Суд: Заводський районний суд м. Миколаєва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №487/7472/25
Суддя: Притуляк І. О.
Справа № 487/7472/25
Провадження № 2/487/434/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.10.2026 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва в складі головуючого судді - Притуляк І.О., за участю секретаря судового засідання Янковець Г.А., представника позивача адвоката Мотельчук Ю.І., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Коваля О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
03.10.2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Мотельчук Ю.І., шляхом формування у системі «Електронний суд», звернулася до Заводського районного суду м.Миколаєва з позовною заявою до ОСОБА_1 за якою просила:
в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на частину двокімнатної квартири загальною площею 32,2 кв.м., житловою площею 18,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначила, що в період з 24.04.2010 року по 21.03.2024 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
За час шлюбу ними, за спільні кошти, було придбано квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку, на підставі Договору купівлі-продажу №1826, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 17.02.2011 року, було зареєстровано за відповідачем.
Наголосила на тому, що спірна квартира була придбана у шлюбі, а отже враховуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках.
Оскільки домовленості щодо поділу вказаного нерухомого майна між сторонами не досягнуто, ОСОБА_2 просить розподілити його у судовому порядку.
Ухвалою суду від 09.10.2025 року позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 20.02.2026 року, за клопотанням представника позивача адвоката Мотельчук Ю.І., у Державному нотаріальному архіві Миколаївської області витребувано копію заяви про згоду ОСОБА_2 , як одного з подружжя, на купівлю іншим з подружжя ОСОБА_1 спірної квартири, засвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Князєвою Ю,А. 07.11.2012 року за реєстровим номером 1824.
06.03.2026 року до суду надійшов витребовуваний документ.
Ухвалою суду від 20.04.2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
06.10.2026 року представник позивача долучила до матеріалів справи відео звернення позивача.
07.10.2026 року, шляхом формування у системі «Електронний суд» представник позивача адвокат Мотельчук Ю.І. подала до суду письмові пояснення, у змісті яких зазначила, що конструкція ст.60 СК України, встановлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, таким чином спірна квартира є спільним сумісним майном сторін у справі.
Позивач не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до спільного майна подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається саме на ОСОБА_1 , який цю презумпцію спростовує.
Зазначила, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано презумпцію спільності майна, при цьому нотаріально посвідчена заява-згода ОСОБА_2 на придбання спірної квартири в інтересах сім`ї, підтверджує, що на час укладання договору купівлі-продажу між подружжям існувала спільна згода щодо статусу цього майна як спільного сумісного.
До судового засідання позивач не з`явилася, про дату, час та місце його проведення була повідомлена своєчасно, належним чином.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Мотельчук Ю.І. позовні вимоги просила задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.
Розгляд справи вважала за можливе провести за відсутності ОСОБА_3 , яка на теперішній час перебуває за межами країни та не має можливості прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Судом було досліджено відеозвернення позивачки, яка вказала, що спірну квартиру вони з ОСОБА_1 придбали за спільні кошти у спілну сумісну власність. Спільно користувалися та утримували квартиру. Після початку повномасштабного вторгнення рф, у березні 2022 року разом з донькою вони виїхали до Чехії, де на даний час проживають. Вказала, що після розірвання шлюбу, ОСОБА_1 зняв її з реєстрації у спірній квартирі, з урахуванням чого вона звернулася до суду з даним позовом.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 у задоволенні позову просив відмовити.
В обґрунтування висловленої позиції вказав, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, частина з яких отримана від продажу спадкового майна, а саме частки квартири АДРЕСА_3 , інша частина отримана у дар від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , співвласників вказаної квартири.
Про факт придбання квартири за його особисті кошти, свідчить та обставина, що договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 , також було укладено 07.11.2012 року та посвідчено тим же нотаріусом, який оформлював договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .
У судовому засіданні представник відповідача адвокат Коваль О.В. у задоволені позову просив відмовити.
Наполягав на тому, що при розгляді справи по суті, відповідачем, належними та допустимими доказами було доведено, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, а отже на дане майно не розповсюджується правовий режим спільного сумісного майна подружжя. Зазначив, що відповідачу, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві власності належала квартира АДРЕСА_3 , яку вони отримали у спадок після смерті батька відповідача.
07.11.2012 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відчужили вказану квартиру, за Договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Князєвою Ю.А., за 105600 грн..
Цього ж дня приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Князєвою Ю.А. було посвідчено Договір купівлі-продажу, за умовами якого, відповідач набув у власність квартиру АДРЕСА_2 , за свої особисті кошти (включаючи 35000 грн. від продажу спадкового майна, іншу частину йому особисто у рівних частках безповоротно передали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які вони отримали від продажу своєї частки спадкового майна).
Наголосив на тому, що за положеннями діючого законодавства, укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна особі яка перебуває у шлюбі, без згоди іншого з подружжя неможливо. З урахуванням чого, позивачем і було складено, нотаріально посвідчену заяву (згоду) на придбання ОСОБА_1 спірної квартири. Однак дана заява, не спростовує факту придбання відповідачем спірної квартири за особисті кошти.
Суд, заслухавши пояснення відповідача, представників сторін, переглянувши відео звернення позивачки, заслухавши покази свідка ОСОБА_5 , дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 24.10.2010 року, який в подальшому було розірвано рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 19.02.2024 року по справі №487/9469/23, яке набрало законної сили 21.03.2024 року.
Від шлюбу сторни мають неповнолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 03.03.2011 року)
В період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а саме 07.11.2012 року, ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Князєвою Ю.А. за реєстровим номером 1826.
Згідно з пунктом 2.1. договору продаж квартири було здійснено за ціною 64000 грн.
Як випливає із заяви-згоди, наданої ОСОБА_2 ,яка засвідчена приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Князєвою Ю.А. за реєстровим номером 1824, вона надала згоду ОСОБА_1 на придбання квартири АДРЕСА_2 , за ціну та інших умовах на його розсуд, в інтересах сім`ї, на умовах які вони попередньо обговорили і вважали вигідними для них. Укладання договору відповідало спільному волевиявленню подружжя.
Право власності на дану квартиру було зареєстровано за відповідачем у ММБТІ 23.11.2012 року за номером 2030048.
12.10.2011 року ОСОБА_1 отримав у спадок після смерті батька ОСОБА_7 , 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 (свідоцтво про право на спадщину видане державним нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори реєстровий номер 1-1056).
Іншими співвласниками даної квартири були ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .
07.11.2012 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 відчужили належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_3 , на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Князєвою Ю.А., за ціною 105600 грн. (п.п.2.3 договору).
Судом було заслухано пояснення свідка ОСОБА_5 , яка зазначала, що після продажу належної їй, відповідачу та ОСОБА_4 на праві спільної часткової івласності квартири АДРЕСА_3 , вона та ОСОБА_4 передали ОСОБА_1 у дар грошові кошти, яких йому не вистачало для придбання спірної квартири.
Наполягала на тому, що саме за отримані від продажу своєї частки квартири та передані йому у дар грошові кошти, ОСОБА_1 , цього ж дня придбав квартиру АДРЕСА_2 .
Правове регулювання та мотиви з яких виходить суд.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні за змістом положення містить і стаття 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкта в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України
від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17-ц.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин другої, третьої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
За приписами ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.06.2024 року у справі № 712/3590/22, дійшов такого правового висновку: «Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме – подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі.
У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності».
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний суд у постанові від 02.10.2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
З урахуванням вище зазначеного та встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_2 , була придбана сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а отже діє презумпція спільності права власності подружжя на вказане нерухоме майно, яка відповідачем не спростована.
Як на спростування презумпції спільної сумісної власності на спірне майно ОСОБА_1 посилається на придбання квартири за особисті кошти, які він отримав від продажу спадкового майна, а також у дар від ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладеним 07.11.2012 року та посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Князєвою Ю.А., а також показами допитаної у якості свідка ОСОБА_5 ..
У постанові Верховного Суду від 18.06.2018 року у справі №711/5108/17 зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.
Тобто, у випадку набуття одним із подружжя коштів на підставі договору дарування, такі кошти є його особистою приватною власністю.
Згідно з частиною п`ятою статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
До валютних цінностей згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який був чинним станом на 07.11.2012 року, належить валюта України — грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.
Для цілей застосування норм ЦК України розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян становить 17 грн. (п.5 роздіду ХХ «Перехідні положення») ПК України (в редакції Закону № 5412-VI від 02.10.2012 року)
Враховуючи, що 30 000 грн. (саме у зазначеному розмірі за твердженням відповідача та свідка ОСОБА_5 , йому були передані грошові кошти), є сумою, що перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тому договір дарування зазначеної суми підлягав укладенню у письмовій формі та нотаріальному посвідченню.
З урахуванням зазначеного суд відхиляє посилання відповідача на усний договір безвідплатної передачі грошових коштів, укладений між ним та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ..
Також суд відхиляє пояснення свідка ОСОБА_5 на підтвердження факту передачі у дар відповідачу грошових коштів та подальше їх використання для придбання спірного майна, оскільки укладання та виконання договору, який потребує письмової форми та нотаріального посвідчення, не може доводитися показами свідків.
Доказів, які б свідчили про те, що усі отримані ОСОБА_1 від продажу спадкового майна грошові кошти у сумі 35000 грн. були витрачені на придбання спірної квартири, суду не надано.
Той факт, що два договори купівлі-продажу були укладені в один день та посвідченні одиним нотаріусом, за відсутності інших доказів, також беззаперечно не свідчить про витрачання відповідачем отриманих грошових коштів саме на придбання спірної квартири.
З огляду на викладене ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів придбання спірного майна за особисті кошти, та не спростував презумпцію спільності майна подружжя набутого за час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Таким чином, позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
За положеннями ч.1, п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, при розподілі судових витрат, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з урахуванням задоволення позову з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2677,66 грн.
Заяв про розподіл інших судових витрат сторонами заявлено не було.
Керуючись ст.ст. 10,18,23,76, 258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_2 – задовольнити.
В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2677,66 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Головуючий суддя І.О. Притуляк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua