Постанова від 15 жовтня 2026 р. у справі №750/1292/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/1292/26

Головуючий у першій інстанції – Слісар А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1373/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Луговця О. А., Шитченко Н. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Укрзалізниця»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток у сумі 34 788,51 грн за 37 днів затримки виплати належної при звільненні допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 26.09.2025 по 30.09.2025 по листку непрацездатності №18807029-2034794364-1, кошти по якій були профінансовані Пенсійним фондом України.

Позов обґрунтовував тим, що він з 02.07.1990 до 30.09.2025 перебував у трудових відносинах з відповідачем. 23.09.2025 подав роботодавцю заяву щодо розірвання трудового договору та виплату у встановлений законом строк належних на день звільнення сум заробітної плати. Подання заяви про звільнення було зумовлене різким погіршенням стану здоров`я та неможливістю продовжувати роботу, про що було вказано у заяві про звільнення та додано до заяви консультативний висновок кардіолога від 21.09.2025. Наказом №897/ОС від 23.09.2025 ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням з 30.09.2025.

Позивач зазначав, що роботодавець станом на 23.09.2025 був обізнаний, що 30.09.2025 є днем його звільнення та був зобов`язаний здійснити усі передбачені законодавством виплати, однак у день звільнення роботодавець здійснив часткову виплату сум, що йому належать від підприємства, та не здійснив оплату днів тимчасової непрацездатності за період з 26.09.2025 по 30.09.2025 згідно з листком непрацездатності №18807029-2034794364-1.

Указував, що відповідач замість 13.10.2025, із затримкою на 31 день, лише 13.11.2025 здійснив подачу заяви – розрахунку на фінансування призначеної 10.10.2025 допомоги по тимчасовій непрацездатності, а виплату належної при звільненні допомоги по тимчасовій непрацездатності відповідач здійснив лише 19.11.2025, через 5 днів після надходження коштів на його рахунок. Затримка розрахунку при звільненні становить 37 днів.

Позивач стверджував, що оскільки станом на день звільнення його з роботи відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП України не провів повного розрахунку, наявні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України шляхом стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 30.03.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що районний суд не дослідив визначальні обставини для віднесення допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам, що виплачується ПФУ починаючи з шостого дня непрацездатності, до виплат при звільненні у розумінні ч. 1 ст. 116 КЗпП України, у зв`язку з чим настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України:

- чи комісія із соціального страхування підприємства вчасно розглянула питання щодо прийняття рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі – звільненому працівнику відповідно до листка непрацездатності №18807029-2034794364-1;

- чи вчасно роботодавець відправив заяву-розрахунок для фінансування листка непрацездатності №18807029-2034794364-1 починаючи з шостого дня непрацездатності;

- чи ПФУ вчасно перерахував кошти;

- чи роботодавець вчасно виплатив перераховані кошти.

Заявник указує, що матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач у процесуальних документах та в судовому засіданні довів відсутність у цьому своєї вини.

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції неправомірно урахував до фактичних обставин цієї справи висновки постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.07.2018 у справі №809/575/16, однак, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20, в якій виснувано про те, які визначальні обставини зобов`язаний встановити суд при розгляді подібних справ для віднесення допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам, що виплачується за рахунок коштів ПФУ з шостого дня тимчасової непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП Україні, щоб установити, чи настає відповідальність для роботодавця, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Також звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду у своїх постановах від 04.09.2019 у справі №404/3447/17 та від 07.04.2020 у справі №591/1079/19 виснував, що оскільки у ст. 116 КЗпП України йдеться про виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому такі кошти відносяться до виплат, які належать працівнику при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, їх невідповідність фактичним обставинам справи, та законність і обґрунтованість рішення суду, його відповідність нормам матеріального і процесуального права.

Відповідач зазначає, що районним судом було встановлено, що ОСОБА_1 звільнений 30.09.2025 та у день звільнення йому не були виплачені кошти на допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 26.09.2025 по 30.09.2025 по листку непрацездатності, які фінансуються ПФУ, тобто за п`ять днів, починаючи із шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності.

Указує, що районним судом правильно застосовано висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у постанові від 25.07.2018 у справі №809/575/16, де зазначено, що віднесення допомоги по тимчасовій непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП України, відповідачем здійснено протиправно, оскільки дані виплати врегульовані спеціальним Законом України «Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування», яким чітко регламентована «незалежність» останніх від дати звільнення.

Враховуючи, що кошти, які виплачуються Фондом для оплати тимчасової непрацездатності працівника не є коштами роботодавця та з урахуванням того, що позивач у день звільнення перебував на лікарняному, також відсутня вина залізниці.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності вина відповідача, враховуючи те, що кошти, які виплачуються Фондом для оплати тимчасової непрацездатності працівника, не є коштами роботодавця та з врахуванням, того, що позивач у день звільнення перебував на лікарняному, тому відповідач не міг реально їх виплатити позивачу у день звільнення, оскільки вони не надходили на спеціальний рахунок відповідача.

Також з урахуванням практики Верховного Суду, вважав, що відсутні підстави для застосування у даному спорі відповідальності за ст. 117 КЗпП, оскільки суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, які виплачуються працівнику з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності, не є виплатою, яка належать працівнику від підприємства, тобто не підпадає під виплати, передбачені ст. 116 КЗпП, а тому відповідальність за ст. 117 КЗпП у такому випадку не настає.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 з 02.07.1990 перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» (а.с. 24).

Відповідно до свідоцтва про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № НОМЕР_1 серії ААП №224627, виданого 11.05.2012, ОСОБА_1 є застрахованою особою, внесений до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с. 26).

21.09.2025 лікарем-кардіологом ТОВ «Медичний центр «Аксіома» видано консультативний висновок кардіолога, створено медичний висновок №1111-Р64Т-А34Н-КЕВК про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 з 21.09.2025 по 22.09.2025, оформлено листок непрацездатності №18807029-2034772668-1 (а.с. 28, 29).

22.09.2025 лікарем-кардіологом ТОВ «Медичний центр «Аксіома» на підставі медичного висновку №1111-Н959-В6ЕК-Н2МР про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 в період непрацездатності з 23.09.2025 по 30.09.2025 оформлено електронний листок непрацездатності №18807029-2034794364-1 (а.с. 30).

23.09.2025 ОСОБА_1 подав до регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» заяву про звільнення з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України через поважну причину – хворобу, що зумовлено неможливістю продовжувати роботу. У заяві просив виплатити належні на день звільнення суми заробітної плати, у тому числі, але не виключно:

- грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 21.01.2024 по 30.09.2025 з розрахунку 24 календарних дні;

- грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за роботу у зоні гарантованого добровільного відселення за період з 21.01.2023 по 20.01.2024 з розрахунку 4 календарних дні і за період з 2101.2024 по 04.08.2025 з розрахунку 13 календарних днів відповідно до ст. 47 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У вказаній заяві позивач зазначив про наявність медичних висновків про тимчасову непрацездатність №1111-Р64Т-А34Н-КЕВК, №1111-Н959-В6ЕК-Н2МР та додатком до заяви позивач вказав консультативний висновок кардіолога від 21.09.2025 №44930 (а.с. 27).

Наказом (розпорядженням) Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» виробничий штат виробничого підрозділу служба роботи станцій №897/ОС від 23.09.2025 про припинення трудового договору (контракту) звільнено ОСОБА_1 30.09.2025 за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України на підставі його заяви. Згідно із наказом відповідач зобов`язався виплатити компенсацію за невикористані 85 днів відпустки, 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 та 2023 роки передбачені п. 3.10. зі змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки пролонгованого на 2006-2025 роки, після отримання окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» (а.с. 25).

30.09.2025 АТ «Укрзалізниця» видано ОСОБА_1 повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, в якому під кодом 805 зазначено вид нарахування лікарняний незданий, 54 год., 10 днів, сума нарахування 0 грн (а.с. 31).

30.09.2026 ОСОБА_1 направив поштовим зв`язком на ім`я заступника начальника служби виробничого підрозділу служби роботи станції регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» письмову заяву, в якій просив виплатити усі належні на день звільнення платежі, які він не отримав, зокрема допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 21.09.2025 по 22.09.2025 і з 23.09.2025 по 30.09.2025, матеріальну допомогу за 2022-2024 роки (а.с. 33, 34).

10.10.2025 відбулось засіданні комісії із соціального страхування Київського регіону виробничого підрозділу служба роботи станцій РФ «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», оформлене протоколом №30 від 10.10.2025, на якому розглянуто звернення та документи про призначення матеріального забезпечення застрахованим особам та вирішено, зокрема, ОСОБА_1 призначити допомогу по тимчасовій непрацездатності за листками непрацездатності №18807023-2034772668-1, виданому на період непрацездатності з 21 по 22.09.2025 (2 дні, за рахунок коштів фонду 0 днів) у розмірі 100 %, та №18807029-2034794364-1, виданому на період з 23 по 30.09.2025 (8 днів, за рахунок коштів фонду 5 днів) у розмірі 100 % (а.с. 32).

У рахунку заробітної плати за жовтень 2025 року у графі «вид нарахування» вказано «лікарн мин ПФУ», сума 3 299,75 грн.(а.с. 35).

З розрахунку оплати лікарняних слідує, що ОСОБА_1 нараховані:

- за кодом 632 «лікар. за мин. міс» 3 роб. дні 0 вих. дні з 23.09.2025 по 25.09.2025 1 979,85 грн;

- за кодом 630 «лікарн мин ПФУ» 4 роб. дні 1 вих. дні з 26.09.2025 по 30.09.2025 3 299,75 грн. (а.с. 41)

Відповідно до платіжної відомості №10569 на видачу «лікарняні за рахунок підприємства 353» за жовтень 2025 року за платіжним дорученням №707046 від 17.10.2025 ОСОБА_1 перераховано грошові кошти в сумі 2 540,80 грн як лікарняні за рахунок підприємства (перші 5 днів) за жовтень 2025 року (а.с. 78, 79).

Відповідно до платіжної відомості №10605 на видачу «Лікарняні ПФУ 353» за жовтень 2025 року за платіжним дорученням №3618 від 19.11.2025 ОСОБА_1 виплачено 2 540,80 грн (а.с. 42, 43, 80, 81).

З наданих відповідачем документів слідує, що заяву-розрахунок на фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованих осіб №40081221-2025-1505, в тому числі відносно ОСОБА_1 , було подано відповідачем до органу ПФУ 05.11.2025 та у зв`язку з виявленими помилками та їх усуненням 13.11.2025 повторно подано заяву-розрахунок №40081221-2025-1537 (а.с. 93, 94).

За інформацією ГУ ПФУ в Чернігівській області від 05.01.2026 №142-14850/С-02/8-2500/26, наданою на звернення ОСОБА_1 , листок непрацездатності за №18807029-2034772668-1, виданий за період з 21.09.2025 по 22.09.2025 та перші три дні листка непрацездатності за №18807029-2034794364-1, виданий за період з 23.09.2025 по 30.09.2025, підлягають оплаті за рахунок коштів роботодавця. РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» було подано 13.11.2025 заяву-розрахунок на фінансування призначеної йому допомоги по тимчасовій непрацездатності по листку непрацездатності за №18807029-2034794364-1, виданому за період з 23.09.2025 по 30.09.2025, кошти по якій за 5 календарних днів в сумі 3 299,75 грн профінансовані ПФУ 14.11.2025 шляхом перерахування на спеціальний рахунок РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 45-46).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає, зокрема, можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20 зробила наступний правовий висновок.

За вимогами статей 253, 254 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування). Основними джерелами коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування є внески роботодавців (роботодавців - фізичних осіб), працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку, зокрема, з тимчасовою втратою працездатності відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Закон №1105-XIV.

Тимчасова непрацездатність особи відповідно до медичного висновку - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або інших причин (вагітність та пологи, карантин тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування, реабілітації, інших заходів медичного характеру, та триває до відновлення працездатності або до закінчення причин, які унеможливлюють виконання роботи (п. 3 Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066).

Відповідно до ст. 4, 5 Закону №1105-XIV XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Основними завданнями уповноваженого органу управління та його територіальних органів є: 1) реалізація державної політики у сферах соціального страхування; 2) здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону;

3) профілактика нещасних випадків; 4) проведення перевірки обґрунтованості видачі, продовження листків непрацездатності і документів, що є підставою для їх формування, на базі інформації з електронних систем та реєстрів; 5) здійснення контролю за використанням страхувальниками та застрахованими особами страхових коштів.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (ч. 2 ст. 1 Закону №1105-XIV; п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) (крім домашніх працівників, які не беруть добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах. (ст. 15 Закону №1105-XIV).

Право на страхові виплати за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом. (ч. 1 ст. 12 Закону №1105-XIV)

Одним із видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності є допомога по тимчасовій непрацездатності (п. 1 ч. 1 статті 13 Закону №1105-XIV).

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання, зокрема, такого страхового випадку, як тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) відповідно до законодавства, незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 15 Закону № 1105-XIV).

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність листок непрацездатності (ч. 1 ст. 23 Закону №1105-XIV).

Порядок фінансування страхувальників уповноваженим органом управління визначений у ст. 26 Закону №1105-XIV XIV, відповідно до вимог якої фінансування страхувальників для надання страхових виплат за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України.

Підставою для фінансування страхувальників територіальними органами уповноваженого органу управління є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми страхових виплат за їх видами.

Територіальні органи уповноваженого органу управління здійснюють фінансування страхувальників протягом трьох робочих днів після надходження заяви-розрахунку, поданої в електронній або паперовій формі. (ст. 26 Закону №1105-XIV)

Отже, законодавство про загальнообов`язкове державне соціальне страхування допомогу по тимчасовій непрацездатності поділяє на:

1) допомогу за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, оплата якої здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) допомогу, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності, оплата якої здійснюється роботодавцем після отримання коштів на оплату від Фонду в передбаченому Законом № 1105-XIV порядку.

У ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

За вимогами ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у своїх постановах від 04.09.2019 у справі №404/3447/17, від 07.04.2020 у справі №591/1079/19 виснував, що оскільки у ст. 116 КЗпП України йдеться про виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому такі кошти відносяться до виплат, які належать працівнику при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Щодо того, чи належить допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам, що виплачується Фондом починаючи з шостого дня непрацездатності до виплат при звільненні, передбачених ст. 116 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20 зазначає таке.

За вимогами ч. 3 ст. 6 Закону №1105-XIV уповноважений орган управління несе відповідальність згідно із законом за шкоду, заподіяну з його вини застрахованим особам внаслідок несвоєчасного або не в повному обсязі здійснення страхових виплат, ненадання або несвоєчасного надання соціальних послуг, передбачених цим Законом.

З моменту надходження коштів уповноваженого органу управління на оплату допомоги по тимчасовій непрацездатності на окремий рахунок роботодавця розпорядником таких коштів стає сам роботодавець, який зобов`язаний здійснити виплату застрахованій особі відповідного матеріального забезпечення у найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати (п. 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1105-XIV).

Якщо страхові кошти перераховано до звільнення працівника і роботодавець став розпорядником таких коштів, то в розумінні ч. 1 ст. 116 КЗпП України такі кошти належать до виплат, які мають бути сплачені працівнику в день звільнення.

Визначальною є обставина, чи є на момент звільнення працівника роботодавець розпорядником коштів, що належать до виплати звільнюваному працівнику, і хто винен у тому, що такі кошти не виплачені.

Тобто, якщо комісія вчасно розглянула питання про оплату листа непрацездатності, роботодавець направив заяву-розрахунок, а уповноважений орган управління невчасно перерахував кошти, то відповідальність має нести саме уповноважений орган управління.

Якщо комісія чи роботодавець не вчинили таких дій, то відповідальність за невиплату такого відшкодування покладається на роботодавця.

Таким чином, допомога по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується починаючи з шостого дня непрацездатності, має особливий механізм призначення та фінансування: спочатку приймається рішення про її призначення, після чого страхувальник формує та подає заяву-розрахунок, ПФУ фінансує відповідну виплату, а вже після надходження страхових коштів роботодавець здійснює їх виплату застрахованій особі.

Саме така правова природа спірної виплати має істотне значення для вирішення питання про можливість застосування статей 116, 117 КЗпП України.

Так, допомога по тимчасовій непрацездатності, що виплачується за рахунок коштів уповноваженого органу управління починаючи з шостого дня непрацездатності, за певних умов може належати до виплат, які мають бути враховані при розрахунку з працівником при звільненні, і вирішальною для застосування ст. 116 КЗпП України є не лише сама природа відповідної допомоги, а обставина, чи є на момент звільнення працівника роботодавець розпорядником коштів, що належать до виплати звільнюваному працівнику. Якщо страхові кошти перераховано роботодавцю до звільнення працівника і він став їх розпорядником, такі кошти належать до виплат, які мають бути сплачені в день звільнення. Якщо ж комісія своєчасно розглянула питання про оплату листка непрацездатності, роботодавець своєчасно направив заяву-розрахунок, а уповноважений орган управління несвоєчасно перерахував кошти, відповідальність за це несе відповідний страховик.

Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений 30.09.2025, а кошти ПФУ в сумі 3 299,75 грн на оплату п`яти календарних днів тимчасової непрацездатності за період з 26.09.2025 по 30.09.2025 надійшли на спеціальний рахунок роботодавця лише 14.11.2025.

Отже, станом на 30.09.2025 АТ «Укрзалізниця» не було розпорядником спірних страхових коштів, оскільки такі кошти на спеціальний рахунок підприємства ще не надходили. Саме ПФУ до моменту такого перерахування залишався суб`єктом, уповноваженим здійснити фінансування відповідної страхової виплати.

За таких обставин спірна сума в розмірі 3 299,75 грн не могла бути фактично виплачена позивачу АТ «Укрзалізниця» саме 30.09.2025 як сума, якою роботодавець уже розпоряджався на цей момент.

При цьому визначальною для застосування статті 117 КЗпП України є наявність саме прострочення виплати суми, яка підлягала виплаті працівникові у строки, встановлені статтею 116 цього Кодексу. Оскільки на день звільнення спірні кошти не були у розпорядженні роботодавця, підстави вважати їх такими, що підлягали виплаті АТ «Укрзалізниця» саме 30.09.2025 в порядку ст. 116 КЗпП України, відсутні.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування у даному спорі відповідальності за ст. 117 КЗпП, оскільки суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, які виплачуються працівнику з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності, не є виплатою, яка належать працівнику від підприємства, тобто не підпадає під виплати, передбачені ст. 116 КЗпП, є правильним та відповідає встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

У справі справі встановлено, що кошти на оплату п`яти календарних днів тимчасової непрацездатності за період з 26.09.2025 по 30.09.2025 були виплачені позивачу після їх надходження на спеціальний рахунок роботодавця, при цьому поданий ОСОБА_1 позов стосується вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати цієї допомоги по тимчасовій непрацездатності, і ця обставина є визначальною для розмежування спірних правовідносин у даній справі та правовідносин, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/16890/20 постанова від 26.07.2023, на яку посилається сторона позивача.

У справі, розглянутій Великою Палатою Верховного Суду, листок непрацездатності був переданий роботодавцю 30.01.2020, однак комісія із соціального страхування тривалий час взагалі не приймала рішення щодо призначення допомоги, а підприємство фактично не виконувало покладених на нього обов`язків щодо належного оформлення та подання документів для фінансування. Допомога по тимчасовій непрацездатності не була виплачена позивачу та під час розгляду справи судом вирішувалось питання, хто має обов`язок з її відшкодування – роботодавець чи виконавча дирекція Фонду.

Саме тривала бездіяльність роботодавця та підпорядкованої йому комісії була визнана підставою для покладення на роботодавця обов`язку виплатити відповідну допомогу та компенсувати втрати від її несвоєчасної виплати.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що втрати позивачки у зв`язку з несвоєчасною виплатою за листком непрацездатності компенсуються шляхом нарахування і стягнення індексації вказаної виплати.

Натомість у цій справі комісія із соціального страхування АТ «Укрзалізниця» 10.10.2025 прийняла рішення про призначення ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності за відповідним електронним листком непрацездатності, страхова виплата за п`ять днів, починаючи з шостого дня непрацездатності, була профінансована ПФУ 14.11.2025 та виплачена позивачу 19.11.2025.

Таким чином, правовідносини даної справи не є тотожними правовідносинам у справі №522/16890/20, а висновок Великої Палати Верховного Суду про визначальність статусу роботодавця як розпорядника страхових коштів на момент звільнення, навпаки, підтверджує правильність висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування ст. 117 КЗпП України.

Також, колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 04.09.2019 у справі №404/3447/17 та від 07.04.2020 у справі №591/1079/19.

У зазначених справах предметом правової оцінки були виплати, які здійснювалися за рахунок коштів роботодавця, а саме допомога по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів.

Як зазначалось вище, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20 прямо розмежувала допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів, яка оплачується за рахунок коштів роботодавця, та допомогу починаючи з шостого дня непрацездатності, яка фінансується за рахунок коштів Фонду.

У справі, що переглядається, спірні п`ять днів з 26.09.2025 по 30.09.2025 є днями, що підлягають оплаті за рахунок коштів ПФУ, за матеріалами справи оплата перших п`яти днів здійснена за рахунок підприємства, тоді як оплата за наступні дні непрацездатності була профінансована ПФУ та виплачена позивачу.

Отже, фактичні обставини справ №404/3447/17 та №591/1079/19 також відрізняються від обставин справи, що нанарзі переглядається, як за джерелом фінансування спірних виплат, так і за їх правовою природою. Посилання апелянта на зазначені постанови не спростовує висновків суду першої інстанції.

Не є переконливими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав обов`язково встановити, чи своєчасно комісія із соціального страхування прийняла рішення, чи своєчасно роботодавець подав заяву-розрахунок, чи своєчасно ПФУ перерахував кошти та чи своєчасно роботодавець виплатив їх після надходження.

Такі обставини дійсно мають значення для встановлення дотримання порядку призначення та фінансування страхової виплати, однак самі по собі вони не перетворюють будь-яку затримку у виконанні обов`язків страхувальника на затримку розрахунку при звільненні у розумінні ст. 116, 117 КЗпП України. Сама по собі подальша затримка у виконанні роботодавцем обов`язків страхувальника не є тотожною затримці виплати належних при звільненні сум у розумінні ст. 117 КЗпП України. Питання відповідальності за порушення порядку призначення та виплати страхового забезпечення регулюється спеціальними нормами Закону №1105-XIV та як зазначалось вище, втрати у звязку з несвоєчасною виплатою за листком непрацездатності компенсуються шляхом нарахування і стягнення індексації вказаної виплати.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна сума допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 26.09.2025 по 30.09.2025, яка фінансувалася ПФУ та надійшла на спеціальний рахунок роботодавця вже після звільнення позивача, за встановлених у цій справі обставин не створює підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою судом першої інстанції встановлених обставин та не містять посилань на такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідає встановленим обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, згідно зі ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а Деснянського районного суду міста Чернігова від 30.03.2026 - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 30 березня 2026 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча О. Є. Мамонова

Судді: О. А. Луговець

Н. В. Шитченко