Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №199/13646/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Суд: Чечелівський районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про видачу і продовження обмежувального припису

Дата: 08 жовтня 2026 р.

Справа: №199/13646/26

Суддя: Чудопалова С. В.

Справа № 199/13646/26

Провадження № 2-о/204/233/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

Іменем України

(повний текст)

09 жовтня 2026року м.Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Чудопалової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Янчук П.П.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи адвоката Малеги С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , який є законним представником малолітньої ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , відділ поліції №3 Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області, про видачу обмежувального припису,-

В СТ АН ОВ ИВ:

Заявник, ОСОБА_1 , який є законним представником малолітньої ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про встановлення обмежувального припису строком 6 місяців стосовно ОСОБА_4 , яким встановити наступні заходи тимчасового обмеження її прав та покласти на неї обов`язки: заборонити ОСОБА_4 перебувати в місці проживання ОСОБА_2 ; заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань ближче ніж на 300 метрів до місця перебування, місця навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_2 . В обґрунтування вказаних вимог зазначив, що слідчим СВ Відділу поліції №3 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.09.2025 щодо кримінального провадження №12025042140001028 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та визнано ОСОБА_1 представником потерпілої у кримінальному провадженні Безуглої Д.М. Слідчим СВ Відділу поліції №3 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області проведено допит потерпілої у Центрі захисту для дітей, які постраждали або стали свідками насильства (модель Барнахаус).

12.08.2026 заявником отримано психологічний висновок спеціаліста за результатами проведення допиту ОСОБА_2 від 19.03.2026, яким було встановлено, зокрема: « ОСОБА_5 відтворює обставини події відповідно до свого рівня розвитку та індивідуальних особливостей. Дитина розповідає про події відповідно до шкільного віку та власних переживань. У розповіді дитини наявні психологічні критерії пережитого досвіду: логічна структура викладу, смислово пов`язані твердження та відсутність внутрішніх суперечностей. Опис подій є послідовним, хронологічно впорядкованим та змістовно узгодженим. Повідомлення містить конкретні деталі (згадки про місце, учасників та обставини подій ), що свідчить про цілісність відтворення інформації. Під час описаних вище подій, дитина перебувала у стані вираженого емоційного напруження, що супроводжувався плачем, почуттям образи, страху та психологічного дискомфорту. Висловлювання та поведінка матері, зокрема відмова у доступі до житла, висування ультимативних вимог щодо вибору між батьками, а також допущення агресивної поведінки третіх осіб (погрози, образи, приниження), об`єктивно могли спричинити у дитини відчуття небезпеки беззахисності та емоційної дестабілізації. Зі слів дитини, подібні ситуації мали системний характер та проявлялися у формі психологічного тиску, емоційного нехтування, вербальної агресії, а також ігнорування її потреб та переживань. Дар`я зазначала про випадки фізичної агресії з боку сестри, які, за твердженням дитини, залишались без належного реагування з боку матері. Водночас встановлено, що дитина має емоційно позитивний, довірливий та стабільний зв`язок із батьком, а також підтримує доброзичливі стосунки з дідусем та бабусею, що виступають для неї джерелом психологічної підтримки. Надані ОСОБА_6 свідчення свідчать про формування у дитини негативного емоційного досвіду у взаємодії з матір`ю, що за своїм змістом та характером проявів вказує на наявність ознак психологічного насильства та обумовлює необхідність надання належної правової оцінки з урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини». 01.09.2026 починається навчання, а тому заявник побоюється щодо можливого завдання його дитині шкоди приходом матері до закладу освіти та спроб забрати Дитину, яка у даній справі не є абстрактним припущенням, а обумовлено реальною можливістю виникнення такої ситуації після початку нового навчального року. 3 01.09.2026 дитина щоденно перебуватиме у закладі освіти без постійного супроводу Заявника, у зв`язку з чим мати матиме фактичну можливість встановити місцезнаходження дитини та прибути до школи під час навчального процесу або після його завершення. Особливо небезпечним є те, що у випадку фактичної появи матері у закладі освіти педагогічні працівники не можуть підміняти собою суд або правоохоронні органи та самостійно заборонити їй забрати дитину. Навіть за наявності у заявника обґрунтованих побоювань щодо можливого психологічного чи фізичного впливу матері на дитину, без завчасного встановлення відповідної заборони або іншого обов`язкового для виконання рішення уповноваженого органу можливості закладу освіти щодо недопущення такої ситуації є обмеженими. Таким чином, існує реальний ризик того, що мати, скориставшись фактичною доступністю дитини у закладі освіти та своїм юридичним статусом одного з батьків, може спробувати забрати дитину зі школи, що може призвести до виникнення психологічного тиску на Дитину, її залякування, примусу або іншого негативного впливу на її психоемоційний стан, у зв`язку з чим заявник звернувся до суду.

09.10.2026 представником ОСОБА_4 – адвокатом Малегою С.О. подано заперечення на заяву, у якому просила у задоволенні заяви відмовити, зазначивши, що у цій справі заявник фактично обґрунтовує необхідність застосування до матері тривалих обмежень припущенням про те, що вона може в майбутньому вчинити психологічне насильство щодо доньки. Однак ОСОБА_1 не наводить конкретних фактів погроз, залякування, приниження, переслідування, систематичного психологічного тиску чи інших дій ОСОБА_4 , які б свідчили про вчинення нею домашнього насильства та необхідність невідкладного застосування обмежувального припису. Після 19.03. 2026 , тобто після дати складення психологічного висновку, заявником не надано жодного нового доказу, який би підтверджував учинення матір`ю психологічного насильства щодо доньки або свідчив про виникнення нових обставин, що створюють реальну небезпеку для дитини. Таким чином, заявник не підтверджує належними доказами ані актуальності заявленої загрози, ані ймовірності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, необхідності застосування саме тих обмежень, про які він просить суд. Саме по собі припущення одного з батьків щодо можливої майбутньої поведінки іншого з батьків не може автоматично бути підставою для обмеження прав останнього, особливо коли йдеться про право матері підтримувати стосунки з власною дитиною. ОСОБА_4 є матір`ю Дарії, любить свою доньку, переживає за її емоційний стан, здоров`я та безпеку. Мати не позбавлена батьківських прав, не відмовлялася від виконання батьківських обов`язків та не втратила свого статусу законного представника дитини. ОСОБА_4 продовжує виконувати свої обов`язки щодо матеріального забезпечення доньки, сплачує аліменти, цікавиться її життям, самопочуттям та справами. Зокрема, мати звертається до батька з питаннями про стан дитини, цікавиться, чи все з нею гаразд, особливо під час повітряних тривог, вибухів та інших небезпечних подій. Такі дії зумовлені материнським хвилюванням за життя та здоров`я доньки, а не наміром чинити на неї психологічний тиск. Мати не прагне загострювати конфлікт із дитиною, не бажає примушувати її до спілкування всупереч емоційному стану та потребам. Вона сподівається, що з часом, у міру дорослішання та самостійного осмислення обставин, донька зможе відновити емоційний зв`язок із нею. Заінтересована особа вважає, що нинішня реакція доньки на матір може бути наслідком складних сімейних обставин і впливу конфлікту між батьками. Водночас мати не прагне перекладати на дитину відповідальність за цей конфлікт і бажає зберегти можливість відновлення їхніх стосунків у безпечний для доньки спосіб.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги, заяву просив задовольнити у повному обсязі, зазначив, що не застосування щодо ОСОБА_4 обмежувальних заходів може призвести до негативних наслідків для здоров`я дитини, завдати шкоду її психічному здоров`ю, негативно відобразитися на її психоемоційному стані. Повідомив, що йому невідомо про стан розгляду кримінального провадження № 12025042140001028. Також підтвердив, що після складення вищезазначеного висновку жодних дій з боку матері по відношенню до дитини вчинено не було, до школи остання не приходила.

Представник ОСОБА_4 – адвокат Малега С.О. у судовому засіданні проти задоволення заяви заперечувала в повному обсязі, пояснила, що ця ситуація сталася після розлучення батьків. Висновок, який надано заявником, як доказ у справі, складено станом на той час. Мати перераховує аліменти на доньку, кошти на подарунки. Жодних образливих висловів в сторону доньки не допускає. Після складення вищезазначеного висновку жодних дій з боку матері по відношенню до дитини вчинено не було. На час складення висновку, дитина проживала з батьком та його батьками, що на думку заінтересованої особи є психологічним тиском з їх боку на дитину.

Представник заінтересованої особи - відділу поліції №3 Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду заяви повідомлявся належним чином.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, вислухавши заявника, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що 27.06.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був зареєстровано Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що складено актовий запис № 285, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.14) та наразі розірвано.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 12.02.2015 Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками дитини є: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 (а.с.13).

Згідно Акту проживання за підписом Голови правління ОСББ «Василя Тютюнника – 11» від 18.06.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 02.06.2025 і по теперішній час проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Відповідно до Психологічного висновку спеціаліста за результатами проведення допиту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 відтворює обставини події відповідно до свого рівня розвитку та індивідуальних особливостей. Дитина розповідає про події відповідно до шкільного віку та власних переживань. У розповіді дитини наявні психологічні критерії пережитого досвіду: логічна структура викладу, смислово пов`язані твердження та відсутність внутрішніх суперечностей. Опис подій є послідовним, хронологічно впорядкованим та змістовно узгодженим. Повідомлення містить конкретні деталі (згадки про місце, учасників та обставини подій), що свідчить про цілісність відтворення інформації. Під час описаних вище подій, дитина перебувала у стані вираженого емоційного напруження, що супроводжувався плачем, почуттям образи, страху та психологічного дискомфорту. Висловлювання та поведінка матері, зокрема відмова у доступі до житла, висування ультимативних вимог щодо вибору між батьками, а також допущення агресивної поведінки третіх осіб (погрози, образи, приниження), об`єктивно могли спричинити у дитини відчуття небезпеки, беззахисності та емоційної дестабілізації. Зі слів дитини, подібні ситуації мали системний характер та проявлялися у формі психологічного тиску, емоційного нехтування, вербальної агресії, а також ігнорування її потреб та переживань. ОСОБА_9 зазначала про випадки фізичної агресії з боку сестри, які, за твердженням дитини, залишались без належного реагування з боку матері. Водночас встановлено, що дитина має емоційно позитивний, довірливий та стабільний зв`язок із батьком, а також підтримує доброзичливі стосунки з дідусем та бабусею, що виступають для неї джерелом психологічної підтримки. Надані ОСОБА_6 свідчення свідчать про формування у дитини негативного емоційного досвіду у взаємодії з матір`ю, що за своїм змістом та характером проявів вказує на наявність ознак психологічного насильства та обумовлює необхідність надання належної правової оцінки з урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини (а.с.15 зворот – 19).

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», норми статей 350-1 - 350-8 Цивільного процесуального кодексу України, визначають підстави для видачі обмежувального припису.

Розділ IV глави 13 Цивільного процесуального кодексу України визначає порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі – Закон)).

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону).

Тобто, оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи (висновок, викладений в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (провадження № 61-884св20) та від 17 лютого 2021 року у справі № 753/19409/19 (провадження № 61-6763св20).

У частині другій статті 26 Закону обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 14 січня 2020 року в справі № 754/6995/19 (провадження № 61-16980св19).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 посилався на Психологічний висновок спеціаліста за результатами проведення допиту дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 19.03.2026, вказуючи на можливе здійснення матір`ю дитини – ОСОБА_4 психологічного насильства стосовно дитини в майбутньому. При цьому заявник не навів конкретних обставин, які б свідчили про вчинення ОСОБА_4 актуальних протиправних дій щодо доньки, а також не надав належних і достатніх доказів існування реального ризику продовження таких дій. При цьому, заявником не наведено жодних доказів, які б підтверджували вчинення матір`ю дій після 19.03.2026, які б вказували на вчинення ОСОБА_4 дій психологічного насильства щодо доньки або свідчили про виникнення нових обставин, що створюють реальну небезпеку для дитини. Також у судовому засіданні заявником не вказано про обставини вчинення ОСОБА_4 дій, які б свідчили про подальше, після 19.03.2026, загострення конфлікту, примушення дитини, всупереч її волі та емоційному стану, до спілкування. Не надано також заявником і доказів того, що ОСОБА_4 переслідує дитину, намагається проникнути до місця її проживання чи навчання, вчиняє інші дії, які б становили загрозу для дитини.

ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_2 , працює, негативних характеристик з місця роботи або проживання, суду не надано, сплачує аліменти на дитину, що не заперечувалось заявником у судовому засіданні. Відомості про позбавлення матері батьківських прав відсутні. Окрім цього, на час судового розгляду заяви відсутні й відомості про стан розгляду кримінального провадження № 12025042140001028 від 03.09.2025. Сам лише факт звернення до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення, не може бути прийнятий судом при розгляді справи, як доказ вчинення особою кримінального правопорушення та не є доказом доведеності обставин, викладених заявником, у тому числі вчинення домашнього насильства ОСОБА_4 по відношенню до своєї доньки ОСОБА_2 .

Викладене узгоджується з постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20), за якою звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).

Суд зауважує, що мати, яка проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а батько не може перешкоджати матері у спілкуванні з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Відновлення та сталість відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати бажання чи наміри інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.

Оцінюючи загальну пропорційність будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, потрібно ретельно оцінювати низки факторів.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020року у справі №336/992/18, суди під час розгляду такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав стосовно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Вислухавши сторін, вивчивши та проаналізувавши надані докази, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні та заявником не надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 користуючись перебуванням дитини у закладі освіти може спробувати забрати дитину зі школи, що може призвести до психологічного тиску на дитину, її залякування, примусу або іншого негативного впливу на її психоемоційний стан, ураховуючи що з часу складення висновку 19.03.2026 і до дати звернення заявником до суду (26.08.2026), останнім не надано доказів вчинення ОСОБА_4 протиправних дій по відношенню до дитини, у тому числі у формах викладених заявником (намагання забрати з закладу освіти, зустрітися з дитиною в інших місцях перебування дитини, телефонний зв`язок, без його відома).

Встановивши фактичні обставини у справі, суд дійшов висновку про недоведеність вимог заяви ОСОБА_1 та відсутність підстав для застосування до ОСОБА_4 тимчасових обмежень у вигляді обмежувального припису стосовно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому подана заява задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.259,294,350-1 - 350-8 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_4 - відмовити.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, його оскарження не зупиняє його виконання.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.10.2026.

Суддя С.В. Чудопалова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua