Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №752/3809/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/3809/26

Провадження № 2/752/7737/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14.10.2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

за участю секретаря судового засідання Ільніцької І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,

третя особа Національна академія наук України,

про визнання права користування квартирою,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

1.1. Позовні вимоги

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (надалі за текстом - позивачі) звернулися до суду з позовом до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі за текстом - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Національна академія наук України, про визнання за ними права користування квартирою АДРЕСА_1 .

На обґрунтування вимог позивачі посилалися на заселення родини ОСОБА_1 до відомчого житлового фонду Академії наук за списками мешканців, без оформлення окремого ордера, і тривале проживання у спірній квартирі.

Позивачі також наголошують, що не заявляють вимог про визнання права власності, передачу квартири у власність чи її приватизацію. Предметом судового розгляду є виключно цивільне житлове право користування конкретним приміщенням, яке, за їхньою позицією, виникло внаслідок законного вселення та не припинилося.

1.2. Позиції інших учасників

Національна академія наук України у письмових поясненнях зазначила, що будинок АДРЕСА_2 належав до відомчого житлового фонду Академії наук, який згодом передавався до комунальної власності. На підтвердження цих обставин третя особа надала розпорядчі документи та архівні списки мешканців. Третя особа просила розглянути справу без її представника.

Відповідач - Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація відзиву на позовну заяву не подав.

1.3. Процесуальні дії

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 справу № 752/3809/26 передано на розгляд судді Чекулаєву С.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20.02.2026 відкрито провадження у справі, визначено розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 21.07.2026 підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 13.10.2026, після судових дебатів, суд, керуючись положеннями статті 244 ЦПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 14.10.2026.

2. Мотивувальна частина

2.1. Встановлені судом обставини

Суд встановив, що предметом спору є право користування квартирою АДРЕСА_1 , щодо якого звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно з паспортом громадянки України та карткою платника податків ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її зареєстроване місце проживання підтверджується витягом із реєстру територіальної громади від 15.01.2026 № 2026/000729565: АДРЕСА_3 ; дата реєстрації місця проживання - 28.09.1993.

Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 ; її батьками зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 ; його батьками зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

З витягів із реєстру територіальної громади, наданих щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вбачається реєстрація їхнього місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно з 11.03.2004 та 01.12.2003.

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 1977 року народження, у якому батьками вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (по батькові на наданій копії нерозбірливе).

У матеріалах справи міститься список мешканців, які проживали у відомчих житлових будинках Дослідного сільськогосподарського виробництва Академії наук УРСР у селищі Феофанія, а також список на надання житлової площі у відомчих будинках. У відповідному списку під № 64 зазначений ОСОБА_6 .

Суд встановив, що родина ОСОБА_6 була вселена до відомчого житла на підставі списків мешканців; окремий ордер на вселення не видавався.

Судом досліджено також архівний список мешканців будинків на АДРЕСА_4 , який містить відомості про мешканців відомчого житлового фонду, номери будинків, квартир та інші облікові дані.

З розпорядження Управління справами Академії наук України № 1774 від 02.11.1994 «Про приватизацію житла в Феофанії» вбачається, що ДСГ «Феофанія» НАН України було дозволено оформлення документів для приватизації житлових будинків, зокрема АДРЕСА_2 , через Управління справами НАН України.

Постановою загальних зборів Академії наук України від 23.03.1994 визначено перейменувати Академію наук України на Національну академію наук України.

З рішення Київської міської ради від 01.07.1999 № 335/436 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчих житлових будинків та об`єктів теплопостачання» вбачається прийняття до комунальної власності відповідного житлового фонду згідно з додатками до рішення.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 03.04.2000 № 469 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва житлового фонду НАН України» визначено організаційні заходи з прийняття та передачі відомчого житлового фонду Національної академії наук України.

Розпорядженням Президії НАН України від 08.06.2000 № 641 передбачено підготовку й передачу квартирних справ співробітників, які перебували на квартирному обліку за місцем роботи, та перереєстрацію контрольних списків зі збереженням їх у відповідних організаціях.

Листом Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 24.01.2002 №0995-533 порушувалося питання оформлення передання житлових будинків по АДРЕСА_2 , до комунальної власності району після проведення необхідних підготовчих робіт.

Розпорядженням Управління справами НАН України від 01.02.2001 № 125 «Про припинення діяльності Бюро приватизації УС НАН України» у зв`язку з переданням житлового фонду було визначено припинення приватизації житлового фонду відповідним бюро та передачу приватизаційних справ до районних державних адміністрацій.

З наявного у матеріалах справи розпорядження Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 27.03.2002 № 298, на яке посилається третя особа, вбачається оформлення прийняття до комунальної власності житлових будинків ДСГ «Феофанія» НАН України, у тому числі будинку АДРЕСА_2 .

У письмових поясненнях Національної академії наук України, зазначено, що будинок АДРЕСА_2 належав до відомчого житлового фонду НАН України та був переданий до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва.

У цих же поясненнях Національна академія наук України повідомила, що документи щодо квартир відомчого житлового фонду, зокрема квартири АДРЕСА_1 , передавалися до районних державних адміністрацій для зберігання.

У судовому засіданні 13.10.2026 судом допитано свідка ОСОБА_8 , яка повідомила, що від народження проживає у квартирі АДРЕСА_5 , є сусідкою позивачів, знає ОСОБА_1 та підтвердила її проживання у квартирі АДРЕСА_6 разом із дітьми.

Допитана в цьому ж судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , молодша сестра ОСОБА_1 , повідомила, що їхня родина проживає у вказаному будинку з часу первісного заселення, їхній батько ОСОБА_6 вселився разом із позивачкою на підставі списків мешканців, а свідок та позивач проживали у цьому будинку з народження.

2.2. Норми права, які підлягають застосуванню, та мотиви суду

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на повагу до житла. За статтями 15, 16 ЦК України особа має право на судовий захист у разі порушення, невизнання або оспорювання її цивільного права; одним зі способів такого захисту є визнання права.м

З 15.02.2026 набрав чинності Закон України від 13.01.2026 № 4751-IX «Про основні засади житлової політики». Підпунктом 1 пункту 2 розділу IV цього Закону Житловий кодекс України визнано таким, що втратив чинність, крім прямо зазначених у цьому підпункті статей. Статті 64, 65 та 106 Житлового кодексу до переліку винятків не включені.

Водночас пунктом 4 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4751-IX прямо встановлено, що дія цього Закону поширюється на житлові відносини, які виникли після набрання ним чинності, а до правочинів про заселення у житлові приміщення, дійсних на день набрання чинності Законом, застосовується законодавство, яке діяло на час їх укладення. Отже, факт виникнення, зміст і подальше збереження заявлених житлових прав необхідно оцінювати з урахуванням правового регулювання, що діяло у відповідні періоди їх набуття, а не шляхом ретроспективного застосування нових правил до заселення, яке відбулося раніше.

За змістом статті 64 Житлового кодексу Української РСР у редакції, що діяла у відповідний період, члени сім`ї наймача, які проживали разом із ним, користувалися нарівні з наймачем правами та несли обов`язки, що випливали з найму житлового приміщення. Частина друга цієї статті відносила до членів сім`ї наймача його дружину, дітей і батьків; інші особи могли визнаватися членами сім`ї за умови постійного проживання разом із наймачем та ведення спільного господарства.

Згідно зі статтею 65 цього Кодексу у редакції, що діяла на час вселення відповідних осіб, наймач міг у передбаченому законом порядку вселити до займаного житлового приміщення членів сім`ї; на вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей згоди інших членів сім`ї не вимагалося. Особи, які вселилися як члени сім`ї наймача та постійно проживали разом із ним, за загальним правилом набували рівного права користування житлом.

Статтею 106 Житлового кодексу Української РСР у редакції, чинній після смерті первісного наймача, було передбачено можливість визнання повнолітнього члена його сім`ї наймачем за раніше укладеним договором найму; у разі смерті наймача його повнолітні члени сім`ї могли вимагати такого визнання. Правове значення цієї норми полягає у тому, що смерть особи, якій первісно надано житло, сама по собі не припиняла право користування житлом інших осіб, які раніше законно набули його як члени сім`ї наймача.

За змістом статей 810, 816, 824 ЦК України правове регулювання найму житла передбачає самостійне значення прав осіб, які постійно проживають разом із наймачем, та можливість збереження прав на користування житлом у разі смерті наймача. У цій справі зазначені норми враховуються в системному зв`язку з історичним правовим регулюванням та не підмінюють правил, які діяли у момент виникнення спірних прав.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 127/26104/18 роз`яснено, що для вирішення спору про право користування житлом необхідно з`ясувати порядок вселення, постійність проживання, сімейні відносини з наймачем, ведення спільного господарства та інші істотні обставини, а не обмежувати оцінку лише реєстрацією місця проживання. Подібний підхід щодо значення правомірного вселення та статусу члена сім`ї наймача наведено в постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 760/8384/15-ц.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) наголосив на необхідності належного розгляду судами суттєвих аргументів, які стосуються права особи на повагу до її житла. Водночас встановлення фактичного зв`язку з житлом для цілей статті 8 Конвенції не замінює перевірки передбачених національним законодавством підстав набуття права користування.

Відповідно до статей 12, 13, 76-81, 89 ЦПК України суд вирішує спір у межах заявлених вимог, оцінюючи належність, допустимість, достовірність і достатність доказів та їхній взаємний зв`язок у сукупності. Жоден доказ не має для суду заздалегідь установленої сили.

Оцінюючи підстави первісного користування квартирою, суд виходить із того, що сам по собі архівний список мешканців не є ордером або письмовим договором найму та не може механічно прирівнюватися до них. Однак його правове значення як письмового доказу залежить від фактичного порядку розподілу і надання відомчого житла, що застосовувався уповноваженою організацією в той час. Відтак відсутність окремого ордера не дає підстав визнавати вселення самовільним без оцінки інших доказів.

У даному випадку порядок заселення за відомчими списками підтверджується змістом наданих архівних матеріалів, записом під № 64 щодо ОСОБА_6 , показаннями свідка ОСОБА_9 про обставини вселення родини та подальшим багаторічним користуванням житлом. Показання свідка ОСОБА_8 , яка проживає у цьому ж будинку, узгоджуються з документами щодо постійного проживання позивачки та її дітей у квартирі АДРЕСА_6 .

Суд ураховує, що факт проживання родини у цьому приміщенні підтверджується сукупністю реєстраційних, технічних і розрахункових документів, а також узгодженими за своїм змістом показаннями свідків.

Щодо ОСОБА_1 суд бере до уваги її родинний зв`язок із первісним користувачем житла ОСОБА_6 , проживання у складі його сім`ї, подальше безперервне користування спірним приміщенням після смерті батька, реєстрацію місця проживання за цією адресою та відсутність установлених обставин припинення відповідного права. За таких обставин її право користування не може вважатися таким, що припинилося виключно внаслідок смерті особи, якій спочатку було надано житло, або відсутності окремого переоформленого документа на її ім`я.

Стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суд установив, що вони є дітьми ОСОБА_1 , проживали у спірній квартирі як члени її сім`ї та зареєстровані за цією адресою. Їхнє вселення до матері у неповнолітньому віці не вимагало оформлення окремого ордера чи отримання дозволу сторонніх осіб. Набуте у такий спосіб право користування не припиняється автоматично у зв`язку з досягненням повноліття.

Суд також враховує, що документи щодо передачі будинку АДРЕСА_2 з відомчого житлового фонду до комунальної власності підтверджують зміну правового статусу та суб`єкта управління будинком. Така передача сама по собі не є передбаченою законом підставою для припинення раніше набутого права мешканців на користування квартирою.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про законне первісне заселення родини до відомчого житла за застосовуваним на той час порядком, виникнення у ОСОБА_1 права користування як члена сім`ї первісного користувача та набуття такого права її дітьми при вселенні і проживанні разом із матір`ю. Тривалість проживання, документальна фіксація зв`язку із квартирою та показання свідків підтверджують збереження цього права за всіма позивачами.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Керуючись статтею 47 Конституції України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 15, 16, 810, 816, 824 ЦК України, пунктом 4 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики», статтями 64, 65, 106 Житлового кодексу Української РСР у редакціях, що діяли під час виникнення відповідних правовідносин, статтями 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Національна академія наук України, про визнання права користування квартирою - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Чекулаєв