Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №2-11180/09
Суддя: Пилипчук Н. П.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року
м. Харків
справа № 2-11180/09
провадження № 22-ц/818/1484/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – Пилипчук Н.П.,
суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря – Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківська міська рада,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2009 року в складі судді Малихіна О.Р.
в с т а н о в и в:
У жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності на реконструйовані нежитлові приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що 06 квітня 2007 року вона на підставі договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1225 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 16 квітня 2007 року за реєстраційним № 18230484, придбала нежитлові приміщення першого поверху № XIV, XLVII, XLVIII, XLIX, L, La; другого поверху № LІІ, LVIa, LXIII, LXIV, LXVI, LXVII в літ. «А-2», загальною площею 173,3 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
11 квітня 2007 року вона на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 711 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 18 вересня 2007 року за реєстраційним № 20328381, придбала кімнати № 22 та № 23 другого поверху, житловою площею 28,5 кв. м, загальною площею 28,5 кв. м у будівлі літ. «А-2», загальною площею 1 401,1 кв. м: нежитлових приміщень підвалу № l–VIII, VIIIб, Х-ХІІ, загальною площею 212,4 кв. м, приміщень першого та другого поверхів, площею 1 188,7 кв. м (у т. ч. житловою площею 370,2 кв. м), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Після придбання вищезазначених нежитлових та житлових приміщень, вона, реалізуючи своє право власника з володіння та розпорядження належним їй майном, здійснила реконструкцію житлових приміщень частини першого та другого поверхів під нежитлові з улаштуванням мансарди на АДРЕСА_1 , внаслідок чого загальна площа нежитлових приміщень складає 301,2 кв. м: приміщення № XIV – сходи, загальною площею 18,5 кв. м; приміщення № XLVII – підсобне приміщення, загальною площею 13,0 кв. м; приміщення № XLVIII – коридор, загальною площею 12,8 кв. м; приміщення № XLIX – підсобне приміщення, загальною площею 30,3 кв. м; приміщення № L – коридор, загальною площею 6,4 кв. м; приміщення № La – санвузол, загальною площею 2,9 кв. м, а разом по першому поверху 83,9 кв. м; приміщення № LXVII – кабінет, загальною площею 11,9 кв. м; приміщення № LXIII – підсобне приміщення, загальною площею 40,7 кв. м; приміщення № LIII – сходи, загальною площею 18,9 кв. м; приміщення № LVIa – коридор, загальною площею 17,3 кв. м; приміщення № 22-1 – підсобне приміщення, загальною площею 29,3 кв. м, а разом по другому поверху 118,1 кв. м; приміщення мансарди № LVII – сходи, загальною площею 18,8 кв. м; приміщення № LVIII – основне, загальною площею 31,4 кв. м, приміщення № LIX – основне, загальною площею 49 кв. м, а разом по мансарді 99,2 кв. м, що підтверджується проведеною технічною інвентаризацією зазначених нежитлових приміщень.
Реконструкція проводилася без отримання відповідних дозволів Харківської міської ради, але з дотриманням пожежних та санітарних норм та правил.
З метою підтвердження можливості подальшої експлуатації самовільно проведеної реконструкції нежитлових та житлових приміщень частини першого та другого поверхів з улаштуванням мансарди, нею, за рахунок власних коштів, у ТОВ «Харківреконструкція» був замовлений технічний висновок про можливість збереження самовільно виконаної реконструкції нежитлових та житлових приміщень з улаштування мансарди на АДРЕСА_1 , відповідно до висновків якого усі основні будівельні конструкції об`єкта реконструйованих нежитлових приміщень з улаштуванням мансарди знаходяться у задовільному технічному стані, відповідають умовам міцності, стійкості та придатні для подальшої експлуатації, проведена реконструкція нежитлових приміщень не вплинула негативно на стан основних будівельних конструкцій житлового будинку.
Виходячи із того, що реконструкція нежитлових та житлових приміщень частини першого та другого поверхів з улаштуванням мансарди на вул. Височиненка, З у
м. Харкові проводилася без отримання належного дозволу Харківської міської ради та цей об`єкт не був прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку, він вважається самочинно збудованим.
У результаті проведеної реконструкції позивачем був створений новий об`єкт права власності, однак, у зв`язку з тим, що будівництво було проведене без належного дозволу та відмовою відповідача видати правовстановлюючі документи на самочинно здійснену прибудову, позивач змушена звернутися до суду.
Просила визнати за нею право власності на нежитлові приміщення:
першого поверху, які складаються з: приміщення № XIV – сходи, загальною площею 18,5 кв. м; приміщення № XLVII – підсобне приміщення, загальною площею 13,0 кв. м; приміщення № XLVHI – коридор, загальною площею 12,8 кв. м; приміщення XLIX – підсобне приміщення, загальною площею 30,3 кв. м; приміщення № L – коридор, загальною площею 6,4 кв. м; приміщення № La – санвузол, загальною площею 2,9 кв. м, а разом по першому поверху 83,9 кв. м; – приміщення другого поверху, які складаються з: приміщення № LXVII – кабінет, загальною площею 11,9 кв. м; приміщення № LXIII – підсобне приміщення, загальною площею 40,7 кв. м; приміщення № LIII – сходи, загальною площею 18,9 кв. м; приміщення № LVIa – коридор, загальною площею 17,3 кв. м; приміщення № 22–1 – підсобне приміщення, загальною площею 29,3 кв. м, а разом по другому поверху 118,1 кв м;
приміщення мансарди, які складаються з: приміщення LXVIII – сходи, загальною площею 18,8 кв. м; приміщення № LXIX – основне, загальною площею 31,4 кв. м, приміщення № LXX – основне, загальною площею 49,0 кв. м, а разом по мансарді – 99,2 кв. м, а всього загальною площею 301,2 кв. м, у літ. «А-2», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2009 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення:
першого поверху, які складаються з: приміщення № XIV – сходи, загальною площею 18,5 кв. м, приміщення № XLVII – підсобне приміщення, загальною площею 13,0 кв. м; приміщення № XLVIII – коридор, загальною площею 12,8 кв. м; приміщення № XLIX – підсобне приміщення, загальною площею 30,3 кв. м; приміщення № L – коридор, загальною площею 6,4 кв. м; приміщення № La – санвузол, загальною площею 2,9 кв. м, а разом по першому поверху 83,9 кв. м;
другого поверху, які складаються з: приміщення № LXVII – кабінет, загальною площею 11,9 кв. м; приміщення № LXIII – підсобне приміщення, загальною площею 40,7 кв. м; приміщення № LIII – сходи, загальною площею 18,9 кв. м; приміщення № LVIa – коридор, загальною площею 17,3 кв. м; приміщення № 22-1 – підсобне приміщення, загальною площею 29,3 кв. м, а разом по другому поверху 118,1 кв. м;
приміщення мансарди, які складаються з: приміщення № LXVIІІ– сходи, загальною площею 18,8 кв. м; приміщення № LXIX – основне, загальною площею 31,4 кв. м, приміщення № LXX – основне, загальною площею 49,0 кв. м, а разом по мансарді
99,2 кв. м, всього приміщення загальною площею 301,2 кв. м, у літері «А-2», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
На вказане рішення суду ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції допустив порушення ст.74, 127, 128, 131, 133, 134, 197, 222 ЦПК України, чинних на час ухвалення рішення суду, тобто: суд не надав строку для надання відзиву; не направив судові повістки для отримання стороною не пізніше, ніж за сім днів до судового засідання; у справі відсутні докази направлення сторонам позову з додатками та ухвали суду про відкриття провадження у справі; відсутній документ про сплату судового збору за подачу клопотання про забезпечення доказів, та і взагалі відсутнє дане клопотання у письмовому вигляді де зазначено, що забезпечення доказів унеможливіть та ускладнить виконання майбутнього судового рішення суду; матеріали справи містять протоколи судового засідання замість журналів і відсутні доказі фіксування самого судового засідання; не направлено сторонам копію судового рішення протягом п`яти днів з дня проголошення рішення суду, а особливо відповідачу оскільки оскаржуване рішення є заочним і лише з моменту вручення відповідачу через тридцять днів воно набирає чинність. Позивач, зазначаючи, що не порушено права інших осіб, ввів в оману суд та не дослідив наявність можливих співвідповідачів, які є співвласниками житлових та нежитлових приміщень будинку. Зазначив, що п.4.3 Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004, яким визначено, що ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватись та розпоряджатись допоміжними приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудов поверхів та інш. Вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що факт закінчення будівництва підтверджується технічним паспортом, тоді як визнання права власності на об`єкт будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Таким чином, оскільки позивачем не надано суду документів про прийняття в експлуатацію реконструйованого об`єкту у зв`язку з їх відсутністю, то у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позову.
27.07.2020 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалася на те, що скаржник звернувся з апеляційною скаргою після спливу одинадцяти років, що є прямим порушенням принципу правової визначеності (принципу остаточності судового рішення). Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду через великий проміжок часу має місце лише за відсутності непереборних обставин, які не залежали від волі особи протягом тривалого часу, за відсутності доказів непереборних перешкод чи труднощів для своєчасного вчинення скаржником такої процесуальної дії як подання апеляційної скарги та за відсутності переконливих обставин апеляційного оскарження, а отже, має місце негативне втручання у принцип юридичної визначеності. Натомість скаржником не залучено жодного доказу, за яким можна стверджувати про наявність непереборних перешкод чи труднощів для своєчасного подання апеляційної скарги. Скаржник не міг не знати про здійснення будівельних робіт, а апеляційна скарга не містить відповідних обґрунтувань і доводів на підтвердження фундаментальних порушень закону. Посилання в апеляційній скарзі на висновки постанови ВСУ та постанови ВС є не коректними, оскільки справа розглядалась у 2009 році, отже застосування наведених висновків судів касаційної інстанції прямо суперечить вимогам застосування норм законодавства у часі. В чому саме полягає порушення права особи, яка оскаржує рішення, в апеляційній скарзі не наводиться.
12.08.2020 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких він посилався на те, що твердження позивача у відзиві на апеляційну скаргу щодо подання апеляційної скарги через 11 років після постановлення рішення у справі і поновлення строків є безпідставним, оскільки він не був залучений до участі у справі і не знав про наявність оскаржуваного рішення суду.
09.10.2020 до суду апеляційної інстанції від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила задовольнити апеляційну скаргу. При цьому посилалася на те, що в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництва, відомостей про проведення доопрацювання, відомостей у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державного архітектурно-будівельної інспекції України, розміщених на офіційному сайті Держархбудінспекції України, стосовно спірного об`єкта будівництва відсутня інформація. До 11.04.2016 повноваження інспекції державного архітектурно-будівельного контролю виконувала Державна архітектурно-будівельна інспекція у Харківській області і, як вбачається з матеріалів справи, доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з реконструкції об`єкту та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку суду не надано. Таким чином, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а є лише власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, що були використані в процесі цього будівництва.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2009 року.
Постановою Верховного Суду від 19 липня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 квітня
2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2009 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06 квітня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д. В., зареєстрований в реєстрі за № 1225 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 16 квітня 2007 року за реєстраційним № 18230484.
Згідно із вказаним договором ОСОБА_1 придбала нежитлові приміщення першого поверху № XIV, XLVII, XLVIII, XLIX, L, La; другого поверху № LIII, LVIa, LXIII, LXIV, LXVI, LXVII в літ. «А-2», загальною площею 173,3 кв. м, які розташовані за адресою:
АДРЕСА_1 (а.с.6-8 том 1).
11 квітня 2007 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В., зареєстрованого в реєстрі за № 711 та зареєстрованого у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 18 вересня 2007 року за реєстраційним № 20328381, придбала у ОСОБА_2 кімнати № 22 та № 23 другого поверху, житловою площею 28,5 кв. м, загальною площею 28,5 кв. м у будівлі літ. «А-2», загальною площею 1401,1 кв. м: нежитлових приміщень підвалу № l-VIII, VIII б, Х-ХІІ, загальною площею 212,4 кв. м, приміщень першого та другого поверхів, площею 1 188,7 кв. м (у т. ч. житловою площею 370,2 кв. м), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-10 том 1).
Сторонами не заперечується, що позивач після купівлі вищевказаних приміщень здійснила їх реконструкцію без належних дозволів.
Згідно технічного паспорту на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок АДРЕСА_1 внаслідок реконструкції житлових приміщень частини першого та другого поверхів під нежитлові з улаштуванням мансарди загальна площа нежитлових приміщень складає 301,2 кв. м, де, відповідно до виготовленого 19 жовтня 2009 року КП «Харківське міське БТІ» технічного паспорту на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок АДРЕСА_1 , складається з: приміщення № XIV – сходи, загальною площею 18,5 кв. м; приміщення № XLVII – підсобне приміщення, загальною площею 13,0 кв. м; приміщення № XLVIII – коридор, загальною площею 12,8 кв. м; приміщення № XLIX – підсобне приміщення, загальною площею 30,3 кв. м; приміщення № L – коридор, загальною площею 6,4 кв. м; приміщення № La – санвузол, загальною площею 2,9 кв. м, а разом по першому поверху 83,9 кв. м; приміщення № LXVII – кабінет, загальною площею 11,9 кв. м; приміщення № LXIII – підсобне приміщення, загальною площею 40,7 кв. м; приміщення № LIII – сходи, загальною площею 18,9 кв. м; приміщення № LVIa – коридор, загальною площею 17,3 кв. м; приміщення № 22-1 –підсобне приміщення, загальною площею 29,3 кв. м, а разом по другому поверху118,1 кв. м; приміщення мансарди № LVII – сходи, загальною площею 18,8 кв. м; приміщення № LVIII – основне, загальною площею 31,4 кв. м, приміщення № LIX – основне, загальною площею 49,0 кв. м, а разом по мансарді 99,2 кв. м (а.с.11-15,31-35 том 1).
Відповідно до технічного висновку, виготовленого ТОВ «Харківреконструкція» на замовлення ОСОБА_1 , усі основні будівельні конструкції об`єкта реконструйованих нежитлових приміщень з улаштуванням мансарди знаходяться у задовільному технічному стані, відповідають умовам міцності та стійкості та придатні для подальшої експлуатації, проведена реконструкція нежитлових приміщень не вплинула негативно на стан основних будівельних конструкцій житлового будинку. Будівництво проводилось за особисті кошти ОСОБА_1 , будівництво є закінченим, що підтверджується технічним паспортом (а.с.18-23).
До відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 долучили копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 26 червня 2009 року, згідно якої він є співвласником будинку за адресою: АДРЕСА_1 і не заперечує проти самовільно захоплюваного приміщення горища, які є місцями спільного користування та дає згоду на оформлення ОСОБА_1 цього приміщення за встановленим законодавством порядком (а.с.95 том 1).
Аналогічна заява складена іншим співвласником – ОСОБА_4 (а.с.96 том 1).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 березня 2026 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи.
Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Шуть О.Г. № 51/01-16 від 24.06.2026, заява на якій засвідчується справжність підпису, викладається в одному примірнику, другий примірник згідно Номенклатури справ не залишається в справах нотаріуса, тому не має можливості надати копію заяви від імені ОСОБА_2 , на якій засвідчено справжність підпису 26.06.2009 за реєстровим № 4328.
З належним чином завіреної копії з реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 4328 від 26.06.2009 вбачається, що ОСОБА_2 підписав заяву до компетентних органів про те, що він є співвласником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не заперечує проти самовільно захоплюваного приміщення горища, які є місцями загального користування та дає згоду на оформлення ОСОБА_1 даного приміщення за встановленим законодавством порядком.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04).
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (частини перша-друга статті 358 ЦК України).
Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 вищевказаного Закону спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Згідно із частинами першою-другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
У житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зауважила, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
У підтвердження наявності у ОСОБА_2 права власності на приміщення у будинку АДРЕСА_1 до апеляційної скарги долучені договір купівлі-продажу від 17 жовтня 2002 року і реєстраційного посвідчення від 08 листопада 2002 року, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що набуття позивачем одноосібного права власності на допоміжне приміщення мансарду порушує права власності всіх інших власників житлових та нежитлових приміщень цього будинку.
Водночас, будь-яких обґрунтованих доводів щодо порушення права ОСОБА_2 як співвласника житлових та/чи нежитлових приміщень цього будинку внаслідок визнання за ОСОБА_1 права власності на інші приміщення, а саме першого і другого поверхів, в апеляційній скарзі не наведено.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 підтвердив, що визнання права власності на нежитлові приміщення першого та другого поверхів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , жодним чином його права не порушує.
Також, представник ОСОБА_1 зазначив, що нотаріально посвідчену заяву від 26 червня 2009 року втрачено.
Однак, матеріали справи містять належним чином завірену копію реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 4328 від 26.06.2009 з якої вбачається, що ОСОБА_2 підписав заяву до компетентних органів про те, що він є співвласником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не заперечує проти самовільно захоплюваного приміщення горища, які є місцями загального користування та дає згоду на оформлення ОСОБА_1 даного приміщення за встановленим законодавством порядком.
Зміст наведеної заяви свідчить про те, що попередньо, майже за три місяці перед зверненням до суду із позовом, ОСОБА_1 погодила, зокрема із ОСОБА_2 , питання про перехід до неї прав на мансарду, отже твердження апеляційної скарги про те, що позивач ввела суд в оману стосовно відсутності порушень прав інших осіб, не відповідають дійсності.
Інші співвласники приміщень про порушення ОСОБА_1 своїх прав не вказували, із апеляційними скаргами на рішення суду першої інстанції від 29 жовтня 2009 року не звертались.
Хоча нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 не є угодою між співвласниками щодо розпорядження спільним майном у розумінні приписів ст.ст.358, 362 ЦК України, проте ще у 2009 році ОСОБА_2 погодив перехід прав на мансарду до ОСОБА_1 .
Колегія суддів приймає до уваги попередню поведінку ОСОБА_2 та ту обставину, що він протягом значного періоду часу (починаючи з 2002 року) є співвласником частини приміщень у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не заперечував проти самовільного захоплення приміщення горища Борох О.О.
Також колегія суддів враховує, що починаючи з червня 2009 року і до моменту звернення із апеляційною скаргою у квітні 2020 року ОСОБА_2 був обізнаний про дії позивача з перепланування горища, а тому дії з оскарження ним рішення суду першої інстанції через одинадцять років слід кваліфікувати як суперечливу поведінку, тобто такими, що не відповідають його попередній заяві, та такими, що порушують принцип пропорційності втручання у право власності ОСОБА_1 за наслідками спливу такого проміжку часу.
Доводи ОСОБА_2 про те, що позивачкою не надано суду документів про прийняття в експлуатацію реконструйованого об`єкту у зв`язку з їх відсутністю, висновків суду не спростовують.
Враховуючи суперечливу поведінку ОСОБА_2 щодо мансарди, а також того, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо нежитлових приміщень першого та другого поверхів, колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2009 року – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина
Оригінал: reyestr.court.gov.ua