Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №361/6098/24 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Суд: Броварський міськрайонний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Дата: 26 липня 2026 р.

Справа: №361/6098/24

Суддя: Василишин В. О.

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/4248/24, cправа № 361/6098/24

27.07.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«27» липня 2026 року Місто Бровари

Броварського району

Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретаря судових засідань - Бас Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року заступник керівника Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області звернувся до суду з даним позовом, в якому просив усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду, площею 2,0412 га, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9887480 від

14 січня 2014 року та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку з одночасним припиненням її права власності на вказану земельну ділянку; - усунути перешкоди у здійсненні Зазимською сільською радою Броварського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га, шляхом її повернення від ОСОБА_1 на користь Зазимської сільської ради Броварського району Київської області; - стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.

В обґрунтування вимог зазначається, що на підставі розпорядження Броварської районної державної адміністрації Київської області від 12 грудня 2013 року № 953 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 в адмінмежах Літочківської сільської ради Броварського району Київської області та передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га.

На підставі зазначеного розпорядження на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності від 14 січня 2014 року серія та номер НОМЕР_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державним реєстратором реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області Тащевою А.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 9887480 від 14 січня 2023 року щодо земельної ділянки, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га, за ОСОБА_1 .

За результатами вивчення матеріалів кримінального провадження № 42021112130000047 від 15 червня 2021 року за частиною першою статті 364 КК України виявлено порушення вимог земельного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок водного фонду на території Броварського району Київської області, зокрема земельної ділянки, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га, а саме встановлено, що вказана ділянка накладається на землі водного фонду, а тому набуття її власність ОСОБА_1 відбулося всупереч вимогам земельного та водного законодавства.

Належність спірної земельної ділянки до складу земель водного фонду підтверджується листом ТОВ «Геометричні рішення» від 08 вересня 2023 року № 24/09 та доданими до нього викопіюваннями з топографічної карти в масштабі 1:10000 на місцевості станом на 1985 та 1993 роки відповідно до яких земельна ділянка, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га, що перебуває у власності ОСОБА_1 станом на 2005 рік та на теперішній час повністю накладається на землі водного фонду, а саме на поверхню річкового острову Любичів між річкою Десна та її протокою річкою Любич (Сіпець, Рато). Станом на 2005 рік та на даний час змін в положенні та стані об`єктів водного фонду не відбулося.

Відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського (ЦГО) від 05 вересня 2023 року № 991-002-1506/991-083 земельна ділянка, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, знаходиться на острові Любич між річкою Десна та річкою Любич і безпосередньо розташована на берегах старорічищ цих річок.

Острів Любич, що лежить між основним рукавом Десни та рукавом ОСОБА_2 має довжину 15 км, площу 41 кв2. Ця територія вважається найбільшим річковим островом в Україні і на нього розповсюджується обмеження відповідно до прибережних захисних смуг. Прибережна захисна смуга повністю накладається на острів Любич. Оскільки земельна ділянка, 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га, яка набута у приватну власність ОСОБА_1 за своїми характеристиками належить до земель водного фонду, то вона підлягає поверненню у власність держави в особі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області як уповноваженого представницького органу відповідної сільської об`єднаної територіальної громади.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня

2024 року вжито заходів забезпечення позову у даній справі.

Рішенням Вищої радим правосуддя № 1380/0/15-25 від 01 липня 2025 року ОСОБА_3 суддю Броварського міськрайонного суду Київської області звільнено з посади судді у відставку.

Розпорядженням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня

2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 361/6098/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2026 року головуючим суддею у даній справі визначено суддю Василишина В.О.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2025 року дану справу прийнято до розгляду у загальному провадженні та призначено підготовче судове засідання.

20 січня 2026 року Заступник керівника Броварської окружної прокуратури Київської області подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив витребувати на користь держави в особі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку водного фонду, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га та стягнути понесені судові витрати.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 12 березня 2026 року заяву про зміну предмету позову прийнято до розгляду.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача – прокурор Броварської окружної прокуратури Синельник І.В. позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.

Позивач Зазимська сільська рада Броварського району Київської області у судове засідання представника не направила, 25 жовтня 2024 року представник позивача

Заворотнюк М.С. подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника сільської ради.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Причини неявки суду неповідомлені.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Броварської районної державної адміністрації Київської області від 12 грудня 2013 року № 953 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 в адмінмежах Літочківської сільської ради Броварського району Київської області, розроблену ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»; передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,0412 га, сіножатей (кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 383703113 від

20 червня 2024 року ОСОБА_1 значиться власником земельної ділянки, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га, сіножаті, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 265964832212, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Київська область, Броварський район, Літочківська сільська рада, документи подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії та номер: НОМЕР_1 , видане 14 січня 2014 року, видавник: Реєстраційна служба Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Тащевої А.М. Реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області № 9887480 від 14 січня 2014 року проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га, за суб`єктом: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Відповідно до листа ТОВ «Геометричні рішення» № 24/09 від 08 вересня 2023 року та доданими до нього викопіюваннями з топографічної карти в масштабі 1:10000 на місцевості станом на 1985 та 1993 роки земельна ділянка, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га, станом на 2005 рік та на теперішній час повністю накладається на землі водного фонду, а саме на поверхню річкового острову Любичів між річкою Десна та її протокою річкою Любич (Сіпець, Рато). Станом на 2005 рік та на даний час змін в положенні та стані об`єктів водного фонду не відбулося.

Згідно з листом Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського (ЦГО) від 05 вересня 2023 року № 991-002-1506/991-083 земельна ділянка, кадастровий номер: 3221285200:04:002:0020, знаходиться на острові Любич між річкою Десна та річкою Любич і безпосередньо розташована на берегах старорічищ цих річок. Річка Десна – це природний водний об`єкт, що має довжину 1130 км та водозбірну площу 88900 км2. ОСОБА_4 (також Сліпець, Рать) є природним водним об`єктом рукавом (протокою) річки Десна, що бере початок біля села Крехаїв і закінчується біля села Літки. Довжина рукава – 23 км. Острів Любич, що лежить між основним рукавом Десни та рукавом ОСОБА_2 має довжину 15 км, площу 41 кв2. Ця територія вважається найбільшим річковим островом в Україні і на нього розповсюджується обмеження відповідно до прибережно-захисних смуг. Прибережна захисна смуга повністю накладається на острів Любич.

Заявляючи вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач вказує, що земельна ділянка, 3221285200:04:002:0020, площею 2,0412 га, яка набута у приватну власність ОСОБА_1 за своїми характеристиками належить до земель водного фонду, а тому її набуття відбулося всупереч вимогам земельного та водного законодавства.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтею 19 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі водного фонду.

Згідно із частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі – ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

За визначенням, наведеним у статті 1 ВК України, прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (далі - Порядок № 486).

У пунктах 4, 5 Порядку № 486 визначено, що у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 ВК України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; аналогічний припис закріплений у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17(пункт 57), від 11 вересня

2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40),від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від

11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим.

Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від

12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц (абзац п`ятий пункту 143), від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

У цій справі для відновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку водного фонду заступник керівника Броварської окружної прокуратури Київської області, який діє в інтересах держави в особі Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, з урахуванням заяви про зміну предмету позову заявив вимогу про її витребування від власника на користь держави з посиланням як правову підставу на такої вимоги на статтю 388 ЦК України, тобто віндикаційний позов.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту права власності держави на земельну ділянку водного фонду є неналежним.

При цьому суд звертає увагу, що реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову), є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а отже наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У даній справі позивач, користуючись наданим йому процесуальним правом змінив предмет позову, просив витребувати у відповідача на користь держави спірну земельну ділянку.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Понесені позивачем судові витрати у разі відмови у задоволенні позову, суд не відшкодовує.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 13, 263-265 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області

в и р і ш и в:

У задоволенні позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин

Оригінал: reyestr.court.gov.ua