Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №758/20957/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/16606/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 758/20957/25

15 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» - адвоката Пилипченка Олега Олександровича на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Блащука А. М. у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

Позов мотивує тим, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем за адресою: АДРЕСА_1 та ця адреса є зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Позивач належним чином надає житлово-комунальні послуги, а відповідач ухиляються від виконання обов`язку здійснювати оплату за отримані послуги у розмірі, строки та порядку, визначених чинним законодавством та здійснює її періодичними платежами.

Внаслідок порушення відповідачем своїх обов`язків щодо своєчасної оплати вартості спожитих житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 в період з 01.04.2015 року до 01.09.2025 року виникла заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: за період з 01.04.2015 року до 01.02.2025 року з урахуванням інфляційної складової та трьох відсотків річних склала 48 320,60 грн, за період з 01.03 до 01.09.2025 року з урахуванням інфляційної складової та трьох відсотків річних склала 8 559,80 грн. Загальна сума боргу - 56 880,40 грн.

Крім того, оскільки відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов`язання, а отже прострочили виконання грошового зобов`язання, а тому з нього підлягає стягненню 3 % річних та інфляційних втрат у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Інфляційна складова боргу за період з 01.04.2015 року до 01.02.2025 року становить 10 569,75 грн, 3 % річних - 2 878,12 грн.

Інфляційна складова боргу за період з 01.03.2025 року до 01.09.2025 року становить 92,93 грн, 3 % річних - 64,70 грн.

Заочним рішенням від 29 липня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у позові відмовив.

Рішення мотивував тим, що на підтвердження своїх вимог позивач надав розрахунок заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 , який суд не може взяти до уваги, оскільки він розрахований за адресою, відмінною від зареєстрованого місця проживання відповідача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 24.07.2026 року представник позивача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» - адвокат Пилипченко О. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно встановив обставини, що мають значення для справи.

Зазначає, що суд фактично надав вирішального значення одному технічному реквізиту документа - зазначенню номера будинку без літери «А» в єдиному документі - розрахунку заборгованості, не оцінивши його у взаємозв`язку з іншими доказами; не встановив фактичну належність особового рахунку № НОМЕР_1 відповідачу та квартирі АДРЕСА_2 , хоча саме ця обставина має істотне значення для правильного вирішення спору; не встановив обставин, які б свідчили про відсутність у відповідача обов`язку оплачувати отримані послуги. Навпаки, судом встановлено наявність відповідних договірних відносин та статус відповідача як споживача послуг. Тому висновок про повну необґрунтованість позовних вимог виключно з огляду на технічну описку в одному реквізиті розрахунку є передчасним.

Разом з апеляційною скаргою, позивач подав письмові пояснення щодо усунення технічної описки в зазначенні об`єкта нарахування та уточнений розрахунок заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Відповідно до частини першої ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О. В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження позовних вимог позивач надав розрахунок заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 , який суд не може взяти до уваги, оскільки він розрахований за адресою, відмінною від зареєстрованого місця проживання відповідача.

Колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке.

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII, який набув чинності з 10.12.2017 року (далі - Закон № 2189-VIII).

Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку встановленому законодавством (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Індивідуальним споживачем є фізична чи юридична особа, яка власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальних послуг (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону № 1875-IV та ч. 2 ст. 7 Закону № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтями 7 та 8 Закону № 2189-VIII визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Стаття 13 Закону № 2189-VIII передбачає, що договір про надання комунальних послуг укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку.

Частина 5 ст. 13 Закону № 2189-VIII визначає, що відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладення договору з виконавцем не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Частина 1 ст. 634 ЦК України) передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки, згідно з ч. 2 ст. 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях, то відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо вони фактично користуються ними зі згоди постачальника послуг.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 751/3840/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За Законом України «Про захист прав споживачів» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (дата реєстрації: 25.07.2002 року).

Відповідно до розпорядження Подільської районної у місті Києві державної адміністрації від 29.01.2015 року № 50 на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» до господарського управління передано будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Пропозицію укласти договір (оферту), що містить істотні умови договору про надання послуг з утримання будинків та прибудинкової території опубліковано 14.07.2015 року в газеті «Хрещатик» за № 99.

Таким чином, оскільки зазначений договір є публічним та договором приєднання, то відповідно відповідачі приєдналися до умов такого шляхом фактичного користування такими послугами.

Встановивши, що позивач надав відповідачу житлово-комунальні послуги, однак, останній не здійснював їх оплату, у зв`язку з чим виникла заборгованість, колегія суддів вбачає правові підстав для стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги.

При цьому, відповідач не спростував наявність заборгованості та її розмір.

За ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг за своєю правовою природою є грошовими, а тому за порушення строків їх виконання боржник несе відповідальність у вигляді сплати інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, які виступають способом захисту майнового права кредитора від знецінення коштів та платою за користування утримуваними коштами (постанова Верховного Суду від 18.03.2019 року у справі № 210/5796/16-ц та постанова Верховного Суду від 20.11.2024 року у справі № 463/6799/18).

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 виникла заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: в період з 01.04.2015 року до 01.02.2025 року в сумі 34872,73 грн, інфляційна складова боргу в сумі - 10569,75 грн, 3 % річних в сумі 2 878,12 грн, а всього - 48 320,60 грн; у період з 01.03.2025 року до 01.09.2025 року у сумі 8 402,17 грн, інфляційна складова боргу - 92,93 грн та 3 % річних у сумі 64,70 грн, а всього - 8 559,80 грн.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Колегія суддів вважає, що позивач у розрахунку заборгованості, що доданий до позовної заяви, допустив технічну описку в адресі відповідача: замість « АДРЕСА_1 » зазначив адресу: « АДРЕСА_1 ».

Однак зі справи вбачається, що заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій виникла за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою зареєстрований відповідач, який є споживачем наданих позивачем послуг.

Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradelle v. France» від 16.12.1992 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»).

Колегіє суддів висновує, що суд першої інстанції занадто формально поставився до здійсненої описки позивача у адресі, зазначеної в розрахунку заборгованості, чим проявив надмірний формалізм.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

При подачі позову позивач сплатив 3 028,40 грн судового збору, при подачі апеляційної скарги - 4 542,00 грн, оскільки позов підлягає задоволенню, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в загальній сумі 7 570,40 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 209 ЦПК України).

Право на професійну правничу допомогу гарантує ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина 8 ст. 141 ЦПК України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 02.07.2020 року в справі № 362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п. 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, висловленому в постанові від 28.12.2020 року у справі № 640/18402/19.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18, від 31.07.2020 року у справі № 301/2534/16-ц, від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц, від 23.05.2022 року у справі № 724/318/21.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21.

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З матеріалів справи відомо, що 17 листопада 2025 року АО та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» уклали договір про надання правничої допомоги.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 18 грудня 2025 року загальна вартість послуг наданих клієнту складає 2 300,00 грн.

Отже, зі справи вбачається факт отримання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» послуг АО з надання правової допомоги.

Колегія суддів, врахувавши критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, конкретні обставини, зокрема ціну позову, вважає можливим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 300,00 грн.

Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника позивача Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» - адвоката Пилипченка Олега Олександровича задовольнити.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити.

Cтягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у сумі 43 274,90 грн, інфляційну складову боргу в сумі 10 662,68 грн, 3 % річних в сумі 2 942,82 грн, а всього стягнути - 56 880 (п`ятдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят гривень) 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» судовий збір в сумі 7 570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 300,00 (дві тисячі триста) гривень.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.

Реквізити сторін:

Позивач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва», місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 36, код ЄДРПОУ 39609111.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 .

Головуючий: Судді: