Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №758/9810/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/12677/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 758/9810/21

15 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д`яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцова Костянтина Віталійовича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ковбасюк О.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права на завершення процедури приватизації земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому просив визнати за ним право на завершення приватизації та право на одержання на його ім`я свідоцтва про право власності на частку земельної ділянки площею 3/5 від 0,08 га, номер 85:268:017, що розташована по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він та ОСОБА_1 (третя особа у справі) є синами ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У липні 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карповою Н.М. відкрита спадкова справа. 26.08.2020 року позивач заявив про прийняття спадщини, проте отримати у встановленому порядку свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 виявилося неможливим, виходячи з наступного.

Так, рішенням Київської міської ради №23/684 від 25.01.2007 про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Подільському районі міста Києва було передано громадянам у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд згідно з додатком.

Відповідно до переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність, який є невід`ємним додатком до вказаного рішення, земельна ділянка АДРЕСА_2 , яка знаходилась у користуванні, відповідно до рішення №446 від 12.04.1955 передана у спільну часткову власність ОСОБА_4 (3/5 від 0,08) та ОСОБА_2 (2/5 від 0.08). Однак процедура приватизації та державна реєстрація вказаної земельної ділянки за життя ОСОБА_4 завершена не була у зв`язку зі спором щодо меж земельних ділянок із сусідом, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який вирішувався судом у справі № 758/13090/13-ц.

На даний час Публічна кадастрова карта України не містить інформації про земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1 . Відповідно до відповіді ГУ Держгеокадастру у м. Києві №97-26-0.22-230/35-21 від 08.06.2021 інформація про державну реєстрацію земельної ділянки до 01.01.2013 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) за адресою м. Київ, вул. Верболозна, 22 до ГУ Держгеокадастру у м. Києві не надходила.

З огляду на наведене, позивач стверджуючи, що набув право на завершення процедури приватизації частки вказаної земельної ділянки як спадкоємець після смерті ОСОБА_4 , звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що спадкодавець розпочала процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, проте за життя її не завершила та не набула права власності на таке майно. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що йому відмовлено компетентним органом у завершенні процедури приватизації щодо спадкового майна.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 27 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кузнєцов К. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, стягнути з Київської міської ради на користь позивача понесені судові витрати, у тому числі судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що суд першої інстанції неправильно оцінив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема юридичне значення рішення Київської міської ради від 25.01.2007 року № 23/684.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють перехід до спадкоємців прав та обов`язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його

смерті.

У цій справі позивач не просив визнати за ним право власності на земельну ділянку як на вже сформований та зареєстрований об`єкт нерухомого майна. Предметом позову було саме визнання права на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яка була розпочата за життя спадкодавця, однак не завершена у зв`язку з відсутністю державної реєстрації права власності та відсутністю відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Отже, вирішальним для правильного розгляду цієї справи було встановлення не того, чи набув спадкодавець за життя право власності на земельну ділянку, а того, чи існували за життя спадкодавця правові підстави для завершення оформлення права на цю земельну ділянку.

Суд першої інстанції формально зосередився на відсутності окремих доказів звернення спадкодавця із заявою про приватизацію, однак не врахував, що у матеріалах справи наявний значно вагоміший доказ проходження процедури приватизації - рішення Київської міської ради від 25.01.2007 року №23/684.

У справі йдеться не про випадок, коли спадкодавець лише мав намір у майбутньому приватизувати земельну ділянку або лише міг звернутися із відповідною заявою. Навпаки, у справі наявне рішення компетентного органу місцевого самоврядування, яким уже було вирішено питання про передачу конкретної земельної ділянки у приватну власність конкретним особам із визначенням їхніх часток.

Прийняття такого рішення Київською міською радою саме по собі свідчить про те, що процедура приватизації була розпочата та пройшла стадію розгляду компетентним органом. Більше того, така процедура дійшла до стадії ухвалення позитивного рішення про передачу земельної ділянки у власність. Незавершеними залишилися подальші дії, пов`язані з оформленням, державною реєстрацією земельної ділянки та реєстрацією речового права. Саме ці незавершені дії й становлять зміст права, про визнання якого просив позивач.

Тобто позивач просив надати йому можливість завершити процедуру, яка вже була розпочата за життя ОСОБА_4 та підтверджена рішенням Київської міської ради, а не набути право власності на земельну ділянку поза встановленою законом процедурою.

Суд помилково ототожнив відсутність завершеної державної реєстрації права власності з відсутністю самої процедури приватизації. Однак відсутність державної реєстрації у цій справі підтверджує не те, що приватизація не була розпочата, а те, що вона не була завершена. Саме тому позивач і звернувся до суду з вимогою про визнання права на завершення процедури приватизації.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_3 - адвокат Косьмін Д.В., проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Кузнєцов Костянтин Віталійович та представник Київської міської ради в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами електронного зв`язку. Відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, поштова кореспонденція була доставлена адресатам, приичичини неявки суд не повідомили.

З огляду на вище викладен, колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , повторно виданим Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 14.07.2020.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином померлої ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , повторно виданим Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 12.09.2019.

Отже, позивач є спадкоємцем першої черги до майна померлої за законом.

Крім того, спадкоємцем першої черги до майна померлої ОСОБА_4 є її інший син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є третьою особою у даній справі.

Матеріалами спадкової справи № 4/2020, заведеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карповою Н.М. до майна померлої ОСОБА_4 , підтверджується, що обидва сини спадкодавця звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини: ОСОБА_3 - 07.07.2020; ОСОБА_1 - 26.08.2020.

Із матеріалів спадкової справи також встановлено, що 19.10.2017 року ОСОБА_4 склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карповою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1375, яким на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження:

- належні їй на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що розташована за цією ж адресою, заповіла синові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- належні їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 заповіла синові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заповіт у встановленому законом порядку не скасований та недійсним не визнавався.

Крім того, як з`ясовано судом в ході судового розгляду, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09.11.2022, ухваленим у цивільній справі № 758/11085/20, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Карпова Наталія Миколаївна, Київська міська рада, про тлумачення заповіту залишено без задоволення.

Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.

Матеріалами спадкової справи № 4/2020, заведеної до майна померлої ОСОБА_4 , також підтверджується, що 01.10.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сперчун О.О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я спадкоємця ОСОБА_1 , згідно з яким останній успадкував належні спадкодавцю відповідні суми грошових коштів із нарахованими відсотками в АТ «державний ощадний банк України» та в АТ «Сенс Банк».

Відомостей щодо видачі нотаріусами будь-яких інших свідоцтв про право на спадщину щодо майна спадкодавця ОСОБА_4 чи постанов про відмову у видачі таких свідоцтв, матеріали спадкової справи не містять.

Звернувшись до суду із даним позовом, позивач просив визнати за ним право на завершення приватизації та право на одержання на його ім`я свідоцтва про право власності на частку земельної ділянки площею 3/5 від 0,08 га, номер 85:268:017, що розташована по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Прооте, предметом спору у даній справі є набуття в порядку спадкування права на завершення приватизації щодо земельної ділянки.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до статті 1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою (частина перша статті 1277 ЦК України).

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (стаття 125 ЗК України).

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Особливістю звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця.

У разі коли громадянин, який висловив волю на приватизацію земельної ділянки, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати завершення такої приватизації.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19, від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20.

Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації.

У разі відмови компетентного органу спадкоємцям належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з підстав іх не доведення.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується та вважає, що звертаючись до суду з відповідним позовом позивач не довів, що за життя спадкодавець розпочала процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а він, у свою чергу, звертався до компетентного органу із заявою про завершення процедури приватизації щодо спадкового майна, та отримав відмову на подану ним заяву.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду щодо їх оцінки та неправильного тлумачення чинного законодавства, а тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справ та надав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцова Костянтина Віталійовича залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2026 року.

Головуючий: Судді: