Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №185/13512/26 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/13512/26

Провадження № 2/185/11035/26

15 жовтня 2026 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Бабія С.О., за участю секретаря судового засідання Ільїної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В :

07.08.2026 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на будинок АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 , спадкоємицею якого є його дружина ОСОБА_2 . У позовній заяві позивач зазначає, що будинок позивачу та його батькам передав власник ОСОБА_3 у 2005 році. З 2005 року позивач разом з батьками переїхав в зазначений будинок і стали проживати всією родиною. З 2011 року позивач відкрито, безперервно та добросовісно володіє будинком сам, який належить відповідачці, проживаючи в ньому, сплачуючи комунальні платежі та здійснюючи ремонт за власні кошти. Будинок належав померлому ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок № НОМЕР_1 від 29 вересня 1987 року. У 2005 році ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_2 виїхали з будинку, передавши родині позивача ключі та документи на будинок з усною домовленістю про його передачу шляхом дарування. Відповідач не виявляє інтересу до будинку, не утримує його та не має претензій до володіння позивача. Позивач неодноразово намагався врегулювати питання з власницею, щодо укладання договору дарування, або купівлі-продажу зазначеного будинку, але через певні обставини відповідачка не бажала цього робити, при цьому повідомляла позивача, що не має до нього претензій стосовно володіння, користування, та розпорядження будинком.

Відповідачка подала до суду заяву, в який підтвердила викладені в позові обставини та заявила про відсутність заперечень проти задоволення позову.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Відповідачка до судового засідання не з`явилися, але її письмова заява долучена до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є забезпечення права на справедливий суд та повага до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом зазначених норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яка полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Виходячи із наведеного, на момент звернення із позовом права та інтереси, на захист яких подано позов, уже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлено позов.

Оцінивши докази по справі, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 29.09.1987 року виданого виконкомом Булахівської райради Дніпропетровської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 власник будинку ОСОБА_3 помер. Відповідно до заповіту складеного 05 листопада 2003 року спадкоємцем всього майна ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 , яка є відповідачем по справі. З 2011 року позивач проживає у будинку та користується ним, сплачує комунальні платежі. Ці обставини підтверджуються довідкою Булахівського старостинського округу від 13 липня 2026 року, квитанціями про сплату комунальних платежів. Позивач зареєстрований в даному будинку з 25 березня 2009 року, що підтверджується відміткою в паспорті про реєстрацію місця проживання. Також дані обставини підтвердили свідки в судовому засіданні. Свідок ОСОБА_4 повідомила суд про те, що вона є сусідкою позивача, мешкає в сусідньому будинку, знає колишніх власників ОСОБА_5 , які в 2005 році переїхали жити з села, залишивши родині позивача свій будинок, з 2005 року в даному будинку мешкали батьки позивача, та його брат, останні років 10 позивач мешкає сам у будинку, проводить поточний ремонт, садить огород, дбає про двір. Жодного спору між позивачем та відповідачем з приводу користування, володіння будинком вона не чула. Свідок ОСОБА_6 повідомила суд про те, що вона живе неподалік від позивача, знає родину позивача, знає колишніх власників спірного будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зазначила про те що колишні власники будинку ще у 2005 році виїхали до Донецької області залишивши будинок родині позивача, так як позивач ще був не повнолітнім, то вони мешкали усією родиною. Коли позивач ОСОБА_7 закінчив школу, через деякий час став сам мешкати у даному будинку, так як батьки переїхали до іншої хати в селі, а брат його одружився та мешкає у Дніпрі. Останні років АДРЕСА_2 позивач мешкає сам у будинку, проводить поточний ремонт, садить огород, дбає про двір, батьки йому в цьому допомагають. Жодного спору між позивачем та відповідачем з приводу користування, володіння будинком вона не чула.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду. Пункт 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає, що правила ст. 344 ЦК України поширюються на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності Кодексом (01.01.2004).

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 461/5075/23 зазначив: «Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном».

Суд вважає, що позивач добросовісно заволодів будинком, оскільки власники добровільно передали йому ключі та документи понад 20 років тому з усною домовленістю про передачу будинку у власність. Позивач діяв з переконанням у законності своїх дій, не знаючи про будь-які перешкоди для володіння.

У тій же постанові Верховного Суду вказано: «Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник».

З 2011 року позивач відкрито проживає в будинку, сплачує комунальні платежі та утримує майно, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Позивач поводився з будинком як власник, виконуючи всі обов`язки щодо його утримання.

Щодо безперервності володіння, Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2025 року зазначив: «Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю».

Володіння позивача є безперервним, оскільки з 2011 року до жовтня 2026 року минуло 15 років, і за цей час позивач не припиняв користування будинком.

Постанова Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 183/1508/22 підкреслює, що для набувальної давності необхідна відсутність порушень прав власника з боку володільця. У цій справі відповідач та його право попередник, ОСОБА_3 не висували претензій до позивача, а навпаки, відповідач підтвердив його право на володіння, що свідчить про відсутність таких порушень.

Водночас Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017, від 04 квітня 2024 року у справі № 404/4939/22, від 29 травня 2025 року у справі № 127/38548/23 зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України. Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, а також у постановах Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21, від 16 квітня 2025 року у справі № 461/5075/23.

У цій справі на момент передачі будинка у 2005 році позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був неповнолітнім (мав 13–14 років). Особа такого віку об`єктивно не могла повною мірою розуміти правове значення титулу власності, розрізняти користування та право власності, а також усвідомлювати, що усна домовленість про передачу будинка шляхом дарування сама по собі не створює правомірного правового титулу. Позивач отримав ключі та документи від власника ОСОБА_3 разом із батьками, з переконанням у законності передачі будинка у власність родині. Згодом, з 2011 року, після досягнення повноліття, позивач самостійно відкрито, безперервно та добросовісно володів будинком, сплачував комунальні платежі та здійснював його утримання, не знаючи про будь-які перешкоди. Відповідачка (спадкоємиця власника) ніколи не заявляла претензій, письмово підтвердила відсутність заперечень та визнала позов, що свідчить про фактичну відмову від майна. За таких обставин умови статті 344 ЦК України щодо добросовісності заволодіння дотримані, оскільки на момент заволодіння позивач, з огляду на свій вік, не знав і не повинен був знати про неправомірність заволодіння, а подальше володіння здійснювалося відкрито і безперервно понад 10 років за відсутності будь-яких дій власника чи його спадкоємиці щодо повернення майна.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Позивач, володіючи квартирою на умовах, передбачених ст. 344 ЦК України, має право вимагати визнання права власності.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищезазначене, оскільки позивач добросовісно, відкрито та безперервно володіє квартирою понад 10 років, а відповідач не заперечує його вимог, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно положень ч.4 ст. 200 та ч.4 ст.206 ЦПК України суд у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Як встановлено судом визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_3 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С. О. Бабій