Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)
Дата: 29 вересня 2026 р.
Справа: №333/5157/26
Суддя: Трофимова Д. А.
Дата документу 30.09.2026 Справа № 333/5157/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 333/5157/26 Головуючий у 1-й інстанції: Тучков С.С.
Провадження № 22-ц/807/1897/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Мінгазова Р.В.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Смокотіній В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Лісовської Олени Сергіївни, на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2026 року у справі за заявою Запорізької міської ради про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2026 року представник Запорізької міської ради Михайловський Д.С. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.05.2023 по 31.12.2025 в розмірі 825 001,07 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Запорізької міської ради судовий збір за подання позову та заяви про забезпечення позову в сумі 11 231,21 грн.
Також, у травні 2026 року до суду надійшла заява представника Запорізької міської ради Михайловського Д.С. про забезпечення позову, в обґрунтування якої представник позивач зазначав, що 24.04.2023 ОСОБА_1 набув право власності на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер: 482, видане 24.04.2023 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 418443640 від 18.03.2025.
Зазначені об`єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,4261 га, кадастровий номер 2310100000:07:059:0070, за адресою: АДРЕСА_1 . Власником земельної ділянки є Запорізька міська рада на праві комунальної власності.
Однак, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, відомості про державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,4261 га, кадастровий номер 2310100000:07:059:0070, за адресою: АДРЕСА_1 , відсутнє, що свідчить про безоплатне та безпідставне використання ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної форми власності, без правовстановлюючих документів та порушення вимог ст. 206 Земельного кодексу України щодо платності використання землі.
Згідно інформації Департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради від 20.04.2026 № 06.1-14/721, за наявними даними інформаційно-аналітичної системи управління плануванням та виконанням місцевих бюджетів «LOGIKA», через яку у відповідності до норм Постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 № 627 здійснюється інформаційна взаємодія між органами, що контролюють справляння надходжень бюджету, та органами місцевого самоврядування, за період з 24.04.2023 року по 31.12.2025 Серовським Олегом Володимировичем за кодом класифікації доходів бюджету 18010900 «Орендна плата з фізичних осіб» до бюджету Запорізької міської територіальної громади в цілому сплачено: з 24.04.2023 по 31.12.2023 – 14 050,86 грн.; в 2024 році – 74 479,53 грн.; в 2025 році – 98 350,60грн.
За період з 24.04.2023 року по 31.12.2025 року за кодом класифікації доходів бюджету 18010700 «Земельний податок з фізичних осіб» до бюджету Запорізької міської територіальної громади кошти не надходили.
Відповідно до витягів із виписок управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області, ОСОБА_1 у вказаний період здійснено оплати у вищезазначених сумах, однак, у призначеннях платежів зазначено, що оплата здійснювалась за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 взагалі не сплачував за користування земельною ділянкою загальною площею 0,4261 га, кадастровий номер 2310100000:07:059:0070, за адресою: АДРЕСА_1 , тому розмір безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою комунальної форми власності, площею 0,4261 га, кадастровий номер 2310100000:07:059:0070, за адресою: АДРЕСА_1 , за період 01.05.2023 по 31.12.2025 становить: 189 996,97 + 299 530,23 + 335 473,86 = 825 001,07 грн.
Запорізькою міською радою було направлено до відповідача вимогу про сплату плати за землю № 01/02-11/0737 від 10.04.2026.
На день подачі позову вимога відповідачем не виконана.
Вказані обставини свідчать про те, що відповідач може розпорядитись своїм майном, зокрема, відчужити його на користь інших осіб.
Крім того, набувши право власності на нерухоме майно, відповідач не неналежним чином виконував свій обов`язок, як орендар.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право власності на наступні об`єкти нерухомого майна:
будівля, літ. Г-3, загальною площею 424,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 220829423101;
будівля для відпочинку водіїв з міні-баром літ. Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ. Ж, загальною площею 4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12738023101;
ПТО № 5 літ.А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б’, метал. каркас обклад. цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ. Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № 2, 3, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12710423101;
Недобудоване кафе літ. Г-3, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 21566274;
Корпус оздоровчого комплексу літ. Д-2, прибудова Д1-2, прибудова Д2, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 31747238;
Квартира, загальною площею 49,25 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер майна 6411021.
Враховуючи, що на спірній земельній ділянці розташовані будівля для відпочинку водіїв з міні-баром літ. Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ. Ж, загальною площею 4 кв.м., ПТО № 5 літ. А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б’, метал. каркас обклад. цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ. Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № 2,3, Запорізька міська рада вважала, що накладення арешту саме на зазначені об`єкти нерухомого майна, в межах суми позовних вимог є доцільним та мінімально необхідним заходом для забезпечення в майбутньому виконання судового рішення.
Накладення арешту в межах суми позову 825 001,07 грн. на належне відповідачу нерухоме майно: будівля для відпочинку водіїв з міні-баром літ. Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ. Ж, загальною площею 4 кв.м., ПТО № 5 літ. А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б’, метал. каркас обклад. цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ. Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № 2,3, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , буде співмірним заходом забезпечення позову про стягнення з нього коштів.
Посилаючись на вказані обставини, представник Запорізької міської ради Михайловський Д.С. просив суд накласти арешт в межах суми позову 825 001,07 грн. на нерухоме майно:
будівля для відпочинку водіїв з міні-баром літ. Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ. Ж, загальною площею 4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12738023101, власник ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ;
ПТО № 5 літ. А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б’, метал. каркас обклад. цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ. Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № НОМЕР_2 , 3, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12710423101, власник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт в межах суми позову 825 001,07 грн. на нерухоме майно:
- будівля для відпочинку водіїв з міні-баром літ. Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ. Ж, загальною площею 4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12738023101, власник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
- ПТО № 5 літ. А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б, метал. каркас обклад. цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ. Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № НОМЕР_2 , 3, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12710423101, власник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Застосовано вказаний захід забезпечення позову до набрання законної сили рішенням суду.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Лісовської Олени Сергіївни, залишено без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року залишено без змін.
У липні 2026 року представник Запорізької міської ради Шикун В.О. сформувала в системі «Електронний суд» заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначала, що 24.04.2023 ОСОБА_1 набув право власності на об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер: 482 та 483, виданих 24.04.2023 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 475465304 від 04.05.2026.
Зазначені об`єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,4261 га, кадастровий номер 2310100000:07:059:0070, за адресою: АДРЕСА_1 . Власником земельної ділянки є Запорізька міська рада на праві комунальної власності.
Запорізька міська рада звернулася до відповідача з вимогою про сплату плати за землю (вих. №01/02-11/0737 від 10.04.2026), яку відповідно до трекінг-номеру відправлення отримано відповідачем 14.04.2026, а тому можна зробити висновок, що відповідач був обізнаним щодо наявності заборгованості. Вимога щодо сплати за користування земельною ділянкою від 10.04.2026 зі сторони відповідача залишилася без виконання, у зв`язку з чим 13.05.2026 Запорізька міська рада звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовом до відповідача про стягнення доходу отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.05.2023 по 31.12.2025 у сумі 825 001,07 грн.
Разом з позовною заявою Запорізькою міською радою було подано заяву про забезпечення позову. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.06.2026 у справі № 333/5157/26 вказану заяву про забезпечення позову було задоволено та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу, а саме: будівлю для відпочинку водіїв з міні-баром літ. Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ. Ж, загальною площею 4 кв.м. та ПТО № 5 літ. А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б’, метал. каркас обклад. цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ. Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № 2,3, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у межах суми ціни позову 825 001,07 грн до ухвалення у даній справі рішення суду та набрання ним законної сили.
Наразі справа № 333/5157/26 перебуває на розгляді Комунарського районного суду м. Запоріжжя, рішення по суті не винесено.
Запорізькою міською радою отримано ухвалу суду від 04.06.2026 по справі № 333/5157/26, однак за результатами перевірки відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що 05.06.2026 року вчинено низку правочинів.
Так, 05.06.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було підписано змішаний цивільно-правовий договір з елементами договору про зміну правового режиму майна та договору дарування, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2731.
Відповідно до п. 1.3 вказаного договору подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що перебувають в шлюбі з 11 лютого 1995 року, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського міськвиконкому м. Запоріжжя, домовилися про зміну режиму спільної сумісної власності подружжя на режим спільної часткової власності на будівлю, яка є предметом цього договору, визначлили, що частки у праві власності на цю будівлю у кожного з них є рівними. Кожен із них має право володіти та розпоряджатися своєю часткою у праві спільної власності на власний розсуд, з урахуванням обмежень, що встановлені цивільним законодавством щодо розпорядження майном співвласників.
Відповідно до п. 1.4 вказаного договору ОСОБА_1 передає безоплатно ОСОБА_2 1/2 (одну другу) частку будівлі для відпочинку водіїв з міні-баром літ. Д, загальною площею 21,0 кв.м., кіоск літ. Ж, загальною площею 4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 прийняла у власність від ОСОБА_1 вищевказану на праві власності частку будівлі, про що свідчить прийняття нею примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.
05.06.2026 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2732. Відповідно до якого ОСОБА_2 передала (продала) у власність ОСОБА_3 будівлю для відпочинку водіїв з міні-баром літ. Д, загальною площею 21 кв.м., кіоск літ. Ж, загальною площею 4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
05.06.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2729. Відповідно до якого ОСОБА_1 передав (продав) у власність ОСОБА_4 ПТО № 5 літ.А, пенобетонні панелі, загальною площею 256,4 кв.м., адміністративна будівля літ. Б, цегла, загальною площею 17,2 кв.м., будівля дільниці рихтовки літ. Б’, метал. каркас обклад. цеглою, загальною площею 36,6 кв.м., автомагазин літ. В, цегла, загальною площею 47,0 кв.м., гараж літ. Г, металеві, загальною площею 16,8 кв.м., замощення І, паркан 1, ємності для рідини № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1
Вищеперерахована низка вчинених правочинів здійснені на наступний день після постановлення ухвали від 04.06.2026 по справі № 333/5157/26 про забезпечення позову.
Таким чином, в результаті підписання вказаних договорів відбулась передача об`єктів нерухомого майна, що в даному випадку перешкоджає забезпечення в майбутньому виконання судового рішення.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право власності на наступні об`єкти нерухомого майна: будівля, літ. Г-3, загальною площею 424,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 220829423101.
Посилаючись на вказані обставини, представник Запорізької міської ради просила суд: накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: будівлю, літ. Г-3, загальною площею 424,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 220829423101; стягнути з ОСОБА_1 на користь Виконавчого комітету Запорізької міської ради судові витрати в розмірі 1 331 грн. 20 коп. понесені за подачу заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2026 року заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт в межах суми позову 825 001,07 грн. на нерухоме майно: будівля, літ. Г-3, загальною площею 424,1 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 220829423101, власник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Застосовано вказаний захід забезпечення позову до набрання законної сили рішенням суду.
Не погоджуючись із ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2026 року, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Лісовської О.С., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про забезпечення позову не перевірив належність спору до цивільної юрисдикції. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також будівля, щодо якої накладено арешт оскаржуваною ухвалою, за адресою: АДРЕСА_5 , мають комерційне (виробничо-торговельне) призначення та використовуються у господарській діяльності відповідача. Одним з видів економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Належне відповідачу майно використовується як фізичною особою-підприємцем у господарській діяльності, яка полягає у наданні, зокрема, зазначеного нерухомого майна в оренду. Оскільки відповідач використовує вказане майно виключно для здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець, отже такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Вважає, що кумулятивне (надмірне) забезпечення позову, наявність раніше вжитого заходу забезпечення в межах повної суми позову, виключає необхідність накладення додаткового арешту. Так, ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року у цій же справі вже вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача за адресою: АДРЕСА_1 (кіоск, будівля для відпочинку водіїв з міні-баром, ПТО № 5, адміністративна будівля, будівля дільниці рихтовки, автомагазин, гараж, замощення, паркан, ємності для рідини). Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 липня 2026 року (справа № 333/5157/26, провадження № 22-ц/807/1659/26) апеляційну скаргу відповідача на вказану ухвалу залишено без задоволення, а ухвалу від 04.06.2026 – без змін.
Таким чином, станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали позивач вже мав захід забезпечення позову в межах повної ціни позову – 825 001,07 грн. Матеріали заяви про забезпечення позову від 02.07.2026 не містять жодних відомостей про те, що вартість майна, арештованого 04.06.2026, є меншою за суму позовних вимог або є недостатньою для гарантування виконання майбутнього рішення суду. Позивач не наводив, а суд першої інстанції не досліджував це питання.
Наголошує на тому, що позивач не звертався до суду із заявою про скасування чи заміну заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 04.06.2026, а фактично ініціював паралельне існування декількох заходів забезпечення в межах однієї й тієї самої позовної вимоги.
Мотивуючи необхідність накладення арешту саме на будівлю по АДРЕСА_5 , суд першої інстанції послався виключно на обставини вчинення відповідачем 05.06.2026 правочинів щодо іншого майна – об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , які були предметом арешту за ухвалою від 04.06.2026. Суд визнав, що саме відчуження цього майна на наступний день після арешту свідчить про намір ухилення від виконання судового рішення.
Однак будівля літ. Г-3 по АДРЕСА_5 , не була предметом жодного з правочинів від 05.06.2026, не перебувала під арештом станом на ту дату і жодним чином не фігурує в описаній судом хронології відчуження майна. Позивач не надав, а суд не встановив жодних доказів того, що відповідач вчиняв або має намір вчинити дії щодо відчуження саме цього об`єкта. Висновок суду про наявність ризику невиконання рішення, застосований до цього конкретного активу, ґрунтується виключно на діях відповідача щодо іншого майна і не підтверджений жодними доказами щодо об`єкта оскаржуваної ухвали.
Крім іншого, захід забезпечення позову застосовано щодо суми, розмір якої на дату постановлення оскаржуваної ухвали є предметом окремого, не вирішеного по суті судового спору. Це є додатковою обставиною, що свідчить про відсутність у суду першої інстанції достатніх підстав вважати заявлену суму остаточно встановленою та визначати в її межах обсяг додаткового забезпечення.
Отже, оскаржувана ухвала, на думку скаржника, прийнята без урахування наявності чинного забезпечення позову в межах повної суми позовних вимог, без перевірки належності спору до цивільної юрисдикції, без урахування того, що розмір заявленої суми є предметом окремого нерозглянутого судового спору (справа № 280/5658/26), без встановлення причинного зв`язку між обставинами відчуження іншого майна та об`єктом нового арешту, з порушенням презумпції правомірності правочину та з неправильним застосуванням стандарту розподілу тягаря доказування.
Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заходи забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна, належного на праві власності відповідачу в межах ціни позову, будуть мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та не зумовлять фактичного вирішення спору по суті. Разом з тим, зазначені заходи не порушують будь-яких прав третіх осіб, та рівно й відповідача. Судом також враховано, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично залишається у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Також обраний вид забезпечення позову не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості.
Таким чином, заявлений позивачем захід забезпечення позову у спосіб накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами. Забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача. У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що ефективним заходом забезпечення позову Запорізької міської ради при існуванні спірних правовідносин є накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах заявленої до стягнення суми.
Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Суд може застосувати кілька видів, заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Судом першої інстанції встановлено, що предметом позову є стягнення з відповідача до місцевого бюджету 825 001,07 грн, вказана сума утворилась внаслідок користування ним земельною ділянкою без оформлення відповідного правовстановлюючого документа за період з 01.05.2023 по 31.12.2025.
Враховуючи предмет та ціну позову, суд першої інстанції правильно вважав необхідними вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно в межах суми позову 825 001,07 грн. – будівлю, літ. Г-3, загальною площею 424,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 220829423101, власник ОСОБА_1 .
Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити поновлення оспорюваних прав позивача та їх ефективний захист у разі задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.
Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі нових спорів.
Як зазначалося вище, предметом позову є стягнення грошових коштів у розмірі 825 001,07 грн, тобто вимога майнового характеру.
Отже, виконання у майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, а тому застосування обраного заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Враховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що обраний спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача безпосередньо пов`язаний з предметом спору та спроможний забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд не перевірив належність спору до цивільної юрисдикції, то вони не розглядаються колегією суддів, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Якщо заявник вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі, він не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням.
Посилання у скарзі на «надмірне» забезпечення позову у зв`язку з наявністю ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року у цій же справі, якою вже вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача за адресою: АДРЕСА_1 (кіоск, будівля для відпочинку водіїв з міні-баром, ПТО № 5, адміністративна будівля, будівля дільниці рихтовки, автомагазин, гараж, замощення, паркан, ємності для рідини) не знайшли свого підтвердження.
Так, як зазначалося вище, на наступний день після постановлення ухвали від 04.06.2026 про забезпечення позову у цій справі було вчинено низку правочинів, внаслідок яких відбулась передача об`єктів нерухомого майна іншим особам, які не є сторонами у справі, що перешкоджає виконанню вказаної ухвали.
Посилання на те, що сума, розмір якої на дату постановлення оскаржуваної ухвали є предметом окремого нерозглянутого судового спору (справа № 280/5658/26), не є підставою для скасування або зміни оскарженої ухвали, оскільки розмір суми на час постановлення оскарженої ухвали не спростовано.
За таких підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову. При цьому апеляційний суд виходить із того, що вказаний вид забезпечення позову, який просив застосувати представник позивача, відповідає позовним вимогам, крім того, він за встановлених обставин не порушує прав відповідача, хоча і певним чином обмежує його право власності (в частині права розпорядження майном). Вказане скаржником в апеляційній скарзі не спростовано.
Щодо тверджень скаржника, що матеріали справи не містять доказів про необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову, то апеляційний суд вказує, що враховуючи майновий характер позовних вимог, відповідач має об`єктивну можливість розпорядитися належним йому нерухомим майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, в разі задоволення позову.
Інші доводи, що наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
Окрім того, слід звернути увагу на те, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, реальну загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову внаслідок дій відповідача, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлене з додержанням норм процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови заявнику у задоволенні його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Лісовської Олени Сергіївни, залишити без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: Р.В. Мінгазов
Е.А. Онищенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua