Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №953/4605/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/4605/26

н/п 2/953/3200/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя – Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

15 квітня 2026 року ОСОБА_1 (далі: позивач) звернулась до ГУНП в Харківській області (далі: відповідач), третя особа - Державна казначейська служба України (далі: третя особа) про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., завданої незаконними рішеннями та бездіяльністю службових осіб органу досудового розслідування під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025226290000240 від 11.09.2025 за ч.2 ст.358 КК України.

В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилалась на належність їй 2/3 часток у праві власності на кв. АДРЕСА_1 , виявлення 18.06.2025 факту пошкодження газопостачальної мережі до своєї квартири, - відрізання працівниками ТОВ «Газорозподільні мережі України» частини газової труби від системи газопостачальної мережі. Жодних документів від газопостачальної організації позивач не отримувала. Дії працівників ТОВ «Газорозподільні мережі України» вважає незаконними. За цим фактом позивач звернулась до Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. За її заявою внесені відомості до ЄРДР. До теперішнього часу триває неефективне досудове розслідування дій посадових осіб Харківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», які є на думку позивача незаконними і такими, що містять ознаки кримінального правопорушення. Органом досудового розслідування безпідставно закривалось кримінальне провадження за її заявою. Внаслідок оскарження нею, постанова про закриття кримінального провадження скасована ухвалою Харківського апеляційного суду. Протиправна поведінка службових осіб органу дізнання, що полягає в неефективності досудового розслідування, недотриманні розумного строку його проведення, триває майже 10 місяців, вимагає від позивача значних зусиль і витрат часу на захист свого порушеного права, відволікає від повсякденних занять, пригнічує душевний стан, принижує гідність та порушує принцип рівності усіх перед законом. Систематичне незабезпечення органом досудового розслідування ефективного захисту від кримінального правопорушення, ухвалення незаконних рішень, у подальшому скасованих судом, призводить до переживань, підвищення артеріального тиску, погіршення самопочуття, тяганина при розгляді заяв та клопотань завдає страждань, чим спричинена моральна шкода, яку позивач оцінює у 10 000 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на здійснення органом досудового розслідування значного та вичерпного переліку слідчих дій, зумовлення збільшення загальної тривалості розглядом судами чисельних скарг ОСОБА_1 , незначне перебування в провадженні органу досудового розслідування за винятком цього строку та недобросовістність процесуальної поведінки позивача, яка на виклики до органу досудового розслідування не з`являється. Так досудовим розслідуванням встановлена причина відключення квартири позивача від газопостачання за технічним регламентом безпеки за неможливості перевірки герметичності та відсутності власника, тобто незабезпечення доступу до приміщення квартири, не укладення ОСОБА_1 договору з новим оператором ГРМ, а виявлення витоку газу на вводі до квартири позивачки, зумовило встановлення заглушки та пломби на вводі до цієї квартири задля запобіганню аварійній ситуації. Відповідач правом втручання у цивільно-правові відносини позивача з оператором ГРМ не наділений. Також відповідач посилався на необґрунтованість позову, недоведеність спричинення моральної шкоди за ненадання позивачем об`єктивних доказів погіршення стану здоров`я, недоведеності причинно-наслідкового зв`язку такого погіршення з діями відповідача, відновлення права позивача у судовому порядку шляхом скасування постанови про закриття кримінального провадження, неспівмірність, несправедливість, бездоказовість та довільність визначеної позивачем суми відшкодування коштів за рахунок Державного бюджету.

Третя особа проти задоволення позову заперечувала за відсутні підстав, передбачених ч.1 ст.1176 ЦК України та недоведеності підстав визначених ч.6 ст.1176 ЦК України. Зазначила, що Казначейство, згідно функціональних обов`язків не є учасником спірних правовідносин і фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, - не володіє.

Позивач наполягаючи на задоволенні позову, зазначила, що моральна шкода полягає не лише у «негативних емоціях», а у глибокому стресі, викликаному цинічним підробленням Акту №330 від 09.06.2025, в якому вказана присутність померлого чоловіка. Факт протиправності дій відповідача встановлений ухвалою Харківського апеляційного суду від 16.02.2026, якою розслідування визнане неефективним. Сума 10 000 грн є символічною та мінімальною компенсацією за 10 місяців системної бездіяльності поліції та незаконного закриття кримінального провадження. За перевищення прожитковим мінімумом для працездатних осіб на 2026 рік суми 3000 грн, розмір заявленого відшкодування відповідає засадам розумності та справедливості. Дія ст. 56 Конституції України, яка гарантує право на відшкодування шкоди, завданої державою, на період дії воєнного стану не призупинена, а права людини не можуть ігноруватись через бюджетну економію.

05.05.2026 до суду надійшло клопотання третьої особи про об`єднання даної справи зі справою №953/4606/26.

06.05.2026 до суду надійшли заперечення позивача про об`єднання справ №953/4605/26 та №953/4606/26 в одне провадження за наявності різних фактичних обставин справи, самостійності вимог та затягування розгляду справи.

Розглянувши клопотання про об`єднання справ №953/4605/26 та №953/4606/26, суд зазначає.

Згідно з ч.1 ст.188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно до ч.2 ст.188 ЦПК України суд, з урахуванням положень частини першої цієї статті, може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; одного й того самого позивача до різних відповідачів; різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Частиною 3 ст.188 ЦПК України визначено, що об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.

Ненадання копії позовної заяви у справі №953/4606/26 унеможливлює встановлення судом підстав, передбачених ч.2 ст.188 ЦПК України, для об`єднання справ, а тому клопотання задоволенню не підлягає.

До судового засідання учасники процесу, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились, подали заяви про розгляд справи за своєї відсутності.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, судом не встановлені.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:

05.09.2025 позивач звернулась до Харківської обласної прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України слюсарем Харківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» ОСОБА_2 який склав який складав Акт № 330 від 09.06.2025 про припинення газопостачання на об`єкт (газові прилади) споживача.

11.09.2025 позивач сповіщений про початок досудового розслідування, що підтверджено повідомленням Чугуївського РУП УНП в Харківській області №2061912025 від 11.09.2025.

З витягу з ЄРДР №12025226290000240 від 11.09.2026 за ч.2 ст.358 КК України вбачається, що 09.05.2025 до ЧЧ Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення з Чугуївської окружної прокуратури Харківської області про звернення ОСОБА_1 про складання слюсарем відділення Чугуївської дільниці Чугуївського УЕГГ Харківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» Андрійченко Д.В. завідомо підробленого документу, - Акту № 330 від 09.06.2025 про припинення газопостачання на об`єкт (газові прилади) споживача.

12.11.2025 позивач звернулась до слідчого із клопотанням у порядку ст.220 КПК України про допит у якості свідка слюсара ОСОБА_3

18.11.2025 позивач повідомлена про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, що підтверджено листом Чугуївської окружної прокуратури № №63-6592ВИХ-2563-980-25 від 18.11.2025.

24.11.2025 позивач звернулась до слідчого судді зі скаргою у порядку п.4 ч.1 ст.303 КПК України.

16.02.2026 ухвалою Харківського апеляційного суду ухвала слідчого судді Чугуївського міського суду Харківської області від 08.01.2026 скасована, постанова дізнавача СД Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області від 30.09.2025 про закриття кримінального провадження №12025226290000240 від 11.09.2025 за ч.2 ст.358 КК України скасована, матеріали кримінального провадження №12025226290000240 від 11.09.2025 направлені прокурору для організації досудового розслідування. На теперішній час досудове розслідування триває.

Дослідивши матеріали справи, суд висновує:

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, що визначено ст.56 Конституції України.

На підставі наведеної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст.1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється с.1 ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що передбачено ст.1173, 1174 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК України.

Тобто саме у цих статтях ЦК України реалізовані конституційні гарантії права на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст.1173 ЦК України.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними, відповідно до вимог процесуального та матеріального закону, покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Частинами першою - третьою ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.

Таким чином, підставами для початку досудового розслідування є заява (громадян про вчинений злочин; з`явлення із зізнанням); повідомлення (підприємств установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості; представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину; повідомлення, опубліковані в пресі); самостійне виявлення слідчим, прокурором із будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (під час іншого досудового розслідування, через засоби масової інформації, матеріали оперативних підрозділів, виконавчої служби, контролюючих органів тощо).

Відповідно до п.4 ч.5 ст.214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості, зокрема короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.

Отже, аналіз змісту положень ст.214 КПК України вказує на те, що не всі прийняті та зареєстровані заяви повинні бути внесені слідчим до ЄРДР, а лише ті заяви, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Визначення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, є обов`язком слідчого, а не заявника.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів встановлення в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності у діях органу досудового розслідування, що могли спричинити душевні страждання позивачу.

Незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржені в порядку, передбаченому КПК України та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди.

Позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження незаконності дій чи бездіяльності органу досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування у кримінальному проваджені №12025226290000240 від 11.09.2025 за ч.2 ст.358 КК України, як і завдання їй моральної шкоди, причинний зв`язок між діями уповноважених осіб та настанням тих негативних наслідків, не надала.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України).

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Керуючись ст. 12, 13, 19, 81, 141, 247, 263-265, 268, 272, 273-276 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя – Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: адреса АДРЕСА_2 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Харківській області, ЄДРПОУ 40108599, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, буд.13.

Третя особа: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6.

Повний текст рішення складений 14.10.2026.

Суддя Н.В. Єфіменко