Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №642/6695/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/6695/26

Провадження № 3/642/1326/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 р. м. Харків

Суддя Холодногірського районного суду м. Харкова Балабай С. С., за участю секретаря судового засідання Ажиппо О. О., захисника — адвоката Козловської Т. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

До Холодногірського районного суду м. Харкова надійшли матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

До Холодногірського районного суду м. Харкова надійшли матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 737198 від 04 серпня 2026 року водій ОСОБА_1 04 серпня 2026 року о 16 годині 08 хвилин у м. Харкові, провулку Афанасівському, 3, керував транспортним засобом «CRONUS», державний номерний знак відсутній, у стані алкогольного сп`яніння. На пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Drager, погодився, результат 0,82 проміле, з результатом згоден, від проходження огляду в закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився.

У судовому засіданні брала участь його захисник - адвокат Козловська Т. В., яка заперечувала проти притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та просила закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування своєї позиції захисник посилалася на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують керування ОСОБА_1 саме механічним транспортним засобом. Зокрема, відсутні відомості про технічні характеристики транспортного засобу, потужність його двигуна, які дозволяли б віднести його до категорії механічних транспортних засобів у розумінні Правил дорожнього руху України.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 , суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При цьому положеннями ч. 2 ст. 268 КУпАП визначено перелік адміністративних правопорушень, за яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою. Правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, до такого переліку не належить.

Отже, закон не встановлює безумовної обов`язковості особистої участі особи під час судового розгляду справи зазначеної категорії.

Враховуючи належне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце судового розгляду, відсутність клопотання про відкладення розгляду справи, а також участь у судовому засіданні його захисника — адвоката Козловської Т. В., яка реалізувала процесуальні права сторони захисту, висловила заперечення щодо обвинувачення та навела доводи на користь закриття провадження, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Заслухавши думку захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення в судовому засіданні, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що в Україні діє презумпція невинуватості, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Однією з фундаментальних складових верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає, що правові норми, особливо ті, що встановлюють юридичну відповідальність, мають бути достатньо чіткими, передбачуваними у своєму застосуванні та не допускати свавільного чи розширювального тлумачення на шкоду особі.

Притягнення особи до юридичної відповідальності можливе лише за умови, що її поведінка охоплюється всіма обов`язковими ознаками складу правопорушення, визначеного законом.

Суд також враховує положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини щодо автономного розуміння поняття «кримінальне обвинувачення».

У рішенні від 08 червня 1976 року у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands) Європейський суд з прав людини сформулював критерії, за якими визначається належність провадження до кримінального аспекту статті 6 Конвенції, незалежно від його формальної класифікації в національному законодавстві.

Такими критеріями є правова кваліфікація правопорушення в національному законодавстві, характер самого правопорушення, а також характер і ступінь суворості санкції, яка загрожує особі.

При цьому другий та третій критерії мають альтернативний характер, хоча за необхідності можуть оцінюватися сукупно.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає для водіїв накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Зазначене стягнення має не лише превентивний, але й каральний та стримувальний характер, застосовується до невизначеного кола осіб та за своїм характером і суворістю дозволяє віднести провадження за ч. 1 ст. 130 КУпАП до кримінального аспекту статті 6 Конвенції.

Отже, хоча за національним законодавством таке провадження класифікується як адміністративне, під час його здійснення мають забезпечуватися відповідні гарантії справедливого судового розгляду, притаманні кримінальному обвинуваченню, зокрема презумпція невинуватості, покладення тягаря доказування на сторону обвинувачення, право на захист та заборона обґрунтування висновку про винуватість припущеннями.

Суд виходить із того, що доведення вини особи має відповідати стандарту доказування поза розумним сумнівом.

Такий стандарт вимагає, щоб сукупність належних, допустимих і достовірних доказів виключала розумні сумніви щодо наявності всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення.

При цьому відсутність доказів хоча б однієї з обов`язкових ознак складу правопорушення виключає можливість визнання особи винуватою незалежно від доведеності інших фактичних обставин.

Частина перша статті 130 КУпАП встановлює відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП поєднує описові та бланкетні елементи: вона безпосередньо окреслює заборонене діяння, однак для з`ясування змісту інкримінованого порушення, кола відповідних обов`язків учасників дорожнього руху та порядку огляду необхідно звернутися, зокрема, до Правил дорожнього руху України та ст. 266 КУпАП. Бланкетний характер відповідних елементів диспозиції не допускає відриву законодавчого опису правопорушення від норм, які визначають правовий статус особи та категорію транспортного засобу.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 інкримінується порушення п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України.

Відповідно до цього пункту водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Водночас пункт 2.9 Правил дорожнього руху України міститься у розділі 2 «Обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів».

При цьому, як вбачається з досліджених в судовому засіданні відеозаписів з бодикамер поліцейських та відеореєстратора їх службового автомобіля, ОСОБА_1 керував велосипедом, який приводився в рух за допомогою електродвигуна.

Отже, для вирішення питання про наявність у діях ОСОБА_1 інкримінованого складу адміністративного правопорушення суд має встановити фактичні обставини керування, стан особи та правову категорію транспортного засобу, зокрема перевірити, чи існують належні підстави віднести транспортний засіб до механічних у розумінні Правил дорожнього руху України. Така перевірка необхідна для визначення нормативного обов`язку, порушення якого поставлено особі у вину.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України механічний транспортний засіб -транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Таким чином, для віднесення транспортного засобу, обладнаного електродвигуном, до механічних транспортних засобів юридично значущою обставиною є потужність установленого на ньому електродвигуна.

Сам факт наявності електродвигуна не є достатнім для висновку про те, що відповідний транспортний засіб належить до механічних у розумінні зазначених Правил.

Суд бере до уваги, що буквальне формулювання ч. 1 ст. 130 КУпАП використовує поняття «транспортні засоби», а не виключно «механічні транспортні засоби». Проте ця обставина не звільняє суд від обов`язку системно тлумачити зазначену норму у взаємозв`язку з іншими приписами Кодексу України про адміністративні правопорушення та Правил дорожнього руху України. Встановлення лише загальної назви предмета керування не може підміняти визначення відповідної правової категорії транспортного засобу.

Правила дорожнього руху України розмежовують правовий статус учасників дорожнього руху. Так, розділ 2 Правил регулює обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів, розділ 4 — обов`язки і права пішоходів, а розділ 6 — вимоги до велосипедистів. Вказаний поділ має враховуватися при визначенні нормативного змісту обов`язку, порушення якого інкримінується особі.

Водночас відповідно до п. 6.7 Правил дорожнього руху України велосипедисти повинні виконувати вимоги цих Правил, що стосуються водіїв або пішоходів і не суперечать вимогам розділу 6. Отже, сам факт розміщення п. 2.9 «а» у розділі 2 Правил не дає достатніх підстав для твердження про повне незастосування передбаченої ним заборони до велосипедистів. Необхідно розрізняти поширення певної вимоги Правил дорожнього руху на відповідного учасника руху та встановлення законодавцем санкції за її порушення.

Таке розмежування відображене і в законодавстві про адміністративну відповідальність. Стаття 127 КУпАП окремо визначає відповідальність, зокрема, осіб, які керують велосипедами, за порушення правил дорожнього руху. Частина третя цієї статті передбачає підвищену відповідальність за ті самі порушення, вчинені особами, зазначеними у частинах першій або другій цієї статті, які перебувають у стані сп`яніння.

Отже, Кодекс містить окрему норму, яка безпосередньо враховує особливий статус велосипедистів та факт перебування таких осіб у стані сп`яніння під час порушення ними правил дорожнього руху. При цьому для кваліфікації за ч. 3 ст. 127 КУпАП необхідним є встановлення саме порушення Правил відповідною особою у стані сп`яніння, а не одного лише факту такого стану.

Системне зіставлення статей 127 і 130 КУпАП свідчить про законодавче розмежування відповідальності різних категорій учасників дорожнього руху. Якщо керування велосипедом з порушенням Правил дорожнього руху в стані сп`яніння охоплюється спеціальним регулюванням статті 127 КУпАП, то застосування більш суворої відповідальності за статтею 130 КУпАП потребує належного встановлення обставин, від яких залежить застосовність саме цієї норми.

При цьому суд зазначає, що велосипед, обладнаний елктродвигуном може бути механічним транспортним засобом, але для того щоб прийти до відповідного висновку потрібно дослідити відповідні обставини - спосіб приведення в рух та технічні параметри двигуна.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, а також нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення. Відтак саме складений уповноваженою особою протокол визначає фактичні та правові межі обвинувачення, від якого особа має можливість захищатися.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення, транспортний засіб, яким, за твердженням працівника поліції, керував ОСОБА_1 , визначено як «ІНШІ CRONUS», державний номерний знак відсутній, належність транспортного засобу не встановлена, на території України не зареєстрований.

При цьому протокол не містить відомостей про тип двигуна зазначеного транспортного засобу, його потужність, модель електродвигуна або інші технічні характеристики, які дозволяли б достовірно визначити належність цього транспортного засобу до категорії механічних.

У матеріалах справи відсутні документи виробника, технічний паспорт, сертифікат відповідності, висновок спеціаліста або інші належні докази, які б підтверджували потужність двигуна транспортного засобу «CRONUS» та дозволяли встановити його правовий статус відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України.

Саме по собі зазначення у протоколі назви «CRONUS» не дозволяє визначити конкретну модифікацію транспортного засобу та його технічні характеристики.

Так само відсутність державної реєстрації транспортного засобу не доводить ані його належності, ані неналежності до категорії механічних транспортних засобів, оскільки така обставина має оцінюватися з урахуванням відповідних технічних характеристик.

Долучений до матеріалів справи результат огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Drager, який становив 0,82 проміле, стосується встановлення стану особи на момент проведення огляду.

Суд наголошує, що факт керування транспортним засобом, факт перебування особи у стані алкогольного сп`яніння та правова категорія транспортного засобу є самостійними юридично значущими обставинами, які підлягають установленню й оцінці для визначення застосовної норми відповідальності. При цьому сама категорія транспортного засобу не може визначатися лише назвою або його зовнішнім виглядом без достатніх відомостей про його конструкцію та характеристики.

Доведеність однієї з них не може автоматично замінювати доказування іншої.

За відсутності достовірних даних про потужність двигуна транспортного засобу «CRONUS» суд позбавлений можливості зробити обґрунтований висновок про те, що цей транспортний засіб належить до механічних у розумінні п. 1.10 Правил дорожнього руху України.

Суд вважає за необхідне окремо наголосити, що встановлення всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення є не формальною процесуальною вимогою, а необхідною гарантією захисту особи від свавільного притягнення до юридичної відповідальності.

Принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України, передбачає, зокрема, що втручання держави у права та свободи особи має бути заснованим на законі, передбачуваним і несвавільним. Правова визначеність вимагає не лише достатньої чіткості норми, а й її послідовного застосування компетентними органами у межах визначених законом підстав відповідальності.

При цьому суд не виходить із того, що статті 127 і 130 КУпАП самі по собі є невизначеними через існування окремих складів адміністративних правопорушень. Навпаки, встановлення законодавцем диференційованої відповідальності зобов`язує правозастосовний орган належно встановити юридично значущі обставини, від яких залежить кваліфікація конкретного діяння.

Особа повинна мати можливість передбачити, за яких саме умов її поведінка становитиме правопорушення та які правові наслідки можуть настати у зв`язку з такою поведінкою.

Цьому обов`язку держави кореспондує необхідність доведення у встановленому законом порядку всіх фактичних обставин, від яких залежить застосування відповідної правової норми.

Якщо законодавство розмежовує транспортні засоби залежно від їх технічних характеристик, то віднесення конкретного транспортного засобу до певної категорії не може здійснюватися довільно, без встановлення передбачених нормативним визначенням ознак.

Інший підхід створював би ризик довільного визначення меж адміністративної відповідальності на основі припущень правозастосовного органу замість передбачених законом фактичних критеріїв. Це не відповідало б вимогам законності, правової визначеності та презумпції невинуватості.

Суд також виходить із того, що презумпція невинуватості не допускає покладення на особу обов`язку доводити відсутність у її діях складу правопорушення. Відтак ОСОБА_1 не зобов`язаний подавати докази того, що потужність двигуна транспортного засобу не перевищує 3 кВт.

Навпаки, саме орган, який ініціював притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинен надати докази на підтвердження обставин, які утворюють склад інкримінованого правопорушення.

Відсутність таких доказів не може бути компенсована припущеннями суду щодо можливих технічних характеристик транспортного засобу.

Суд не вправі перебирати на себе функцію підтримання обвинувачення, самостійно формуючи відсутні у протоколі фактичні ознаки діяння або відшукуючи замість органу поліції докази, необхідні для підтвердження обраної ним правової кваліфікації. Такий підхід узгоджується із гарантіями безсторонності та права на захист, висвітленими у рішеннях ЄСПЛ «Malofeyeva v. Russia» та «Karelin v. Russia».

Разом із тим необхідність не перебирати на себе функції обвинувачення не звільняє суд від всебічного, повного та об`єктивного дослідження поданих у справу матеріалів. Однак реалізація цього обов`язку не може означати самостійного доповнення інкримінованого діяння новими фактичними обставинами або підміни недоведеного обвинувачення іншим.

Наявні у справі матеріали не дозволяють поза розумним сумнівом установити належність транспортного засобу «CRONUS» до механічних транспортних засобів.

Відповідно, суд не має достатніх правових і фактичних підстав для висновку про доведеність усіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у діях ОСОБА_1 .

Усі сумніви щодо доведеності цих обставин відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 6 Конвенції підлягають тлумаченню на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що надані матеріали не підтверджують поза розумним сумнівом наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Зважаючи на те, що належними та допустимими доказами не доведено наявності всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 7, 9, 127, 130, 245, 247, 251, 252, 256, 268, 280, 283, 284 КУпАП, статтями 8, 62 Конституції України, статтями 6, 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі № 642/6695/26 (провадження № 3/642/1326/26) про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення — закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Холодногірський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя С. С. Балабай