Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №369/9512/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9512/26

Провадження № 2-а/369/234/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

встановив:

до Києво-Святошинського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Шрамко Ірина Сергіївна, з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12 березня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову № 361, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності стала нібито неявка позивача 06 лютого 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військово-облікових даних, незважаючи на повідомлення про необхідність прибуття через роботодавця. Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та необґрунтованою, посилаючись на порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема на відсутність належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи 12 березня 2026 року, що позбавило його можливості надати пояснення, заявити клопотання та скористатися правничою допомогою. Крім того, позивач зазначає про відсутність належних і допустимих доказів особистого вручення йому повістки та обізнаності про необхідність явки до ТЦК та СП, а також про неврахування відповідачем положень примітки до ст. 210-1 КУпАП щодо можливості отримання персональних даних військовозобов`язаного шляхом електронної інформаційної взаємодії з державними реєстрами. Також позивач посилається на порушення принципу недопустимості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, оскільки раніше вже був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку та сплатив відповідний штраф. На його думку, повторне накладення адміністративного стягнення та вжиття заходів щодо оголошення його в розшук свідчать про протиправність дій відповідача. Окремо позивач вказує, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки не містить належного обґрунтування встановлених обставин правопорушення та доказів його вчинення. Щодо строку звернення до суду позивач зазначає, що не був присутній під час розгляду справи, копію постанови йому не вручали та поштовим зв`язком не надсилали. Про існування постанови № 361 від 12 березня 2026 року він дізнався лише 11 травня 2026 року з повідомлення працівника відділу кадрів підприємства, на якому працює, у зв`язку з чим просить визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити такий строк. З огляду на викладене позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк на оскарження постанови; скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_3 № 361 від 12 березня 2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 та п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення та недопустимістю подвійного притягнення до відповідальності за одне й те саме діяння, а також покласти на відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.06.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився та про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов не надав.

Згідно з ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановлено цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі – вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася та діє на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено таке.

З копії постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_3 № 361 від 12 березня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн.

Відповідно до змісту зазначеної постанови, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стала його неявка 06 лютого 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військово-облікових даних. У постанові зазначено, що на адресу роботодавця позивача – АТ «КНД та ПКІ «ЕНЕРГОПРОЕКТ» – було направлено розпорядження від 23 січня 2026 року № 757/1 про виклик позивача, а листом підприємства від 10 лютого 2026 року № 65226000.105.24369-КР-П повідомлено про його ознайомлення з відповідним розпорядженням, повісткою та наказом по підприємству.

Із долучених до матеріалів справи скріншотів мобільного застосунку «Резерв+» вбачається, що стосовно позивача раніше відображалися відомості про адміністративні правопорушення у сфері військового обліку та сплату відповідних штрафів.

Зокрема, на одному зі скріншотів у розділі «Деталі справи» зазначено причину притягнення до адміністративної відповідальності – «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», відомості про заяву від 13 грудня 2025 року та постанову № R252949 від 19 грудня 2025 року. При цьому у верхній частині екрана відображено статус «СПЛАЧЕНО».

Крім того, на іншому скріншоті мобільного застосунку в розділі «Штрафи онлайн» відображено декілька записів про адміністративні правопорушення, зокрема «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП» та «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», кожен із яких має статус «СПЛАЧЕНО».

Із наданих скріншотів розділу «Сповіщення» мобільного застосунку «Резерв+» вбачається, що 09 січня 2026 року о 15:10 позивачу надійшло повідомлення про наявність рішення у справі та можливість сплати штрафу зі знижкою. Цього ж дня о 15:15 відображено повідомлення про зняття з розшуку із зазначенням, що ТЦК та СП більше не розшукує особу, однак уже о 15:25 надійшло нове повідомлення про розшук ТЦК та СП з метою складення протоколу про порушення правил військового обліку.

Також зі скріншотів убачається, що 03 березня 2026 року о 22:10 у застосунку відображено повідомлення про зняття позивача з розшуку, тоді як цього ж дня о 22:45 надійшло нове повідомлення про його розшук ТЦК та СП для складення протоколу про порушення правил військового обліку. Крім того, 06 березня 2026 року о 06:52 у застосунку відображено сповіщення щодо результату обробки запиту.

Таким чином, надані позивачем скріншоти містять відомості про неодноразову зміну відображеного в мобільному застосунку статусу щодо його розшуку, а також про наявність раніше сплачених адміністративних штрафів.

Окрім цього, до матеріалів справи долучено скріншот листування позивача з працівником підприємства АТ «КІЕП» Іриною Охріменко в месенджері. Із зазначеного листування вбачається, що остання повідомила позивача про отримання підприємством постанови про накладення на нього адміністративного стягнення та запропонувала ознайомитися з відповідними документами. До повідомлення прикріплено фотокопії документів, зокрема постанови про накладення адміністративного стягнення.

За твердженням позивача, вказане повідомлення було отримано ним 11 травня 2026 року о 15:20, у зв`язку з чим саме цю дату він визначає як момент, коли йому стало відомо про існування оскаржуваної постанови № 361 від 12 березня 2026 року.

Надані матеріали містять відомості про попередні адміністративні стягнення, їх сплату, зміну статусу розшуку позивача та направлення постанови за місцем його роботи.

Оцінюючи доводи позивача та досліджені матеріали справи, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За змістом статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на встановлений законом порядок і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП можливе за умови встановлення факту порушення конкретних вимог законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненого в особливий період, а також доведення вини особи у вчиненні такого правопорушення.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 210-1 КУпАП, а від їх імені розглядати такі справи та накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Разом із тим наявність у відповідача повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури, повно та об`єктивно з`ясовувати обставини справи і підтверджувати прийняте рішення належними та допустимими доказами.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови № 361 від 12 березня 2026 року, підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності стала його неявка 06 лютого 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військово-облікових даних.

При цьому в постанові зазначено, що позивача було повідомлено про необхідність явки через роботодавця, який листом від 10 лютого 2026 року повідомив про ознайомлення позивача з відповідним розпорядженням та повісткою.

Однак саме по собі зазначення у постанові відомостей про направлення розпорядження роботодавцю та отримання від нього відповідного листа не звільняє відповідача від обов`язку довести факт належного оповіщення позивача про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у визначені дату, час і місце.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять копії повістки з відміткою про її вручення позивачу, його особистим підписом про отримання чи інших належних доказів, які б підтверджували факт доведення до відома позивача змісту виклику та його обізнаність про необхідність прибуття саме 06 лютого 2026 року.

Крім того, відповідачем не надано суду копії розпорядження від 23 січня 2026 року № 757/1, доказів його виконання роботодавцем, документів, на підставі яких підприємство повідомило про ознайомлення позивача з повісткою, а також інших матеріалів, які були покладені в основу оскаржуваної постанови.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити, чи було позивача належним чином повідомлено про виклик, чи містила повістка всі необхідні відомості, чи була вона вручена у встановленому законодавством порядку та чи виник у позивача обов`язок прибути до ТЦК та СП у зазначену дату.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 258 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик ТЦК та СП, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності підтвердних документів про отримання особою виклику.

Отже, можливість винесення постанови без складення протоколу законодавець пов`язує з дотриманням визначених законом умов, зокрема з наявністю документального підтвердження належного повідомлення особи про виклик.

Водночас відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність передбачених статтею 258 КУпАП підстав для розгляду справи без складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Суд також враховує, що відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката, а також оскаржувати постанову у справі.

За загальним правилом справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи за її відсутності допускається за наявності передбачених законом умов.

Згідно зі статтею 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний, зокрема, вирішити питання про те, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

Як установлено судом, відповідачем не надано доказів повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення 12 березня 2026 року, а також доказів вручення йому відповідного повідомлення.

За відсутності доказів належного повідомлення позивача про розгляд справи суд доходить висновку, що відповідачем не підтверджено дотримання процесуальних гарантій, передбачених статтею 268 КУпАП.

Щодо доводів позивача про можливість отримання його персональних даних з державних реєстрів суд зазначає таке.

Приміткою до статті 210-1 КУпАП передбачено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами та базами даних, держателями яких є державні органи.

Разом із тим застосування зазначеної норми потребує з`ясування характеру інкримінованого особі порушення та того, які саме персональні дані могли бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії.

У цій справі позивачу інкримінується неявка за викликом до ТЦК та СП, а не безпосередньо неподання конкретних персональних даних. Тому сама по собі наявність у відповідача відомостей про місце проживання, місце роботи та реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача не є безумовною підставою для застосування зазначеної примітки.

Водночас відповідачем не надано матеріалів адміністративної справи, які дозволяли б суду перевірити фактичні обставини правопорушення, зміст покладеного на позивача обов`язку та обґрунтованість його притягнення до відповідальності.

Оцінюючи доводи позивача щодо повторного притягнення до адміністративної відповідальності, суд виходить із того, що відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за наявності по тому самому факту щодо особи постанови компетентного органу про накладення адміністративного стягнення.

Як убачається з наданих позивачем скріншотів мобільного застосунку «Резерв+», останній раніше притягався до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері військового обліку, а відповідні штрафи мають статус «Сплачено».

Разом із тим наведені докази самі по собі не підтверджують, що попередні адміністративні стягнення були накладені за те саме діяння, яке стало підставою для винесення постанови № 361 від 12 березня 2026 року.

Зокрема, відомості про раніше сплачені штрафи не містять достатньої інформації для встановлення тотожності фактичних обставин, часу вчинення та об`єктивної сторони відповідних адміністративних правопорушень.

Відтак суд не вбачає достатніх підстав для висновку про доведеність порушення принципу недопустимості подвійного притягнення до юридичної відповідальності. Проте зазначене не спростовує інших доводів позивача щодо недоведеності правомірності оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме на ІНФОРМАЦІЯ_3 як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність прийнятої постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Однак відповідач, усупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України, не надав суду жодних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не подав матеріалів адміністративної справи, доказів належного повідомлення позивача про виклик до ТЦК та СП, доказів повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення, а також інших документів, які б підтверджували наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Суд наголошує, що сама по собі постанова про накладення адміністративного стягнення є рішенням суб`єкта владних повноважень, правомірність якого оспорюється, а тому викладені в ній твердження про обставини вчинення правопорушення не можуть вважатися беззаперечним доказом вини особи без їх підтвердження відповідними фактичними даними.

Неподання відповідачем доказів на підтвердження обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість висновків посадової особи ТЦК та СП та встановити дотримання встановленої законом процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

При цьому суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення не може бути перекладений на позивача, оскільки саме суб`єкт владних повноважень повинен підтвердити наявність законних і фактичних підстав для застосування адміністративного стягнення.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, безсторонньо, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а також не підтверджено дотримання встановленого законом порядку притягнення його до адміністративної відповідальності.

За таких обставин оскаржувана постанова № 361 від 12 березня 2026 року не відповідає критеріям правомірності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на те, що відповідачем не доведено наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а встановлені обставини свідчать про недотримання процедури притягнення до адміністративної відповідальності, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 361 від 12 березня 2026 року та закриття справи про адміністративне правопорушення відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, – протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як установлено судом, оскаржувану постанову № 361 про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 винесено 12 березня 2026 року, тоді як із позовною заявою до суду позивач звернувся 18 травня 2026 року.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивач зазначає, що не був присутній під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, копію оскаржуваної постанови йому не вручали та поштовим зв`язком не надсилали. Про її існування він дізнався лише 11 травня 2026 року після отримання повідомлення від працівника підприємства, на якому працює, з долученими фотокопіями відповідних документів.

На підтвердження зазначених обставин позивачем долучено до матеріалів справи скріншот листування з представником роботодавця, зі змісту якого вбачається повідомлення про отримання підприємством постанови про накладення адміністративного стягнення та направлення позивачу копій документів для ознайомлення.

Водночас відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт вручення позивачу копії постанови № 361 від 12 березня 2026 року або її направлення за адресою місця проживання позивача.

Зокрема, матеріали справи не містять розписки про отримання постанови, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, доказів направлення постанови засобами поштового зв`язку чи інших документів, які б свідчили про доведення змісту оскаржуваного рішення до відома позивача раніше 11 травня 2026 року.

При цьому відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Суд зазначає, що саме по собі винесення постанови про накладення адміністративного стягнення не свідчить про обізнаність особи щодо її існування та змісту. Відсутність доказів належного вручення або направлення постанови позивачу має істотне значення для вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, суд враховує, що позивач звернувся до суду 18 травня 2026 року, тобто протягом десяти днів із дати, коли, за його твердженням, він фактично дізнався про існування оскаржуваної постанови та отримав можливість ознайомитися з її змістом.

За таких обставин, ураховуючи відсутність доказів належного та своєчасного вручення позивачу оскаржуваної постанови, а також те, що відповідачем не спростовано доводів позивача щодо дати фактичного ознайомлення з нею, суд доходить висновку, що пропуск строку звернення до суду зумовлений обставинами, які об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на судовий захист.

Відтак суд вважає наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду поважними, а клопотання про його поновлення – обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Таким чином, з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя та ефективний судовий захист суд доходить висновку про необхідність поновлення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 361 від 12 березня 2026 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. 5-7, 77, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд,

у х в а л и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 361 від 12 березня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_4 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн, та справу про адміністративне правопорушення закрити.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - Лапченко О.М.

16.10.2026