Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №442/5335/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5335/26

Провадження №2/442/2313/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі головуючого судді – Медведика Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич» за участю третьої особи РО « Українська уніонна конференція Церкви АСД», про захист часті та гідності фізичної особи, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про те, що 13.04.2024р. він перебував у приміщенні Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів сьомого дня у м. Дрогобич» (надалі за текстом, згідно з п. 1.7 Статуту релігійної організації, скорочене найменування українською мовою: РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич») за адресою АДРЕСА_1 . В даному приміщені разом із ним перебували ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 — як керівник РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич». Зазначений житловий будинок має два поверхи. На першому поверсі розташована велика кімната (зал) для проведення церковних заходів. Поряд знаходиться менша прохідна кімната призначена для зберігання духовної літератури, яка також використовується для потреб членів помісної церкви та відвідувачів. Крім того, на першому поверсі розташовані кухня, ванна кімната, туалет та два коридори. Другий поверх призначений для проживання пасторської сім`ї в якій проживає ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_9 та син.

Відповідно до цільового призначення приміщення, відвідувачам та членам церкви надається право перебувати на першому поверсі у таких приміщеннях як: великій кімнаті (залі), меншій прохідній кімнаті, туалеті та двох коридорах.

13.04.2024р. (субота) під час проведення денних суботніх богослужінь та при виконанні своїх службових обов`язків згідно статуту в статусі керівника РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич до позивача звернувся ОСОБА_2 з вимогою залишити приміщення церкви без належних на те підстав. Він не вважав за необхідне залишати приміщення церкви на вимогу ОСОБА_2 оскільки церква є місцем для відпочинку та спілкування з Богом протягом усього суботнього дня для будь-якого відвідувача.

Постійні перебивання з боку ОСОБА_2 під час його спроби висловитися не давали йому такої можливості. На його запитання: «Чи можна мені слово сказати?» - відповідь ОСОБА_2 була: «Не можна». Після таких дій з його боку позивачу залишалося лише одне — утриматися від подальшого діалогу з ОСОБА_2 .

Під час зазначеного монологу з боку керівника релігійної організації ОСОБА_2 на адресу позивача були висловлені безпідставні звинувачення та образливі висловлювання, які є недопустимими у діяльності релігійної організації, які полягали в наступному:

«.. Нажаль, ви тут ніхто, і ви ніхто тут»

«.. Зараз ваша поведінка - вона лицемірна, дуже лицемірна...»

«.. Да, типічна поведінка неадекватної людини. Сто процентів...»

«.. Хай забирають його, пакують, в обезьянник закривають його хоч на пару годин, і добре буде».

«.. У вас реально вже, вже всьо - мозги поплили повністю».

У зазначеному монолозі керівником РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич» щодо позивача, як громадянина України, була здійснена поведінка, що має ознаки психологічного тиску та приниження, зокрема:

• словесну агресію;

• знецінення особистості;

• висловлення потенційної погрози («закрити в обезьянник»).

• приниження честі та гідності.

За весь шістдесятирічний період життя позивача ніхто не надавав йому подібних негативних та принизливих характеристик, а також не вчиняв щодо нього дій, які принижують честь і гідність, як це мало місце 13.04.2024 р. під час монологу керівника РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич ОСОБА_2 у приміщенні релігійної організації в присутності інших членів церкви. Однак насамперед йдеться про рівень пасторського покликання та загальний стан церкви, у яком вона перебуває.

Вважає, що поведінка ОСОБА_2 не відповідає принципам християнської моралі, пасторському покликанню та загальновизнаним нормам людської гідності.

Позивачу прикро констатувати, що особи, які покликані демонструвати приклад християнської моралі та сприяти врегулюванню конфліктів на засадах примирення і взаємної поваги, не вжили необхідних заходів для конструктивного вирішення ситуації. За наявності таких якостей, як мудрість, добросовісність, відповідальність та готовність визнавати власні помилки, зазначений конфлікт міг бути врегульований у короткий строк без звернення до суду. Натомість відсутність реагування та небажання врегулювати спір у досудовому порядку призвели до подальшого загострення ситуації та негативно впливають на авторитет релігійної організації в очах її членів і суспільства.

За відсутністю реагування вищого керівництва на нехристиянську поведінку керівника помісної релігійної організації, надалі вважає та переконаний що така поведінка повинна розглядатись в судовому процесі та повинна бути донесена до публічності в суспільстві.

При нормативному обгрунтуванні свго позову послався на норми ст. 3, 21, 28,55,56 Конституції України, ст. 23, 27, 297, 299 ЦК України, ППВСУ №4.

Отже позивач вважає, що 13.04.2024р. керівником РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич» Дьяченком В. Ю. у приміщенні релігійної організації були вчинені дії, які мають ознаки свідомого, тривалого та необгрунтованого психологічного приниження. Така поведінка є недопустимою в релігійній організації.

Унаслідок безпідставного приниження та публічного осудження з боку зазначеної особи йому було завдано моральної шкоди, що проявилася у душевних стражданнях, емоційному напруженні та пригніченому психологічному стані.

Зазначені дії негативно вплинули на його гідність, честь і ділову репутацію, викликали відчуття образи, тривоги та внутрішнього дискомфорту. Він був змушений переживати стрес, що позначився на його емоційному стані, самопочутті та звичному способі життя, а зокрема через втрату повноцінного сну певного періоду.

Крім того, такі обставини спричинили погіршення його психологічного стану, зниження рівня соціальної активності та необхідність докладати додаткових зусиль для відновлення емоційної рівноваги. Вважає, що зазначені дії є неправомірними та такими, що принижують його честь і гідність, у зв`язку з чим завдана йому моральна шкода підлягає відшкодуванню у встановленому законом порядку. Визначаючи розмір морального відшкодування для ОСОБА_2 він виходить від величини двох чи трьох розмірів місячної заробітної оплати відповідача 1 в статусі керівника релігійної організації. Моральні збитки оцінює в сумі 80 000,0 грн, які запланував використати в 100% розмірі для потреб ветеранів війни, сімей загиблих Героїв, внутрішньо переміщених осіб, через благодійний фонд, який буде створений спеціально із даною метою.

Відтак, позивач просив суд визнати поширену директором (керівником) Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів сьомого дня у м. Дрогобич» ОСОБА_2 інформацію, а зокрема: «Нажаль, ви тут ніхто, і ви ніхто тут», «Зараз ваша поведінка - вона лицемірна, дуже лицемірна», «Да, типічна поведінка неадекватної людини. Сто процентів», «Хай забирають його, пакують, в обезьянник закривають його хоч на пару годин, і добре буде», «У вас реально вже, вже всьо - мозги поплили повністю» - недостовірною; зобов`язати директора (керівника) Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів сьомого дня у м. Дрогобич» ОСОБА_2 спростувати поширену ним недостовірну інформацію, а зокрема: «Нажаль, ви тут ніхто, і ви ніхто тут», «Зараз ваша поведінка - вона лицемірна, дуже лицемірна», «Да, типічна поведінка неадекватної людини. Сто процентів», « ОСОБА_10 забирають його, пакують, в обезьянник закривають його хоч на пару годин, і добре буде», «У вас реально вже, вже всьо - мозги поплили повністю» - у формі офіційного письмового спростування від імені РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич» та усного зачитування і представлення даного спростування в приміщенні Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів сьомого дня у м. Дрогобич» за адресою: вул. Коцюбинського, буд. 43/1, м. Дрогобич, Львівська обл., 82100 у присутності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 із здійсненням відео фіксації; зобов`язати директора (керівника) Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів сьомого дня у м. Дрогобич» ОСОБА_2 відшкодувати моральну шкоду, завдану ОСОБА_1 у розмірі 80 000,00 грн.; стягнути з директора (керівника) Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів сьомого дня у м. Дрогобич» Дьяченка Валентина Юрійовича та Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів сьомого дня у м. Дрогобич» солідарно судові витрати, витрати на професійну правничу допомогу, витрати за можливе проведення судової експертизи.

У Відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 повідомив суд, що не визнає позовні вимоги у даній справі в повному обсязі, вважає їх необгрунтованими та безпідставними, заперечує щодо наведених Позивачем обставин та правових підстав цього позову, виходячи з наступного:

У своєму позові Позивач зазначив, про обставини події 13.04.2024 року забувши вказати про те, що в той час у цьому приміщенні проводились Загальні збори членів Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів Сьомого Дня у м. Дрогобич», а оскільки Позивач не є членом цієї організації, тому Відповідач-1, як керівник РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич» просив Позивача залишити приміщення церкви. Своєю чергою Позивач не реагував на прохання Відповідача-1, перешкоджав проведенню цих зборів, що змусило Відповідача-1 зробити йому зауваження щодо його невідповідної поведінки у стінах церкви. Однак, Позивач перебуваючи в неприязних стосунках з Відповідачем-1 та іншими членами релігійної громади через попередні конфлікти в стінах церкви й надалі не давав можливості проводити загальні збори.

Відповідач-1 наголошує й на тому, що з 30.08.2024 року до 03.03.2026 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області вже розглядалась справа № 442/7158/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_11 та Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів Сьомого дня у м. Дрогобич» з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_12 , Департамент з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державно адміністрації, Представник Уповноваженого Верхової Ради України з прав людини у Львівській області, Релігійна організація «Українська Уніонна Конференції Церкви Адвентистів Сьомого дня», ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. ОСОБА_1 в ході розгляду цієї справи зрозумівши абсурдність та безперспективність своїх позовних вимог не з`являвся в останні судові засідання, а тому Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області ухвалою від 03.03.2026 року залишив цей позов без розгляду.

Позивач перебуваючи в приміщенні церкви в той час, коли там проводились Загальні збори членів Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів Сьомого Дня у м. Дрогобич» своєю поведінкою навмисно провокував усіх членів церкви, а зокрема її керівника ОСОБА_2 , щоб здійснити прихований аудіозапис їхньої розмови, хоча про здійснення такого запису не попередив Відповідача-1.

Позивач долучив диск з фрагментом аудіозапису цієї розмови до позову та матеріалів даної справ як доказ. Зі змісту цього аудіозапису вбачається, що саме Позивач ініціював суперечку із Відповідачем-1 з приводу його перебування в церкві. Також Позивач не надав доказів наявності у нього згоди його співрозмовника на аудіозапис розмови, а із цього запису неможливо встановити, що співрозмовник був попереджений про те, що розмова записується. А тому, доданий до позову звукозапис розмови, на який посилається Позивач, слід визнати недопустимим доказом, оскільки він здобутий незаконним шляхом.

Крім цього, Позивачем подано суду звукозапис частини розмови, тобто вирваної із контексту всієї розмови.

Відповідач-1 вважає, що не може бути прийнятий до уваги судом наданий Позивачем у якості доказу диск з аудіозаписом цієї розмови, оскільки зазначений доказ є неналежним і недопустимим в силу вимог ч.І ст.77 і ч.І ст.78 ЦПІК України. Зокрема, зі змісту вказаного аудіозапису неможливо достеменно встановити про кого взагалі йде мова, а тому він не містить інформації щодо предмету доказування. Неможливо встановити за допомогою яких засобів і за яких обставин здійснено запис вказаної розмови, дату, час та місце, коли та де така розмова відбувалася, а головне він здійснений без згоди співрозмовника, тобто таємно, що свідчить про одержання даного доказу всупереч вимогам діючого законодавства. Попередження про те, що вказана розмова вже записується, аудіозапис не містить. Здійснення звукового запису голосу особи без її згоди порушує право на охорону особистих інтересів особи.

Таким чином, суд, вирішуючи питання про допустимість аудіозапису розмови, повинен керуватись вище вказаними висновками судів та оцінювати відповідний доказ як такий, що є недопустимим та порушує встановлені ст. 31 та ст. 32 Конституції України права та охоронювані інтереси особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. А тому, поданий Позивачем фрагмент аудіозапису розмови на СД диску на думку Відповідача-1 не може братись судом як доказ, оскільки він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а саме: без згоди фізичних осіб, голос яких записаний, на здійснення звукового запису та його подальшого використання.

У своєму позові Позивач визначив Відповідачем-2 Релігійну організацію «Релігійна громада Церкви Адвентистів сьомого дня у м. Дрогобич». Проте ця Релігійна організація є неналежним відповідачем.

Також відповідач 1 зазначив, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року № 12/1984/84/131 суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

У рішенні по справі «Ляшко проти України» від 10 серпня 2006 року № 21040/02 Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10.

Доводи Позивача, що вказані висловлювання порушують його особисті немайнові права та суттєво впливають на ділову репутацію є безпідставними, оскільки вказані висловлювання не місять фактичних даних, а є критичними висловлюваннями по відношенню до ситуації, яка сталася, та є вираженням погляду Відповідача-1 на вказані події.

Зважаючи на те, що поширена Відповідачем-1 щодо Позивача інформація є оціночними судженнями, тому Відповідач-1 не може бути притягнутий до відповідальності за їх висловлення.

Щодо вимоги офіційного письмового спростування від імені РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич», відповідач 1 заперечив з огляду на пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» де зазначено, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація.

Щодо вимоги про стягнення з Відповідача-1 моральної шкоди у розмірі 80000,00 грн., то така настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної (немайнової) шкоди, причинного зв`язку та вини завдавача.

Однак, Позивач у своєму позові жодним чином не обгрунтував чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, та з чого він при цьому виходив при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Просив Суд у позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач констатував, що у своєму відзиві відповідач-1 підтвердив, що 13.04.2024 року перебував у приміщенні Релігійної організації «Релігійна громада Церкви Адвентистів сьомого дня у м. Дрогобич» за адресою: вул. Коцюбинського, буд. 43/1, м. Дрогобич.

Своє заперечення проти позовних вимог відповідач-1 обґрунтовує, зокрема, такими шістьма позиціями:

1. Позивач не є членом даної релігійної організації.

2. Позивач ініціював суперечку з відповідачем-1.

3. Позивач перешкоджав проведенню Загальних зборів.

4. Аудіозапис, здійснений позивачем, не є допустимим доказом, оскільки, на думку відповідача-1, був отриманий незаконним шляхом, зокрема без його згоди.

5. Висловлювання відповідача-1, які, на думку позивача, принижують його честь та гідність, відповідач-1 вважає оціночними судженнями та допустимою формою спілкування у статусі керівника релігійної організації.

6. Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем-1. Позивач вважає доводи, наведені у відзиві відповідача-1, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому заперечує їх у повному обсязі з таких підстав.

Позивач є співзасновником релігійної організації, що підтверджується відповідними документами, поданими до державних органів під час її державної реєстрації, зокрема заявою засновників. Зазначений статус має документально підтверджений характер та підтверджує участь позивача у створенні релігійної організації. Натомість твердження відповідача-1 щодо відсутності у позивача статусу члена РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич» не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідач-1 стверджує, що позивач був ініціатором конфлікту. Позивач заперечує зазначене твердження. Позивач не був ініціатором конфлікту та не вчиняв дій, спрямованих на його виникнення або загострення. Ініціатором вимоги щодо залишення позивачем приміщення та особою, яка безпосередньо висловлювала відповідні вимоги й допускала висловлювання, які позивач вважає такими, що принижують його честь та гідність, був відповідач-1.

Позивач є співзасновником та, відповідно до наданих ним доказів, членом РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич», у зв`язку з чим вважає, що мав право бути присутнім на Загальних зборах релігійної організації та брати участь у них у межах прав, передбачених статутом та законодавством України. Факт перебування позивача на Загальних зборах сам по собі не може свідчити про перешкоджання їх проведенню.

Для підтвердження протилежного відповідач-1 повинен надати належні та допустимі докази конкретних дій позивача, які, на його думку, створювали перешкоди у проведенні Загальних зборів. Позивач заперечує вчинення таких дій та вважає, що вимога відповідача-1 щодо залишення позивачем приміщення Загальних зборів порушувала його право на участь у діяльності релігійної організації.

Насамперед необхідно звернути увагу суду на принципову обставину: аудіозапис здійснювався самим позивачем, який був безпосереднім учасником розмови з відповідачем, а не сторонньою особою, яка таємно записувала приватну розмову інших осіб. Позивач перебував у приміщенні релігійної організації особисто, брав участь у загальних зборах та безпосередньо спілкувався з відповідачем. Таким чином, позивач не отримував доступу до чужого приватного листування, телефонних переговорів чи іншого приватного спілкування, учасником якого він не був. Предметом аудіофіксації була безпосередня комунікація між позивачем та відповідачем під час події, яка є предметом судового спору. Ця обставина має принципове значення для оцінки доводів відповідача про нібито незаконність отримання доказу. 2. Відповідач був повідомлений про здійснення аудіозапису та не заперечив проти нього. Особливо важливою обставиною є те, що під час спірної події дружина відповідача ОСОБА_9 повідомила присутніх про те, що здійснюється аудіозапис. Після цього відповідач, усвідомлюючи факт здійснення аудіозапису та перебуваючи у присутності інших осіб, публічно заявив: «Хай веде запис, мені до одного місця». Отже, твердження відповідача у відзиві про те, що аудіозапис було здійснено «без його згоди», не відповідає фактичним обставинам події. Навпаки, після того як відповідач був безпосередньо повідомлений про факт запису, він не вимагав припинити запис, не заперечив проти його здійснення та публічно висловив позицію, яка свідчить про його усвідомлення факту аудіофіксації та відсутність заперечень щодо її продовження.

Отже, йдеться не про втручання у приватне життя відповідача, а про фіксацію події, яка відбувалася у присутності інших осіб у межах загальних зборів релігійної організації та безпосередньо стосувалася прав та законних інтересів самого позивача.

У цій справі наведені відповідачем-1 обставини не підтверджують незаконності отримання аудіозапису.

Поведінка самого відповідача-1 після повідомлення про запис має істотне доказове значення. Відповідач-1 був поставлений до відома про здійснення аудіозапису безпосередньо під час події. Після повідомлення про запис він не припинив розмову, не залишив приміщення, не заявив заперечення проти запису та не вимагав його припинення. Натомість перед присутніми особами відповідач-1 заявив: «Хай веде запис, мені до одного місця». Запис здійснювався з метою зафіксувати подію, учасником якої був сам позивач, та забезпечити можливість захисту своїх прав у суді.

У даній справі: позивач був безпосереднім учасником розмови; позивач особисто здійснював аудіозапис; запис здійснювався під час безпосередньої взаємодії позивача з відповідачем-1; подія відбувалася у приміщенні релігійної організації; подія відбувалася під час проведення загальних зборів; під час події були присутні інші особи; дружина відповідача-1 публічно повідомила про здійснення аудіозапису; після такого повідомлення відповідач-1 публічно заявив: «Хай веде запис, мені до одного місця». відповідач-1 після повідомлення про запис не припинив спілкування та не вимагав припинення аудіофіксації; аудіозапис стосується саме події, яка є предметом даного судового спору; запис використовується позивачем для захисту власних прав та законних інтересів; позивач готовий надати суду оригінал аудіозапису для безпосереднього дослідження. Таким чином, сукупність зазначених обставин не свідчить про незаконне втручання у приватне життя відповідача, а навпаки, свідчить про відкриту фіксацію події, щодо якої між сторонами виник цивільно-правовий спір.

Юридичний склад правопорушення у справах про захист честі, гідності та ділової репутації включає, зокрема: факт поширення інформації; те, що поширена інформація стосується позивача; недостовірність поширеної інформації; порушення особистих немайнових прав позивача внаслідок її поширення. Таку структуру правопорушення неодноразово зазначав Верховний Суд. У даній справі позивач надає докази кожної з відповідних обставин. Факт поширення підтверджується аудіозаписом та показаннями свідків. Зміст та характер висловлювань підтверджуються аудіозаписом, а питання їх лінгвістичного змісту та характеру поставлено перед експертом у відповідному клопотанні про призначення судової лінгвістичної експертизи. Таким чином, твердження відповідача-1 про те, що позивач взагалі не довів факту поширення інформації, не відповідає доказовій базі справи.

Також позивачем направлено до суду клопотання про продовження процесуального строку, встановленого судом для подання відповіді на відзив в зв`язку з хворобою адвоката. Зважаючи на поважність заявленої причини судом прийнято таку до уваги.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження,

з посилання на те, що розгляд даної справи в порядку спрощеного провадження є неможливим, оскільки для правильного вирішення спору, встановлення фактичних обставин з допомогою свідків а також на предмет доказування необхідні спеціальні знання у сфері лінгвістики, тобто виникла об`єктивна потреба у призначенні лінгвістичної експертизи аудіозапису та стенограми у висловлюванні керівником релігійної організації ОСОБА_2 .

Подання такого клопотання позивачем, коли судом визнано справу малозначною, не передбачено процесуальним законом; й зазначене у ньому посилання на ч. 6 ст. 277 ЦПК України, - стосується випадку ініціативи суду; й навіть така тут не застосовується з огляду на положення ч.7 цієї норми.

Зважаючи на це, додаткові питання цього клопотання, щодо проведення експертизи та виклик свідків втрачають зміст.

Більш того, щодо питання проведення експертизи, судом було вичерпно зазначено іще в ухвалі про відкриття провадження. Однак висновок експерта не був підготовлений на замовлення учасника справи. Причин цьому не наведено, пояснень не надано.

Крім того, представником Релігійна організація «Українська Уніонна Конференція Церкви Адвентистів Сьомого Дня» подано клопотання про виключення цієї організації з числа учасників справи. Знову ж таки, суд адекватно сприймає наведену мотивацію, однак чинний ЦПК не містить нормування подібної процедури. Відтак, встановлена позивачем третя особа, має знати, що може займати активну чи пасивну позицію під час розгляду справи або ж подати суду заяву про розгляд справи без участі представника. Такий підхід зніме будь-яке навантаження із представника.

Оглянувши подані сторонами заяви по суті справи та додані до них документи, судом встановлено наступне.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

13.04.2024р. в приміщенні РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобичі, між позивачем та керівником церкви Дьяченко В. Ю. відбулася словесна перепалка в ході якої співрозмовники висловили буквально наступне:

П - Ви не член громади, тому будь-ласка залиште приміщення

В1 - Нажаль, ви тут ніхто, і ви ніхто

П - Можна мені слово сказати ?

В1 - Не можна, ви не член церкви. Тут я живу, а не ви. У вас є свій будинок, будь-ласка туди.

П - Це церква

В1 - Ні на даному етапі богослужіння закінчились, тут живу я.

П - Там ви живете, нагорі, а тут церква

В1 - Степан, туда

П - Я буду молитися до кінця вечора

В1 - Ні, ви не будете робити так, як хочете ви. Ще раз вам повторюю, ви не будете робити як хочете ви. Зараз ваша поведінка - вона лицемірна, дуже лицемірна. Та хай веде запис, до одного місця. Та, типічна поведінка неадекватної людини. Сто процентів. Дійсно, можливо доведеться викликати поліцію. Хай забирають його, пакують, в обєзьяннік закривають його хоч на пару годин, і добре буде. Степане, а як же той принцип коли двоє, більше двох, то говорять вслух, га ? Що ви між собою шепчетесь ? Йдіть шепчіться там. Чи у вас реально вже, вже всьо - мозги поплили повністю ?

Визнавати даний аудіо запис неналежним, підстав немає, адже це доказ, який містить інформацію щодо предмета доказування, як це передбачено ч.1 ст.77 ЦПК України.

Визнавати його недопустимим суд теж не вбачає підстав. Адже одержаний він без порушення порядку, встановленого законом. Наведене у відзиві рішення КСУ стосується кримінального провадження і невідповідне тут до застосування. А рішення апеляційних судів не становить прецеденту. Крім того, позивач записував свою особисту розмову з опонентом; відповідач1 знав про це і продовжував розмову.

Більш того, оскільки про недостовірність цього доказу ніхто з учасників не заявляв, тому суд визнає його таким, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи у відповідності до ст.79 ЦПК України. Також суд визнає такий доказ достатнім, оскільки він дає змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування(ст.80 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки предмет доказування позивача базувався на цьому доказі, то підтвердження його дійсності іншими доказами є зайвим.

Чи міститься в цьому доказі негативна, недостовірна інформація, образливі висловлювання, ознаки погрози щодо примусового обмеження свободи відносно позивача і взагалі для з`ясування і встановлення відповідних обставин, що мають значення для справи, - відсутня необхідність у спеціальних знаннях у сфері іншій, ніж право. Тому суд спроможний оцінити такі самостійно.

Отже, щодо статусу позивача як засновника релігійної громади, про яку йде мова в позові, ним не долучено жодного документа до справи. Навпаки, згідно витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивача немає серед вказаних у ньому власників та бенефіціарів РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич».

Факту проведення богослужіння під час діалогу, судом не встановлено. Натомість, в ході розмови, від відповідача1 прозвучало, що: «Ні, на даному етапі богослужіння закінчились». Й, це не заперечувалось позивачем. Лише в подальшому ним озвучується про бажання молитися до кінця вечора.

Вказівка у відзиві відповідача1 про те, що в цей час проводились загальні збори членів РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич», також не знайшла свого підтвердження. В діалозі його учасників про це також не йдеться.

Звідси, з одного боку, об`єктивно слідує, що на час діалогу богослужіння скінчилося. З іншого, - із загальнодоступних джереж мережі інтернету слідує, що центральним елементом віровчення АСД є святкування суботи — від заходу сонця в п`ятницю до заходу сонця в суботу. У цей проміжок часу віряни збираються на суботню школу, головне богослужіння та вечірні програми. Діалог мав місце саме в суботу 13.04.2024 року і це не заперечувалось жодною стороною.

Тому, на переконання суду, перебування позивача в цей день в стінах церкви(окрім другого поверху, призначеного для проживання сім`ї її керівника) було цілком прийнятним.

Звідси, причини видворення позивача мали мати обґрунтований та підставний характер й доведені до відома позивача. У випадку відсутності належного реагування, - передбачено виклик поліції для відновлення правопорядку.

З іншого боку, ні з позову, ні з наведеної частини діалогу неможливо встановити що передувало словесному конфлікту сторін та їх причини, як і чим він закінчився. Відтак, надати розширений аналіз та оцінку ситуації суд позбавлений можливості з огляду на принцип змагальності.

Із наявних пояснень, доказів та окремих цитат діалогу, наведених у позові, суд вважає, що перші два речення («.. Нажаль, ви тут ніхто, і ви ніхто тут»; «.. Зараз ваша поведінка - вона лицемірна, дуже лицемірна...») є висловлюваннями, які не містять фактичних даних, критикою, оцінкою дій.

Речення четверте («.. Хай забирають його, пакують, в обезьянник закривають його хоч на пару годин, і добре буде») наведене позивачем наведення попереднього речення, яке власне суттєво змінює його зміст. Повністю вони звучали так: Дійсно, можливо доведеться викликати поліцію. Хай забирають його, пакують, в обєзьяннік закривають його хоч на пару годин, і добре буде. Тут, на переконання суду, відповідачем1 припускається можлива подальша поведінка з ймовірним(дещо бажаним) результатом, без особистого впливу на нього. Виклик поліції є цілком законним способом припинити конфлікт, тому таким висловлюванням жодної шкоди позивачу заподіяно бути не могло.

Речення («.. Да, типічна поведінка неадекватної людини. Сто процентів...») є оціночним судженням. А речення ( «.. У вас реально вже, вже всьо - мозги поплили повністю») наведене позивачем не коректно. Насправді повністю воно звучало так - Чи у вас реально вже, вже всьо - мозги поплили повністю ? Тому, по суті містить не твердження а запитання в поєднанні з оціночним судженням.

Законодавство трактує подібні речі наступним чином.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзацах 3, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення ситуації.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

За таких обставин, підстав для задоволення позову суд не вбачає. Відповідно й про стягнення судових витрат, тим більше солідарно мови бути не може.

Відповідно до ч. 4, 5 ст.268 ЦПК України: у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, оскільки розгляд справи відбувся без повідомлення (виклику) учасників справи, повне судове рішення складено 15.10.2026, а відтак, датою ухвалення рішення є 15.10.2026.

Керуючись ст.277 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , РО «РГ Церкви АСД у м. Дрогобич» за участю третьої особи РО « Українська уніонна конференція Церкви АСД», про захист часті та гідності фізичної особи, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.273 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 15.10.2026 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.6 ст.259, ч.5ст.268 ЦПК України.

Суддя Медведик Л.О.