Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №344/14845/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/14845/26

Провадження № 33/4808/624/26

Категорія ч.1 ст.162-1 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П.

Суддя-доповідач Шигірт Ф.С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі судді Шигірта Ф.С., з участю захисника Максимова М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Масимова М.І. на постанову Івано-Франківського місього суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2026 року щодо ОСОБА_1 , –

в с т а н о в и в:

Вказаною постановою ОСОБА_1 , визнано винуватою за ч.1 ст.162-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 665,6 грн. судового збору.

Згідно постанови, ОСОБА_1 будучи фізичною особою-підприємцем вчинила правопорушення, а саме порушення законодавчо встановлених строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, а саме: не поступлення оплаченої продукції, протермінована дебіторська заборгованість з нерезидентом Компанія «GE4A Group B.V.», Paraverweg 34. 1032 KJ Amsterdams (Нідерланди) по контракту №S00500 від 09.09.2025 року, станом на 31.05.2026 року становить 46900,4 Євро, чим порушено ст.13 ЗУ «Про валюту і валютні операції», що є порушенням ч.1 ст. 162-1 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник Максимов М.І. вважає постанову суду незаконною та необґрунтованою, винесеною без всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин події, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності допускається лише за наявності конкретного протиправного винного діяння та всіх елементів складу правопорушення. У протоколі від 29.07.2026 року зазначено, що ОСОБА_1 нібито ухилялася від повернення валютної виручки та допустила виникнення простроченої дебіторської заборгованості, чим порушила ст.13 ЗУ «Про валюту і валютні операції», однак фактично описано лише порушення строків розрахунків і не конкретизовано, у чому саме полягало порушення встановленого порядку здійснення валютних операцій, яке утворює склад правопорушення за ч.1 ст.162-1 КУпАП. Суд не усунув цієї невідповідності, не встановив належного правового зв`язку між фактичними обставинами, викладеними у протоколі, та застосованою кваліфікацією. Стверджує, що сам факт наявності простроченої дебіторської заборгованості не свідчить про умисне ухилення ОСОБА_1 від повернення валютної виручки та не доводить її вини. Для притягнення до відповідальності необхідно встановити суб`єктивну сторону правопорушення, зокрема усвідомлення протиправності поведінки, її умисний характер та причинно-наслідковий зв`язок із неповерненням коштів. Натомість заборгованість виникла внаслідок невиконання нерезидентом GE4A ОСОБА_2 своїх договірних зобов`язань за договором № S00500 від 09.09.2025 року та не залежала виключно від волевиявлення ОСОБА_1 . Більше того, нею були вжиті передбачені законом заходи для захисту своїх прав та повернення коштів, зокрема подано позов до Господарського суду Івано-Франківської області про стягнення з GE4A ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 46900,8 євро. Зазначає, що згідно ч.6 ст.13 ЗУ «Про валюту і валютні операції», у разі звернення резидента до суду з позовом до нерезидента про стягнення заборгованості строк розрахунків зупиняється з дня прийняття позову судом до розгляду, а пеня за цей період не нараховується, що підтверджує існування спеціального правового механізму захисту резидента у разі невиконання нерезидентом зобов`язань. Суд не встановив, чи мала ОСОБА_1 реальну можливість своєчасно отримати кошти, з яких причин вони не були отримані, які дії вона вживала для їх повернення та чи був у її діях умисел, унаслідок чого висновок про вину ґрунтується фактично на самому факті заборгованості. Крім того, при складанні протоколу ОСОБА_1 належним чином не було роз`яснено право на правову допомогу адвоката та не повідомлено конкретні обставини, які ставляться їй у вину, що істотно обмежило право на захист. Вказує, що ч.1 ст.162-1 КУпАП є бланкетною нормою, проте у протоколі не зазначено, який саме граничний строк розрахунків застосовувався, з якої дати він обчислювався, коли закінчився та якими конкретними діями чи бездіяльністю ОСОБА_1 було допущено його порушення. Апелянт підкреслює, що окремою самостійною підставою для закриття провадження є сплив строку притягнення до адміністративної відповідальності. З акта документальної позапланової виїзної перевірки від 18.06.2026 року вбачається, що датами порушення визначено 29–31.03.2026 року залежно від дат здійснення відповідних валютних платежів. У цій справі строк повинен обчислюватися саме з дат вчинення порушення, а не з дати проведення перевірки, оскільки сам факт подальшого виявлення контролюючим органом раніше вчиненого порушення не змінює його характеру з одноразового на триваюче. Отже, тримісячний строк сплив 29–31.06.2026 року, тоді як постанова суду винесена 15.09.2026 року, тобто після закінчення встановленого законом строку.

Просить постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з`явилася, будь яких клопотань не подавала.

ЇЇ захисник просив розглянути справи без участі ОСОБА_1 та підтримав апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення захисника, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.ст.245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов?язаний повно, всебічно та об`єктивно з?ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Як убачається з матеріалів справи, висновок суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення ґрунтується на протоколі про адміністративне правопорушення № 1352 (а.с. 2) та акті документальної позапланової виїзної перевірки від 18 червня 2026 року № 11977/09-19-24-07/3369805360 (а.с. 3-17), якими встановлено порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічною операцією з нерезидентом GE4A ОСОБА_3 за контрактом № S00500 від 9 вересня 2025 року. Зокрема, станом на 31 травня 2026 року прострочена дебіторська заборгованість за цим контрактом становила 46900,4 євро, що свідчить про невиконання встановленого законодавством обов`язку щодо дотримання строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями.

Доводи захисника про те, що в протоколі не конкретизовано суті порушення та не зазначено обставин, які утворюють склад адміністративного правопорушення, апеляційний суд вважає необґрунтованими. Зі змісту протоколу в сукупності з актом перевірки можливо встановити характер порушення, зовнішньоекономічний контракт, контрагента-нерезидента, розмір заборгованості та положення валютного законодавства, вимоги якого не було дотримано. При цьому, визначення конкретних дат виникнення прострочення залежно від здійснених валютних платежів наведено в акті перевірки, який став підставою для складання протоколу. Отже, зміст інкримінованого діяння є достатньо визначеним для розуміння суті пред`явленого звинувачення та реалізації права на захист.

Посилання захисника на відсутність вини ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням нерезидентом договірних зобов`язань не спростовують установлених судом обставин порушення валютного законодавства. Сам по собі факт невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань не звільняє резидента від обов`язку дотримуватися встановлених законом вимог щодо проведення зовнішньоекономічних операцій та вживати належних заходів передбачених Законом. Водночас факт існування договірного спору з нерезидентом не є достатнім доказом відсутності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Захисником не наведено обставин та не надано доказів, які б спростовували встановлений контролюючим органом факт порушення валютного законодавства.

Не спростовує висновків суду першої інстанції і посилання на подання ОСОБА_1 позову до Господарського суду Івано-Франківської області про стягнення заборгованості з нерезидента. Як убачається з матеріалів справи, звернення до господарського суду відбулося вже після проведення фактичної перевірки та складання протоколу про адміністративне правопорушення – 31.08.2026 року (а.с. 43-47). Отже, зазначене звернення є подальшим заходом захисту майнових прав ОСОБА_1 , однак саме по собі не спростовує факту порушення строків розрахунків, установленого за результатами перевірки. Крім того, відповідно до ч.7 ст.13 ЗУ «Про валюту і валютні операції» передбачені цією нормою наслідки пов`язуються з прийняттям позовної заяви до розгляду судом, а не лише з фактом її подання. При цьому такий правовий механізм не передбачає автоматичного усунення наслідків порушення, допущеного до звернення резидента до суду. Долучені захисником копія позовної заяви та відомості з офіційного вебпорталу «Судова влада України» самі по собі не підтверджують прийняття позову до розгляду судом і не спростовують висновків контролюючого органу щодо обставин, установлених під час перевірки.

Не заслуговують на увагу й доводи щодо закінчення строку накладення адміністративного стягнення. Відповідно до ч.2 ст.38 КУпАП у справах, підвідомчих суду, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а в разі триваючого правопорушення - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення. З огляду на характер установленого порушення, яке полягає в тривалому невиконанні обов`язку щодо дотримання вимог валютного законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано пов`язав початок перебігу зазначеного строку з днем виявлення порушення контролюючим органом, а саме 18 червня 2026 року. Постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності винесено 15 вересня 2026 року, тобто до закінчення тримісячного строку, передбаченого ст.38 КУпАП. Тому підстав вважати, що на момент розгляду справи цей строк сплив, апеляційний суд не вбачає.

Доводи захисника про порушення права ОСОБА_1 на правову допомогу під час складання протоколу також не дають підстав для скасування оскаржуваної постанови. Діюче законодавство (ст.271 КУпАП) передбачає участь захисника під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, що відбувається після складання протоколу. Участь захисника при складанні протоколу про адміністративне правопорушення законом не передбачено (ст.ст. 254, 256 КУпАП).

Таким чином, суд першої інстанції дослідив обставини справи в межах наданих матеріалів, надав оцінку доказам та доводам сторони захисту й дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162-1 КУпАП. Доводи апеляційної скарги не містять обставин, які спростовують висновки суду першої інстанції або свідчать про істотні порушення норм матеріального чи процесуального права, що могли б бути підставою для скасування постанови.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є обґрунтованою та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Максимова М.І. залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського місього суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ф.С. Шигірт