Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №717/839/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Чернівці

Справа № 717/839/26

Провадження №22-ц/822/1623/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Лисака І. Н., Одинака О. О.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальності «Укр Кредит Фінанс» на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 17 червня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Телешман О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 12.04.2025 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1539-5054. Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 10 400,00 грн; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 14 днів; комісія за видачу кредиту - 20,00 % від суми кредиту; знижена % ставка – 0,90 % в день; стандартна % ставка – 1,00 % в день.

Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» загальну суму заборгованості за Кредитним договором №1539-5054 від 12.04.2025 в розмірі 16 197,87 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 5 216,73 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 9733,14 грн, заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК – 1 248,00 грн, а також судові витрати.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 17 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до даних правовідносин слід застосовувати норму пункту 18 Розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, як пріоритетну норму права в період дії воєнного стану, відповідно до якої позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а не положення Закону України «Про споживче кредитування» в частині можливості здійснювати нарахування неустойки.

Відповідач станом на 01.08.2025 повністю виконав свої зобов`язання за Договором про відкриття кредитної лінії № 1539-5054 від 13.04.2025 та не має за даним договором жодної заборгованості перед позивачем.

На зазначене рішення суду позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на неповне з`ясування обставин, невідповідність висновків суду доказам та неправильне застосування матеріального права.

Вказує, що сторони погодили всі істотні умови договору, зокрема суму 10 400 грн, строк кредитування 300 днів, базовий 14-денний період сплати, стандартну процентну ставку 1 % за день, знижену — 0,9 % за день, а також одноразову комісію за видачу кредиту — 20 % від суми кредиту. Пункти 4.6, 4.10, 10.2 договору, що надають йому право нараховувати договірні проценти протягом усього строку кредитування, до 5 лютого 2026 року.

Правомірність одноразової комісії у сумі 2 080,00 грн вказує, що вона є частиною ціни фінансової послуги, а не санкцією за порушення зобов`язань, та що позичальник погодив її шляхом підписання електронного договору.

Пункт 8.2 договору, яким передбачені проценти у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України. Зміни до пунктів 6 та 6? розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», чинні з кінця 2023 року, означають, що звільнення від відповідальності не поширюється на договори, укладені після 23 січня 2024 року; відтак кредитодавець вправі нараховувати відповідні проценти за договором від 12 квітня 2025 року.

Стосовно розрахунку заборгованості стверджує, що його таблиця відображає надходження коштів, суму процентів, комісій, суми непогашеного основного боргу та інші складові, відповідно до якої належний детальний розрахунок у сукупності з кредитним договором може підтверджувати заявлену вимогу.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 12.04.2025 між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» укладено в електронній формі, електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1539-5054 (далі – Договір), що підтверджується копією даного договору.

На підставі укладеного вище Договору відповідач отримав 12.04.2025 кредит у розмірі 10 400 грн строком на 300 календарних днів, зі сплатою процентів за кожний день користування кредитом в розмірі, встановленому вказаним вище Договором № 1539-5054, що підтверджується договором про відкриття кредитної лінії № 1539-5054, листом АТ КБ «ПриватБанк» від 25.05.2026 року № 20.1.0.0.0/7-260515/61240-БТ.

Пункти 4.4, 4.6, 4.7, 4.10 та 10.2 договору визначають 14-денний базовий платіжний період, дві процентні ставки — 0,9 % та 1 % на день, одноразову комісію 20 % від виданої суми і загальний строк кредитування 300 днів.

У даній справі укладання кредитного договору та отримання кредиту сторонами визнається та не оспорюється. Спір стосується правових підстав нарахування платежів за кредитним договором і черговості їх зарахування.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем на виконання умов укладеного між ним та позивачем кредитного договору, сплачувалися наступні платежі: 25 квітня 2025 року — 2 194,53 грн; 28 травня 2025 року — 8 486,66 грн; 6 червня 2025 року — 1 315,96 грн; 20 червня 2025 року — 2 194,53 грн; 4 липня 2025 року — 2 194,53 грн; 18 липня 2025 року — 2 194,53 грн; 1 серпня 2025 року — 2 194,53 грн. Загальна сума цих платежів становить 20 775,27 грн.

Щодо стягнення відсотків за статтею 625 ЦК України в розмірі 1147,63 грн, слід зазначити наступне.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).

Позивач в позовній заяві, а також в апеляційній скарзі як на підставу для стягнення заборгованості за відсотками за статтею 625 ЦК України посилається на те, що пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» виключено на підставі Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Так, пунктом 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній до його виключення, було передбачено: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Водночас виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не супроводжувалося виключенням чи зміною пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

У постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 Верховний суд вказав, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який триває дотепер.

Пункт 8.2 кредитного договору називає 401 500 % річних відповідальністю саме за прострочення відповідно до статті 625 ЦК України.

Позивач нарахував з 16 серпня до 26 серпня 2025 року відсотки на підставі ст. 625 ЦК України 1147,63 гривень

За таких обставин до спірних правовідносин безпосередньо застосовується пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким позичальника звільнено від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за таке прострочення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів дійшла висновку, що нараховані позивачем 1147,63 гривень процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання стягненню з відповідача не підлягають.

Щодо комісії за видачу кредиту, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Верховний Суд, у розрізі питання включення до умов договору про споживчий кредит сплати комісії, неодноразово наголошував на тому, що кредитодавець має конкретизувати перелік послуг за які нараховується комісія.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) викладено висновок про те, що "якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".".

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Відтак, колегія суддів вважає, що правове значення вищевказаної позиції полягає не у назві відповідного платежу, а у сформульованому Верховним Судом висновку про те, що кредитодавець не вправі стягувати зі споживача плату за невизначені або не конкретизовані послуги, а також за дії, інформацію чи обслуговування, які відповідно до закону повинні надаватися безоплатно.

Умовами кредитного договору визначено, що Пунктом 4.3. Договору передбачено, що плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування Кредитом та комісії за видачу Кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту). Тип процентної ставки за користуванням Кредитом фіксована. Тип комісії – одноразова комісія (нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі Кредиту, якщо п. 4.7. цього Договору передбачає сплату комісії за видачу Кредиту). Пунктом 4.7. Договору передбачено, що комісія за видачу кредиту становить 20.00 % (двадцять цілих, нуль сотих відсотки(-ів)) від суми виданого Кредиту (якщо в цьому пункті Договору значення розміру комісії за видачу кредиту вказано 0% (нуль відсотків), вказане означає, що комісія за видачу Кредиту є відсутньою).

Проте, кредитний договір не містять переліку додаткових чи супутніх послуг кредитодавця, за які справляється спірна комісія. Також матеріали справи не містять доказів того, що під час укладення договорів боржнику було повідомлено про конкретний перелік таких послуг, їх зміст, обсяг та вартість, а також що останній погодився оплачувати саме такі послуги.

При цьому, сама по собі вказівка у договорі на те, що комісія є платою за надання фінансового інструменту (кредиту), не свідчить про правомірність її встановлення. Вирішальним є не найменування платежу, обране кредитодавцем, а його правова природа, зміст та фактичне економічне призначення.

Водночас, кредитором не наведено жодних конкретних дій, послуг чи операцій, які б надавалися позичальнику протягом відповідних періодів та становили самостійне майнове благо, за отримання якого справляється відповідна плата.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що умови кредитних договорів щодо сплати комісії не відповідають вимогам частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", є нікчемними, а тому заявлені кредитором грошові вимоги в частині заборгованості за комісією не підлягають стягненню з відповідача.

Схожий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у справі № 903/1156/25.

Щодо розміру заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1539-5054 від 12 квітня 2025 року.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до частини 2 статті 1054 та частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Встановлено, що відповідач на виконання умов укладеного між ним та позивачем кредитного договору, сплачувалися наступні платежі: 25 квітня 2025 року — 2194,53 грн; 28 травня 2025 року — 8486,66 грн; 6 червня 2025 року — 1315,96 грн; 20 червня 2025 року — 2194,53 грн; 4 липня 2025 року — 2194,53 грн; 18 липня 2025 року — 2194,53 грн; 1 серпня 2025 року — 2194,53 грн. Загальна сума цих платежів становить 20 775,27 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості та дослідивши відомості про здійснені відповідачем платежі, обґрунтовано встановив, що заявлений до стягнення розмір заборгованості визначений неправильно, оскільки позивач під час його обчислення не врахував установлених законом обмежень щодо відповідальності позичальника за прострочення виконання грошового зобов`язання в період дії воєнного стану.

При цьому саме по собі відображення позивачем у розрахунку платежів, здійснених відповідачем, не свідчить про правильність визначення залишку заборгованості, оскільки значення має не лише врахування факту надходження коштів, а й правомірність їх розподілу між складовими кредитного зобов`язання з дотриманням вимог статті 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, позивач неправомірно розподілив отримані платежі, унаслідок чого штучно сформував залишок основного боргу та продовжив нарахування процентів визначених договором.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заборгованості з урахуванням фактично внесених відповідачем коштів та виключенням неправомірних нарахувань, дійшов висновку про повне виконання відповідачем своїх зобов`язань за умови кредитного договору № 1539-5054 від 13.04.2025 станом на 01 серпня 2025 року.

Отже, визначений позивачем залишок заборгованості є наслідком не невиконання відповідачем кредитного зобов`язання, а неправомірного зарахування частини здійснених ним платежів на погашення нарахувань, які не підлягали сплаті.

За таких обставин доводи апеляційної скарги, які фактично ґрунтуються на повторному наведенні розрахунку кредитодавця без спростування встановлених судом порушень порядку зарахування платежів, не підтверджують наявності у відповідача заявленої до стягнення заборгованості та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 17 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: І. Н. Лисак

О. О. Одинак