Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №755/12637/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/12637/26

Провадження №: 3/755/4862/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Федосєєв С.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , та його захисника - адвоката Петрика В.В.,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшли матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 732218 від 29.07.2026, 29 липня 2026 року о 16 год. 35 хв. у місті Києві, на площі Чернігівській (Новоросійській), водій ОСОБА_1 , перебуваючи в автомобілі Audi A1, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , як інструктор з водіння, за кермом якого перебувала водій ОСОБА_3 , під час руху проспектом Броварським, за твердженням працівників поліції, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, не надав переваги в русі вантажному автомобілю MAN, державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, унаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів, які отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 2.3 «б», 10.1 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення не визнав, заперечував проти обставин, викладених у протоколі, та просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Захисник ОСОБА_1 - адвокат Петрик В.В. у судовому засіданні підтримав позицію свого підзахисного та просив закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

На обґрунтування своєї позиції захисник подав письмове клопотання про закриття провадження у справі, у якому зазначив, що викладені у протоколі обставини не відповідають фактичному механізму дорожньо-транспортної пригоди, а матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України.

Захисник наголосив, що на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Audi A1 використовувався як навчальний транспортний засіб, за кермом якого перебувала особа, яка проходила навчання водінню, тоді як ОСОБА_1 перебував у транспортному засобі як інструктор з водіння.

За твердженням сторони захисту, автомобіль Audi A1 рухався прямолінійно у межах своєї смуги руху, не здійснював перестроювання, повороту або іншої зміни напрямку руху.

Водночас вантажний автомобіль MAN, який рухався в попутному напрямку, під час здійснення маневру повороту ліворуч допустив зіткнення з навчальним автомобілем.

Захисник звернув увагу суду на те, що пункт 10.1 Правил дорожнього руху України встановлює обов`язки водія саме перед початком руху, перестроюванням або будь-якою зміною напрямку руху. Однак у матеріалах справи відсутні об`єктивні дані, які б підтверджували здійснення автомобілем Audi A1 відповідного маневру.

Крім того, захисник зазначив, що протокол не містить конкретизації дій або бездіяльності ОСОБА_1 , які б свідчили про порушення ним пункту 2.3 «б» Правил дорожнього руху України.

На думку захисника, сам факт перебування ОСОБА_1 у навчальному автомобілі як інструктора з водіння не є достатньою підставою для висновку про його винуватість у дорожньо-транспортній пригоді.

Також стороною захисту наголошено на відсутності належних доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та настанням наслідків у вигляді механічних пошкоджень транспортних засобів.

До клопотання долучено письмові пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 , які захисник просив врахувати під час вирішення справи.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення, письмові пояснення учасників дорожньо-транспортної пригоди, схему місця ДТП, клопотання захисника та інші матеріали справи, суд доходить висновку, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з недоведеністю наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 124 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Обов`язковими ознаками об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є порушення конкретних вимог Правил дорожнього руху, настання передбачених законом шкідливих наслідків та наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між допущеним порушенням і такими наслідками.

Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП недостатньо самого факту дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження транспортних засобів.

Необхідним є встановлення конкретних протиправних дій або бездіяльності особи, порушених нею вимог Правил дорожнього руху, а також доведення того, що саме такі дії або бездіяльність перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 інкриміновано порушення пунктів 2.3 «б» та 10.1 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до пункту 2.3 «б» Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну та не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі.

Згідно з пунктом 10.1 Правил дорожнього руху України перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Аналіз наведених положень свідчить, що застосування пункту 10.1 Правил дорожнього руху України передбачає встановлення конкретних обставин, які свідчать про початок руху, перестроювання або зміну напрямку руху відповідним транспортним засобом.

Водночас із досліджених матеріалів справи не вбачається належних та достатніх доказів того, що автомобіль Audi A1, у якому перебував ОСОБА_1 , безпосередньо перед зіткненням здійснював перестроювання, поворот або інший маневр, який вимагав виконання обов`язків, передбачених пунктом 10.1 Правил дорожнього руху України.

Натомість у письмових поясненнях сторони захисту послідовно зазначено, що навчальний автомобіль рухався прямолінійно в межах своєї смуги руху.

Сам по собі факт зіткнення транспортних засобів не доводить порушення саме ОСОБА_1 пункту 10.1 Правил дорожнього руху України.

Крім того, суд звертає увагу, що посилання у протоколі на порушення пункту 2.3 «б» Правил дорожнього руху України має бути підтверджене конкретними фактичними обставинами, які свідчать про неуважність водія, неврахування ним дорожньої обстановки або неналежне реагування на її зміну.

Однак матеріали справи не містять достатніх об`єктивних даних, які дозволяли б установити, у чому саме полягала неуважність ОСОБА_1 , які конкретні зміни дорожньої обстановки він повинен був виявити та на які не відреагував, а також яким чином його дії або бездіяльність безпосередньо спричинили дорожньо-транспортну пригоду.

Формальне зазначення у протоколі відповідних пунктів Правил дорожнього руху без належного підтвердження фактичних обставин їх порушення не може визнаватися достатнім доказом вини особи.

Окремої оцінки потребує та обставина, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у навчальному транспортному засобі як інструктор з водіння.

Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Отже, законодавство поширює на інструктора з водіння відповідні обов`язки учасника дорожнього руху.

Разом із тим зазначене положення не встановлює безумовної відповідальності інструктора за будь-яку дорожньо-транспортну пригоду за участю навчального автомобіля.

Для притягнення інструктора до адміністративної відповідальності необхідним є встановлення конкретного порушення ним Правил дорожнього руху, його вини та причинно-наслідкового зв`язку між відповідним порушенням і наслідками.

Таким чином, правовий статус ОСОБА_1 як інструктора з водіння сам по собі не доводить наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Суд також враховує, що за фактом цієї самої дорожньо-транспортної пригоди працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕРП № 732186 від 29.07.2026 стосовно водія вантажного автомобіля MAN, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_4 .

З матеріалів відповідного провадження вбачається, що ОСОБА_4 інкриміновано порушення пунктів 2.3 «б», 10.4, 13.1 Правил дорожнього руху України під час здійснення маневру повороту ліворуч, унаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем Audi A1.

При цьому суд наголошує, що притягнення до адміністративної відповідальності одного з учасників дорожньо-транспортної пригоди саме по собі не виключає можливості встановлення порушень Правил дорожнього руху іншими учасниками цієї події.

Водночас відповідальність кожного учасника дорожнього руху має бути індивідуальною та ґрунтуватися на належних, допустимих і достатніх доказах конкретного порушення ним вимог Правил дорожнього руху.

У даному випадку матеріали справи стосовно ОСОБА_1 не містять достатніх доказів того, що саме його дії або бездіяльність спричинили зіткнення транспортних засобів.

Натомість установлені під час розгляду матеріалів щодо ОСОБА_4 обставини вказують на порушення водієм вантажного автомобіля вимог Правил дорожнього руху під час виконання маневру повороту ліворуч.

За таких обставин суд не вбачає достатніх правових підстав для покладення відповідальності за наслідки дорожньо-транспортної пригоди також на ОСОБА_1 за відсутності самостійно доведеного порушення ним Правил дорожнього руху.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Суд звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, у якому фіксується обставина ймовірного вчинення правопорушення, однак сам по собі він не має наперед установленої доказової сили та не звільняє суд від обов`язку перевірити викладені в ньому відомості.

Відомості, зазначені у протоколі, повинні підтверджуватися іншими належними та допустимими доказами, які у своїй сукупності дозволяють зробити обґрунтований висновок про винуватість конкретної особи.

При цьому суд не вправі самостійно формулювати нове обвинувачення, доповнювати фабулу протоколу обставинами, які не були встановлені уповноваженою особою, або підміняти сторону обвинувачення у збиранні доказів винуватості особи.

Такий підхід узгоджується з принципами справедливого судового розгляду, закріпленими у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia, заява № 926/08) звернув увагу на необхідність забезпечення неупередженості суду в провадженнях, які за своєю сутністю мають каральний характер, та недопустимість виконання судом функцій сторони обвинувачення.

Крім того, відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Хоча наведена конституційна норма безпосередньо регулює засади кримінальної відповідальності, закріплений у ній принцип презумпції невинуватості підлягає врахуванню також у провадженнях про адміністративні правопорушення, які за своєю правовою природою мають каральний характер.

Суд зазначає, що обов`язок доведення вини особи не може перекладатися на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відсутність у матеріалах справи достатніх доказів порушення ОСОБА_1 конкретних вимог Правил дорожнього руху не може бути компенсована припущеннями щодо можливості запобігання ним дорожньо-транспортній пригоді.

При цьому суд критично оцінює викладений у протоколі висновок про порушення ОСОБА_1 пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, оскільки він не підтверджений установленими обставинами здійснення автомобілем Audi A1 відповідного маневру.

Так само матеріалами справи не доведено, які саме конкретні дії або бездіяльність ОСОБА_1 становили порушення пункту 2.3 «б» Правил дорожнього руху України та перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Отже, сукупність досліджених доказів не дозволяє дійти поза розумним сумнівом висновку про те, що в діях ОСОБА_1 наявні всі обов`язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Суд наголошує, що наявність дорожньо-транспортної пригоди та механічних пошкоджень транспортних засобів є встановленими обставинами, однак вони не свідчать автоматично про винуватість кожного з учасників такої пригоди.

Для притягнення до адміністративної відповідальності необхідним є встановлення індивідуальної вини конкретної особи.

У цій справі належними та достатніми доказами не підтверджено порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху, яке перебувало б у причинно-наслідковому зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення суд виносить постанову про закриття справи.

Ураховуючи наведене, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що матеріалами провадження не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

За таких обставин клопотання захисника - адвоката Петрика В.В. підлягає задоволенню, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись статтями 7, 9, 124, 245, 247, 251, 252, 268, 280, 283, 284, 287-289 КУпАП, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_1 - адвоката Петрика Віталія Віталійовича про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Провадження у справі № 755/12637/26 (провадження № 3/755/4862/26) про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: