Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №636/2243/24 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №636/2243/24

Суддя: Пилипчук Н. П.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 636/2243/24

провадження № 22-ц/818/4293/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач та відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_1 ,

відповідач та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 13 квітня 2026 року в складі судді Золотоверхої О.О.

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, який у подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що під час ведення спільної підприємницької діяльності, разом з ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , 08.05.2018 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 23346,00 доларів США, еквівалент 607000,00 грн. Даний договір позики нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т.В. У тому числі було укладено подібний і однорідний договір позики з іншим партнером - ОСОБА_3 з такою ж самою сумою і умовами.

25.04.2023 ОСОБА_2 добровільно погашена частка суми боргу від загальної суми боргу, а саме сплачено суму бору у розмірі 2733,00 доларів США від загальної суми 23346,00 доларів США. У зв`язку з чим в цей же день в присутності ОСОБА_2 ним власноруч написана розписка про повернення грошових коштів у сумі 2733,00 доларів США в якості часткового повернення боргу по договору позики від 08.05.2018, який зареєстрований в реєстрі за номером №726.

Зазначив, що у відповідності до п. 5.1 договору позики факт одержання грошей підтверджується розпискою власноручно написаною ним, як позикодавцем, на виконання даного пункту договору. Під час складання даної розписки будь-яких претензій від ОСОБА_2 щодо залишку суми боргу не поступало, заперечень щодо повернення боргу не надходило, ніяких записів (заперечень претензій) з цього приводу в розписці ОСОБА_2 зроблено не було. Факт наявності несплаченої частки боргу ОСОБА_2 не оспорював, про що свідчить та обставина, що зазначену розписку ОСОБА_2 добровільно і власноруч підписав. Таким чином з боку ОСОБА_2 непогашеною є сума боргу у розмірі 20613,00 доларів США, що на день подачі позову, еквівалент складає 507081,52 грн.

Посилався на те, що ОСОБА_3 , який також позичав кошти у нього, є свідком правових відносин позики, які виникли з ОСОБА_2 .

Вказав, що розмір 3% річних за період з 09.05.2023 по 09.03.2024 становить 13503,65 грн, а розмір інфляційних втрат за цей же період становить 22818,67 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 залишок боргу за договором позики в розмірі 507081,52 грн, 3% річних у розмірі 13503,65 грн, інфляційні втрати у розмірі 22818,67 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору, витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн, загалом становить 555403,84 грн.

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 08.05.2018 між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 23346,00 доларів США, еквівалент 607 000,00 грн. Даний договір позики нотаріально посвідчено приватнім нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т. В. Проте, за домовленістю сторін, даний договір позики носить фіктивний характер оформленої угоди, дійсною метою якої є ведення комерційної господарської діяльності за спільні грошові кошти як ділових партнерів.

Зазначив, що між сторонами ніколи не існувало боргових зобов`язань, зокрема в сумі 23346,00 доларів США. Як вбачається з умов договору позики від 08.05.2018, факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики (пункт 3.1.). Проте, ОСОБА_1 не надав належних доказів, які б підтверджували, що ним було складено та власноруч підписано розписку в момент передачі йому суми позики, оскільки договір позики від 08.05.2018 носить фіктивний характер за домовленістю сторін. Отже, факту передачі грошових коштів від ОСОБА_1 йому не було, оскільки договір позики носив фіктивний характер за домовленістю сторін.

Просив визнати недійсним договір позики від 08.05.2024, який зареєстрований в реєстрі під № 726, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т.В.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської від 13 квітня 2026 року позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 - залишено без задоволення; позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 – залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики скасувати, у цій частині ухвалити нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі; в іншій частині щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 рішення суду залишити без змін; вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не може одночасно вважати договір нереальним для стягнення і реальним для відмови у фіктивності. Суд фактично визнав, що договору позики «не існує як реального правочину» для стягнення боргу, але він «існує як реальний правочин», щоб не визнавати його фіктивним. Це створює певний логічний розрив.

Зазначив, що на виконання умов договору ним написано розписку про часткове повернення коштів у сумі 2733,00 доларів США, в якості часткового повернення боргу по договору позики від 08.05.2018, ОСОБА_2 власноруч підписав зазначену розписку. Розписка про часткове повернення боргу підписана сторонами без будь-яких заперечень, застережень та зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін при її складанні. Підписана сторонами розписка, яка складена відповідно до умов договору позики є належним і допустимим доказом, яке свідчить про часткове погашення боргових зобов`язань за договором позики від 08.05.2018, а також тотожним є факт визнання загальної суми боргу у розмірі - 23346,00 доларів США, так як в змісті розписки йде посилання на договір позики. Наявність у нього розписки, де зазначено про часткове погашення боргу за договором позики від 08.05.2018 є прямим доказом визнання боргу позичальником.

Вважав, що відповідач діє всупереч принципу добросовісності, а також зловживає процесуальними правами. Його поведінка спрямована на ухилення від виконання законних зобов`язань шляхом маніпулювання фактами.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції тільки в частині відмови у задоволенні первісного позову, тому в іншій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 03.04.2001 ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності (а.с.5зворот,8).

З 23.11.2011 ОСОБА_2 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань як ФО-П (а.с.10).

08.05.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 726.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору за цим договором позикодавець передає позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому договором, а позичальник отримує та зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів. Цей договір є укладеним з моменту передання грошей.

Сума позики або позика за договором становить 607000,00 грн, що відповідає еквіваленту 23346,00 доларів США (пункт 2.1 договору).

Пунктом 3.1 цього договору передбачено, що позикодавець зобов`язаний передати суму позики у готівковій формі позичальнику. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю грошові кошти у розмірі 607000,00 грн, що відповідає еквіваленту 23346,00 доларів США в строк до 08.05.2023. Про виконання цього зобов`язання позикодавець повинен видати письмову розписку позичальнику про підтвердження цього факту, що відповідає вимогам ст.545 ЦК України, та повернути йому борговий документ (цей договір позики). У разі відмови позикодавця повернути борговий документ або видати розписку позичальник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення позикодавця.

За умовами пунктів 5.1-5.4 договору сума позики підлягає поверненню шляхом передачі її позичальником в готівковій формі позикодавцю в національній валюті України (гривні). Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позикодавцем в момент передачі йому суми позики. Позичальник зобов`язаний повернути суму позики в повному обсязі до дня закінчення строку, встановленого в п.4.1 цього договору. Після повернення суми позики в повному розмірі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У будь-який момент суму позики може бути достроково повернено позичальником позикодавцю.

Згідно з пунктом 7.1 цей договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором (а.с.6-7,30-31).

Матеріали справи містять лише копію вказаного договру.

Згідно з копією розписки від 25.04.2023, складеної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 отримав грошові кошти від ОСОБА_2 в сумі 2733,00 доларів США, в якості часткового повернення боргу за договором позики від 08.05.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 726, вказану суму отримав на руки 25.04.2023 в повному обсязі, розписка написана власноруч (а.с.7зворот, 31зворот).

Матеріали справи містить вимогу ОСОБА_1 від 05.04.2024 щодо сплати ОСОБА_2 заборгованості за договором позики (з урахуванням уточнень) у розмірі 507081,52 грн, яку відправлено через застосунок «Вайбер» користувачу зазначеному як «Холоша Алекс Ви…» (а.с.34).

За розрахунком ОСОБА_1 розмір 3% річних за період з 09.05.2023 по 09.03.2024 становить 13503,65 грн, а розмір інфляційних втрат за період з травня 2023 року по березень 2024 становить 22818,67 грн.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Згідно із частинами першою, третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

У відповідності до положень статей 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей або речей не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у змісті постанов від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 26 червня 2024 року у справі № 758/5328/22 (провадження № 61-3560св24).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Матеріали справи свідчать про те, що 08.05.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписали договір позики, який нотаріально посвідчений, за умовами якого за цим договором позикодавець передає позичальнику грошові кошти у розмірі 607000,00 грн, що відповідає еквіваленту 23346,00 доларів США, а позичальник отримує та зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів. Цей договір є укладеним з моменту передання грошей.

Пунктом 3.1 цього договору передбачено, що позикодавець зобов`язаний передати суму позики готівковій формі позичальнику. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

Проте, матеріали справи не містять та ОСОБА_1 не надано відповідної розписки позичальника, яка мала б бути складена у відповідності до вимог пункту 3.1 договору позики від 08.05.2018.

Розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, позивачем не підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів.

Посилання ОСОБА_1 на те, що наявність нотаріально посвідченого договору позики від 08.05.2018 та складена розписка від 25.04.2023 ним та ОСОБА_2 про часткове повернення грошових коштів за цим договором, висновків суду не спростовують, оскільки факт отримання позичальником грошових коштів за договором позики від 08.05.2018 не доведено, розписка про отримання грошових коштів, яку повинен був скласти позичальник, відсутня та позивачем її не надано.

Крім того, матеріали справи містять лише копії як договору позики від 08.05.2018, так і розписки від 25.04.2023.

Враховуючи те, що факт виникнення зобов`язання про повернення грошових коштів не підтверджено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними від вимог про стягнення суми позики, тому вони також задоволенню не підлягають.

Посилання ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не може одночасно вважати договір нереальним для стягнення і реальним для відмови у фіктивності, є неспроможними з огляду на не оскарження рішення суду в цій частині.

Виходячи з наведеного доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської від 13 квітня 2026 року в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua