Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №753/11686/15
Суддя: Фінагеєв Валерій Олександрович
справа № 753/11686/15 головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О.
провадження № 22-ц/824/12543/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
14 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 04 жовтня 2024 року, постановлену під головуванням судді Заставенко М.О., у м. Києві, повний текст судового рішення складено 14 жовтня 2024 року, про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 , стягувач: Акціонерне товариство «Таскомбанк», -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павлюк Н.В. звернувся до суду із поданням, у якому просив звернути стягнення на квартиру боржника ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку.
Подання обґрунтовано тим, що на виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 753/11686/15 від 25.01.2018 року про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 217 844,90 доларів США заборгованості за кредитним договором № 066-2008-952 від 15.04.2008 року. В процесі виконання рішення приватним виконавцем здійснено вихід за місцем реєстрації боржника та вихід за місцем знаходження майна боржника, а також інші виконавчі дії з метою виконання виконавчого документа, проте при виході на територію за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що боржником не надано доступ для опису рухомого і нерухомого майна, на неодноразові звернення приватного виконавця двері в квартиру ніхто не відчинив, про що складено акт. Це унеможливило перевірку майнового стану боржника за місцем його мешкання. Приватним виконавцем скеровано запити в Державної фіскальної служби, Державної податкової служби, Пенсійного фонду України для встановлення наявності у боржника доходу, коштів, на які можливо звернути стягнення, Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головне управління держгеокадастру, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, Регіонального сервісного центру МВС щодо реєстрації майна за боржником. В ході виконавчого провадження на підставі отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним виконавцем з`ясовано, що боржнику ОСОБА_1 на праві власності належало нерухоме майно - квартира за адресою АДРЕСА_1 . Право власності було зареєстровано за боржником 08.09.2015 року на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_1 від 12.09.2002. В подальшому, 03.12.2015 року боржником було відчужено вказану квартиру за договором дарування на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний договір дарування було оскаржено стягувачем, заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14.03.2023 року у задоволенні позовних вимог АТ «Таскомбанк», що є правонаступником АТ «Універсал Банк», до ОСОБА_1 , діючого у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришаєва І.В., про визнання договору дарування недійсним відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем його оскаржено. Постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2023 року у справі № 753/21285/20 визнано недійсним договір дарування квартири ОСОБА_1 ОСОБА_4 від 03.12.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою Іриною Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за № 2240. Отже, боржнику ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 106,7 кв.м., житловою площею 54,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 749144180000, та яка не зареєстрована у встановленому законом порядку. Боржник з моменту відкриття виконавчого провадження жодного разу на виклик виконавця не з`явився, заборгованість перед стягувачем не погасив. При перевірці майнового станову боржника та отриманих відповідей на запити встановлено, що рухоме майно в боржника відсутнє, рахунки в банківських установах відсутні, доходу не отримує, земельні ділянки, судна, трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка та інші механізми відсутні. Водночас, боржник також не зареєстрував за собою право власності на належну йому квартиру за адресою АДРЕСА_1 , згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за боржником не зареєстроване будь-яке майно, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Таким чином, наведене свідчить про злісне ухилення боржника від виконання виконавчого листа, що підтверджується умисним відчуженням квартири за адресою АДРЕСА_1 , шляхом переоформлення її договором дарування сину, та тим самим про визнання недійсним такого договору, постановою Київського апеляційного суду ще від 02.11.2023 року та обізнаності боржника про наявність виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/11686/15 від 10.11.2017 року про стягнення з останнього 217844,90 доларів США заборгованості за кредитним договором №066-2008-952 від 15.04.2008 року.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 04 жовтня 2024 року подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н.В. задоволено. Звернуто стягнення на майно - квартиру за адресою АДРЕСА_1 , право власності на яку не зареєстроване за ОСОБА_1 у встановленому законом порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні подання відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що приватному виконавцю Павлюку Н.В. було відомо про той факт, що АТ «Таскомбанк» задовольнив свої вимоги шляхом позасудового врегулювання та звернув стягнення на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, що забезпечено іпотекою на підставі ст. 37 ЗУ «Про Іпотеку», з тих підстав, що у нього на виконанні також перебуває ВП № 64102834 від 12 січня 2021 року, відповідно до якого ОСОБА_3 Боржник та яке на даний час відкрито. Таким чином, Приватний виконавець Павлюк Н.В. не мав правових підстав для звернення до суду з відповідним Поданням, враховуючи ту обставину, що АТ «Таскомбанк» вже задовольнив свої вимоги у позасудовому порядку, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, та після завершення позасудового врегулювання, стягнення на предмет іпотеки, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням суду від 05 липня 2016 року у справі № 753/11686/15-ц, стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 217 844,90 доларів США заборгованості за кредитним договором №066-2008-952 від 15.04.2008 року.
12 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 753/11686/15 від 25.01.2018 про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 217 844,90 доларів США заборгованості за кредитним договором № 066-2008-952 від 15.04.2008, боржник ОСОБА_1
13 квітня 2021 року винесено постанову про накладення арешту на майно боржника, 15.09.2022 винесено постанову про арешт коштів боржника.
Згідно відповіді АТ КБ «Приватбанк» від 15.04.2021 постанову про арешт коштів боржника повернуто без виконання (арешт накладений. На рахунках недостатньо коштів для виконання постанови). Згідно відповідей з АТ «Універсал Банк», від АТ «ОКСІ банк», АТ «ТАСкомбанк», ПАТ АКБ «Індустріалбанк» АТ «Банк Восток», АТ «ПроКредит Банк», АТ «АКБ «Львів» від 15.04.2024, АТ «Укргазбанк» від 19.05.2021, АТ «Укрсиббанк» від 06.08.2021, АТ «ОКСІ банк», АТ «Банк Восток», АТ «ПроКредит Банк» від 10.02.2022, АТ «КРЕДОБАНК», АТ «ОТП БАНК», АТ «Ідея Банк», АТ «АГРОПРОСПЕРІС БАНК», АТ «БАНК АВАНГАРД», АТ «БАНК ФОРВАРД», АТ «Банк Альянс» від 15.09.2022 постанову про арешт коштів боржника повернуто без виконання (відсутність рахунків/клієнта).
Згідно повідомлення МВС встановлено, що у боржника відсутні транспортні засоби.
В процесі виконання рішення приватним виконавцем здійснено вихід за місцем реєстрації боржника та вихід за місцем знаходження майна боржника, а також інші виконавчі дії з метою виконання виконавчого документа, проте при виході на територію за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що боржником не надано доступ для опису рухомого і нерухомого майна, на неодноразові звернення приватного виконавця двері в квартиру ніхто не відчинив.
Приватним виконавцем скеровано запити в Державної фіскальної служби, Державної податкової служби, Пенсійного фонду України для встановлення наявності у боржника доходу, коштів, на які можливо звернути стягнення, Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головне управління держгеокадастру, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, Регіонального сервісного центру МВС щодо реєстрації майна за боржником.
При перевірці майнового станову боржника та отриманих відповідей на запити встановлено, що рухоме майно в боржника відсутнє, рахунки в банківських установах відсутні, доходу не отримує, земельні ділянки, судна, трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка та інші механізми відсутні.
В ході виконавчого провадження на підставі отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним виконавцем з`ясовано, що боржнику ОСОБА_1 на праві власності належало нерухоме майно - квартира за адресою АДРЕСА_1 . Право власності було зареєстровано за боржником 08.09.2015 року на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_1 від 12.09.2002 року.
В подальшому, 03 грудня 2015 року боржником було відчужено вказану квартиру за договором дарування на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно актового запису про шлюб № 240 від 20.07.2002 боржником ОСОБА_1 зареєстровано шлюб з ОСОБА_3 , яка є солідарним боржником за виконавчим документом.
Згідно актового запису про народження № 743 від 20.03.2007 у боржника ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .
Вищезазначений договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже між боржником та його сином.
Ухвалою від 23 січня 2023 року у виконавчих провадженнях з виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва № 753/11686/15-ц від 05.07.2016 за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, замінено стягувача Акціонерне товариство «Універсал Банк» його правонаступником - Акціонерне товариство «Таскомбанк».
Договір дарування було оскаржено стягувачем у виконавчому провадженні відповідно до положень ст. 234 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2023 року у справі № 753/21285/20 визнано недійсним договір дарування квартири ОСОБА_1 ОСОБА_4 від 03.12.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою Іриною Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за № 2240.
Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04.04.2024 за боржником не зареєстроване будь-яке майно, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу.
Постановляючи ухвалу про задоволення подання, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець надав достатні докази того, що ним вжиті вичерпні заходи щодо розшуку майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, однак такого не виявилося. До цього часу судове рішення боржником не виконано.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з частиною 10 ст. 440 ЦПК України, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Отже, статтею 440 ЦПК України передбачено вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, тоді як питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, «спеціальне майнове право» на яке не зареєстроване - вказана норма не врегульовує.
Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, стосується тих випадків, коли боржник фактично є власником майна, володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку ( пункт 119 постанови Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 754/517/15-ц .
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 2-119/12 (провадження № 61-10330св21), апеляційний суд, враховуючи обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку виконавець має довести в суді, що спірне нерухоме майно дійсно не зареєстроване за боржником, але при цьому має статус нерухомого майна, тобто може виступати об`єктами цивільного обороту. Підтвердженням цього може бути інформація БТІ, Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна тощо.
Головними умовами для задоволення подання виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, є такі дії: здійснення усіх передбачених Законом заходів для належного виконання судового рішення; відсутність у боржника грошових коштів або рухомого майна, завдяки яким можна задовольнити вимоги стягувача; наявність нерухомого майна та належних доказів, які підтверджують факт, що нерухоме майно за боржником не зареєстроване, однак зареєстроване за іншою особою; наявність належних доказів, які підтверджують факт, що боржник є «фактичним» власником майна; у випадках, передбачених законодавством, майно введено в експлуатацію.
Разом з тим, у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19) Верховний Суд у складі різних колегій суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що згідно із частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання спору та звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними і підстав для звернення стягнення на інше майно, що знаходиться в іпотеці, або стягнення коштів з боржника немає.
Судом встановлено, що АТ «ТАСКОМБАНК» (Стягувач) вже задовольнив свої вимоги, як кредитор у позасудовому порядку, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».
Як вбачаються з інформаційної довідки № 478506490 від 22 травня 2026 року 19 жовтня 2021 року Приватним нотаріусом Селіверстовим Владиславом Олеговичем, Бучанського районного округу Київської області було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 61073398 від 22.10.2021 року (номер відомостей про речове право: 44587131), підставою для державної реєстрації став: договір іпотеки, серія та помер: 929, виданий 15.04.2008, видавник: ПН КМНО Коваленко О.М.; договір про відступлення прав за Договорами забезпечення, серія та номер: 1120, виданий 29.04.2021, видавник: ПН КМНО Голубнича О.В.; Повідомлення-вимога про усунення порушення основного зобов`язання з документами пошти про відправлення та повернення, серія та номер: 12064/70.2.2, виданий 27.07.2021, видавник: АТ «ТАСКОМБАНК»; повторне повідомлення-вимога про усунення порушення основного зобов`язання з документами про відправлення та повернення, серія та номер: 14651/70.1.1, виданий 13.09.2021, видавник: АТ «ТАСКОМБАНК»; довідка іпотекодержателя про суму заборгованості, серія та номер: 18587/70.1.1, виданий 19.10.2021, видавник: АТ «ТАСКОМБАНК»; звіт про оцінку предмета іпотеки, серія та номер: бн, виданий 06.10.2021 року, видавник: ТОВ з ІК «ВЕРІТЕКС».
Вказаним рішенням, право власності на об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку готовністю 68% за літ. А, земельної ділянки площею: 0,1 га (кадастровий номер: 3210600000:00:064:0183) було зареєстровано за АТ «ТАСКОМБАНК».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 зазначено, що «Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.
Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору.
Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.
Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.
Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).
У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій.
Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.
Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.
Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.
Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, а інша особа повинна виконати це зобов`язання на вимогу кредитора.
За змістом зазначеної норми зобов`язання боржника може бути ним покладено на іншу особу, однак передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника в зобов`язанні. При цьому боржник зберігає свій правовий статус, покладаючи на третю особу тільки обов`язок виконати фактичні дії.
ЦК України також передбачає, що у випадку виконання іншої особою зобов`язань божника до неї переходить право вимоги кредитора до боржника (частина перша статті 512 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти до висновку, що законодавець розрізняв наслідки досудового врегулювання шляхом звернення стягнення на підставі іпотечного договору, стороною якого є боржник, та інших забезпечувальних договорів, стороною яких є інша особа.
Як зазначалось, Велика Палата Верховного Суду вже висловилась щодо припинення основного зобов`язання за кредитним договором у випадках забезпечення його виконання декількома способами (видами забезпечення).
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними.
При цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів».
Враховуючи вищевикладене та те, що АТ «ТАСКОМБАНК» вже задовольнив свої вимоги, як кредитор у позасудовому порядку, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», підстави для задоволення подання про звернення стягнення на майно боржника відсутні, через відсутність боргу як такого.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, зроблені з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування ухвали із постановленням нового судового рішення про відмову в задоволення подання.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича на користь боржника ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 665,60 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 37, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 04 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 , стягувач: Акціонерне товариство «Таскомбанк» відмовити.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Назара Васильовича, місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 судовий збір у розмірі 665,50 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 50 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua