Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №464/9132/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/9132/25 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю

Провадження № 22-ц/811/1664/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,

без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 08 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що 11 квітня 2025 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено кредитний договір № 178888, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом.

16 квітня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 16042025. Отже, право вимоги перейшло до позивача на підставі вказаного договору, відповідно до реєстру прав вимог № 6 в сумі 13514 грн, з яких грн – заборгованість за тілом кредиту, 8441,99 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, 601 грн – заборгованість по комісії.

Відповідач не виконував умови кредитного договору, а саме - не виконав свої зобов`язання з повернення коштів.

З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 178888 від 11 квітня 2025 року в розмірі 22556,99 грн та понесені судові витрати.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 08 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 178888 від 11.04.2025 в розмірі 21955 (двадцять одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 99 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 13514 грн, заборгованості по процентах в розмірі 8441,99 грн; судові витрати в розмірі 2357,86 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн.

В позовній вимозі про стягнення комісії в розмірі 601 грн – відмовлено.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції при наданні оцінки законності нарахування процентів не врахував положення Закону України від 22.11.2023 № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки за споживчим кредитом, яка не може перевищувати 1 відсоток на день від загального розміру виданого кредиту.

Натомість у пункті 2.8 договору вказано, що орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 31 300,48% річних. Вважає, що такий розмір річної ставки в сотні разів перевищує будь-які встановлені законом ліміти.

Крім цього, наголошує, що фактично видана сума кредиту 10 000,36 грн., натомість в договорі сума кредиту вказана 13 514,00 грн. (за рахунок нікчемної комісії). Відсотки нараховувалися на суму 13 514,00 грн., що на його думку призвело до подвійного порушення: нарахування відсотків на суму, яку споживач не отримував, та перевищення граничного розміру денної ставки, встановленого Законом № 3498-IX.

Також вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підтвердження факту надання кредитних коштів.

Звертає увагу, що надана позивачем довідка № 1886/30-110 від 30 жовтня 2025 року не підтверджує факту перерахунку первісним кредитором особисто коштів. Жодного договору між Кредитором та ТОВ «ФК «Контрактовий дім» (платіжний сервіс EasyPay), який би уповноважував останнього здійснювати виплати від імені Кредитора, до матеріалів справи не додано.

Водночас виписка з рахунку не містить відомостей про відправника коштів та посилання на кредитний договір № 178888, що не дає змоги ідентифікувати платіж як здійснений позивачем за цим договором.

Вважає, витрати які суд стягнув за професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. є надмірними, оскільки справа є типовою (малозначною), представник позивача не з`являвся в засідання, а всі подані ним документи є шаблонними.

Просить рішення Сихівського районного суду м.Львова від 08 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

15 травня 2026 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Наголошує, що долучена до матеріалів позову довідка № 1886/30-110 від 30 жовтня 2025 року містить всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суми цифрами; призначення платежу, що відповідає вимогам чинного законодавства. Таким чином, порядок видачі коштів в безготівковій формі Первинним кредитором не порушено.

Звертає увагу, що фінансова компанія може користуватись послугами іншої фінансової компанії для здійснення певних операцій, включаючи перерахування коштів фізичній чи юридичній особі. Це дозволяється законодавством України та регулюється договірними відносинами між компаніями, зокрема питання договірних відносин між ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС" та ТОВ "Фінансова компанія "Контрактовий дім" не стосуються предмету даного спору

Вважає, що позивачем доведено факт виконання зобов`язання первинного Кредитора ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС" та перерахування на рахунок Відповідача суми в розмірі 10 000,36 грн., а також розмір існуючої заборгованості за кредитним договором.

Також звертає увагу, що умовами кредитного договору встановлено денну процентну ставку у розмірі 0,9033 відсотка, що є меншим за гранично допустимий законом показник, у зв`язку з чим зазначена умова договору повністю відповідає вимогам чинного законодавства України.

Наголошує, що при укладенні Кредитного договору № 178888 від 11 квітня 2025 р. позичальник погодився з умовами, визначеними в п. 2.5. цього Договору, та зобов`язався сплатити Кредитодавцю одноразово комісію у розмірі 26,00% від суми Кредиту, що складає: 3 513,64 грн. Таким чином, Позичальник повністю усвідомлював та прийняв на себе всі зобов`язання, передбачені Кредитним договором.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Сихівського районного суду м.Львова від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 16 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 11 квітня 2025 року ОСОБА_1 зайшов на офіційний сайт ТОВ «ФК «Кредіплюс», де оформив в електронному вигляді заявку на отримання кредиту (анкету встановленої форми) (а.с.27).

Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту опубліковані на сайті www.finx.com.ua/docs, перебувають в загальному доступі для ознайомлення всіх зацікавлених осіб та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора.

В такий спосіб, 11 квітня 2025 року між ТзОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено кредитний договір № 178888, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти зі сплатою відсотків за користування кредитом на умовах строковості, зворотності, платності.

Звертаючись до суду з даним позовом ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», вказує, що заборгованість за кредитним договором № 178888 від 11 квітня 2025 року становить 22556,99 грн, з яких 13514 грн – заборгованість за тілом кредиту, 8441,99 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, 601 грн – комісія за обслуговування кредиту.

Судом витребувано докази з банківської установи «Універсал Банк», з яких вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_1 , надано виписку по вказаному рахунку.

З виписки розрахунку вбачається, що в період 11 квітня 2025 року по 16 квітня 2025 року на платіжну картку відповідача надійшли кошти в розмірі 10000,36 грн. Також вбачається, що ОСОБА_1 активно користувався кредитними коштами, коштів по кредиту не повертав.

Відповідно до п. 2.2.1. Сума (загальний розмір) кредиту становить 13514 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 10000.36 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті (далі - рахунок позичальника); у розмірі 3513,64 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини. Пунктом 2.3 проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 390,00 % річних. Тип процентної ставки – фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний

Згідно з п. 2.6. загальний строк кредитування за цим договором складає 98 днів з 11 квітня 2025 року (дата надання кредиту) по 18 липня 2025 року. Строк на який надається кредит встановлюється графіком платежів (а.с.20 зворот). Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів (п. 2.6.1.).

Пунктом 2.7. загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 11962,63 грн.

Відповідно до п. 2.7.1. денна процентна ставка складає: 11962,63 грн / 13514 грн / 98 днів * 100% = 0,9033% на день. Згідно з п. 2.8. орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 31 300,48% річних.

Пунктом 2.9.1. орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом) складає 25476,63 грн.

Позивач надав розрахунок заборгованості за кредитним договором у розмірі 24 656,99 грн, яка складається з: 13 514,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 8 441,99 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 601,00 грн - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту; 2 100,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Проте, штрафні санкції позивач не просить стягувати з відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 16042025. Отже, право вимоги до відповідача перейшло до позивача на підставі вказаного договору, відповідно до реєстру прав вимоги № 6.

На підставі укладеного договору право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором перейшло до ТзОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», яке й звернулось до суду з вказаним позовом у зв`язку з невиконанням у добровільному порядку відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови кредитного договору, у добровільному порядку ухиляється від сплати заборгованості за таким, отже вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, а також заборгованості за відсотками є обґрунтованими, а тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість в розмірі 21955 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 13514 грн; заборгованість за відсотками – 8441,99 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 601 грн. необхідно відмовити, так як позивачем не обґрунтовано законності вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 601 грн.

З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

З матеріалів справи, вбачається, що 11 квітня 2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Кредіплюс» було укладено договір про споживчий кредит №17888 у електронній формі, шляхом оформленням позичальником в електронному вигляді заявки на видачу кредиту.

Договір підписано електронним підписом ОСОБА_1 , за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору a8a737dd.

В апеляційній скарзі відповідач не заперечує укладення кредитного договору, натомість вважає, що позивачем не доведено факту перерахування кредитних коштів первісним кредитором на його рахунок.

Встановлено, що ТОВ «ФК «Кредіплюс» свої зобов`язання перед відповідачем за договором про надання споживчого кредиту виконало та надало йому кредит в сумі 10 000,36 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» за вих. №3886/30-10 від 30 жовтня 2025 року, згідно якої ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» (ЄДРПОУ 40474269) повідомляє про успішність операцій згідно договору з ТОВ «ФК «Контрактовий дім» №1412/22-1 від 14 грудня 2022 року, зокрема операції № 158 про пер8747797 про перахування 10 000,36 грн. 11 квітня 2025 року о 16:33 згідно замовлення 207324943 на номер картки № НОМЕР_3 .

Номер рахунку, на який перераховані кошти, відповідає номеру рахунку, зазначеному у п.2.2.1. договору №178888 про споживчий кредит від 11 квітня 2025 року.

Отже, кредитні кошти відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має ліцензію Національного банку України на здійснення переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків та внесений в Державний реєстр фінансових установ, та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку, вказану відповідачем особисто в договорі про надання споживчого кредиту, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Окрім того, на адресу суду першої інстанції на виконання ухвали суду від 05 січня 2026 року надійшла відповідь від АТ «Універсал Банк», з якої вбачається, що на ім?я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) Банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 та інші платіжні картки. У період з 11 квітня 2025 по 16 квітня 2025 року на платіжну картку № НОМЕР_1 було зарахування коштів у сумі 10 000,36 грн. Номер телефону НОМЕР_5 є фінансовим номером телефону за платіжною карткою № НОМЕР_1 та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Повний номер рахунка платіжної картки N? НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), НОМЕР_6 .

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером відповідачу не належить, матеріали справи не містять. Не надано відповідачем і доказів того, що на картку № НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 10 000,36 грн.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, і він мав можливість представити суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору.

Аналізуючи вказані докази в їх сукупності, колегія суддів вважає доведеним факт перерахування коштів у розмірі 10 000,36 грн. первісним кредитором на рахунок ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач отримав кредитні кошти, однак вчасно їх не повернув, та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В обґрунтування наявності заборгованості відповідача, позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку з особового рахунку, відповідно до яких заборгованість за кредитним договором №17888 від 11 квітня 2025 року становить 22556,99 грн, з яких 13514 грн – заборгованість за тілом кредиту, 8441,99 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, 601 грн – комісія за обслуговування кредиту.

Відповідно до п. 2.2.1. Сума (загальний розмір) кредиту становить 13514 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 10000.36 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті (далі - рахунок позичальника); у розмірі 3513,64 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини. Пунктом 2.3 проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 390,00 % річних. Тип процентної ставки – фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний

Згідно з п. 2.6. загальний строк кредитування за цим договором складає 98 днів з 11 квітня 2025 року (дата надання кредиту) по 18 липня 2025 року. Строк на який надається кредит встановлюється графіком платежів (а.с.20 зворот). Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів (п. 2.6.1.).

Пунктом 2.7. загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 11962,63 грн.

Відповідно до п. 2.7.1. денна процентна ставка складає: 11962,63 грн / 13514 грн / 98 днів * 100% = 0,9033% на день. Згідно з п. 2.8. орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 31 300,48% річних.

Пунктом 2.9.1. орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом) складає 25476,63 грн.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися за процентною ставкою, що становить 0,9033 % в день, згідно п. 2.7.1. кредитного договору.

Заборгованість за процентами нараховувалась за період з 11 квітня 2025 року по 18 липня 2025 року (98 днів), в межах строку кредитування.

Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося за визначеною умовами договору процентною ставкою, що не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, визначений частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції положень Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» є необґрунтованими, оскільки погоджена сторонами денна процентна ставка становить 0,9033 %, тобто не перевищує встановленого законом обмеження у 1 % на день.

Таким чином, нарахування процентів здійснювалося позивачем у межах строку користування кредитом, передбаченого кредитним договором, та відповідно до погоджених сторонами умов щодо розміру процентної ставки і порядку її застосування. Такі проценти є платою за користування кредитними коштами, а не заходом відповідальності за порушення зобов`язання, і мають компенсаційний характер, передбачений умовами договору та нормами цивільного законодавства.

ОСОБА_1 , всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду контррозрахунку на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем. Разом з цим, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним тіла кредиту та відсотків

Доводи апеляційної скарги про необґрунтоване стягнення одноразової комісії у розмірі 3 513,64 грн. не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2.5 Договору про споживчий кредит від 11 квітня 2025 року передбачено, що комісія за надання першого траншу складає 3 513,64 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 26,00% від загальної суми першого траншу за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту.

Апеляційний суд враховує, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Відповідачем, у передбаченому ст. 12, 81 ЦПК України порядку, не спростовано, що під час укладення договору про надання грошових коштів у кредит він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, був належним чином ознайомлений з обсягом відповідальності за невиконання його умов та розміром.

ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.

З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернув, відсотки у встановленому договором розмірі не сплатив, ним не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, а також відсотків, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі, встановленому судом першої інстанції, а саме у розмірі 21955 грн. 99 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 13514 грн., заборгованості по процентах в розмірі 8441,99 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

У позовній заяві ТОВ ««Юніт Капітал» просило стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача було надано: договір про надання правової допомоги № 10/09/25/02 від 10 вересня 2025 року, довіреність, протокол погодження вартості послуг, додаткову угоду № 25771371738, акт прийому передачі наданих послуг з детальним описом наданих послуг.

Суд першої інстанції, з урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, пояснень та значимості таких дій у справі, пропорційності витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, а також того, що ні адвокат, ні позивач не з`являлися в судові засідання, вважав заявлений розмір витрат на суму 8000 грн. не співмірним з розглядом даної справи.

Таким чином, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

З огляду на конкретні обставини цієї справи, колегія суддів погоджується з таким розміром присуджених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки він відповідає складності справи та обсягу необхідних послуг, наданих адвокатом, часу, витраченому адвокатом на надання відповідних послуг, ціні позову, а також критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 08 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.