Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №759/11613/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/11613/26

пр. № 2/759/10057/26

16 жовтня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Твердохліб Ю.О., за участю секретаря Жиглій Є.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року позивач ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму грошових коштів у розмірі 6 073,80 євро, у тому числі: за договором позики від 14 січня 2025 року у розмірі 3 800,00 євро, за договором позики від 25 березня 2025 року - 1 400,00 євро, 873,80 євро - штрафних санкцій.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 14 січня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території Королівства Іспанія укладений договір позики грошових коштів на суму 3 800,00 євро (далі - Договір позики 1).

25 березня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території Королівства Іспанія було укладено договір позики грошових коштів на суму 1 400,00 євро (далі - Договір позики 2).

25 березня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території Королівства Іспанія укладено додаткову угоду до вищевказаних договорів, якою було передбачено штрафні санкції за затримку при поверненні боргу.

14 січня 2025 року на картковий рахунок відповідача позивачем було переведено 3 800,00 євро, що підтверджується платіжним переказом від № 1375271670

25 березня 2025 року на картковий рахунок відповідача позивачем було переведено 1 400 євро, що підтверджується платіжним переказом від 25 березня 2025 року № 1469223020.

Відповідно до п. 2 Договору позики 1, відповідач зобов`язався повернути отриману суму коштів до 30 листопада 2025 року. Пункт 2 Договору позики 2, аналогічного змісту.

У день підписання Договору позики 2, а саме 25 березня 2025 року, сторони підписали додаткову угоду та домовились, що загальна сума боргу у 5 200,00 євро буде повернута відповідачем до 30 листопада 2025 року. При цьому, якщо борг не буде погашений протягом шести місяців з 25 березня 2025 року, тобто до 25 вересня 2025 року, відповідач сплачує фіксований штраф у розмірі 300,00 євро. Також, сторони домовились, що якщо борг не буде повернуто до 30 листопада 2025 року, окрім суми штрафу, відповідач сплачує позивачу 100,00 євро за кожний повний місяць прострочення, доки не буде погашено повну суму заборгованості.

Тобто, на момент звернення до суду, фактично за відповідачем наявні боргові зобов`язання перед позивачем у сумі: 5 200,00 євро - основної суми боргу, 300,00 євро - єдино разовий штраф за прострочення сплати протягом півроку, 100,00 євро * 5 місяців (з грудня 2025 року до квітня 2026 року) = 500,00 євро - додатковий щомісячний платіж за прострочення основного зобов`язання. Загалом сума боргових зобов`язань складає: 5 200 + 300 + 500 = 6 000,00 євро.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за формулою: (6 000 X 3/100) X (151/365) = 73,80 євро.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом.

Процесуальні дії

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 квітня 2026 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а. с. 31-32).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 травня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 34-35).

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У травні 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому ОСОБА_2 просить позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з нього залишок основного боргу у розмірі 3 495,00 євро та штрафні санкції у розмірі 800,00 євро, у решті вимог відмовити, мотивуючи це тим, що позивач просить стягнути з нього суму основного боргу у розмірі 5 200,00 євро. Проте відповідач протягом тривалого часу вже повернув позивачу частину коштів у загальному розмірі 1 705,00 євро (різними платежами). Таким чином залишок реального основного боргу відповідача перед позивачем на момент розгляду справи становить 3 495,00 євро (5 200,00 євро - 1 705,00 євро). Твердження позивача про повну відсутність виплат є безпідставним, а вимога стягнути 5 200,00 євро основного боргу є неправомірним намаганням стягнути кошти повторно.

Відповідач ніколи не відмовлявся і не відмовляється від виконання своїх зобов`язань та повернення залишку позичених коштів. Повне та своєчасне повернення коштів до 30 листопада 2025 року стало неможливим виключно через скрутне фінансове становище відповідача. Про виникнення фінансових труднощів відповідач неодноразово в усній та письмовій формі (через месенджери) повідомляв позивача, намагаючись врегулювати питання шляхом реструктуризації або відстрочення платежів.

Відповідач визнає нараховані штрафні санкції у межах суми 800,00 євро. Сума, що перевищує цей розмір, є завищеною та не враховує факт щомісячного зменшення тіла позики шляхом добровільної сплати 1 705,00 євро (а. с. 39-40).

У червні 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 зазначив, що надані відповідачем документи не підтверджують перерахування позивачу коштів саме на погашення боргу, не мають реквізитів, призначення платежу на підтвердження, а тому не можуть бути прийняті судом. Відповідач навмисно не повернув суми боргу та заперечуючи суму штрафних санкцій, не надав свій розрахунок (а. с. 49-51).

Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 14 січня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території Королівства Іспанія укладений договір позики грошових коштів на суму 3 800,00 євро (Договір позики 1, а. с. 15-16).

25 березня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території Королівства Іспанія було укладено договір позики грошових коштів на суму 1 400,00 євро (Договір позики 2, а. с. 13-14).

25 березня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на території Королівства Іспанія укладено додаткову угоду до вищевказаних договорів, якою було передбачено штрафні санкції за затримку при поверненні боргу (а. с. 17-18).

14 січня 2025 року на картковий рахунок відповідача позивачем було переведено 3 800,00 євро, що підтверджується платіжним переказом від № 1375271670 (а. с. 20).

25 березня 2025 року на картковий рахунок відповідача позивачем було переведено 1 400 євро, що підтверджується платіжним переказом від 25 березня 2025 року № 1469223020 (а. с. 19).

До позову додано переписку між сторонами щодо повернення боргу (а. с. 23-28), оригінал якої суд не оглядав.

До відзиву ОСОБА_2 додав роздруківки переказів грошових коштів без перекладу між ним та позивачем на суми 205,00 євро - від 06 грудня 2025 року № 1856795723, 300,00 євро - 05 серпня 2025 року № 1660426135, 600,00 євро - від 08 грудня 2025 року № 1860150868, 500,00 євро - від 11 вересня 2025 року № 1717289324, 100,00 євро - від 06 серпня 2025 року № 1662563589 (а. с. 42-46).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.

У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14 (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини за договором позики.

Установивши, що 14 січня та 25 березня 2025 року відповідач отримав від позивача у борг загалом 5 200,00 євро, які зобов`язався повернути до 30 листопада 2025 року, про що укладені договори.

Також додатковою угодою сторони визначили штрафні санкції за затримку при поверненні боргу.

Факт отримання коштів відповідач не заперечував.

Також суд встановив часткове повернення боргу у сумі 1 705,00 євро. При цьому 505,00 євро повернуті у строк, визначений умовами договорів позики. Решту суми відповідач повернув за межами строків.

Суд не бере до уваги заперечення позивача щодо сплати цих коштів відповідачем на користь позивача як повернення боргу за договорами позики у зв`язку з відсутністю у платежах такого призначення, оскільки суд встановив виникнення між сторонами правовідносин за договорами позики. Інших зобов`язань відповідача перед суд не встановив, а позивач не надав доказів виникнення між ними інших правовідносин.

Таким чином, позовні вимоги в частині повернення основного боргу слід задовольнити частково та стягнути з відповідача борг у сумі 3 495,00 євро, а також 300,00 євро - єдино разовий штраф за прострочення сплати протягом півроку, 100,00 євро * 5 місяців (з грудня 2025 року до квітня 2026 року) = 500,00 євро - додатковий щомісячний платіж за прострочення основного зобов`язання, а всього 4 295,00 євро.

Разом з тим, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України прямо імперативно передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Усі штрафні санкції, нараховані за прострочення виконання зобов`язань, підлягають обов`язковому списанню кредитором.

Таким чином нарахування та стягнення з позичальника штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання в розмірі 73,80 євро не відповідає встановленим законодавчим обмеженням.

У рішеннях Європейського суду з прав людини неодноразово робились висновки про те, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26).

Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).

Враховуючи викладене, надавши належну оцінку представленим у справі доказам, у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з урахуванням часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 220,77 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 19, 76, 77, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263, 265, 268, 272-273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 295 (чотири тисячі двісті дев`яносто п`ять) євро 00 центів заборгованості за договорами позики.

У решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 220 (дві тисячі двісті двадцять) гривень 77 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Інформація про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , код РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений та підписаний 16.10.2026 року.

Суддя Ю.О. Твердохліб