Суд: Броварський міськрайонний суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №361/3756/26
Суддя: Ведмідь Н. В.
Справа № 361/3756/26
Провадження № 2-а/361/33/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 р. м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області в складі головуючого судді Ведмідь Н.В. розглянувши в порядку в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № R447197 від 27 березня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1 064 грн 96 коп.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваною постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковника ОСОБА_2 , його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 17 000 грн.
За доводами позивача, підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності стало те, що він нібито не з`явився 10 грудня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 у визначені повісткою місце й час, чим порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач заперечує факт отримання повістки та зазначає, що не був обізнаний про необхідність прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у вказані відповідачем час і місце. Вважає, що за відсутності належного підтвердження вручення повістки або її вручення в передбачений законодавством спосіб немає достатніх підстав стверджувати про невиконання ним обов`язку щодо явки.
Посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, позивач зазначає, що повістка має містити визначені законодавством відомості, а її вручення повинно здійснюватися з дотриманням установленого порядку. На думку позивача, саме лише оформлення повістки не підтверджує належного повідомлення особи про необхідність з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, позивач вважає, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відповідачем не дотримано вимог статті 256 КУпАП. Зазначає, що він був присутній під час складення протоколу, однак його пояснень не було отримано, а обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не зафіксовано.
Позивач також посилається на невідповідність оскаржуваної постанови вимогам статті 283 КУпАП. На його думку, у постанові не конкретизовано належним чином, яку саме норму законодавства та в який спосіб він порушив, не наведено достатнього опису фактичних обставин правопорушення та не зазначено доказів, на підставі яких зроблено висновок про його винуватість.
Позивач наголошує, що до постанови не додано повістки та доказів її вручення, які підтверджували б наявність у нього обов`язку прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у визначений час, а також обізнаність про такий обов`язок.
Посилаючись на статті 251, 280, 283, 284 КУпАП, позивач вважає, що посадова особа відповідача не з`ясувала всіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи, не встановила належними доказами подію адміністративного правопорушення та його вину, а висновок про притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на припущеннях.
На підтвердження своєї правової позиції позивач посилається на положення статей 19, 55, 62 Конституції України, статей 7, 245, 247, 268, 287-289 КУпАП, статей 2, 5, 6, 77, 139, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, а також на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо вимог до доказування та необхідності тлумачити сумніви щодо доведеності вини особи на її користь.
З огляду на викладене позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову № R447197 від 27 березня 2026 року, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП, а також стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 1 064 грн 96 коп.
01 квітня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини першої статті 269 КАС України у справах, визначених статтею 286 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву.
31 серпня 2026 року від представника відповідача Щиголя М.В. на адресу суду надійшов відзив на вказаний адміністративний позов, у якому представник заперечує проти задоволення позову та просить відмовити в його задоволенні, вважаючи оскаржувану постанову законною й обґрунтованою.
На обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у відповідному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
За твердженням відповідача, 14 грудня 2025 року в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів сформовано повістку № 5833658, якою позивача викликано до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 13 січня 2026 року о 14:00. Відповідач зазначає, що повістку було направлено позивачу за адресою його зареєстрованого місця проживання.
Відповідач стверджує, що позивач у визначений повісткою час до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не прибув і поважних причин неприбуття не повідомив, у зв`язку з чим у його діях наявні ознаки порушення вимог частин першої та третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
За викладом відповідача, 23 березня 2026 року щодо позивача складено протокол про адміністративне правопорушення № 23032026-356, після чого 27 березня 2026 року винесено постанову № R447197, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 17 000 грн.
Відповідач також зазначає, що згідно протоколу позивачу роз`яснено права, передбачені статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, що, за твердженням відповідача, підтверджується особистим підписом позивача.
Обґрунтовуючи правомірність постанови, відповідач посилається на статті 9, 235, 256, 279-9 КУпАП, положення законів України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також відповідні положення Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
На думку відповідача, факт формування та направлення повістки, неприбуття позивача у визначений час і відсутність повідомлення про поважні причини неприбуття є достатніми підставами для притягнення його до адміністративної відповідальності. Відповідач вважає, що під час розгляду справи дотримано вимог законодавства, а підстави для скасування постанови та закриття провадження відсутні.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, що 23 березня 2026 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 солдатом ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 23032026-356 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Зі змісту протоколу вбачається, що 23 березня 2026 року до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 було доставлено ОСОБА_1 , який не з`явився за повісткою № 5833658 від 10 грудня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим, на думку уповноваженої посадової особи, порушив частини першу та третю статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а. с. 18).
27 березня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову № R447197, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн (а. с. 16).
Як убачається з доводів відповідача, фактичною підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності була його неявка за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
На підтвердження своїх заперечень відповідач посилається, зокрема, на повістку № 5833658, сформовану 14 грудня 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_1 викликано до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 13 січня 2026 року о 14:00 для уточнення даних, а також на опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення.
Позивач факт належного вручення йому повістки заперечує.
Вирішуючи спір, суд має перевірити не лише наявність у відповідача повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 210-1 КУпАП, а й те, чи доведено належними та допустимими доказами обставини, покладені в основу оскаржуваної постанови, зокрема факт належного виклику позивача та наявність у його діях складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення зобов`язує суб`єкта владних повноважень під час притягнення особи до адміністративної відповідальності не лише діяти в межах визначеної законом компетенції, а й дотримуватися встановленого порядку провадження у справі, з`ясувати всі обставини, що мають значення для її вирішення, та підтвердити висновок про вчинення правопорушення належними доказами.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на охоронювані законом суспільні відносини та за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у межах санкції, визначеної цією нормою.
Згідно з визначенням, наведеним у Законі України «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17 березня 2014 року, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який діяв на дату винесення оскаржуваної постанови.
Отже, на дату винесення відповідачем оскаржуваної постанови в Україні діяв особливий період, що є передумовою для застосування частини третьої статті 210-1 КУпАП за наявності інших установлених законом ознак відповідного адміністративного правопорушення.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
До завдань територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належать, зокрема, здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також звернення в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП.
Водночас наявність у територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідних повноважень не звільняє його посадових осіб від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури та підтверджувати належними доказами фактичні підстави для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
В силу приписів Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок № 560), резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися за викликом відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк і місце, зазначені в повістці, зокрема для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних і даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також для проходження медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби.
Пунктом 27 Порядку № 560 передбачено, що під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, зокрема, для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних і даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також для призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Пунктом 28 Порядку № 560 передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки під час мобілізації здійснюється шляхом вручення або надсилання повістки.
Відповідно до пункту 29 Порядку № 560 у повістці зазначаються, зокрема, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який видав повістку, мета виклику, місце, день і час явки за викликом, реєстраційний номер повістки, а також роз`яснення про наслідки неявки та обов`язок повідомити про причини неявки.
Отже, мета виклику є обов`язковим реквізитом повістки, а її зміст має давати змогу встановити, з якою передбаченою законодавством метою особу викликають до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Форма повістки, передбачена Порядком № 560, також передбачає зазначення мети виклику. Ця вимога узгоджується з положеннями Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якими визначено обов`язки громадян з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у випадках і порядку, передбачених законодавством.
Частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено обов`язки громадян, пов`язані з виконанням військового обов`язку, зокрема з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу та проходження зборів військовозобов`язаних і резервістів.
Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якої громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк і місце, зазначені в повістці, для виконання передбачених законодавством заходів.
Відповідні положення конкретизовано Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, зокрема пунктом 32 цього Порядку та підпунктом 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які є додатком 2 до нього.
Таким чином, законодавство передбачає обов`язок військовозобов`язаних з`являтися за належним викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, однак для встановлення порушення цього обов`язку необхідно з`ясувати, чи був виклик здійснений у визначеному законом порядку та чи підтверджуються відповідні обставини належними доказами.
Як убачається з наданої відповідачем копії повістки № 5833658, сформованої 14 грудня 2025 року, позивача викликано до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 13 січня 2026 року о 14:00 з метою «для уточнення даних».
Саме по собі формулювання «для уточнення даних» не дає підстав автоматично визнати повістку незаконною, оскільки уточнення персональних та військово-облікових даних прямо передбачене пунктом 27 Порядку № 560 як одна з цілей виклику. Водночас пункт 29 цього Порядку вимагає зазначення мети виклику в повістці, тому її зміст має оцінюватися з огляду на те, чи дає він змогу встановити передбачену законодавством мету виклику.
Зазначене у повістці формулювання є загальним і не конкретизує, які саме дані позивача підлягали уточненню. Водночас у матеріалах справи не наведено додаткових відомостей, які б пояснювали, які саме персональні чи військово-облікові дані необхідно було уточнити та в чому полягала відповідна дія, для виконання якої позивача викликали.
Крім того, у протоколі про адміністративне правопорушення № 23032026-356 зазначено повістку № 5833658 від 10 грудня 2025 року, тоді як повістка, яка долучена до матеріалів справи № 5833658, сформована 14 грудня 2025 року.
Наведена розбіжність має значення для перевірки обґрунтованості оскаржуваної постанови, оскільки саме повістка, її зміст, дата формування, визначені в ній дата й час явки та докази направлення або вручення є обставинами, які мають бути встановлені для висновку про порушення особою обов`язку з`явитися за викликом.
Відповідач не навів пояснень щодо зазначеної розбіжності та не надав доказів, які б усували її й давали змогу однозначно встановити, яка саме повістка була покладена в основу висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені в ній місце та строк.
Водночас обов`язок особи з`явитися за викликом передбачає необхідність установлення факту належного оповіщення про такий виклик. Сам факт формування повістки в інформаційній системі не є тотожним факту її направлення адресату чи належного повідомлення особи про необхідність явки.
Пунктом 41 Порядку № 560 визначено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки є:
- у разі вручення повістки - особистий підпис про її отримання, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
- у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку - день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора, або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи відмітки про відсутність особи за відповідною адресою в передбачених цим Порядком випадках.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 14 грудня 2025 року сформовано повістку № 5833658 для направлення ОСОБА_1 з вимогою з`явитися 13 січня 2026 року о 14:00 для уточнення даних. На підтвердження направлення повістки відповідач надав опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення.
Однак сам по собі опис вкладення підтверджує відомості про вміст поштового відправлення, але не підтверджує факту його прийняття оператором поштового зв`язку, фактичного пересилання адресату, вручення позивачу або настання інших передбачених законодавством обставин, за яких повістка вважається врученою.
Матеріали справи не містять належних доказів фактичного відправлення повістки засобами поштового зв`язку та її вручення адресату, відмови позивача від отримання поштового відправлення чи його повернення з відміткою про відсутність адресата за відповідною адресою. Відповідач не надав документів або відомостей поштового оператора, які б підтверджували настання обставин, передбачених пунктом 41 Порядку № 560.
Отже, наявний у справі опис вкладення не є достатнім доказом належного оповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інших належних і допустимих доказів вручення повістки або настання передбачених законодавством обставин, за яких вона вважається врученою, відповідач суду не надав.
За таких обставин суд доходить висновку, що матеріали справи не підтверджують належними доказами факт оповіщення позивача про необхідність з`явитися за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскільки належне оповіщення є обставиною, необхідною для встановлення порушення обов`язку з`явитися за викликом, відсутність доказів такого оповіщення не дає підстав вважати доведеним невиконання позивачем обов`язків, передбачених статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.
За змістом статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями свідків, висновками експертів, речовими доказами, показаннями технічних приладів і засобів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, висновок про вчинення адміністративного правопорушення має ґрунтуватися на досліджених фактичних даних, а не на припущеннях чи лише на констатації того, що особа не виконала певного обов`язку.
За приписами статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, дата і місце його складення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за його вчинення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Зміст протоколу повинен давати змогу встановити, у чому саме полягає інкриміноване особі порушення, коли та за яких обставин воно відбулося, а також які докази підтверджують викладені в ньому обставини.
Згідно зі статтею 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою та реалізовувати інші передбачені законом процесуальні права.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган або посадова особа під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Вимоги до змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення визначені статтею 283 КУпАП. Зокрема, постанова повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за відповідне правопорушення, та прийняте у справі рішення.
Наведені приписи в сукупності покладають на уповноважену посадову особу обов`язок до прийняття постанови з`ясувати обставини, що мають значення для справи, перевірити докази на підтвердження інкримінованого порушення та відобразити встановлені обставини в постанові так, щоб можна було перевірити обґрунтованість притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Посилання відповідача на те, що позивачу роз`яснено права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, не спростовує наведених висновків суду. Роз`яснення процесуальних прав під час складення протоколу саме по собі не підтверджує належного вручення повістки, факту неявки за належним викликом та наявності інших ознак складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зазначене правило означає, що саме відповідач має надати суду докази, які підтверджують фактичні та правові підстави прийняття оскаржуваної постанови. При цьому суб`єкт владних повноважень, за загальним правилом, не може обґрунтовувати правомірність свого рішення доказами, які не були покладені в його основу, крім випадків, прямо передбачених частиною другою статті 77 КАС України.
За змістом статей 72, 73, 76 та 90 КАС України суд установлює обставини справи на підставі належних, допустимих і достовірних доказів, оцінюючи їх окремо та в сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.
У цій справі відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами фактичні обставини, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Зокрема, не доведено належного оповіщення позивача про виклик, а також не усунуто розбіжність між датою повістки, зазначеною в протоколі, та датою документа, на який відповідач посилається у відзиві.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За наведених обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності постанови № R447197 від 27 березня 2026 року та наявності належних фактичних підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, а також закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягають задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до статті 139 КАС України, з огляду на задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн. Питання повернення надміру сплаченого судового збору вирішується в порядку, передбаченому законом.
Керуючись статтями 2, 9, 72-79, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, статтями 7, 9, 210-1, 245, 247, 251, 252, 256, 268, 280, 283 КУпАП, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № R447197 від 27 березня 2026 року по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачене частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665 гривень 60 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення не були вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Суддя Ведмідь Н. В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua