Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №127/12099/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №127/12099/26

Суддя: Шемета Т. М.

Справа № 127/12099/26

Провадження № 22-ц/801/2369/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 127/12099/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

секретар судового засідання Куленко О. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач(особа, яка подала апеляційну скаргу) Товариство з обмеженою відповідальністю «Діагностичний центр «Меділабс»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностичний центр «Меділабс» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Борисюк І. Е. у м. Вінниці, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення, -

в с т а н о в и в :

10.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностичний центр «Меділабс» (надалі ТОВ «ДЦ» Меділабс») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 30.04.2025 його було звільнено з посади юрисконсульта ТОВ «Діагностичний центр «Меділабс» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, відповідно до наказу про звільнення № 91/К від 15.04.2025. Проте при звільненні з ним не був проведений повний розрахунок, він звертався до суду з відповідним позовом і постановою Вінницького апеляційного суду від 24.02.2026 у справі № 127/4825/25 було стягнуто з ТОВ «Діагностичний центр «Меділабс» на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату у період з 26.03.2022 по 19.07.2022 в сумі 51 232, 48 гривень, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 13 866, 17 гривень, а також моральну шкоду у сумі 5 000, 00 гривень. На виконання вказаного судового рішення відповідач 08.04.2026 здійснив виплату на картковий рахунок позивача присуджену суму заборгованості по заробітній платі. Відтак повний розрахунок з ним був проведений не у день звільнення, а тому відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 (наступного дня після звільнення позивача) по 31.10.2025, тобто за 182 календарні дні (шестимісячний період, визначений ст. 117 КЗпП України), що становить 186 666, 48 гривень (1 025, 64 гривень(середньоденний заробіток) х 182 календарних дні). Просив врахувати, що заборгована відповідачем сума є значною для нього та тривалий час (оин рік) не була виплачена.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «ДЦ «Меділабс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 165 901, 80 гривень з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ТОВ «ДЦ «Меділабс» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 327, 30 гривень; судовий збір в розмірі 166, 03 гривень залишено за ОСОБА_1 .

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем з 09.09.2021 до 30.04.2025. На виконання вимог ст. 47 КЗпП України відповідач у день звільнення позивача - 30.04.2025 письмово повідомив його про нараховані суми належні працівникові при звільненні, що підтверджується відповідним повідомленням із розпискою позивача, наданим останнім разом із позовом. (а.с. 33) Як вбачається із даного повідомлення-розрахунку, до виплати позивачу належало 7 045, 22 гривень.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 24.02.2026 у справі № 127/4825/25 стягнуто з відповідача на користь позивача, зокрема, недоплачену заробітну плату у період з 26.03.2022 по 19.07.2022 в сумі 51 232, 48 гривень і 13 866, 17 гривень компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати.

Отже, відповідач зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу в день звільнення:

- 7 045, 22 гривень компенсації за невикористані відпустки;

- 51 232, 48 гривень заробітної плати у період з 26.03.2022 по 19.07.2022.

На виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 24.02.2026 року було відкрито 01.04.2026 року виконавче провадження № 80644535, в ході примусового виконання якого 08.04.2026, як повідомив позивач, відповідачем було проведено з ним повний розрахунок.

Оскільки постановою Вінницького апеляційного суду від 24.02.2026 у справі № 127/4825/25 встановлено розмір виплат, належних позивачу за січень і лютий місяці 2022 року і число робочих днів, що враховуючи положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребує доказування, тому суд, враховуючи положення Порядку № 100, розрахував. що середньоденна заробітна плата позивача становить 1 025, 64 гривень ((20 000, 00 гривень + 20 000, 00 гривень)/39). Відтак суд виснував, що загальний розмір середнього заробітку за час затримки з 01.05.2025 до 31.10.2025 (шість місяців з моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання) складає: 188 717, 76 гривень (1 025, 64 гривень х 184 дні), а не 186 666, 46 гривень, як визначено позивачем за 182 дні. Проте, враховуючи критерії справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці, суд дійшов висновку, що обставини даної справи дають підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 165 901, 80 гривень, що становить 87, 91 % суми середнього заробітку, який відповідає відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала позивачеві при звільненні.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач ТОВ «ДЦ`Меділабс»14.08.2026 року подав апеляційну скаргу, за результами розгляду якої просить його скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд невірно оцінив фактичні обставини справи: у день звільнення товариство виплатило позивачеві 7045,22 грн компенсації за невикористану відпустку, а щодо суми в розмірі 51 232,48 грн існував спір (справа № 127482525) і після винесення 24.02.2026 року Вінницьким апеляційним судом постанови у цій справі вони виплатили цю суму позивачеві 08.04.2026 року.

Неправильно суд здійснив і обрахунок середнього заробітку. Оскільки позивач був звільнений 30.04.2025 року, а востаннє заробітну плату він отримував в січні-лютому 2022 року, то суд не міг брати ці суми для обрахунку, а повинен був застосувати припис абзаців третього-п`ятого пункту 4 Порядку № 100, відповідно до якого середній заробіток має обчислюватися з установленого позивачеві посадового окладу, який становив 12 100 грн. При цьому слід брати не календарні, а робочі дні (41 день), тому середньоденний заробіток становить 590 грн; в шести місяцях 132 робочі дні, тому правильна величина середнього заробітку не могла бути більше за 77 911,68 грн (590,24 * 132).

Суд формально віднісся до оцінки співмірності невиплаченої суми , не врахував, що вона була гарантійною виплатою за період мобілізації, а не заробітною платою, позивач був обізнаний з наказом про звільнення і йому була відома сума, яка підлягала виплаті, він до роботодавця не звертався, а пред`явив позов, причому йому була присуджена не тільки сума заробітку, але й 13 866, 17 грн інфляційний втрат та 5 000 грн моральної шкоди. Тому посилання суду на засади справедливості і зменшення суми на 20 764,68 грн є помилковим та не відповідає обставинам справи.

Суд невірно обрахував і строк звернення позивача до суду, який слід рахувати з 30.04.2025 року, тобто з моменту, коли йому стало з наказу про звільнення відомо про виплати, що йому належать.

24.08.2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Вважає рішення суду першої інстанції вірним та обґрунтованим.

28.08.2026 року відповідач надіслав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, однак апеляційний суд не вимагав подання такого документу, його подання не передбачено Главою 1 №Апеляційне оскарження» Розділу VЦПК України, тому таку відповідь слід залишити без розгляду (постанова ВС у складі Другої судової палати КЦС від 20.11.2024 року у справі № 755/8130/23).

В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином: повістка доставлена до електронного кабінету як позивача, так і відповідача, 14.09.2026 року. Від представника відповідача Юрець С. С. 15.10.2026 року о 08.02 год. Надійшла заява про відкладення розгляду справи в зв`язку з тим, що він перебуває у відрядженні, яка відхилена апеляційним судом в зв`язку з тим, що ТОВ «ДЦ`Меділабс», інтереси якого представляє ОСОБА_2 , був завчасно (за місяць) повідомлений про день та час судового засідання, відповідач є юридичною особою, а тому перебування одного з його працівників у відрядженін не свідчить про те, що відповідач позбавлений можливості взяти участь в судовому засіданні або шляхом само представництва, або шляхом направлення до суду іншої уповноваженої особи. Причини своєї неявки позивач не повідомив. Відтак в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вимогам закону.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03.04.2025 у справі № 127/1239/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Діагностичний центр «Меділабс» про зобов`язання відновити виплату та стягнення заборгованості із виплати середнього заробітку, яке набрало законної сили 17.06.2025 згідно постанови Вінницького апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 24.02.2026 у справі № 127/4825/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Діагностичний центр «Меділабс» про стягнення недоотриманої заробітної плати було скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.11.2025 та ухвалено нове рішення, яким позовну заяву задоволено частково і стягнуто з ТОВ «Діагностичний центр «Меділабс» на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату у період з 26.03.2022 по 19.07.2022 в сумі 51 232, 48 гривень, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 13 866, 17 гривень, а також моральну шкоду у сумі 5 000, 00 гривень.

Вищевказаними судовими рішеннями було встановлено наступне.

Наказом ТОВ «Діагностичний центр «Меділабс» № 309-к від 08.09.2021 прийнято ОСОБА_1 на посаду юрисконсульта 09.09.2021 з посадовим окладом 9 700,00 гривень за основним місцем роботи.

На підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2022 № 73 ТОВ «Діагностичний центр «Меділабс» 28.03.2022 прийнято наказ № 75/к, яким увільнено ОСОБА_1 , юрисконсульта, від роботи з 26.03.2022 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

Відповідно до ст. 119 КЗпП України зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ ТОВ «Діагностичний центр «Меділабс» прийнято наказ № 189/к від 19.07.2022, яким наказано Відділу бухгалтерії припинити з 19.07.2022 нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 , юрисконсульту, який проходить військову службу під час мобілізації.

Нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалась з вересня 2021 року по липень 2022 року включно.

Вищевказані обставини у відповідності до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування у даній справі.

-згідно довідки ТОВ «ДЦ «Меділабс», посадовий оклад ОСОБА_1 становив 12 100 грн ( а. с. 33).

30.04.2025 ОСОБА_1 був звільнений з посади юрисконсульта ТОВ «Діагностичний центр «Меділабс» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, відповідно до наказу про звільнення № 91/К від 15.04.2025. (а.с. 27)

Позивач перебував у трудових відносинах із відповідачем з 09.09.2021 до 30.04.2025. На виконання вимог ст. 47 КЗпП України відповідач у день звільнення позивача - 30.04.2025 письмово повідомив його про нараховані суми належні працівникові при звільненні, що підтверджується відповідним повідомленням із розпискою позивача, наданим останнім разом із позовом. (а.с. 33) Як вбачається із даного повідомлення-розрахунку, до виплати позивачу належало 7 045, 22 гривень.

01.04.2026 було відкрите виконавче провадження № 80644535 про примусове виконання виконавчого листа, виданого 31.03.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області на виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 24.02.2026 року у справі № 127/4825/25, про що головним держаним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стромило О.С. винесено відповідну постанову. (а.с. 74)

Сторонами визнається, що в ході примусового виконання вищевказаного судового рішення 08.04.2026 позивачеві було виплачено присуджену постановою Вінницького апеляційного суду від 24.02.2026 у справі № 127/4825/25 недоплачену заробітну плату у період з 26.03.2022 по 19.07.2022 в сумі 51 232, 48 гривень, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 13 866, 17 гривень, а також моральну шкоду у сумі 5 000, 00 гривень.

Між сторонами виник спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Згідно статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В справі що розглядається роботодавець виплатив в день звільнення ОСОБА_1 неоспорювану суму 7 045,22 грн

Спір щодо недоплаченої заробітної плати за період з 23.06.2022 по 19.07.2022 року в розмірі 51 232,48 грн був вирішений на користь працівника постановою Вінницького апеляційного суду від 24.02.2026 у справі № 127/4825/25 та ця сума (плюс сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 13 866,17 грн) були виплачені позивачеві 08.04.2026 року.

Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що на день звільнення позивачеві не були виплачені усі належні йому суми, а відтак, не зважаючи на існування спору, виходячи з приписів частини 2 статті 117 КЗпП України, відповідач має сплатити позивачеві відшкодування у виді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Правильними є і висновки суду першої інстанції в тій частині, що позивач не пропустив строк звернення до суду, адже виплата заборгованості по заробітній платі була здійснена 08.04.2026 року, а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 10.04.2026 року, тобто в межах строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України. В даному випадку незастосовними є приписи частини 2 статті 233 КЗпП України, оскільки закріплений в ній 3-місячний строк стосується звернення з позовом про виплату усіх сум, що належать працівникові при звільненні, тоді як в даній справи заявлено позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно розрахував середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З наведеного можна зробити висновок про те, що якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, у нього відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу.

Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.

В справі що розглядається Наказом № 75/к ОСОБА_1 увільнено від роботи з 26 березня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку.

Наказом № 189/к від 19 липня 2022 року про припинення з цієї дати нарахування та виплати середнього заробітку позивачу як особі, що проходить військову службу під час мобілізації, припинено з 19 липня 2022 року нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 , юрисконсульту, який проходить військову службу під час мобілізації.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2025 року у справі № 127/1239/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ДЦ «Меділабс» про зобов`язання відновити виплату та стягнення заборгованості із виплати середнього заробітку відмовлено. У цьому рішенні встановлено, що з набранням чинності Законом № 2352-ІХ з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, а такий обов`язок існував лише до 18 липня 2022 року включно.

Отже, за ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу зберігалося місце роботи, а заробітна плата зберігалася до 18.07.2022 року. Після цієї дати в ОСОБА_1 не було ні робочих днів, ні заробітної плати до моменту звільнення 30.04.2025 року.

Як зазначено в пункті 2 розділу II Порядку №100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Також при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (абзац другий пункту 4 розділу III Порядку № 100).

Отже, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховується час, навіть у разі збереження за призваним на військову службу працівником середнього заробітку.

Установлено, що ОСОБА_1 увільнено від роботи з 26 березня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, а з 30.04.2025 року він звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Тобто, розрахунковим періодом є лютий та березень 2025 року. У цей час за позивачем не зберігався заробіток. Попередні два місяці (грудень 2024 та січень 2025 року) за позивачем також не зберігалася заробітна плата. Відповідно цей час виключається з розрахункового періоду.

Таким чином, оскільки у позивача більше чотирьох місяців перед звільненням не було заробітку, тому при обчисленні його середньої заробітної плати слід виходити з встановленого йому посадового окладу.

Відповідно до матеріалів справи, посадовий оклад ОСОБА_1 становив 12 100 грн (а. с. 33).

Враховуючи кількість робочих днів у лютому та березні 2025 року (41), середня заробітна плата позивача складає 590,24 грн (12 100 * 2 / 41).

Затримка розрахунку при звільненні тривала з 01.05.2025 року по 07.04.2026 року та в цьому періоді 332 робочі дні.

Однак, з урахуванням приписів частини першої статті 117 КЗпП України, слід брати кількість робочих днів за шість місяців (з 01.05.2025 року по 31.10.2025), що становить 132 робочих дні. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача ТОВ «ДЦ «Меділабс» на користь позивача, становить 77911, 68 грн (132 робочих днів*590,24 грн).

При виконанні цього розрахунку апеляційним судом враховано висновки ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС, викладені у постанові від 04 червня 2025 року у справі № 521/17826/22

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

«105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Отже, враховуючи розмір простроченої виплати (сумі 51 232, 48 гривень), те, що цей розмір є меншим за визначений судом розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача (76 731, 76 грн), поведінку сторін, - апеляційний суд виснує , що з метою забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових відносин, розмір відшкодування слід зменшити до 51 232,48 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ТОВ «ДЦ «Меділабс» містить доводи, які частково спростовують правильність висновків суду першої інстанції стосовно розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 13 липня 2026 року слід змінити в частині визначення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача з мотивів, наведених у цій постанові та, відповідно, в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до пунктів «б», «в» частини четвертої статті 382 ЦПК України, апеляційний суд здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції у випадку скасування або зміни судового рішення та здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Судом встановлено , що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 1 493, 33 гривень (а. с. 42), відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 2 488,53 грн ( а. с. 44).

Позивачем було заявлено вимогу про стягнення 186 666,48 грн, до задоволення підлягає 51 232,48 грн, що становить 27,44 %.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 409, 77 грн (1 493,33 * 27,44%), пропорційно розміру задоволених позовних вимог, натомість з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 808,68 грн ( 2488,53 * 72,56 %), пропорційно до розміру вимог, в задоволенні яких було відмовлено.

Відтак, виходячи з положень частини десятої статті 141 ЦПК України, з позивача на корись відповідача слід стягнути 1 398,91 грн (1 808,68 – 409,77).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностичний центр «Меділабс» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року, змінити:

- виклавши мотивувальну частину рішення стосовно визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в редакції цієї постанови;

- виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностичний центр «Меділабс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 51 232,48 (п`ятдесят одна тисяча двісті тридцять дві гривні 48к.) гривень з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.»;

-виключити з резолютивної частини рішення абзац четвертий.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностичний центр «Меділабс» 1 398, 91 (одну тисячу триста дев`яносто вісім гривень 91 к.) гривень витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діагностичний центр «Меділабс»: ЄДРПОУ 38444806; місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Матроса Кішки, буд. 10-Г.

Повне судове рішення складено 15 жовтня 2026 року.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. С. Панасюк

Т. Б. Сало

Оригінал: reyestr.court.gov.ua