Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №700/711/23 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 700/711/23

Провадження № 22-ц/821/1644/26

Категорія: скарга на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.

за участю секретаря: Широкової Г.К.

учасники справи:

позивач : ОСОБА_1 ,

відповідач: Лисянська селищна рада,

треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор виконавчого комітету Лисянської селищної ради Міняйло Вікторія Станіславівна,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Руслана Володимировича на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 серпня 2023 року (постановлену під головуванням судді Сакун Д.І. в приміщенні Звенигородського районного суду Черкаської області) про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор виконавчого комітету Лисянської селищної ради Міняйло Вікторія Станіславівна про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, -

в с т а н о в и в :

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Лисянської селищної ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор виконавчого комітету Лисянської селищної ради Міняйло В.С. про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником 1/3 частини нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками нерухомого майна є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказує, що звернувся до Лисянської селищної ради із заявою про надання земельної ділянки, на якій розміщене належне йому нежитлове приміщення, шляхом приватизації.

Рішенням селищної ради від 29.09.2016 «Про надання дозволів на розробку землевпорядних документацій, затвердження документацій та вилучення /надання земельних ділянок» йому та іншим співвласникам було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд АДРЕСА_2 , відповідно домовленості між співвласниками та згідно поданих графічних матеріалів для передання у приватну власність.

11.05.2021 землевпорядною організацією відмовлено у виготовленні проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка перебуває у власності селищної ради.

Вказує, що звернувся до Лисянської селищної ради за роз`ясненнями і отримав копію рішення ради від 24.03.2016 «Про надання дозволів на розробку землевпорядних документацій, затвердження землевпорядних документацій та вилучення земельних ділянок», відповідно до якого вказана земельна ділянка віднесена до земель комунальної власності Лисянської селищної ради.

Рішенням Лисянської селищної ради від 23.02.2018 «Про надання дозволів на розробку землевпорядних документацій, затвердження землевпорядних докуметацій» було скасовано в частині проведення державної реєстрації за Лисянською селищною радою спірної земельної ділянки.

Вказує, що звернувся до державного реєстратора з метою виключення запису про державну реєстрацію права власності за реєстраційним номером запису про право власності на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1 , оскільки правовстановлюючий документ , який став підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, був скасований.

21.05.2021 рішенням державного реєстратора було відмовлено у скасуванні запису про державну реєстрацію спірної земельної ділянки у зв`язку з тим, що відомості не підлягають скасуванню.

Наявність запису про реєстрацію спірної земельної ділянки за Лисянською селищною радою є перепоною для реалізації його законого права на приватизацію земельної ділянки під будівлями і спорудами, що належать йому на праві власності.

На підставі наведеного, позивач просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку , кадастровий номер 7122855100:01:002:0647 за номером 939551071228 розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером запису про право власності 14819704.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 серпня 2023 року відмовлено у відкритті провадженні у справі за позовом ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державний реєстратор виконавчого комітету Лисянської селищної ради Міняйло В.С. про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Ухвала суду першої інстанції, зокрема, мотивована тим, що вимоги позивача ґрунтуються на протиправності дій Державного реєстратора як суб`єкта, наділеного Законом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. При цьому, позивач не порушував перед судом питання, пов`язані з його правом на вказаний об`єкт нерухомого майна.

За висновками суду, у поданій ОСОБА_1 позовній заяві відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень.

В апеляційній скарзі, поданій 10 червня 2026 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 – адвокат Бабенко Р.В., вважаючи ухвалу суду незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права, просить ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 серпня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції посилався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 820/2675/17, проте не врахував, що Велика Палата Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 сформулювала протилежний висновок та прямо зазначила про відступ від висновків, викладених у постанові від 13.06.2018 у справі №820/2675/17.

Вказує, що спір у цій справі є приватноправовим (спором про право цивільне), тому належить до цивільної юрисдикції.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований не на перевірку законності управлінської діяльності державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень, а на захист речових прав позивача, яким кореспондує зареєстроване речове право іншої особи, Лисянської селищної ради.

Висновок суду про відсутність спору про право є помилковим і не спростовується змістом самої позовної заяви.

Відмова у відкритті провадження порушує право позивача на доступ до правосуддя та створює ризик негативного конфлікту юрисдикцій.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Згідно статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а також інший спосіб, що встановлений законом.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 в обгрунтування позову посилався на те, що йому на праві власності належить 1/3 частина нежитлового приміщення з господарськими будівлями, розміщеного на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності гарантоване статтею 1 Протоколу 1 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод, статтею 41 Конституції України, статтями 317, 319 ЦК України, згідно яких саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, проте, воно було порушено шляхом позбавлення позивача права володіння, користування, розпорядження адміністративним будинком внаслідок проведення реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій він розташований, за відповідачем.

За доводами позивача, реєстрація права власності за Лисянською селищною радою на земельну ділянку, на якій розміщені нежитлове приміщення з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 є перешкодою для позивача та інших співвласників зазначеного нерухомого майна можливості реалізації правомочностей власника та оформлення права користування земельною ділянкою під зазначеним майном.

Суб`єктний склад учасників та характер правовідносин вказують на виникнення спору, в яких позивач вимагає усунення перешкод в користуванні, володінні, розпорядженні нерухомим майном на підставі статті 391 ЦК України шляхом скасування рішення державних реєстраторів.

Для усунення порушень права власності позивача необхідним є скасування реєстрації права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , за відповідачем.

У розумінні статті 391 ЦК України та усталеної судової практики щодо застосування статті 391 ЦК України, зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати усунення порушень права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю; ким саме спричинено порушене права та за яких підстав, значення не має.

Позивач обрав спосіб захисту права, яке вважає порушеним, у вигляді усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц, при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону № 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.

Такі ж висновки викладені в постановах Касаційного адміністративного суду та Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 02 грудня 2020 року (справа № 211/594/19), від 29 січня 2025 року (справа № 600/252/24-а), від 11 лютого 2025 року (справа № 520/14808/24).

Водночас, із позовної заяви вбачається, що позивач не оспорює незаконність дій державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень, а поданий ним позов спрямований на захист речових прав, яким кореспондується зарестроване речове право іншої особи.

У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 280/5064/20 зазначено, що якщо власник нерухомого майна вважатиме, що реєстрація за відповіачем права власності на об`єкт порушує його права чи інтереси, він вправі звернутись з відповідним позовом до суду і саме такий спір відповідатиме ознакам приватноправового і підлягатиме розгляду за правилами цивільного (господарського) судочинства.

Також слушними є посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції посилався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 820/2675/17, проте не врахував, що Велика Палата Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 сформулювала протилежний висновок та прямо зазначила про відступ від висновків, викладених у постанові від 13.06.2018 у справі №820/2675/17.

Так, з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 та 23 травня 2018 року у справах № 826/4460/17 та № 815/4618/16, від 05, 12, 13 червня 2018 року у справах № 804/20728/14, № 823/378/16, № 820/2675/17 та № 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку, не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами, тому не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому такі спори мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

На вищевикладене суд першої інстанції не звернув належної уваги і дійшов помилкового висновку про наявність у даній справі публічно-правового спору.

За наведених обставин, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, що, відповідно до п .4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, є підставою для її скасування і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно п. 6 ч. 1ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Руслана Володимировича - задовольнити.

Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 серпня 2023 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

О.М. Новіков