Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №592/13614/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум.Суми

Справа №592/13614/26

Номер провадження 22-ц/816/2871/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),

суддів - Сізова Д. В. , Щербаченко М. В.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.

у присутності позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 серпня 2026 року, постановлену у м. Суми у складі судді Титаренко В.В. про відмову у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОВА СУМЩИНА» про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

10 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОВА СУМЩИНА» (далі - ТОВ «ЗЕРНОВА СУМЩИНА», в якому просив розірвати Договір оренди землі № 10 від 02 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 (Орендодавець), приватним підприємством «Самаель» (Орендар 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОВА СУМЩИНА» (орендар 2), щодо земельної ділянки площею 2,00 га кадастровий номер 5924784600:05:003:0419, яка належить позивачу на праві приватної власності; зобов`язати ТОВ «ЗЕРНОВА СУМЩИНА» повернути позивачу земельну ділянку площею 2,00 га кадастровий номер 5924784600:05:003:0419 у стані, не гіршому, ніж вона була передана в оренду, з урахуванням нормального зносу.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 серпня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаною позовною заявою та роз`яснено заявнику, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції Господарського суду Сумської області.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, 21 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки щодо ТОВ «ЗЕРНОВА СУМЩИНА» Господарським судом Сумської області відкрито провадження у справі про банкрутство № 920/604/24, у зв`язку з чим дійшов висновку, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Позивач вважає висновок суду першої інстанції про належність спору до господарської юрисдикції помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Зазначає, що він є власником земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5924784600:05:003:0419, яку передано в оренду ТОВ «ЗЕРНОВА СУМЩИНА» за договором від 02 січня 2021 року № 10. Відповідач систематично не сплачує орендну плату за 2024–2026 роки, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 24000 грн. Направлена 24 липня 2026 року претензія залишилася без відповіді. Крім того, постановою Господарського суду Сумської області від 26 серпня 2025 року відповідача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Посилається на пункт 37 договору оренди, яким передбачено припинення договору в разі прострочення сплати орендної плати понад один календарний місяць, а також визнання орендаря банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Вважає, що суд першої інстанції не дослідив зазначених умов договору та не встановив, чи існує право оренди як майнове право боржника і чи вплине задоволення позову на склад ліквідаційної маси.

На думку позивача, сам факт відкриття провадження у справі про банкрутство не є достатньою підставою для віднесення спору до господарської юрисдикції без аналізу предмета та підстав позову.

Частина друга статті 7 КУзПБ передбачає розгляд господарським судом усіх майнових спорів, стороною яких є боржник. Отже, для застосування цієї норми необхідно встановити не лише факт участі боржника у спорі, а й характер заявлених вимог та їхні правові наслідки для майнової сфери боржника.

Позивач зазначає, що предметом позову є земельна ділянка, яка належить йому на праві власності, а не відповідачу. Позов не містить вимог про передачу, витребування чи реалізацію майна боржника або включення його до ліквідаційної маси. Натомість він просить припинити право користування належною йому земельною ділянкою та повернути її власнику. Вважає, що правова природа спору має визначатися з урахуванням змісту договору та обсягу прав кожної зі сторін, а не лише статусу відповідача як банкрута.

Вважає, що до визначення юрисдикції спору суд повинен був встановити зміст правовідносин між сторонами та з`ясувати, яке саме право боржника існує на момент звернення до суду, який обсяг цього права та чи може воно становити актив або майнове право боржника.

Позивач зазначає, що віднесення спору до господарської юрисдикції у межах справи про банкрутство має забезпечувати концентрацію майнових спорів навколо справи про банкрутство. Водночас суд першої інстанції не встановив, чи є право оренди за договором від 02 січня 2021 року № 10 чинним та чи входить воно до складу майнових активів відповідача на момент звернення до суду.

Звертає увагу, що договором передбачено припинення оренди у зв`язку з визнанням орендаря банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури. Тому вважає, що суд не міг обмежитися посиланням на факт банкрутства відповідача без дослідження правових наслідків настання передбаченої договором підстави його припинення. На думку позивача, ця обставина відрізняє спір від випадків, коли право оренди продовжує існувати як майнове право боржника та може бути реалізоване в ліквідаційній процедурі.

При цьому посилається на постанову Верховного Суду від 27 січня 2026 року у справі № 732/1529/24, зазначаючи про необхідність урахування конкретних обставин справи та умов договору.

Також вказує на помилкове зазначення в оскаржуваній ухвалі дати подання позову — 10 серпня 2025 року замість 10 серпня 2026 року.

Вважає, що суд першої інстанції передчасно застосував пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України та без належного обґрунтування відмовив у відкритті провадження, чим порушив його право на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи встановлено, що, звертаючись до суду з позовом до відповідача, позивач обґрунтовував порушення свого права тим, що він є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, кадастровий номер 5924784600:05:003:0419, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2024645459247, переданої в оренду ТОВ «ЗЕРНОВА СУМЩИНА» за договором від 02 січня 2021 року № 10.

Згідно з пунктом 37 договору оренди, дія договору припиняється, зокрема, у разі прострочення сплати орендної плати більш ніж на один календарний місяць, при цьому договір вважається припиненим із дня направлення орендодавцем відповідного повідомлення орендарю за адресою, зазначеною в договорі, а також у разі закінчення строку, на який його укладено, визнання орендаря банкрутом і відкриття щодо нього ліквідаційної процедури та в інших випадках, передбачених законом (а.с. 21-23).

Оскільки відповідач систематично не сплачував орендну плату, а постановою Господарського суду Сумської області від 26 серпня 2025 року його визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, позивач звернувся до суду з вимогою про розірвання договору оренди землі.

Зі змісту ухвали Господарського суду Сумської області від 26 серпня 2026 року у справі № 920/604/24 слідує, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 28 жовтня 2024 року суд відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ «ЗЕРНОВА СУМЩИНА» (42330, Сумська область, Сумський район, с. Могриця, вул. Садова, 34, код ЄДРПОУ 42092848) (справа № 920/604/24) (а.с.17-19).

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

Згідно з відомостями, які містяться в ЄДРСР у справі № 920/604/24 28 жовтня 2024 року Господарським судом Сумської області постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова Сумщина».

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства та пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України майнові спори, стороною яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, підлягають розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство.

З огляду на те, що відносно ТОВ «ЗЕРНОВА СУМЩИНА» відкрито провадження про банкрутство, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання її повернути не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам процесуального закону та встановленим обставинам справи, з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Відповідно до пункту 8 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Згідно з частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Зазначена норма права визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси (частина перша статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства, у редакції, чинній на момент звернення з позовом).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 732/702/24 (провадження № 61-78св25) зазначено, що:

«Верховний Суд ураховує, що у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 289/697/18 (провадження № 61-567св19) Верховний Суд зазначив, що спір за позовом орендаря, щодо якого порушено справу про банкрутство, про розірвання договорів оренди земельних ділянок не входить до числа тих, що належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. Той факт, що право оренди є майновим і охоплюється поняттям «власність» за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору оренди як немайнового.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 927/379/17 (927/485/20) указав, що за змістом статті 7 КУзПБ у разі, якщо боржник не є стороною в майновому спорі або відсутні позовні вимоги до боржника та щодо його майна, то такий спір розглядається в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство боржника.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (постанова Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19 (провадження № 61-20972св19)).

Відповідно до Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» частину п`яту статті 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передавати у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».

Законом України від 02 травня 2023 року № 3065-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» частину п`яту статті 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».

Наведеними змінами були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.

Тобто, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження із власником.

Оскільки права й обов`язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 904/9875/21».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 732/702/24 (провадження № 61-78св25) вказано, що відповідно до частини першої статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Більше того, у пункті 8 частини першої статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Отже, справа за позовом про розірвання договору оренди землі - це майновий спір і він має ціну позову.

З урахуванням наведеного та положень частини п`ятої статті 93 ЗК України з вищевказаними змінами, а саме надання законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред`явлені до боржника.

У справі, яка переглядається, заявлені позовні вимоги про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди зазначеної земельної ділянки у разі їх задоволення можуть вплинути та змінити розмір ліквідаційної маси боржника, у тому числі й обсяг грошових зобов`язань божника - ТОВ «ЗЕРНОВА СУМЩИНА».

З урахуванням законодавчих змін, пов`язаних із наданням законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки та можливості включення до ліквідаційної маси боржника майнових прав, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають розгляду господарським судом у порядку, визначеному ГПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав установити чинність договору оренди та його належність до майнових активів боржника на момент звернення з позовом, не спростовують правильності висновку щодо необхідності розгляду спору в межах справи про банкрутство. Питання про наявність або відсутність у боржника відповідного майнового права та правові наслідки передбачених договором обставин не змінюють характеру заявленого спору як такого, що стосується майнових прав боржника.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що спір про розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику за участю юридичної особи, щодо якої відкрито ліквідаційну процедуру, підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права.

Щодо доводів позивача про неправильне зазначення в оскаржуваній ухвалі дати подання позовної заяви колегія суддів зазначає, що допущена помилка не вплинула на правильність вирішення судом першої інстанції питання про відкриття провадження у справі, а тому не є самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, наведених в ухвалі про відмову у відкритті провадження у справі, і не містять підстав, які б вказували на порушення або неправильне застосування судом норм права.

Тому законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367-369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 серпня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 16 жовтня 2026 року.

Головуючий - А. П. Сидоренко

Судді: Д. В. Сізов

М. В. Щербаченко