2026 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності заборгованості у відповідача, оскільки розрахунки заборгованості, надані попереднім та новим кредиторами, об`єктивно свідчать про її існування.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині визначення розміру заборгованості за основною сумою боргу та відсотками, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо розміру заборгованості.

Відповідно до умов договору кредитної лінії № 553498167 від 26 липня 2024 року сторонами узгоджена сума кредиту 17900,00 грн (п. 2.1 договору), дата надання першого траншу за договором в сумі 14483,00 грн – 26.07.2024, що є датою надання кредиту (п. 2.3 договору), другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах, передбачених цим договором (п. 2.4 договору), дата закінчення дисконтного періоду кредитування -20.08.2024 (п. 7.1 договору), кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 25.08.2029 (п. 7.3 договору), базова процентна ставка – 1,500 % в день від суми залишку кредиту (п. 8.3 договору), дисконтна процентна ставка - 0,770 від суми кредиту за кожний день користування ним, яка застосовується за період від дати видачі першого траншу до 20.08.2024 (п. 8.5.1 договору), індивідуальна процентна ставка – 1,410 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним, яка застосовується у разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2 договору дії щодо продовження дисконтного періоду, на період після 20.08.2024 (п. 8.5.2 договору).

Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору.

ОСОБА_1 , відповідно до укладеного з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору взяла на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок нею був порушений, що підтверджується розрахунками заборгованості за договором, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення кредиту (тіло кредиту) в розмірі 17502,86 грн. Відповідач не надала суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту, а навпаки, нею подано заяву про визнання означеної заборгованості перед позивачем.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № 553498167 від 26 липня 2024 року, вбачається, що сума заборгованості за кредитом, станом на 18 лютого 2025 року, становить 65357,00 грн, з яких: 17502,86 грн – заборгованість по кредиту, 39102,71 грн – заборгованість по процентах за користування кредитом, 8751,43 грн – неустойка, що узгоджується із умовами договору, а нарахування заборгованості за відсотками здійснювалось за ставками: з 26.07.2024 по 23.08.2024 – 0,77 % на день, з 24.08.2024 по 22.10.2024 – 1.4 % на день, з 23.10.2024 по 18.02.2025 – 1,5 % на день.

Відповідно до змісту позовної заяви, представник позивача, діючи в межах своїх прав, самостійно визначаючи обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення, просить стягнути з відповідача на свою користь частину заборгованості за договором, а саме 56605,57 грн, з яких: 17502,86 грн – заборгованість по кредиту, 39102,71 грн – заборгованість по процентах за користування кредитом. Неустойка у розмірі 8 751,43 грн позивачем до стягнення не заявлялася.

Водночас, колегія суддів зауважує на тому, що 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Даним законом, зокрема, внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме статтю 8 доповнено частиною 8 наступного змісту: максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Згідно з пунктом 17 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (набрав чинності 24 грудня 2023 року), установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5% (до 21 квітня 2024 року); протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Наведені положення закону вказують на те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно); з 21.08.2024 - 1%.

Здійснивши власний розрахунок заборгованості за відсотками з урахуванням вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», колегія суддів встановила, що з 26 липня 2024 року до 23 серпня 2024 року позивач правомірно нарахував відсотки за користування кредитом за відсотковою ставкою 0,77 %, що становить 3322,75 грн (111,52 + 246,29 + 2964,94 = 3322,75), а з 24 серпня 2024 року по 18 лютого 2025 року необхідно здійснювати нарахування відсотків у розмірі не більше 1%, що становить 31330,37 грн. (17502,95 грн х 1 % х 29 днів = 5075,87 грн; 17502,86 грн. х1% х 150 днів = 26254,50 грн), загальний розмір заборгованості за відсотками протягом строку дії договору становить 34653,12 грн, а загальний розмір заборгованості з урахуванням тіла кредиту становить 52155,98 грн. (17502,86 грн + 34653,12 грн).

Враховуючи викладене вище, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами, нарахованими в межах дії строку договору кредитної лінії № 553498167 від 26 липня 2024 року у загальному розмірі 34653,12 грн і непогашена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 17502,86 грн, що в загальному розмірі складає 52155,98 грн.

За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що ТОВ «Таліон Плюс» надано належні та допустимі докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що у відповідача станом на 26 листопада 2024 року відсутня заборгованість по сплаті за тілом кредиту та процентами, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» надало всі необхідні документи, оформлені належним чином, які підтверджують наявність заборгованості відповідачки перед позивачем. Натомість доказів погашення суми боргу позичальником чи правової позиції сторін у справі, яка б ґрунтувалася на таких твердженнях, у справі не має.

Апеляційний суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частини 1, 2 статті 77 ЦПК України передбачають, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 78 ЦПК України встановлює, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, саме лише відображення у розрахунку кредитного боргу факту списання суми заборгованості за відсутності інших доказів, які це підтверджують, зокрема, щодо внесення позичальником оплати по кредиту, не може бути основою для висновків суду про недоведеність позовних вимог за наявності інших доказів, які підтверджують неналежне виконання позичальником своїх договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції допустив неповноту з`ясування обставин справи, неправильно застосував норми матеріального права та навів висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором кредитної лінії № 553498167 від 26.07.2024 у загальному розмірі 52 155,98 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Щодо вирішення питання про стягнення судового збору

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви ТОВ «Таліон Плюс» було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (92,14 %), а саме у розмірі 2231,99 грн (2422,40 грн х 92,14 %).

При зверненні із апеляційної скаргою, позивач сплатив судовий збір у розмірі 3633,60 грн. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача в розмірі 3347,99 грн (3633,60 грн х 92,14 %).

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

ТОВ «Таліон Плюс» у позовній заяві просило суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частино першою статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 року у справі №2040/6747/18.

На підтвердження надання правничої допомоги в суді першої інстанції, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 5 від 02 грудня 2024 року; копію додаткової угоди № 685 від 30 грудня 2024 року до договору про надання правової допомоги № 5 від 02 грудня 2024 року; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 30 грудня 2024 року відповідно до договору про надання правової допомоги № 5 від 02 грудня 2024 року; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Колінько А.В. серії ЧН № 000666; копію ордеру серії СВ № 1116266 від 02 грудня 2024 року; копію платіжної інструкції № 1585 від 30 грудня 2024 року про оплату вартості наданої правничої допомоги.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

Врахувавши предмет і складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, а також виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (92,14 %) – у розмірі 4607,00 грн.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» - адвоката Колінько Альони Валеріївни – задовольнити частково.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 04 червня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (ЄДРПОУ 39700642) заборгованість за договором кредитної лінії № 553498167 від 26 липня 2024 року в розмірі 52155,98 грн., з яких 17502,86 грн – заборгованість по тілу кредиту, 34653,12 грн –заборгованість за нарахованими процентами.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (ЄДРПОУ 39700642) судовий збір у розмірі 5579,98 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4607,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Т.Л. Фетісова