Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №761/24030/23 — Шевченківський районний суд міста Києва

Суд: Шевченківський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 15 жовтня 2026 р.

Справа: №761/24030/23

Суддя: Волошин В. О.

Справа № 761/24030/23

Провадження № 2/761/5273/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бульбі К.В.

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідачки: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу,

в с т а н о в и в:

У липні 2023р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним позовом (а.с. 60-65) до відповідачки ОСОБА_3 , в якому просив суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (матір`ю відповідачки), без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004р. по 05 січня 2021р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , з 01 січня 2004р. до смерті ОСОБА_4 проживали у фактичних шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу. За твердженням позивача за життя померлої вони проживали, як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Жоден з них не перебував в іншому зареєстрованому шлюбі. Останнє фактичне місце проживання померлої було за адресою позивача, усі документи щодо її лікування у період з 31 грудня 2020р. по 05 січня 2021р. підписувались позивачем. В позивача збереглись оригінали особистих документів померлої.

За твердженням позивача в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває інша цивільна справа № 761/15570/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, встановлення частки у праві спільної сумісної власності, предметом розгляду у якій є визнання спільної сумісної власності на квартиру в АДРЕСА_1 та встановлення частки у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру. В зазначеній справі відповідачка заперечує факт проживання померлої ОСОБА_4 з позивачем однією сім`єю.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 вересня 2023р. вказаний позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15 січня 2024р. позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу визнано неподаною і повернуто позивачу.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024р. ухвалу Шевченківського районного суду міста Києві від 15 січня 2024р. скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено справу в підготовче засідання; витребувано у Першої Київської державної нотаріальної контори відомості, чи було заведено спадкову справу, відкриту щодо майна померлої ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у разі наявності вказаної спадкової справи, надати належним чином засвідчені її копії, або надати відомості яким нотаріальним органом/приватним нотаріусом було відкрито вказану спадкову справу (надати копію витягу із спадкового реєстру).

26 листопада 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 109-18), в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, у зв`язку з його необґрунтованістю, оскільки стороною позивача, в обґрунтування заявлених позовних вимог не надано жодного належного і допустимого доказу, при цьому сторона відповідача звертала увагу суду, що подані стороною позивача додатки до позову, не засвідчені в установленому законом порядку, а тому не можуть вважатись допустимими доказами.

Відповідь на відзив стороною позивача не подавалась.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 червня 2026р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

До судового засідання позивачем було подано до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та просить суд позов задовольнити (а.с.151).

В судовому засіданні представник відповідачки проти задоволення позову заперечувала, з підстав наведених у відзиві на позов, просила суд відмовити в задоволенні позову.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторони позивача.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідачки, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 66), після смерті якої відкрилась спадщина.

Судом встановлено, що до спадкоємців першої черги за законом належать діти спадкодавця ОСОБА_4 : доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та відповідачка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після померлої, є її донька - відповідачка ОСОБА_3 , інша донька ОСОБА_5 відмовилась від прийняття своєї частки спадщини на користь відповідачки.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просив суд встановити факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004р. по ІНФОРМАЦІЯ_3 . Метою встановлення вказаного факту позивачем зазначено спростування заперечень відповідачки щодо проживання позивача та померлої однією сім`єю у іншій цивільній справі № 761/15570/22 з огляду на те, що позивач претендує на майно, а саме - квартиру, яка за життя належала померлій.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023р. у справі № 761/15570/22, яка набрала законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, встановлення частки у праві спільної сумісної власності залишено без розгляду, на підставі п. 3) ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства ( ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З норми ст. 74 СК України вбачається, що встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу нерозривно пов`язане з вирішенням майнового спору щодо майна, набутого ними за час спільного проживання. Отже, предмет доказування при розгляді справ про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу складає не лише сукупність обставин, що є згідно із законом основними ознаками сім`ї; спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, а ще й наявність майнового спору щодо майна, набутого жінкою та чоловіком за час такого спільного проживання.

Позивачем у даній справі заявлено позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю його та померлої ОСОБА_4 , без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004р. по 05 січня 2021р. Жодних інших позовних вимог позивачем до відповідача не заявлялось. Майновий позов позивача до відповідача про визнання майна спільною сумісною власністю, встановлення частки у праві спільної сумісної власності, який розглядався Шевченківським районним судом м. Києва (справа № 761/15570/22), ухвалою суду було залишено без розгляду.

Суд бере до уваги, що Шевченківським районним судом м. Києва розглядались і інші судові справи за позовом позивача до відповідача щодо визнання майна спільною сумісною власністю та встановлення його частки в праві спільної сумісної власності на спірне майно (справи № 761/22527/21, № 761/36382/23, № 761/29448/24), однак всі вони ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва були залишені без розгляду, на підставі п. 3) ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Наразі будь-які інші судові спори щодо майна померлої ОСОБА_4 між позивачем та відповідачем відсутні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024р. у справі № 523/14489/15-ц виснувала, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (п.п. 41-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024р. у справі № 523/14489/15-ц).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

З урахуванням того, що позивачем заявлено лише позовну вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю позивача та померлої ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, жодних інших позовних вимог позовна заява не містить, беручи до уваги, що майновий спір про визнання майна спільною сумісною власністю, встановлення частки у праві спільної сумісної власності, який очевидно виник з тих самих фактичних обставин, Шевченківським районним судом м. Києва залишено без розгляду, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду про неефективність вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю, як самостійної вимоги, позов ОСОБА_1 не може бути задоволено.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019р. у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999р. № 5-рп/99).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2022р. у справі № 496/2083/19 (провадження № 61-6901св22), від 12 грудня 2019р. у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019р. у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019р. у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020р. у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021р. у справі № 531/295/19 (61-3071св21).

У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024р. у справі № 759/14906/18 сформовано правовий висновок проте, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019р. у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018р. у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018р. у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019р. у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019р. у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019р. у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019р. у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019р. у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019р. у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019р. у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019р. у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019р. у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019р. в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020р. у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020р. у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022р. у справі № 361/4744/19.

Протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження того, що позивач проживав з померлою ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004р. по ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема, ведення ними спільного побуту, їхнього спільного проживання, придбання ними спільного майна, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу) тощо.

Судом критично оцінюються надані стороною позивача, в якості письмових доказів копії особистих документів померлої, довіреності, які видавались нею на позивача, фотографії, оскільки з значених документів не вбачається факт проживання позивача разом з померлою однією сім`єю. В позовній заяві позивачем зазначалось про наявність свідків, однак відповідну заяву щодо їх виклику позивачем в ході судового розгляду заявлено не було.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_1 та померла ОСОБА_4 в період з 01 січня 2004р. по ІНФОРМАЦІЯ_3 не перебували в інших зареєстрованих шлюбах, що також унеможливлює встановлення відповідного факту судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачки не підлягає стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 315, 352, 354, 355 ЦПК України; ст.ст. 3, 74 СК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ), про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua