Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №302/1169/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1169/26

Провадження № 2/302/706/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі:

секретарки судового засідання Куруц В.І.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 – адвоката Маркуся М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов`язання видалити недостовірну інформацію,

ВСТАНОВИВ

28 серпня 2026 року позивачі: ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , позивач1) та ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач2) звернулись до Міжгірського районного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3 , відповідач) з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов`язання видалити недостовірну інформацію. В обґрунтування позовних вимог стверджували про те, що із загальнодоступного джерел інформації – соціальної мережі «Facebook» позивачі дізнались, що відповідач на особистій сторінці за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 розмістив публікацію, яка складається із відеоматеріалу та підпису до нього такого змісту: «Свята святами, але люди в присілок Лозянський , Міжгір`я залишаться без дороги яка є єдиною...Ще один малий паводок і ....

Зібрали підписи більше 100 людей , але ні ОСОБА_4 , ні Щуру проблеми людей їх не цікавлять...де ті Депутати є їх 20 що вони роблять???

Кроме того що голосують за шкурні питання Щуря... Це треба через Офіс Президента, Генеральну прокуратуру заставляти тих неробів щось робити. .

Ви подивіться в Келечині , більше міліона доларів Щур витратив на свій зоопарк. і це під час Війни...а де у людей біда він забив болт...Обіженка що не став депутатом Верховної Ради..

Гроші з місцевого бюджету дали а робити нікому ...Парадокс...».

За доводами позивачів у відеоматеріалі відповідач стверджує про нібито бездіяльність із боку позивачів, яка знайшла свій вияв у непроведенні ремонту автомобільної дороги загального користування місцевого значення С 070602 Міжгір`я - Лозянське (ділянка км 4+300), на проведення робіт на якій вже було оголошено та проведено процедуру публічної закупівлі. Дослівно вищевказані твердження відповідача виглядають так: «Виділисьме, що пройшов тендер на дорогу... в Лозянському, де люди зібрали більши 100 підписів, де пройшов уже тендер на 4 мільйони з місцевого бюджету, тобто з нашого, ви дотепер іще... ані лопату щебню не поклали... 100 підписів зібрали люди, в людей це - остання дорога... Ту маєш Службу місцевих автомобільних доріг поріг оббивати... Ця дорога вже мала бути зроблена давно. Що ти тягнеш і твоя компашка, я не знаю. Казибрид Ігорьок... спустився на 0, купили тебе з потрохами... лиш там позоришся. Тепер мені напиши, чому не роблять дорогу, дай мені відповідь, коли тендер пройшов, чому ви не б`єте дзвони, чому не даєте запити на Службу місцевих автомобільних доріг, люди без дороги.. Не знаю, за що Шур получає 50 тисяч... За що Казибрід получає 50 тисяч... На кожного Щура є своя отрова.....». За твердженнями позивачів розміщена відповідачем публікація є загальнодоступною розрахованою на необмежене коло користувачів соціальної мережі «Facebook», число яких зростає за рахунок поширення (репостів) і коментування. При цьому, поширена ОСОБА_3 інформація містить необґрунтовані звинувачення позивачів у нібито бездіяльності, неналежному виконанні ними службових обов`язків та, за своєю суттю, є абсолютно недостовірною, не відповідає дійсності і завдає нищівного удару по честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як посадових осіб орган місцевого самоврядування. ОСОБА_2 перебуває на посаді Міжгірського селищного голови, ОСОБА_1 – керуючого справами Виконавчого комітету Міжгірської селищної ради.

Позивачі стверджували, що Міжгірська селищна рада та її органи й посадові особи не наділені повноваженнями щодо ремонту дороги С 070602 Міжгір`я-Лозянське. Вказана дорога, відповідно до розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації – начальника Закарпатської обласної військової адміністрації від 14.06.2023 № 577 «Про затвердження переліків обласних та районних автомобільних доріг загального користування місцевого значення», включена до переліку районних автомобільних доріг загального користування місцевого значення, що перебувають у сфері управління Закарпатської обласної державної адміністрації – обласної військової адміністрації та на балансі Державного підприємства «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області.

З 01.01.2018 повноваження організації, замовлення та контролю за виконанням робіт із ремонту й утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення (обласних і районних належать Закарпатській обласній державній (військовій) адміністрації та підпорядкованому їй державному підприємству «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатсь області», а не органам чи посадовим особам місцевого самоврядування, до яких належать позивачі. Зауважили, що замовником аварійно-відновних робіт підпірної стінки на зазначеній дорозі (ділянка км 4+300) за результатами процедури закупів оприлюдненої в електронній системі закупівель «Prozorro» за № UA-2024-09-12-013488-а (очікувана вартість 3 565 408 грн із ПДВ - сума, істотно наближена до згаданих відповідаче«4 мільйонів»), виступало саме державне підприємство «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області», а не позивачі особисто чи Міжгірська селищна рада. Відтак за доводами позивачів твердження відповідача про те, що вказані кошти виділено «з місцевого бюджету, тобто нашого», не відповідає дійсності, позаяк розпорядником коштів і замовником робіт державне підприємство обласного підпорядкування, чиї дії позивачі не контролюють і не впливають на них одноосібно. За таких обставин, останні не наділені повноваженнями самостійно ухвалювати рішення про проведення чи безпосередню організацію ремонту згаданої відповідачем ділянки дороги, обирати підрядника чи контролювати темпи виконання робіт, а відтак, вони не могли проявити будь-яку «бездіяльність» чи «затягування» в тому розумінні, я відповідач вклав у поширену інформацію.

За доводами позивачів заснована у спірному відеоматеріалі фраза відповідача « ОСОБА_5 ... спустився на 0, купили тебе з потрохами» є стверджувальним судженням про факт отримання позивачем2 неправомірної вигоди (хабаря) в обмін на бездіяльність із організації ремонт дороги, тобто, по суті, звинуваченням у вчиненні корупційного правопорушення передбаченого приписами чинного законодавства України. При цьому жоден з позивачів не притягувався до відповідальності за корупційні правопорушення.

Враховуючи зазначені обставини, позивачі стверджували, що оспорювана публікація завдає порушень їх честі, гідності та діловій репутації. При цьому ділову репутацію позивачів, як посадових осіб місцевого самоврядування, підриває безпосередньо твердження про отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди та про використання ОСОБА_2 депутатського корпусу й бюджетних коштів у приватних інтересах: зазначені безпідставні звинувачення ставлять під сумнів професійну доброчесність позивачів і саму їхню здатність надалі виконувати публічні функції, пов`язані розпорядженням бюджетними коштами та довірою громади. Честі позивачів завдано шкоди тим, що публікація, поширена серед широкого кола мешканців громади, формує в них негативну соціальну оцінку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як байдужих, корумпованих і недбалих посадовців, тобто руйнує репутацію, напрацьовану позивачами в очах громади за роки служби. Гідність позивачів принижена зневажливою, глузливою формою викладу («Обіженка», «неробів», «На кожного Щура є своя отрова», «лиш там позоришся»), яка виходить за межі допустимої суспільної критики дій посадової особи і зачіпає особисту людську цінність позивачів незалежно від їхнього службового становища.

Правовими підставами позову зазначені ст. 32, 34, 68 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, ст. 15, 201, 277, 278, 297, 299 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», висновками, викладеними в рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria» від 08.07.1986, п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати від 12.11.2019 в справі № 904/4494/18, постановах Верховного Суду від 24.12.2021 у справі №757/9133/18-ц, від 20.04.2022 у справі №748/2794/20, від 19.06.2024 справі №686/5849/23, від 06.03.2019 у справі №760/2753/17-ц, від 21.08.2019 у справі №483/1556/16-ц, від 07.11.2019 у справі №344/3331/16-ц, від 11.12.2019 у справі №757/46387/15-ц, від 20.11.2019 у справі №539/3299/15-ц, від 17.06.2026 у справі №752/9138/19.

До позовні заяви позивачами додано скріншоти спірної публікації відповідача, розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації – начальника обласної військової адміністрації від 14.06.2023 № 577 «Про затвердження переліків обласних та районних автомобільних доріг загального користування місцевого значення», скріншоти електронної системи закупівель, довідки з Єдиного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, витяг із інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей».

Обґрунтовуючи позов зазначеними фактичними обставинами, та посилаючись на вказані правові норми позивачі просили визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_2 та ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_3 на його особистій сторінці в соціальній мережі «Facebook», а саме, що містить y публікації за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати відповідача протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду в цій справі законної сили видалити вказану публікацію.

Ухвалою судді від 02 вересня 2026 року позовна заява була залишена без руху. 08 вересня 202 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі, постановлено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, визначено учасникам строки на подання заяв по суті, призначено справу до розгляду на 06 жовтня 2026 року в залі судових засідань Міжгірського районного суду Закарпатської області у відкритому судовому засіданні.

15 вересня 2026 року відповідач ОСОБА_3 подав відзив на позов, яким позовні вимоги не визнав і просив відмовити в задоволенні позову. У відзиві на позов відповідач заперечив доведеність належності йому конкретного облікового запису Facebook, фактичного контролю над ним, авторства спірного матеріалу та його поширення відповідачем. Поряд із невизнання належності й авторства спірної публікації зауважив, що на автомобільній дорозі загального користування С 070602 Міжгір`я-Лозянське, км 4+300 відбулось часткове руйнування підпірної стінки, що підтверджується відповідними документами й відповідач, під час здійснення депутатської діяльності дійсно займався вирішенням цієї проблеми шляхом систематичних звернень до відповідних органів державної влади й служб. Відповідач зазначив, що висловлювання про «4 мільйони» та місцевий бюджет мають підстави, оскільки очікувана вартість закупівлі становить суму близьку до вказаної та є заокругленням, а джерелом фінансування є кошти місцевого бюджету. В публікації згадується Служба автомобільних доріг як компетентний орган й відсутні твердження що Міжгірська селищна рада є балансоутримувачем. Критика місцевих посадовців стосується їх активності в представленні інтересів місцевих мешканців. Щодо висловлювань про ОСОБА_6 фраза «купили тебе з потрухами» вжита в розмовному, емоційно-полемічному контексті з гіперболічною зміною позиції та в ній не йдеться про вчинення правопорушення. Стосовно висловлювань про ОСОБА_2 – то такі є різкими емоційними оцінками поведінки посадової особи й не містять фактів чи погроз. Відповідач зауважує, що оціночні судження, зокрема критика, оцінка дій та інші висловлювання не можуть бути витлумачені як фактичні твердження й не підлягають спростуванню. Зауважує, що позивачі посилаються на скріншоти, транскрипцію, окремі кадри а паперові копії вебматеріалу, натомість слід дослідити електронний оригінал або ж матеріал за посиланням, вказаним у позові. До відзиву на позов відповідач додав: лист Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Закарпатській області (далі - ГУ ДСНС в Закарпатській області) від 19.01.2024, лист Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області від 24.01.2024, лист Державного підприємства «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області» (далі – ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області») від 06.02.2024, лист Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Закарпатській області від 22.02.2024, лист Закарпатської обласної державної адміністрації – Закарпатської обласної військової адміністрації (далі – Закарпатської ОДА-ОВА) від 28.02.2024, депутатське звернення ОСОБА_3 від 23.02.2024, лист Закарпатської ОДА-ОВА від 07.04.2024, лист ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області» від 04.04.2024, лист ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області» від 30.01.2024, лист Міжгірської селищної ради від 01.02.2024, лист заступника керівника Офісу Президента України від 02.04.2024, лист ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області» від 02.05.2024, лист ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області» від 16.07.2024, лист Департаменту інфраструктури, розвитку і утримання мережі автомобільних доріг загального користування місцевого значення Закарпатської ОДА-ОВА від 19.07.2024, лист заступника керівника Офісу Президента України від 19.09.2024, лист ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області» від 02.12.2024, лист ДП «Служба місцевих автомобільних доріг у Закарпатській області» від 19.02.2024, три лист з іменами та підписами осіб.

На підставі наведеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

24 вересня 2026 року позивач ОСОБА_2 подав до суду відповідь на відзив, у якій ствердив про необґрунтованість доводів відповідача та необхідність їх відхилення судом. При цьому позивач зауважує, що предметом позову є не знеособлений текстовий скріншот, а відеозапис у якому відповідач особисто висловлюється. Відтак ідентифікація особи за її зображенням і голосом є прямим доказом і не потребує додаткового підтвердження належності акаунта. З цих підстав зауважує на нерелевантність правових висновків Верховного Суду, на які послався відповідач у відзиві на позов. Вказує на те, що наявність іншої особи з тотожним ПІБ не спростовує ідентифікації відповідача, яка в цьому випадку відбувається за візуальним та звуковим розпізнаванням. Зауважує, що відсутність у позивачів повноважень на здійснення ремонту дороги С 070602 Міжгір`я-Лозянське, яка доводиться поданими доказами, не підтверджує, а спростовує звинувачення в «бездіяльності». Вказує, що в спірній публікації відповідач прямо й персонально звинувачує позивача1 у байдужості до проблем громади, що є недостовірним твердженням, зважаючи на відсутність відповідних повноважень. Зауважує, що твердження про фінансування робіт «з нашого» бюджету вводить в оману щодо дійсного розпорядника коштів. Вказує, що відповідач у розділі VIII відзиву стверджує, що вислови «нероби», «забив болт», «шкурні питання», «обіженка» є емоційними оцінками, а фраза «На кожного Щура є своя отрова» є метафоричним позначенням правових механізмів контролю. Позивачі не наполягають на кваліфікації вказаної фрази як погрози, натомість навіть при їх кваліфікації як оціночних суджень – останнє не позбавляє права на захист гідності та честі. Зауважує, що предмет кількості зібраних підписів мешканців не є предметом цього позову. Вказує на тому, що твердження відповідача про витрачання позивачем 1 мільйона доларів «і це під час війни» не є оціночним, а конкретним проте не доведеним звинуваченням у нецільовому використанні значних коштів. Зауважує на розподілі обов`язків доказування в цивільному процесі. Стверджує, що ефективним і пропорційним способом захисту порушеного права, зважаючи на неможливість вирізати з опублікованого відео окремих фраз, є видалення спірної публікації.

29 вересня 2026 року відповідач ОСОБА_3 подав заперечення на відповідь, у якому повторив застереження про відсутність доказів перебування під його контролем облікового запису Facebook у вказаний період та створення, розміщення або поширення ним спірного матеріалу. Зауважив, що подані заперечення не є визнанням належності аканта, авторства, створення, завантаження або поширення публікації. Відповідач заперечує проти викладених у відповіді на відзив доводів позивача1. Вказує на те, що позивачами не додано до позовної заяви оригіналів публікації й про неможливість ідентифікації особи за її скріншотом. Стверджує, що навіть у випадку ідентифікації судом особи на відеоматеріалі в публікації – окремими є обставини щодо поширення вказаного допису й заявляє про необхідність дослідження первинної публікації. Зауважує, що в публікації міститься оцінка ефективності діяльності зацікавлених посадових осіб, а не фактичні твердження. Пояснює, що висловлювання про місцевий бюджет як джерело коштів для проведення ремонтних робіт потребує окремої оцінки. Вказує, що окремі фрази в дописі є емоційно забарвленими оцінками, які можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди, проте різкість висловлювань не дає підстав автоматично визнавати їх недостовірними фактами. Щодо кількості підписів відповідач не просить вирішувати спір проте наголошує на підтвердження ними існування колективної проблеми. Зауважує, що вислови про витрачені кошти на будівництво «зоопарку» не містить тверджень про незаконне нецільове використання вказаних коштів їх точної суми й право власності позивача на вказаний об`єкт, натомість такі висловлювання використані як оціночні судження. Вказує на наявність фактичного підґрунтя для тверджень про будівництво в урочищі «Квас» та його незаконність. Зауважує, що тягар доведення недостовірності інформації покладається на позивача. Звертає увагу на визнання позивачем підвищеного ступеня суспільного контролю за діяльністю посадових осіб місцевого самоврядування та ширші межі допустимої критики. Вказує на те, що встановлення недостовірності окремих фраз не має наслідком автоматичне видалення всієї публікації.

В судовому засіданні представник позивача1 ОСОБА_2 – адвокат Маркусь М.І., який взяв участь у засіданні в режимі відеоконференції, підтримав заявлений позов та просив задовольнити його повністю з підстав, викладених у позовній заяві й додаткових поясненнях.

Позивач2 ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав заявлений позов з підстав, наведених у позовній заяві та наполягав на його задоволенні в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, подав суду клопотання про розгляд справи без його участі в судовому засіданні.

До початку розгляду справи по суті суд вирішив клопотання учасників.

З врахуванням позицій присутніх у судовому засіданні учасників справи суд постановив відмовити в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_3 поданого через підсистему Електронний суд 21.09.2026 про долучення до матеріалів справи доказів – відеозаписів 56972.mp4, 56973.mp4 та 56975.mp4. Суд виснував про його необґрунтованість, унаслідок відсутності відомостей, що вказані матеріали є доказами в цій справі, тобто що вони містять відомості, які входять до предмету доказування у цьому спорі.

З врахуванням позицій присутніх у судовому засіданні учасників справи суд постановив залишити без розгляду клопотання відповідача ОСОБА_3 подане через підсистему Електронний суд 02.10.2026 про долучення до матеріалів справи доказів – матеріалів щодо території «ЕКО-ПАРК-КЕЛЕЧИН», як такого, що подане з порушенням порядку й процесуального строку на подання доказів і за відсутності обґрунтування щодо наявності поважних причин пропуску строку та клопотання про його поновлення.

В судовому засіданні суд заслухав доводи й пояснення по суті справи позивача2 ОСОБА_1 та представника позивача1 ОСОБА_2 – адвоката Маркуся М.І., дослідив усі наявні в матеріалах справи докази й перевірив наявність у присутніх учасників доповнень, заяв чи клопотань з приводу досліджених доказів. Взявши до уваги відсутність у присутніх учасників заяв і клопотань та висловлення позиції щодо можливості завершення з`ясування обставин справи й перевірки їх доказами – суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення оголосивши перерву до 12.10.1016 до 16:05.

На стадії ухвалення судового рішення суд дійшов висновку про необхідність повернення до з`ясування обставин справи, в порядку ст. 243ЦПК України з метою огляду й дослідження спірної публікації за гіперпосиланням, наявним у позовній заяві.

12 жовтня 2026 року в судове засідання з`явився представник позивача1 ОСОБА_2 , - адвокат Маркус М.І., інші учасники в засідання не з`явились, будь-яких заяв чи клопотань не подавали, про під час його проведення були повідомлені належним чином і своєчасно. В судовому засіданні, в порядку ст. 243 ЦПК України, було досліджено публікацію в мережі Фейсбук за посиланням https://www.facebook.com/watch/?mibextid=wwXIfr&v=1556248521714234&rdid=IoBIdqpHMUcOiz2m , з`ясовано відсутність в учасника, який взяв участь у засіданні заяви чи клопотань, після чого суд оголосив перехід на стадію ухвалення судового рішення та оголосив перерву до 16.10.2026 до 16:05.

З`ясувавши позиції учасників справи, оглянувши заяви сторін по суті справи, ознайомившись з письмовими поясненнями, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши їх на відповідність критеріям належності, допустимості й достовірності та достатності для вирішення спору суд дійшов таких висновків.

Згідно із статтею 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

З наявних у матеріалах справи доказів суд установив, що в мережі Інтернет у соціальній мережі «Facebook» на сторінці під іменем ОСОБА_3 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 28 грудня 2024 року була розміщена публікація, яка складається із відеоматеріалу та підпису до нього такого змісту: «Свята святами, але люди в присілок Лозянський , Міжгір`я залишаться без дороги яка є єдиною...Ще один малий паводок і ....

Зібрали підписи більше 100 людей , але ні ОСОБА_4 , ні Щуру проблеми людей їх не цікавлять...де ті Депутати є їх 20 що вони роблять???

Кроме того що голосують за шкурні питання Щуря... Це треба через Офіс Президента, Генеральну прокуратуру заставляти тих неробів щось робити. .

Ви подивіться в Келечині , більше міліона доларів Щур витратив на свій зоопарк. і це під час Війни...а де у людей біда він забив болт...Обіженка що не став депутатом Верховної Ради..

Гроші з місцевого бюджету дали а робити нікому ...Парадокс...».

На відеозаписі наявний монолог невстановленої особи такого змісту: «Виділисьме, що пройшов тендер на дорогу... в Лозянському, де люди зібрали більши 100 підписів, де пройшов уже тендер на 4 мільйони з місцевого бюджету, тобто з нашого, ви дотепер іще... ані лопату щебню не поклали... 100 підписів зібрали люди, в людей це - остання дорога... Ту маєш Службу місцевих автомобільних доріг поріг оббивати... Ця дорога вже мала бути зроблена давно. Що ти тягнеш і твоя компашка, я не знаю. Казибрид Ігорьок... спустився на 0, купили тебе з потрохами... лиш там позоришся. Тепер мені напиши, чому не роблять дорогу, дай мені відповідь, коли тендер пройшов, чому ви не б`єте дзвони, чому не даєте запити на Службу місцевих автомобільних доріг, люди без дороги.. Не знаю, за що Шур получає 50 тисяч... За що Казибрід получає 50 тисяч... На кожного Щура є своя отрова.....».

Вказана публікація не має обмежень для перегляду й коментування та поширення, є відкритою для необмеженої кількості учасників.

За доводами позивачів вказана публікація була створена й поширена відповідачем на належній йому сторінці. Відповідач не визнав належності йому зазначеної сторінки в соціальній мережі Фейсбук як і не визнав факт створення матеріалу публікації, не визнав її розміщення на вказаній сторінці.

Суд бере до уваги, що прізвище й ім`я володільця сторінки в соціальній мережі Фейсбук, на якій розміщено спірну публікацію співпадає з прізвищем і та іменем відповідача в цій справі, а також висловлені позивачем1 ОСОБА_2 у відповіді на відзив від 24.09.2026 доводи про те, що особа відповідача встановлюється безпосередньо зі змісту відеозапису та особа ідентифікується за її зображенням і голосом, що не потребує додаткового підтвердження належності останньому акаунта (облікового запису/сторінки).

Водночас суд зауважує, що відповідач не брав участі в судових засіданнях, сторона позивача не порушувала перед судом питання обов`язковості його участі в судовому розгляді. Згадана сторінка в Фейсбук, у досліджених судом межах не містить будь-яких відомостей, які давали б підставу для висновку, про належність її відповідачу. Матеріали справи не містять жодного доказу, який давав би підстави для обґрунтованого висновку про належність зазначеної сторінки в мережі Фейсбук відповідачу ОСОБА_3 .

Належність зазначеної сторінки відповідачу не визнавалась ОСОБА_3 в поданих до суду заявах по суті спору.

Частина перша статті 2 ЦПК України визначає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) наголосила на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови).

У Постанові ВС від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13 Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)

На підставі наведеного суд констатує, що наявним у матеріалах справи доказами не доводиться сам факт створення й поширення спірної публікації відповідачем ОСОБА_3 . Зазначений факт є таким, що виключає можливість задоволення спрямованих до ОСОБА_3 позовних вимог.

Під час судового розгляду всі наявні в матеріалах справи докази були ретельно досліджені судом і перевірені на відповідність критеріям належності допустимості й достовірності.

Водночас враховуючи, що сукупністю наявних у матеріалах справи доказів не доводиться сам факт створення і поширення відповідачем спірної публікації, що є підставою для відмови в задоволенні позову, суд обговорює питання доцільності викладення в судовому рішенні інших доводів і заперечень сторін та установлених обставин і враховує таке.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).

Враховуючи викладене суд висновує про недоцільність обговорення в цьому рішенні інших доводів і аргументів сторін, а також установлених фактичних обставин справи за таких підстав. По-перше суд розглядає справу, вирішує спір і установлює обставини справи в аспекті заявлених вимог до відповідача, а не загалом щодо необмеженого кола суб`єктів та подій об`єктивної дійсності. По-друге викладення інших деталей обставин справи не впливає на сам факт не доведення створення й поширення спірної публікації відповідачем, який є підставою для відмови у задоволенні позову.

З врахуванням наведеного суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності створення й поширення відповідачем спірної публікації.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. 10, 12, 13, 77, 81, 89, 141, 211, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати залишити за позивачами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне судове рішення буде складено 16.10.2026.

Суддя О. І. Повідайчик