Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №296/9892/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 296/9892/25 Головуючий у 1-й інст. Пилипюк Л.М.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Галацевич О.М.,

Григорусь Н.Й.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/9892/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання незаконним рішення, дії та бездіяльності органу місцевого самоврядування, зобов`язання вчинити дію та стягнення моральної шкоди,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника Управління житлового господарства Житомирської міської ради - Чернюк Алли Вікторівни,

на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 14 травня 2026 року,

встановив:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 291/888/20 задоволено її позов до Управління житлового господарства Житомирської міської ради, визнано за нею право на безоплатну приватизацію кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення № 60 державного житлового фонду по АДРЕСА_1 та зобов`язано орган приватизації провести таку приватизацію.

На виконання зазначеного судового рішення Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради прийнято рішення від 09 травня 2025 року № 66241 та видано їй свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , на підставі якого за нею зареєстровано право власності на 24/100 частини квартири.

Позивачка вважає, що рішення органу приватизації та видане на його підставі свідоцтво не відповідають змісту постанови апеляційного суду та вимогам законодавства, оскільки судовим рішенням за нею визнано право на приватизацію конкретного об`єкта - кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення, тоді як у Державному реєстрі речових прав зареєстровано право власності на 24/100 частини всієї квартири.

Також зазначала, що у свідоцтві одночасно використано формулювання "приватна", "спільна" та "часткова" власність, які, на її переконання, не відповідають характеру набутого нею права на окрему кімнату та призвели до реєстрації права власності не на кімнату, а на частку у квартирі.

Крім того, позивачка посилалася на неправильне визначення органом приватизації її частки у загальній площі квартири. Вказувала, що відповідно до технічного паспорта кімната, площею 20,2 м? є прохідною (неізольованою) та має бути віднесена до підсобних приміщень. З урахуванням площі приміщень спільного користування вважала, що належна їй частка у загальній площі квартири повинна становити 57/100, а не визначені відповідачем 24/100. Нормативно затвердженої форми свідоцтва про право власності на приватизовану кімнату у квартирі спільного заселення немає, тому відповідач мав можливість оформити його таким чином, щоб зміст документа відповідав постанові Житомирського апеляційного суду та правильно визначав об`єкт приватизації і її права на приміщення спільного користування.

У зв`язку з наведеним вона зверталася до Управління житлового господарства Житомирської міської ради зі скаргами щодо видачі нового свідоцтва, однак відповідач, на її думку, належним чином на звернення не відреагував та фактично відмовив у видачі нового свідоцтва, що й стало підставою для звернення до суду.

На обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачка зазначала, що протиправні, на її переконання, рішення, дії та бездіяльність відповідача спричинили їй душевні переживання, нервове напруження та необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначила у сумі 108 000,00 грн із розрахунку 1 000,00 грн за кожен день у період з 09 травня до 25 серпня 2025 року.

Ураховуючи наведене, позивач просила суд:

-визнати незаконними рішення і дії Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 09 травня 2025 року № 66241, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на житло від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 , як такі, що суперечать судовому рішенню та законодавству;

-визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо видачі нового свідоцтва про право власності на житло, яке відповідало б постанові Житомирського апеляційного суду від 18.02.2025 у справі № 291/888/20 та зобов`язати видати вказане свідоцтво відповідно до судового рішення та законодавства (в довільній формі), але в якому чітко зазначити: об`єкт приватизації: "кімната, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 "; підкреслити форму власності: "приватна" (виключивши "спільна", "часткова"): окремо вказати, що підсобні приміщення квартири (кухня, санвузол, коридор, прохідна кімната), площею 33,88 м? перебувають у спільному користуванні мешканців квартири; зазначити частку у загальній площі квартири, що не є тотожним поняттю частки в праві власності - 57/100, виключно для цілей розрахунку житлово-комунальних послуг; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у сумі 108 000,00 грн.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 14 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до Управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання незаконним рішення, дії та бездіяльності органу місцевого самоврядування, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано рішення Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 09 травня 2025 року № 66241, а також видане на його підставі ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на житло від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 . Зобов`язано Управління житлового господарства Житомирської міської ради здійснити розрахунок загальної площі, яка передається ОСОБА_1 у власність шляхом приватизації кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення № 60 державного житлового фонду по АДРЕСА_1 з дотриманням вимог пункту 6 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства № 396 від 16 грудня 2009 року. Зобов`язано Управління житлового господарства Житомирської міської ради повторно розглянути питання про проведення безоплатної приватизації за ОСОБА_1 кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 . У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, а також змінити рішення в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на житло від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції містить взаємовиключні висновки, ухвалене з порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства, без належного врахування висновків, викладених у постанові Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, а також положень законодавства щодо визначення об`єкта приватизації у квартирі спільного заселення. На думку апелянта, суд неповно встановив обставини справи, неналежно дослідив та оцінив докази, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права.

Зокрема, ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки вона не просила визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 . Предметом заявлених нею вимог були визнання незаконними рішення та дій відповідача, визнання його бездіяльності незаконною, зобов`язання видати нове свідоцтво належного змісту та стягнення моральної шкоди. Натомість суд за власною ініціативою визнав незаконним та скасував свідоцтво, застосувавши спосіб захисту, якого позивачка не обирала. Посилання суду на необхідність належної інтерпретації позовних вимог та забезпечення ефективного захисту порушеного права не виправдовує такого виходу за їх межі, оскільки інтерпретація позовних вимог не передбачає можливості заміни волевиявлення позивача іншим способом судового захисту. Крім того, скасування свідоцтва без одночасного зобов`язання відповідача видати нове може погіршити її становище, оскільки на підставі цього свідоцтва право власності вже зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення об`єкта приватизації. Зазначає, що постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року за нею визнано право на безоплатну приватизацію конкретного об`єкта - кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення. Водночас у рішенні органу приватизації та виданому на його підставі свідоцтві її право оформлено як право на 24/100 частини квартири. На думку апелянта, таким чином об`єкт приватизації, визначений судовим рішенням, фактично замінено іншим об`єктом права власності.

Посилаючись на положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", апелянт вказує, що до об`єктів приватизації належать, зокрема, кімнати у квартирах, де проживають два і більше наймачів. Отже, на її переконання, така кімната є самостійним об`єктом приватизації, а не ідеальною часткою у праві спільної часткової власності на всю квартиру. Тому висновок суду першої інстанції про допустимість оформлення права позивачки на частку квартири замість кімнати, площею 13,9 м? вважає таким, що не відповідає змісту попереднього судового рішення та вимогам законодавства. На підтвердження цих доводів позивачка також посилається на правову позицію Верховного Суду України щодо особливостей приватизації кімнат у квартирах, в яких проживають два і більше наймачів, відповідно до якої приватизовані кімнати є самостійними об`єктами власності, а не частками у спільній власності всіх наймачів квартири. Вважає, що суд першої інстанції не врахував відмінності між кімнатою як об`єктом приватизації та часткою у праві власності на квартиру.

Окремо апелянт не погоджується з вирішенням судом питання щодо визначення загальної площі, яка передається їй у власність у зв`язку з приватизацією кімнати. Зазначає, що відповідно до пункту 6 Положення № 396 загальна площа, яка передається у власність наймача кімнати у комунальній квартирі, визначається з урахуванням не лише площі займаної ним житлової кімнати, а й відповідної частини площі підсобних приміщень, яка розподіляється між наймачами пропорційно площі займаних ними житлових кімнат. Кімната площею 20,2 м?, зазначена у технічному паспорті, є прохідною, не може бути виділена в самостійне користування одному з двох наймачів квартири та фактично виконує функцію приміщення загального користування. З урахуванням планування квартири, площі кімнати 13,9 м? та площі приміщень спільного користування позивачка здійснила власний розрахунок, відповідно до якого її частка у загальній площі квартири становить 57/100. Наголошує, що суд першої інстанції оцінки цьому розрахунку не надав та власного розрахунку не здійснив.

Не погоджується апелянт і з обраним судом способом захисту у вигляді зобов`язання Управління повторно розглянути питання про проведення безоплатної приватизації. Вказує, що її право на приватизацію вже встановлено постановою Житомирського апеляційного суду, приватизацію проведено, свідоцтво видано, а право власності зареєстровано. Тому предметом цього спору є не наявність у неї права на приватизацію, а правильність оформлення її результатів та визначення об`єкта права власності. Після встановлення незаконності рішення органу приватизації належним та ефективним способом захисту було б зобов`язання відповідача видати нове свідоцтво, яке відповідало б судовому рішенню, фактичному об`єкту приватизації та вимогам законодавства. Натомість повторний розгляд питання про приватизацію не забезпечує остаточного поновлення її права та допускає можливість повторного виникнення спору.

Також ОСОБА_1 оскаржує рішення в частині відмови у стягненні 108 000,00 грн моральної шкоди. Вважає помилковим висновок суду про її недоведеність, оскільки суд не врахував встановлену незаконність дій відповідача, тривалий характер порушення, неодноразові звернення до Управління, необхідність повторного судового захисту та тривале перебування позивачки у стані правової невизначеності. Зазначає, що характер допущеного порушення та пов`язані з ним переживання свідчать про заподіяння їй моральної шкоди.

Крім того, посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неналежну оцінку доказів, зокрема її розрахунку загальної площі, доводів щодо правового статусу прохідної кімнати, площею 20,2 м?, відсутності нормативно затвердженої форми свідоцтва, неправильного зазначення форми власності, відмінності між часткою у праві власності та часткою у загальній площі квартири, а також запропонованого нею проєкту нового свідоцтва.

З огляду на наведене ОСОБА_1 просить виключити з резолютивної частини рішення висновок про визнання незаконним та скасування свідоцтва № НОМЕР_1 як такий, що ухвалений поза межами позовних вимог, скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про їх задоволення, а саме визнати незаконною бездіяльність Управління житлового господарства Житомирської міської ради щодо невидачі нового свідоцтва про право власності на житло відповідно до постанови Житомирського апеляційного суду від 18.02.2025 у справі №291/888/20; зобов`язати Управління житлового господарства Житомирської міської ради видати нове свідоцтво про право власності на житло відповідно до постанови Житомирського апеляційного суду від 18.02.2025 у справі №291/888/20, Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Положення МінЖКГ №396, в якому має бути відображено: об`єкт приватизації: кімната, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 ; форму власності: приватна; перебування кухні, санвузла, коридору та прохідного приміщення, площею 20,2 м? у спільному користуванні мешканців квартири; частку у загальній площі квартири, визначену відповідно до Положення №396 та Додатку 1 до нього, виходячи з установлених судом обставин справи стягнути з Управління житлового господарства Житомирської міської ради на її користь моральну шкоду в сумі 108 000,00 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

Управління житлового господарства Житомирської міської ради також не погодилось із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та не врахував особливостей процедури приватизації кімнати у квартирі спільного заселення, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396. Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 296/888/22 за ОСОБА_1 визнано право на безоплатну приватизацію кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 та зобов`язано Управління провести таку приватизацію. На виконання цієї постанови позивачці видано свідоцтво про право власності від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 , в якому зазначено площу приватизованого житла 13,9 м? та визначено, що вона становить 24 % від загальної площі квартири 58,48 м?.

На переконання Управління, суд першої інстанції не врахував, що приватизація кімнати вже проведена, а право власності ОСОБА_1 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас державна реєстрація цього права рішенням суду першої інстанції не скасована. Тому покладення на Управління обов`язку повторно розглянути питання про проведення безоплатної приватизації кімнати не узгоджується з тією обставиною, що приватизація вже відбулася та відповідне речове право зареєстроване.

Управління також посилається на те, що відповідно до пунктів 17-25 Положення № 396 процедура приватизації передбачає подання громадянином визначеного переліку документів, їх перевірку органом приватизації, уточнення у разі необхідності даних, потрібних для проведення розрахунків, прийняття рішення про передачу житла у власність та видачу на його підставі свідоцтва про право власності. Орган приватизації у разі потреби уточнює необхідні для розрахунків відомості залежно від складу сім`ї та розміру загальної площі кімнат у комунальній квартирі. У зв`язку із цим апелянт вважає, що для виконання рішення суду в частині повторного розгляду питання про приватизацію ОСОБА_1 повинна повторно подати необхідні для проведення приватизації документи, зокрема технічний паспорт із відомостями про житлову площу, якою вона фактично користується, та приміщення, які перебувають у спільному користуванні мешканців квартири. Цієї обставини, на думку відповідача суд першої інстанції не врахував.

Окремо апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність здійснення нового розрахунку загальної площі, яка передається позивачці у власність, із застосуванням пункту 6 Положення № 396. Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою ТОВ УК "Полісся" ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 1985 року, проживає у квартирі спільного заселення разом із ОСОБА_2 та фактично займає ізольовану кімнату, площею 13,9 м?. Відтак право на приватизацію у ОСОБА_1 виникло саме щодо цієї кімнати, а не щодо квартири в цілому. При цьому відповідно до технічного паспорта квартира АДРЕСА_3 складається з трьох житлових кімнат, площею 20,2 м?, 13,9 м? та 10,7 м?, а також коридору, площею 3,0 м?, комори - 1,3 м?, кухні - 5,6 м?, санвузла - 3,0 м? та балкона. Загальна площа квартири становить 58,48 м?, житлова - 44,8 м?, допоміжна - 12,9 м?. Оскільки площа приватизованої позивачкою кімнати становить 13,9 м?, відповідач вважає правильним зазначення у свідоцтві 24 % від загальної площі квартири та заперечує наявність підстав для визначення частки у розмірі 57/100.

Крім того, наголошує, що для здійснення передбаченого пунктом 6 Положення № 396 розрахунку недостатньо лише відомостей про площу кімнати, яку займає ОСОБА_1 . Необхідно також встановити, якою саме житловою кімнатою користується інша наймачка квартири ОСОБА_2 , чи перебуває третя житлова кімната у спільному користуванні мешканців квартири та які саме приміщення належать до приміщень спільного користування. Вказані обставини, як стверджує апелянт, суд першої інстанції під час розгляду справи не встановив.

Посилаючись на наведене, Управління вважає, що покладений судом обов`язок здійснити розрахунок загальної площі та повторно розглянути питання про приватизацію не може бути виконаний Управлінням одноособово без участі ОСОБА_1 та надання нею необхідних документів і відомостей щодо фактичного користування приміщеннями квартири.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 28 липня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 12:00 год 24 вересня 2026 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Управління житлового господарства Житомирської міської ради просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість.

Зазначає, що внесення змін до раніше виданого свідоцтва про право власності або видача нового свідоцтва чинним законодавством не передбачені. Для повторного розгляду питання про проведення безоплатної приватизації ОСОБА_1 повинна повторно подати передбачені законодавством документи, зокрема технічний паспорт із відомостями про житлову площу, якою вона користується, та приміщення, що перебувають у спільному користуванні.

Управління наголошує, що постанова Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 296/888/22 виконана шляхом проведення безоплатної приватизації кімнати, площею 13,9 м? та видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 .

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо визначення частки позивачки у загальній площі квартири в розмірі 57/100, відповідач посилається на відомості технічного паспорта, згідно з яким квартира складається з трьох житлових кімнат, площею 20,2 м?, 13,9 м? та 10,7 м?, а її загальна площа становить 58,48 м?. Оскільки площа приватизованої ОСОБА_1 кімнати становить 13,9 м?, Управління вважає безпідставним визначення її частки у розмірі 57/100.

Вказує, що для здійснення розрахунку загальної площі, яка передається позивачці у власність, необхідно встановити, які саме приміщення квартири перебувають у спільному користуванні, якою кімнатою користується інша наймачка ОСОБА_2 та чи перебуває третя житлова кімната у спільному користуванні мешканців квартири. Без установлення цих обставин запропонований позивачкою розрахунок не може вважатися обґрунтованим. Кімната, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення не є самостійним об`єктом нерухомого майна з окремим входом та можливістю автономного обслуговування, а тому не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необхідності оформлення права власності виключно на цю кімнату як на окремий об`єкт нерухомості. Отже, об`єктом приватизації у цій справі є саме кімната, площею 13,9 м? як самостійний об`єкт права власності, що відповідає змісту постанови Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, статтям 1 і 2 Закону № 2482-XII та висновкам Верховного Суду. Рішення № 66241, яким приватизовано "квартиру" без визначення кімнати та з рукописним записом "24 %", цього об`єкта належним чином не визначає, а тому не забезпечує реалізації визнаного судом права. Водночас самостійність кімнати як об`єкта приватизації не виключає необхідності врахувати при визначенні загальної площі, що передається у власність, відповідну частину підсобних приміщень відповідно до пункту 6 Положення № 396.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди Управління вважає правильним висновок суду першої інстанції про її недоведеність, оскільки позивачкою не обґрунтовано причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіяними їй моральними стражданнями, а також заявленого до стягнення розміру моральної шкоди 108 000,00 грн. Тривалий розгляд попередньої судової справи, на думку відповідача, не свідчить про заподіяння позивачці моральної шкоди.

21 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала відзив, просила залишити апеляційну скаргу Управління житлового господарства Житомирської міської ради без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Зазначила, що постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 296/888/22 за нею визнано право на безоплатну приватизацію саме кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 та зобов`язано Управління провести її приватизацію. На переконання позивачки, відповідач належним чином зазначену постанову не виконав, оскільки у виданому їй свідоцтві об`єкт приватизації не визначено як кімнату, площею 13,9 м?, а лише зазначено, що "площа приватизованого житла становить 13,9 м?".

Вважає, що доводи апеляційної скарги Управління ґрунтуються на власному тлумаченні норм законодавства та фактично спрямовані на переоцінку обставин, які вже були встановлені постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року щодо об`єкта приватизації. Її апеляційна скарга ґрунтується на інших підставах, зокрема на виході суду першої інстанції за межі позовних вимог. Наголошує, що не просила скасовувати свідоцтво про право власності та повторно вирішувати питання про приватизацію, а заявляла вимоги про визнання незаконними рішення, дій і бездіяльності відповідача та зобов`язання видати нове свідоцтво належного змісту.

З огляду на наведене просить апеляційну скаргу Управління житлового господарства Житомирської міської ради залишити без задоволення, а її апеляційну скаргу задовольнити.

24 вересня 2026 року фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги. Розгляд справи відкладено на 13:30 год 12 жовтня 2026 року.

Позивач свою апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, просила її задовольнити та заперечила щодо апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача підтримала апеляційну скаргу Управління житлового господарства Житомирської міської ради та заперечила щодо апеляційної скарги позивача.

Вислухавши учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 16 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію кімнати, площею 13,9 м?, у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 , безоплатно. Зобов`язано Управління житлового господарства Житомирської міської ради, як орган приватизації державного фонду, провести безоплатно за ОСОБА_1 приватизацію кімнати, площею 13,9 м?, у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 (а.с.8-12 т.1).

16.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою № 68048, просила оформити їй передачу в приватну спільну часткову власність кімнату у комунальній квартирі спільного заселення, що вона займає. До заяви додала: копію постанови від 18.02.2025; копію паспорта; реєстраційний номер облікової картки платника податків; копію технічного паспорта; Витяг з реєстру територіальної громади (а.с.67 т.2).

Як видно з Розрахунку вартості надлишкової загальної площі квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній

квартирі, що приватизується, який підписаний сторонами, загальна площа квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі (П) 13,9 м?. Кількість зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні у гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі осіб (М) 1. Згідно постанови від 18.02.2020, кімната, площею 13,9 м?, 13,9/56,48 ? 100% = 24%.

Розмір загальної площі, що підлягає безоплатній передачі мешканцям квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі згідно з законом: Пб = М ? 21 + 10 = 31,0 кв.м.

Розмір надлишків площі, що підлягає оплаті: Пн = (П - Пб) = - кв.м.

Вартість надлишкової загальної площі квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі, що приватизується (розмір доплати за надлишкову площу): Д = Пн?0,18 = - грн.

Сума житлових чеків, яка підлягає видачі мешканцям Сч = (Пб-П) ? 0,18 = 3,08 грн.

Відновна вартість квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі осіб. В=П?0,18=2,50 грн (а.с.69 т.2).

Як видно з рішення про приватизацію № 66241 від 09.05.2025 наймача ОСОБА_1 надійшла заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення в гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , після розрахунків та розгляду матеріалів із зазначеного питання прийнято рішення: 24 % наймача ОСОБА_1 у приватизації квартири (будинку), жилого приміщення в гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі, в якій (якому) він мешкає, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.65 т.2).

09 травня 2025 року Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності (далі - свідоцтво). Вказане свідоцтво посвідчує, що квартира (приміщення квартири спільного заселення), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , дійсно належить на праві приватної, спільної (часткової) власності ОСОБА_1 . Свідоцтво містить примітку такого змісту: "площа приватизованого житла становить 13,9 м?, що складає 24 % від загальної площі квартири" (а.с.13 т.1).

Крім того, у свідоцтві зазначено, що загальна площа квартири становить 58,48 м?. Характеристика квартири та її обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва.

Витягом з Державного реєстру речових прав № 427763146 від 20 травня 2025 року підтверджено, що ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на 24/100 частини квартири за адресою: АДРЕСА_4 , яка складається з трьох житлових кімнат та допоміжних приміщень, квартира загальною площею 58,48 м?, житловою площею 44,8 м?. Реєстрація права власності проведена на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 09 травня 2025 року, видавник: Управління житлового господарства Житомирської міської ради (а.с.14 т.1).

З копії технічного паспорту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , встановлено, що вказана квартира складається з трьох житлових кімнат, а саме: кімнати, площею 20,2 м?, кімнати, площею 13,9 м? та кімнати, площею 10,7 м?. Також складу квартири входять такі підсобні і допоміжні приміщення: коридор (3 м?), комора (1,3 м?), кухня (5,6 м?), санвузол (3 м?), балкон (0,78 м?). Загальна площа квартири - 58,48 м?, житлова площа - 44,8 м?, площа допоміжних (підсобних) приміщень - 12,9 м?, площа літніх, неопалювальних приміщень - 0,78 м? (а.с.15-18 т.1).

10 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Управління житлового господарства Житомирської міської ради зі скаргою, пропонувала Органу приватизації видати їй нове свідоцтво про приватизацію кімнати відповідно до законодавства та судового рішення (проєкт надається). Юридичному департаменту перевірити викладені у скарзі доводи та відповідно до п.п.4, 6, 9, 12 Положення про юридичний департамент Житомирської міської ради надати органу приватизації методичну допомогу в оформленні її права власності. При необхідності розробити (змінити, уточнити, доповнити) свідоцтво відповідно до законодавства, судового рішення та обставин справи (можна не "червоне" і на звичайному папері A4) (а.с.21-23 т.1).

09 липня 2025 року Управління житлового господарства Житомирської міської ради надало позивачці відповідь за № 1-432/УЖГ 555 та повідомлено, що відповідно до постанови Житомирського апеляційного суду від 18.02.2025 по справі №296/888/22 та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 №396 (із змінами, внесеного згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №42 від 02.03.2015, №114 від 10.05.2018) управлінням житлового господарства Житомирської міської ради була проведена приватизація кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 та видано свідоцтво на право власності оформлене належним чином (а.с.25-26 т.1).

21 липня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернулася до відповідача, просила надати чітку письмову відповідь щодо видачі або відмови у видачі їй нового свідоцтва про право власності на житло замість свідоцтва № НОМЕР_1 від 09 травня 2025 року (а.с.26).

20 серпня 2025 року Управління житлового господарства Житомирської міської ради надало відповідь за № 1-534/УЖГ655, зокрема поінформувало, що оригінал свідоцтва про право власності видається один раз, але у разі втрати, знищення оригіналу, можна отримати дублікат відповідно до "Тимчасового порядку видачі дублікату свідоцтва про право власності на житло відділом приватизації державного житлового фонду м.Житомира", затвердженого рішенням міськвиконкому від 08.10.09 № Дублікат свідоцтва про право власності виглядатиме як оригінал, але з позначкою "Дублікат" та датою видачі (а.с.27 т.1).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що Управління житлового господарства Житомирської міської ради при визначенні загальної площі житла, яка передається ОСОБА_1 у власність шляхом приватизації кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення, неправильно здійснило відповідний розрахунок. Суд установив, що відповідач визначив частку позивача у розмірі 24/100 шляхом співвідношення площі приватизованої кімнати 13,9 м? до загальної площі квартири 58,48 м?, не врахувавши при цьому вимог пункту 6 Положення № 396 щодо включення до загальної площі, яка передається у власність наймача кімнати у комунальній квартирі, відповідної частини площі підсобних (допоміжних) приміщень, розподіленої між наймачами пропорційно площі займаної нею житловою кімнатою. У зв`язку із цим суд дійшов висновку про незаконність рішення органу приватизації від 09 травня 2025 року № 66241 та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на житло.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд визнав незаконними та скасував зазначені рішення і свідоцтво, зобов`язав відповідача здійснити розрахунок загальної площі, яка передається ОСОБА_1 у власність шляхом приватизації кімнати у квартирі спільного заселення за вказаною адресою, з дотриманням вимог пункту 6 Положення № 396 та повторно розглянути питання про проведення безоплатної приватизації кімнати, площею 13,9 м?. Водночас суд відхилив доводи позивача про необхідність зазначення у свідоцтві права приватної власності виключно на кімнату площею 13,9 м? із виключенням слів "спільна" та "часткова", зазначивши, що квартира є квартирою спільного заселення, а приватизована кімната не виділена в натурі та не може в юридичному сенсі існувати окремо від решти квартири. Набуття у власність кімнати одночасно передбачає право користування підсобними та допоміжними приміщеннями квартири.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення 108 000,00 грн моральної шкоди, суд виходив із того, що позивач не довела факту заподіяння їй моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, а також причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та заявленою шкодою.

Колегія суддів частково погоджується із такими висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача; зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21).

Частиною 1 статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Статтею 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначає Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-XII (далі - Закон № 2482-XII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з пунктом 1 статті 2 цього Закону до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Отже, приватизовані відповідно до пункту 1 статті 2 вказаного вище Закону кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, є самостійними об`єктами права власності, а не часткою у спільній власності всіх наймачів, які мешкають у такій квартирі чи будинку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 522/21698/17.

Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення № 396) визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Згідно з п.4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Згідно з абзацом першим пункту 23 Положення № 396 орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Отже, передання квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (постанови Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 202/21075/23, від 24 жовтня 2025 року у справі № 465/5936/23).

Додатком 4 до Положення № 396 є зразок рішення органу приватизації.

Пунктом 6 Положення № 396 передбачено, що загальна площа квартири (будинку), що передається у власність, визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири, веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням коефіцієнтів, визначених розділом 6 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773. У комунальній квартирі, жилому блоці (секції) у гуртожитку, де мешкають два і більше наймачі, загальна площа, що передається у власність громадян, визначається як сума площ займаних наймачами жилих кімнат (з урахуванням відповідних коефіцієнтів площі розташованих у них веранд, засклених балконів, лоджій, холодних комор, відкритих балконів, лоджій та терас) та площі підсобних приміщень, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Приклад обчислення загальної площі комунальної квартири, жилого блоку (секції) у гуртожитку, в якій (якому) мешкають два і більше наймачі, наведено у додатку 1.

Отже, у разі приватизації кімнати у квартирі спільного заселення об`єктом приватизації є займана наймачем жила кімната, однак при визначенні загальної площі, яка передається йому у власність, підлягає врахуванню також відповідна частина площі підсобних приміщень квартири.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду.

Як встановлено у цій справі, постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 296/888/22 визнано за ОСОБА_1 право на безоплатну приватизацію кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 та зобов`язано Управління житлового господарства Житомирської міської ради провести безоплатно таку приватизацію.

Натомість у рішенні від 09 травня 2025 року № 66241 об`єктом приватизації зазначено квартиру АДРЕСА_3 загалом, без визначення кімнати, площею 13,9 м? як самостійного об`єкта приватизації. Крім того, у рішенні зазначено про передачу житла у спільну часткову власність та міститься рукописний запис "24 %", однак не визначено осіб, між якими виникає право спільної часткової власності, розмірів їхніх часток, загальної площі, від якої обчислено відповідний відсоток, а також конкретних приміщень, що передаються у власність позивачки.

Такий зміст рішення не дає можливості однозначно встановити об`єкт і вид права власності, яке набуває ОСОБА_1 , та не забезпечує оформлення і державної реєстрації її права на кімнату, площею 13,9 кв. м, визнаного судовим рішенням, що набрало законної сили.

Як зазначалось вище, відповідно до статті 2 Закону № 2482-XII кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, є самостійними об`єктами права власності, а не часткою у спільній власності всіх наймачів, які мешкають у такій квартирі чи будинку.

Ураховуючи, що рішенням відповідача № 66241 від 09.05.2025 неправильно визначено об`єкт приватизації, не зазначено його площу, без належного обґрунтування встановлено спільну часткову форму власності та не розкрито зміст запису "24 %", колегія суддів доходить висновку, що Управління житлового господарства Житомирської міської ради не виконало постанову Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у визначений нею спосіб, а прийняте ним рішення не забезпечує реалізації визнаного за позивачкою права.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що такий спосіб визначення загальної площі не відповідає алгоритму, встановленому пунктом 6 Положення № 396, оскільки при проведенні розрахунку відповідач не врахував належну позивачці частину площі підсобних приміщень квартири, яка має розподілятися між наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив незаконність визначення Управлінням загальної площі, яка передається ОСОБА_1 , лише шляхом співвідношення площі кімнати 13,9 м? до загальної площі квартири 58,48 м? без застосування передбаченого пунктом 6 Положення № 396 механізму розподілу площі підсобних приміщень.

Доводи апеляційної скарги Управління про те, що площа кімнати 13,9 м? становить близько 24 % загальної площі квартири 58,48 м?, не спростовують зазначеного висновку суду.

Математичне співвідношення площі житлової кімнати до загальної площі квартири не є передбаченим пунктом 6 Положення № 396 способом визначення загальної площі, яка передається у власність наймача кімнати у квартирі спільного заселення.

Більше того, у своїй апеляційній скарзі Управління зазначає про необхідність встановлення того, якою кімнатою користується інша наймачка ОСОБА_2 , чи перебуває третя житлова кімната у спільному користуванні та які саме приміщення квартири належать до приміщень спільного користування.

Наведене додатково свідчить, що визначення відповідачем 24/100 без встановлення зазначених обставин та проведення передбаченого пунктом 6 Положення № 396 розрахунку було передчасним.

Отже, рішення Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 09 травня 2025 року № 66241 не відповідає вимогам законодавства щодо визначення об`єкта приватизації та порядку розрахунку загальної площі, яка передається у власність наймача кімнати у квартирі спільного заселення, а також не забезпечує належного виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 296/888/22. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання цього рішення незаконним та його скасування.

Разом із тим колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_1 про наявність достатніх підстав для визначення її частки у загальній площі квартири саме у розмірі 57/100.

Відповідно до технічного паспорта квартира АДРЕСА_3 складається, зокрема, із трьох житлових кімнат, площею 20,2 м?, 13,9 м? та 10,7 м?, а її загальна площа становить 58,48 м?, житлова - 44,8 м?, допоміжна - 12,9 м?.

Обґрунтовуючи запропонований розрахунок 57/100, позивачка виходить із того, що кімната, площею 20,2 м? є прохідною та має враховуватися як приміщення спільного користування.

Проте наявний у матеріалах справи технічний паспорт визначає кімнату, площею 20,2 м? як житлову кімнату (а.с.18 т.1).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Лише обґрунтування позовних вимог за відсутності інших належних і достатніх доказів не дає суду підстав змінити визначене технічною документацією функціональне призначення кімнати, площею 20,2 м? та віднести її до підсобних приміщень квартири.

Крім того, для правильного застосування пункту 6 Положення № 396 необхідно встановити площу житлових кімнат, які займає кожний із наймачів, та склад і площу підсобних приміщень, які підлягають пропорційному розподілу.

Отже, матеріали справи не містять достатньої сукупності доказів для висновку, що загальна площа, яка передається ОСОБА_1 відповідає саме 57/100 загальної площі квартири.

Підсумовуючи, колегія суддів дійшла висновку, що жоден із запропонованих показників не може вважатися належно визначеним. Частка 24/100 отримана шляхом простого співвідношення площі кімнати до площі квартири, що суперечить алгоритму пункту 6 Положення № 396. Частка 57/100 ґрунтується на твердженні про прохідний характер кімнати, площею 20,2 м?, яке спростовується технічним паспортом і не підтверджене іншими належними доказами; доведення обставин на припущеннях цивільне судочинство не допускає. Належним способом усунення порушення є здійснення органом приватизації нового розрахунку відповідно до пункту 6 та додатка 1 до Положення № 396 з установленням того, які житлові кімнати займає кожен наймач і який склад підсобних приміщень підлягає розподілу. Обов`язок надати необхідні відомості лежить на обох сторонах, тому доводи Управління про неможливість виконання розрахунку без участі позивачки не свідчать про безпідставність цієї вимоги.

А тому доводи апеляційних скарг щодо правильності визначення частки як у розмірі 24/100, так і у розмірі 57/100 не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки показник 24/100 визначено відповідачем без дотримання вимог пункту 6 Положення № 396, тоді як запропонований позивачкою показник 57/100 не підтверджений належними та достатніми доказами.

Колегія суддів також не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що приватизована ОСОБА_1 кімната, площею 13,9 м? не може юридично існувати окремо від решти квартири.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 522/21698/17 Верховний Суд зазначив, що приватизовані відповідно до пункту 1 статті 2 вказаного вище закону кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, є самостійними об`єктами права власності, а не часткою у спільній власності всіх наймачів, які мешкають у такій квартирі чи будинку.

У цій справі, саме право ОСОБА_1 на приватизацію кімнати, площею 13,9 м? уже встановлено постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року.

Водночас самостійність кімнати як об`єкта приватизації не виключає необхідності визначення відповідно до пункту 6 Положення № 396 належної власнику частини площі підсобних приміщень квартири.

Також заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а частиною другою статті 264 ЦПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Як видно зі змісту позовної заяви, звертаючись до суду, ОСОБА_1 не заявляла вимоги про визнання незаконним та скасування виданого їй свідоцтва про право власності від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 (а.с.1-6 т.1).

Навпаки, позивачка, вважаючи неправильним оформлення результатів приватизації, просила визнати незаконними рішення та дії відповідача, визнати незаконною його бездіяльність щодо видачі нового свідоцтва та зобов`язати відповідача видати нове свідоцтво належного змісту.

Таким чином, визнавши незаконним і скасувавши свідоцтво про право власності, вимоги про що позивачка не заявляла, суд першої інстанції порушив частину першу статті 13 та частину другу статті 264 ЦПК України. Суд може надавати юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам та тлумачити зміст заявлених вимог, проте не може самостійно змінювати предмет позову. Це порушення є самостійною підставою для скасування рішення в цій частині відповідно до статті 376 ЦПК України.

Посилання суду на необхідність забезпечення ефективного захисту порушеного права такого процесуального порушення не усуває, оскільки суд вправі надати правильну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам та інтерпретувати зміст заявлених вимог, однак не вправі з власної ініціативи змінювати предмет позову та вирішувати вимогу, якої позивач не заявляв.

Тому рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на житло від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 підлягає скасуванню.

Також колегія суддів не погоджується і з обраним судом першої інстанції способом захисту у вигляді зобов`язання Управління житлового господарства Житомирської міської ради повторно розглянути питання про проведення безоплатної приватизації за ОСОБА_1 кімнати, площею 13,9 м? у вказаній квартирі спільного заселення.

Право позивачки на безоплатну приватизацію саме цієї кімнати вже встановлено постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 296/888/22, яка набрала законної сили та є обов`язковою до виконання, а тому повторному доказуванню та вирішенню у цій справі не підлягають.

Тому повторне вирішення органом приватизації питання про наявність у ОСОБА_1 права на приватизацію не є необхідним та не відповідає характеру порушеного права.

Разом із тим встановлена судом неправильність проведеного Управлінням розрахунку потребує усунення шляхом здійснення органом приватизації нового розрахунку загальної площі відповідно до пункту 6 Положення № 396 з урахуванням фактичного розподілу між наймачами житлових кімнат та площі підсобних приміщень квартири.

Водночас вимога ОСОБА_1 про зазначення у новому свідоцтві конкретної частки 57/100 та про віднесення кімнати площею 20,2 м? до приміщень спільного користування задоволенню не підлягає з наведених вище підстав.

Колегія суддів приходить висновку, що зобов`язання повторно розглянути питання про право на приватизацію не відповідає характеру порушеного права. Це право вже встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили; приватизація проведена, свідоцтво видано, право зареєстровано. Спір стосується не наявності права, а правильності визначення загальної площі, яка передається власність позивачки у зв`язку з приватизацією кімнати, площею 13,9 м?, та оформлення результатів приватизації, тож ефективним способом захисту та належним поновленням права позивачки є здійснення нового розрахунку за пунктом 6 Положення № 396 та належне оформлення результатів уже проведеної приватизації відповідно до такого розрахунку.

Щодо вимоги позивачки про визнання бездіяльності Управління житлового господарства Житомирської міської ради незаконною та зобов`язання видати нове свідоцтво слід зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів справи, звернення позивачки від 10 червня 2025 року та 21 липня 2025 року не були залишені відповідачем без розгляду.

За результатами їх розгляду Управління житлового господарства Житомирської міської ради надало відповіді листами від 09 липня 2025 року та 20 серпня 2025 року відповідно, в яких виклало свою позицію щодо порушених позивачкою питань.

За таких обставин сам факт незгоди позивачки зі змістом наданих відповідей, а також невчинення відповідачем саме тих дій і в тому порядку, на яких вона наполягала у своїх зверненнях, не свідчить про бездіяльність Управління у розумінні невиконання ним обов`язку щодо розгляду таких звернень.

Водночас правомірність дій відповідача за результатами розгляду звернень позивачки та відповідність виданого їй свідоцтва постанові Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 296/888/22 підлягають окремій оцінці судом. Тому встановлена судом невідповідність оформленого свідоцтва змісту судового рішення може бути підставою для застосування належного способу захисту порушеного права, однак не зумовлює визнання незаконною бездіяльності відповідача за обставин, коли відповідні звернення фактично були ним розглянуті.

При цьому суд не наділений повноваженнями визначати конкретну редакцію правовстановлюючого документа замість уповноваженого органу. Обов`язок відповідача полягає у належному оформленні та видачі документа відповідно до змісту судового рішення, вимог закону та встановленої форми, а не у відтворенні редакції, запропонованої позивачкою.

Отже, підстав для задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача незаконною та зобов`язання видати нове свідоцтво саме у визначеній позивачкою редакції колегія суддів не вбачає.

Нова форма і зміст оформлення свідоцтва мають визначатися за результатами розрахунку, що покладається на відповідача цією постановою, а не відтворювати проєкт свідоцтва позивачки з часткою 57/100. Способом виконання постанови є оформлення результатів приватизації (видача нового свідоцтва або внесення змін до чинного та відповідні зміни в Державному реєстрі речових прав) відповідно до проведеного розрахунку.

Щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч.1 ст.1173 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлення неправомірності рішення відповідача не звільняє позивачку від обов`язку довести характер і обсяг завданих їй душевних страждань, причинний зв`язок між діями органу та шкодою, а також обґрунтувати розмір відшкодування. Заявлена сума, розрахована як 1 000,00 грн за кожен день, не підтверджена жодними доказами та не відповідає вимогам розумності і справедливості, а спір стосувався переважно правильності оформлення результатів приватизації, тобто виник у межах виконання судового рішення. За таких обставин висновок суду першої інстанції про недоведеність моральної шкоди є правильним, а доводи скарги про тривалу правову невизначеність його не спростовують.

Позивачка пов`язувала розмір моральної шкоди з розрахунком 1 000,00 грн за кожний день з 09 травня до 25 серпня 2025 року. Водночас матеріали справи не містять належного обґрунтування саме такого грошового еквівалента заподіяних їй немайнових втрат.

Суд першої інстанції встановив, що позивачкою не надано достатніх доказів характеру та обсягу душевних страждань і причинного зв`язку між конкретними діями відповідача та моральною шкодою у заявленому розмірі.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а тому рішення в частині відмови у стягненні 108 000,00 грн моральної шкоди підлягає залишенню без змін.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 14 травня 2026 року в частині визнання рішення органу приватизації незаконним, зобов`язання здійснити розрахунок за пунктом 6 Положення № 396 та відмови в задоволенні решти вимог ухвалено з дотриманням норм права. У частині скасування свідоцтва про право власності та зобов`язання повторно розглянути питання про приватизацію воно ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

За таких обставин апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління житлового господарства Житомирської міської ради підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить із такого.

ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI як особа з інвалідністю I групи звільнена від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, у зв`язку з чим судовий збір за подання апеляційної скарги не сплачувала.

Розмір судового збору, який підлягав би сплаті ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги за відсутності встановленої законом пільги, становить 3 633,60 грн. Управління житлового господарства Житомирської міської ради за подання апеляційної скарги сплатило судовий збір у такому ж розмірі.

Відповідно до частин першої, шостої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають розподілу з урахуванням результатів вирішення спору, а у разі зміни судом апеляційної інстанції рішення або ухвалення нового рішення цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами апеляційного перегляду апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління житлового господарства Житомирської міської ради задоволено частково. Враховуючи обсяг оскарження та результати перегляду відповідних позовних вимог, колегія суддів вважає, що судовий збір за апеляційний перегляд підлягає розподілу між сторонами у рівних частинах.

Отже, з Управління житлового господарства Житомирської міської ради в дохід держави підлягає стягненню 1 816,80 грн судового збору за задоволену частину апеляційної скарги ОСОБА_1 , від сплати якого остання звільнена законом.

Водночас, оскільки апеляційну скаргу Управління житлового господарства Житомирської міської ради також задоволено частково, а ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, понесені Управлінням витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають компенсації за рахунок держави у розмірі 1 816,80 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, з огляду на рівний розмір судового збору, що припадає на задоволені частини апеляційних скарг обох сторін, колегія суддів вважає за можливе здійснити взаємне зарахування відповідних сум під час розподілу судових витрат, у зв`язку з чим додаткове стягнення судового збору не проводити.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління житлового господарства Житомирської міської ради задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 14 травня 2026 року в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на житло від 09 травня 2025 року № НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 та зобов`язання Управління житлового господарства Житомирської міської ради повторно розглянути питання про проведення безоплатної приватизації за ОСОБА_1 кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 , скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Зобов`язати Управління житлового господарства Житомирської міської ради за результатами здійснення розрахунку загальної площі, яка передається ОСОБА_1 у власність у зв`язку з приватизацією кімнати, площею 13,9 м? у квартирі спільного заселення АДРЕСА_2 , відповідно до пункту 6 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, оформити результати приватизації відповідно до проведеного розрахунку та постанови Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 296/888/22.

В іншій частині рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повне судове рішення складено 16 жовтня 2026 року.