Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №559/4054/25 — Рівненський апеляційний суд

Суд: Рівненський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: що виникають з договорів оренди

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №559/4054/25

Суддя: Шимків С. С.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 559/4054/25

Провадження № 22-ц/4815/2139/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді – Шимківа С.С.,

суддів: – Хилевича С.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання – Хлуд І.П.,

учасники справи:

позивач – ТзОВ "Західна агровиробнича компанія",

відповідач – ОСОБА_1 ,

– СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія",

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія" на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 серпня 2026 року (постановлену у складі судді Томіліна О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" до ОСОБА_1 , СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, –

в с т а н о в и в :

19 вересня 2025 року ТОВ "Західна агровиробнича компанія" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, у якому просив суд: визнати укладеною додаткову угоду №б/н від 20.05.2025 до договору оренди землі б/н від 19.09.2018 між ТОВ "Західна агровиробнича компанія»" та ОСОБА_1 в указаній в позові редакції; визнати відсутнім у відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія" права оренди земельної ділянки, площею 1,3912 га, яка розташована на території Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської обл. (номер запису 61301647); скасувати запис щодо державної реєстрації права оренди вказаної ділянки (номер запису 61301647).

13.08.2026 до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області надійшло клопотання представника ТОВ "Західна агровиробнича компанія" про залишення позову без розгляду, у якому просив залишити позов без розгляду; повернути ТОВ "Західна агровиробнича компанія" оригінали документів надані суду; повернути ТОВ "Західна агровиробнича компанія" з державного бюджету сплачений судовий збір, розглянути справу в його відсутність.

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 серпня 2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" до ОСОБА_1 , СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки – залишено без розгляду.

Роз`яснено позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" про повернення судового збору.

Заяву представника відповідача СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" про розподіл та стягнення понесених судових витрат у даній цивільній справі – залишено без задоволення.

Ухвала суду мотивована тим, що зважаючи, що розгляд справи по суті фактично не розпочато, а позивач вже не бажає подальшого її розгляду, суд виснував про залишення позову без розгляду. У справі, яка розглядалася, суд не встановив жодних підстав для визнання дій позивача необґрунтованими, а також зловживання позивачем своїми процесуальними правами, що є підставою для відмови в задоволенні клопотання про повернення позивачу судового збору.

Не погоджуючись із ухвалою суду, в частині відмови в задоволенні заяви представника СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" про розподіл та стягнення понесених судових витрат, СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" оскаржило її в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет правової оцінки за частиною п`ятою статті 142 ЦПК України.

Зазначає, що наявність процесуального права не виключає оцінки способу його реалізації на предмет добросовісності.

Суд не оцінив встановлену у справі процесуальну поведінку позивача у її сукупності.

Саме позивач визначив товариство відповідачем і поставив під сумнів зареєстроване право оренди земельної ділянки площею 1,3912 га, вимагаючи визнати це право відсутнім та скасувати відповідний реєстраційний запис.

За таких умов пасивна процесуальна поведінка могла безпосередньо вплинути на майнові права ДАК.

Таким чином, існує прямий причинний зв`язок між процесуальною поведінкою позивача та витратами відповідача, на захист якого спрямована частина п`ята статті 142 ЦПК України.

Розмір 14 000 грн належно підтверджений, а суд першої інстанції його фактично не досліджував через неправильний висновок щодо відсутності самої підстави компенсації.

Просить суд: ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 серпня 2026 року у справі № 559/4054/25 скасувати в частині, якою заяву представника СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" про розподіл та стягнення понесених судових витрат залишено без задоволення;

у скасованій частині постановити нове судове рішення, яким заяву СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу задовольнити;

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія", витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи № 559/4054/25 у суді першої інстанції, у розмірі 14 000,00 грн;

вирішити питання про компенсацію витрат СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції відповідно до доказів, які будуть подані у встановленому ЦПК України порядку.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Судом встановлено, що на розгляді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" до ОСОБА_1 , СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

13.08.2026 від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" до Дубенського міськрайонного суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Порядок розподілу витрат у разі залишення позову без розгляду визначено нормами статті 142 ЦПК України, на які і посилався представник відповідача.

У частинах п`ятій, шостій статті 142 ЦПК України зазначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову в зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК країни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як роз`яснено Верховним Судом у пункті 6.5 постанови від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21 відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України (зміст якої є аналогічним ч. 5, 6 ст. 142 ЦПК України) для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, в разі залишення позову без розгляду можливе лише в випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, також постановах Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 925/1372/21, від 11 травня 2023 року у справі № 921/811/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 924/341/22).

У постановах від 14 травня 2024 року у справі № 916/3278/, від 25 квітня 2024 року в справі № 903/1079/23 Верховний Суд вказав, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин. Поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача".

Необґрунтовані дії позивача не тотожні поняттю необґрунтований позов, адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).

Відповідно до ч. 1, 2 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Системне тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, свідчить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 26 липня 2024 року в справі № 736/1209/20).

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Вищезазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16 (провадження № 61-24189св18), від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18 (провадження № 61-10254св20).

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16, зазначено, що саме собою подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі, Верховний Суд, у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 (провадження № 61-48179св18), вказав, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме собою звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача під час звернення до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач ТзОВ "Західна агровиробнича компанія" звернулося до суду із позовом саме для захисту свого суб`єктивного права, посилаючись на те, що позивач (орендар) скористався своїм переважним правом на поновлення договору та запропонував підписати додаткову угоду. При цьому, позивач (орендар) належно виконував свої обов`язки за договором оренди, в установлений договором та Законом строк повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк та надав проект додаткової угоди. Разом з тим, відповідачка уклала договір оренди земельної ділянки, яка знаходилась в оренді у позивача, з СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія". Відтак, як вказує позивач, укладенням вищезазначеного договору, відповідачі порушили переважне право позивача на укладення договору оренди вищевказаної земельної ділянки на новий строк.

Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, у тому числі подання клопотання про зупинення провадження не можуть свідчити про зловживання процесуальними правами, а тому вони не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу при залишенні позову без розгляду за заявою позивача.

Оскільки місцевим судом не встановлено підстав для визнання дій позивача необґрунтованими, а також зловживання позивачем своїми процесуальними правами, висновок місцевого суду про залишення без задоволення клопотання представника відповідача СГ ТзОВ "Дубенська аграрна компанія" про розподіл та стягнення понесених судових витрат є правильним.

З огляду на встановлені обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи та застосовано правові норми, які підлягали до застосування, в зв`язку із чим оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, як постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія" залишити без задоволення, а ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 серпня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua