Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №127/17147/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/17147/26

Провадження № 22-ц/801/2358/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 рокуСправа № 127/17147/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Голоти Л.О., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2026 року, ухвалене суддею Сичуком М.М. в м. Вінниці, повне рішення складено 17 липня 2026 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Якушинецький ліцей» Вінницької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з Комунального закладу «Якушинецький ліцей» Вінницької області (далі – КЗ «Якушинецький ліцей» Вінницької області) на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 07 березня 2026 року по 28 квітня 2026 року в сумі 23 224,53 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2026 року в цивільній справі №127/37771/25 було зобов`язано КЗ «Якушинецький ліцей» Вінницької області нарахувати та виплатити їй компенсацію при звільненні за 45 календарних днів невикористаної соціальної відпустки, а також стягнуто на її користь 70 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, відповідач від добровільного виконання вказаного рішення ухилився, у зв`язку з чим позивач 24 квітня 2026 року звернулася із заявою про примусове виконання судового рішення. Розрахунок відповідачем здійснено 28 квітня 2026 року.

ОСОБА_1 зазначає, що за рішенням суду на її користь стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 05 листопада 2025 року (наступний день за днем, коли повинен був бути здійснений розрахунок при звільненні) до 06 березня 2026 року (день ухвалення рішення суду), тобто за 122 дні.

У зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду, період затримки остаточного розрахунку при звільненні тривав з 07 березня 2026 року по 28 травня 2026 року, у межах шестимісячного строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Загальна кількість робочих днів такої затримки становить 37.

Виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 627,69 грн, який визначений рішенням суду у справі №127/37771/25, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки за період з 07 березня 2026 року по 28 квітня 2026 року за 37 робочих днів затримки у розмірі 23 224,53 грн.

Вказане стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У скарзі зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач фактично просить про «повторне» застосування відповідальності за статтею 117 КЗпП України є помилковим. Попереднім рішенням суду від 06 березня 2026 року було охоплено період з 05 листопада 2025 року по 06 березня 2026 року, а дана справа стосується іншого періоду – з 07 березня 2026 року по 28 квітня 2026 року. Отже жодного подвійного стягнення за один і той самий період не має. Позивач просить компенсувати новий часовий відрізок затримки, який виник після закінчення періоду, охопленого попереднім рішенням. Суд помилково ототожнив обов`язок виконати судове рішення і обов`язок провести фактичний розрахунок. У цій справі кошти фактично отримані лише 28 квітня 2026 року і до цього моменту остаточного фактичного розрахунку з позивачем не було. Саме тому висновок суду про припинення дії статті 117 КЗпП України лише у зв`язку з ухваленням судового рішення є юридично необґрунтованим. Покладання на позивача негативних наслідків затримки, яка виникла через механізм виконання рішення бюджетною установою, є необґрунтованим.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2026 року у справі №127/37771/25, яке набрало законної сили 07 квітня 2026 року, позов ОСОБА_1 до КЗ «Якушинецький ліцей» Вінницької області про стягнення компенсації за невикористану соціальну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було задоволено частково.

Вказаним рішенням суд зобов`язав КЗ «Якушинецький ліцей» Вінницької області нарахувати та виплатити позивачці компенсацію при звільненні за 45 календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки, стягнув на її користь 70 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, а також 1 102,19 грн судового збору. У решті позовних вимог суд відмовив.

Зазначеним рішенням судом встановлено, що роботодавцем у день звільнення позивачки не було проведено повного розрахунку, у зв`язку із чим на підставі статті 117 КЗпП України на користь позивачки було присуджено середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05 листопада 2025 року по 06 березня 2026 року. При цьому судом було визначено середньоденний заробіток позивачки у розмірі 627,69 грн та встановлено, що загальна кількість днів затримки становила 122 дні. Разом з тим, застосувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру відшкодування, суд стягнув на користь позивачки 70 000 грн замість обчисленої суми 76 578,18 грн.

Обставини, встановлені рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2026 року у справі №127/37771/25, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційними та повторному доказуванню у цій справі не підлягають.

Відповідачем на підтвердження своїх заперечень надано копію реєстраційної картки Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, відповідно до якої 07 квітня 2026 року після набрання рішенням законної сили КЗ «Якушинецький ліцей» Вінницької області звернувся до суду із заявою про видачу належним чином засвідченої копії рішення суду, необхідної для його виконання.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що цього ж дня, 07 квітня 2026 року, відповідач звернувся до головного розпорядника бюджетних коштів із листом про виділення додаткових бюджетних асигнувань, необхідних для виконання рішення суду, посилаючись на відсутність відповідних видатків у затвердженому кошторисі закладу.

17 квітня 2026 року позивачкою було подано відповідачу письмову заяву із зазначенням банківських реквізитів для перерахування присуджених судом коштів.

Після отримання підтвердження про можливість проведення відповідних видатків бухгалтерською службою відповідача 20 квітня 2026 року керівником закладу видано наказ №37-к/тр про виконання рішення суду та проведення відповідних виплат позивачці.

21 квітня 2026 року бухгалтером сформовано платіжну інструкцію, 22 квітня 2026 року її підписано кваліфікованими електронними підписами керівника та бухгалтера, а після надходження бюджетних коштів на рахунок установи 24 квітня 2026 року платіжний документ підписано електронною печаткою установи та направлено до органу Державної казначейської служби України для виконання.

З наданих відповідачем документів убачається, що органом Казначейства платіж проведено 27 квітня 2026 року, а кошти були зараховані позивачці 28 квітня 2026 року, що сторонами не заперечується.

Одночасно судом встановлено, що 24 квітня 2026 року позивачка звернулася із заявою про примусове виконання рішення суду до Вінницького відділу державної виконавчої служби.

Разом із тим із повідомлення Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 28 квітня 2026 року вбачається, що виконавчий документ було повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

У зазначеному повідомленні державний виконавець зазначив, що відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845, рішення про стягнення коштів із бюджетних установ виконуються виключно органами Державної казначейської служби України, а тому виконавчий документ підлягав пред`явленню саме до органу Казначейства, а не до органу державної виконавчої служби.

Саме з наведених обставин позивач звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що остаточний розрахунок проведено лише 28 квітня 2026 року, у зв`язку із чим вона просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 березня 2026 року по 28 квітня 2026 року в сумі 23 224,53 грн.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника

За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга цієї статті).

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України.

Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Суд першої інстанції, дослідивши доводи позовної заяви та надані на їх підтвердження докази відхилив позицію позивача про те, що після ухвалення 06 березня 2026 року Вінницьким міським судом Вінницької області рішення у справі №127/37771/25 відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за новий період, а саме з 07 березня 2026 року по 28 квітня 2026 року.

Суд вважав, що спір між сторонами щодо відповідальності відповідача за порушення вимог статей 116, 117 КЗпП України вже вирішено судом. У вказаному рішенні судом встановлено факт непроведення відповідачем повного розрахунку із позивачкою у день її звільнення, визначено період затримки розрахунку з 05 листопада 2025 року по 06 березня 2026 року, встановлено розмір середньоденного заробітку позивачки 627,69 грн, здійснено розрахунок середнього заробітку за відповідний період та, з врахуванням критеріїв співмірності відповідальності, стягнуто на користь позивачки 70 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Предметом розгляду у даній справі є не повторна перевірка законності рішення суду у справі №127/37771/25, а наявність чи відсутність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за період після ухвалення зазначеного рішення суду до моменту його фактичного виконання.

Суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено наявності сукупності умов, необхідних для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за період після ухвалення рішення суду від 06 березня 2026 року.

Саме по собі здійснення виплати після набрання рішенням суду законної сили, за відсутності доведеності протиправної винної поведінки відповідача та з урахуванням особливостей виконання судових рішень бюджетними установами, не є достатньою правовою підставою для повторного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

А відтак, суд відмовив у задоволенні позову через його необґрунтованість.

За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що вона не просить вдруге стягнути кошти за період, за який вони вже були стягнуті рішенням суду від 06 березня 2026 року, а лише просить компенсувати новий часовий відрізок затримки, який виник після закінчення періоду, охопленого попереднім рішенням суду.

Розглядаючи вказані доводи апеляційний суд виходить з наступного.

КЗ «Якушинецький ліцей» Вінницької області, звільняючи 04 листопада 2025 року позивача ОСОБА_1 з роботи, не провів з нею повний розрахунок, зокрема, не виплатив їй грошову компенсацію за невикористану соціальну відпустку.

ОСОБА_1 , зважаючи на непроведення роботодавцем із нею повного розрахунку в день звільнення, у грудні 2025 року звернулася до суду із позовом про стягнення компенсації за невикористану соціальну відпустку та про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

06 березня 2026 року вказаний позов було задоволено і за результатами його розгляду зобов`язано КЗ «Якушинецький ліцей» Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за 45 днів невикористаної соціальної відпустки, а також стягнуто з КЗ «Якушинецький ліцей» Вінницької області на користь ОСОБА_1 70 000 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка визначена за період з 05 листопада 2025 року по 06 березня 2026 року.

Тобто вказаним рішенням між сторонами вирішено трудовий спір, в тому числі питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Право працівника на отримання відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, є самостійним способом захисту трудових прав, який виникає у зв`язку з порушенням роботодавцем обов`язку щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, у разі непроведення з працівником повного розрахунку при звільненні останній набуває право на стягнення сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

У даному випадку таке право у ОСОБА_1 виникло з 05 листопада 2025 року – на наступний день після звільнення, яким вона скористалася одночасно із заявленням у судовому порядку вимоги про проведення повного розрахунку (стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку).

Тобто, КЗ «Якушинецький ліцей» Вінницької області у зв`язку з ухваленням 06 березня 2026 року рішення суду у згаданій справі вже притягнутий до відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, і спір з цього питання вирішений судом.

Виходячи зі змісту заявлених позивачем вимог у цій справі, фактично позивач просить повторно стягнути середній заробіток не за затримку виплати роботодавцем заробітної плати, як належних сум при звільненні, а за затримку виплати середнього заробітку, стягнутого на підставі статті 117 КЗпП України.

Така позовна вимога суперечить положенням законодавства України, оскільки статтею 117 КЗпП України не передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати середнього заробітку після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності.

Тобто застосування положення статті 117 КЗпП України за невиконання рішення суду за статтею 117 КЗпП України не передбачено.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 22 січня 2014 року у справі №6-159цс13 та від 24 червня 2015 року у справі №6-116цс15.

Статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Посилання ОСОБА_1 на практику суду апеляційної інстанції в іншій справі є безпідставним, оскільки за змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Л.О. Голота

О.С. Панасюк