Суд: Смілянський міськрайонний суд Черкаської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №703/1065/26
Суддя: Ігнатенко Т. В.
Справа № 703/1065/26
2/703/1310/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частини)
15 жовтня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Ігнатенко Т.В.
секретар судових засідань Яковенко І.В.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника позивача Кушніра О.П. (в режимі ВКЗ)
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаського району Черкаської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів по договору позики
встановив:
25 лютого 2026 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів по договору позики, в якому просять суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість в сумі 4000 доларів США;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 4000 доларів США;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_1 судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовують тим, що 06 листопада 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 уклали між собою договір позики в усній формі. Про факт укладення договору позики і фактичне отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_5 грошових коштів свідчить власноручно написана відповідачем боргова розписка від 06 листопада 2024 року, яку ОСОБА_2 особисто власноручно написала, проставивши свій підпис. Зі змісту боргової розписки вбачається, що ОСОБА_2 отримала у ОСОБА_5 в позику грошові кошти в сумі 8000 доларів США, які в повному обсязі зобов`язується повернути 01 листопада 2025 року. При цьому, боргова розписка була підписана в присутності двох свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які власноручно засвідчили факт передачі коштів шляхом написання відповідного тексту та проставляння особистих підписів на борговій розписці.
Наприкінці квітня 2025 року у ОСОБА_5 було діагностовано рак легенів 4 стадії. 18 травня 2025 року стан здоров`я ОСОБА_5 значно погіршився, тому останній зустрівся зі своїм сином ОСОБА_1 та повідомив його, що він наразі збирається їхати до лікарні, однак з огляду на прогресуючу хворобу є ймовірність, що з лікарні він вже не повернеться додому.
При цьому, спадкодавець передав синові ОСОБА_1 оригінал боргової розписки від 16 листопада 2024 року та наголосив, цитує: «ти повинен знати про цей борг і якщо зі мною щось станеться, ти повинен витребувати кошти від відповідача та розділити порівну їх з ОСОБА_8 ».
З 18 травня 2025 року до 23 травня 2025 року спадкодавець перебував на лікуванні у Смілянській міській лікарні КНП «Смілянська міська рада», де ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина. Позивачі, як спадкоємці першої черги за законом, звернулися із заявами про прийняття спадщини до Смілянської державної нотаріальної контори, де була відкрита спадкова справа, зареєстрована у спадковому реєстрі за №383/2025.
У грудні 2025 року позивачі неодноразово спілкувалися з відповідачем та повідомляли їй, що в них є оригінал боргової розписки із якої вбачається, що остання має виконані перед спадкодавцем зобов`язання по поверненню 8000 доларів США. Більше того, позивачі повідомляли відповідача, що є свідки, які можуть підтвердити факт передачі відповідачу грошових коштів.
Однак, відповідача заперечувала факт отримання нею від спадкодавця будь-яких грошових коштів та наголосила, цитують: «Я гроші не брала», «Викиньте цю боргову розписку».
Серед іншого, в телефонній розмові відповідач запевнила, що свідки не підтвердять факт передачі їй спадкодавцем грошових коштів, тому дана справа не має судової перспективи.
Всупереч взятого на себе обов`язку, 01 листопада 2025 року грошові кошти у розмірі 8000 доларів США позивачам повернуті не були, тобто відповідач прострочила виконання свого зобов`язання. Вказані кошти позивачам не повернуті і станом на момент подання даного позову до суду.
Враховуючи, що відповідачем умови договору позики не виконуються, позивачі звернулися до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 26 лютого 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за вищевказаним позовом, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, відповідачу роз`яснено право на подання до суду відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивача – право на подання відповіді на відзив, встановлено для цього відповідні строки, а також задоволено клопотання позивачів та витребувано у Смілянської державної нотаріальної контори інформацію зі спадкової справи №383/2025.
13 березня 2026 року на адресу суду, через систему «Електронний суд», надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Д.Б., на позовну заяву, в якому відповідач зазначила, що в своїй позовній заяві з метою обґрунтування своїх матеріально-правових вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_1 посилаються на те, що нібито 06 листопада 2024 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір позики в усній формі. На підтвердження факту укладення такого договору та з метою доведення факту реального отримання відповідачкою позики позивачі надають суду копію рукописної розписки від 06 листопада 2024 року, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_2 нібито вказала, що «бере в борг» (примітно, що в тексті розписки не зазначалося про це як про доконану (завершену) дію, і не було вказано «взяла в борг», або «отримала в борг») 8 тисяч доларів США у ОСОБА_5 .
Наявність обставин щодо фактичного отримання в борг вказаної суми грошових коштів в розмір 8000 доларів США відповідачкою категорично заперечується, оскільки дійсності не відповідає.
Зазначає, що з огляду на свою правову природу, правовідносини, які за твердженням позивачів виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , характерні для договору та правовідносин позики.
Відповідно до положень ст.1051 ЦК України, позичальник має право заперечувати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Звертає увагу, що умовами «договору» сторони не встановили чіткого порядку надання позики, тому надання позичальником коштів за договором було б можливе, як в безготівковому порядку, так і шляхом передання коштів готівкою, але в такому разі це мало б відбутися в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України, зокрема відповідно до норм Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148.
В свою чергу, відповідачка заперечує факт отримання позики та зазначає, що надана позивачами розписка не може свідчити про фактичне отримання нею грошових коштів в позику від ОСОБА_5 , оскільки доказів про зарахування такої суми грошових коштів у розмірі еквівалентному 330 880 гривень 00 копійок (8000,00 х 41,36) від ОСОБА_5 без належного та законного оформлення як того вимагає чинне законодавство у таких випадках (шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки) відповідачка також не могла та докази отримання таких коштів у справі відсутні.
Звертає увагу, що оскільки спірна сума у розмірі 8000 доларів США перевищує 50000 гривень 00 копійок, то така фінансова операція повинна була бути проведена виключно через банки або небанківські фінансові установи, що призводить до необхідності надання позивачами на підтвердження їхніх доводів про реальну передачу коштів за «договором позики» доказів виключно у вигляді платіжних інструкцій або виписок із рахунків чи інших письмових доказів перерахування суми позики із рахунку ОСОБА_5 на рахунок ОСОБА_2 або внесення цих коштів позикодавцем на рахунок позичальника через касу банку або іншим шляхом.
Вказує, що матеріалів справи не містять доказів отримання відповідачкою позики, а відповідно до ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей, тому договір позики від 06 листопада 2024 року по факту є неукладеним, у зв`язку з чим у відповідачки не виникли зобов`язання щодо його виконання.
З урахуванням викладеного, відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Д.Б., просила суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів по договору позики відмовити повністю.
Ухвалою суду від 05 травня 2026 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено її до судового розгляду, задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків та викликано у судове засідання для надання суду показів як свідками сторони відповідача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги у судовому засіданні підтримав та наполягає на їх задоволенні у повному обсязі. Пояснив, що його батько у м. Сміла був не останньою людиною, він передав йому боргову розписку, знаючи що буде помирати. При написанні розписки присутнім не був. Дану розписку батько передав йому особисто в руки та сказав, щоб він цю розписку мав на увазі та коли його не стане, щоб він з ОСОБА_8 про неї знали. Коли саме батько передав йому розписку, а саме дату, не пам`ятає, це було приблизно за 1-2 неділі до того, як батько потрапив до лікарні. Передача розписки відбулася вдома, коли батько востаннє разом з ОСОБА_2 приїхали додому. ОСОБА_2 сиділа в автомобілі, а батько зайшов до будинку, залишив йому кошти, взяв якісь речі та показав вказану розписку. Коли батько передавав ОСОБА_2 кошти за розпискою він не бачив. У якій формі, а саме готівковій чи безготівковій, передавалися кошти за розпискою не знає. Між батьком та ОСОБА_2 були якісь відносини, батько ночував вдома, а бувало їздив до ОСОБА_2 , та навпаки. Коли вже батьку стало погано, то він не міг виїхали від ОСОБА_2 та саме від неї вже поїхав до лікарні. Батько проживав разом з ним в одному будинку в с. Білозір`я. На день передачі розписки він не працював та перебував на утриманні батька. За життя батько був приватним підприємцем та займав керівні посади на підприємствах. Чи витрачав батько кошти на лікування йому невідомо. Коли приїхав до лікарні, то в батька не було коштів та сумочки. Після вищевказаної останньої зустрічі з батьком, спілкування між ними відбувалося по телефону. До батька в лікарню їздив постійно, при цьому батько вже розмовляти не міг та не ходив. Коли батько давав йому розписку, то казав, що він позичив ОСОБА_2 кошти і щоб він з ОСОБА_8 забрали їх. Стверджує, що йому відомо, що кошти ОСОБА_2 потрібні були для того, щоб «відмазати» свого сина, оскільки останній переганяв автомобілі із-за кордону нібито для військових, а потім їх переоформлював, та його спіймали правоохоронні органи. Ліки на лікування батька купувалися за його кошти, які перебували у ОСОБА_2 , вона платила лікарям, однак яку саме суму вона платила йому невідомо. На лікуванні батько перебував приблизно 16-20 днів. У батька було захворювання на рак. Фактично батьку у лікарні кололи лише обезболююче, яке не купувалося, а надавалося за рахунок держави. У м. Черкаси батьку відмовилися робити операцію, після чого вони поїхали до м. Київ, де йому зробили певну процедуру, після чого він чекав 15 днів, але так і не дочекався.
Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник позивача ОСОБА_4 – адвокат Кушнір О.П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Сизько Д.Б. у судовому засіданні заперечили проти заявлених позовних вимог та просили у їх задоволенні відмовити у повному обсязі.
Під час судового розгляду задоволено клопотання сторін та допитано відповідача ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_1 як свідків у даній цивільній справі.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи допитаною як свідок, під час судового розгляду вказала, що з 29 вересня 2024 року вона та ОСОБА_5 почали проживати у цивільному шлюбі без його реєстрації. Проживали весь час у її будинку. Оскільки вони проживали разом, в них виникла потреба у спільному автомобілі, на якому зможе їздити як ОСОБА_5 , так і вона. Вона може їздити виключно на автомобілі, в якому встановлена автоматична коробка передач, а ОСОБА_5 міг їздити на автомобілях, в яких встановлено як автоматичну коробку передач, так і механічну коробку передач. Спільно вони вирішили, що спільний автомобіль має коштувати близько 10000 доларів США. За домовленістю між ними було вирішено, що частину коштів на придбання спільного автомобіля надає ОСОБА_5 , а саме у сумі 8000 доларів США його особистих збережень, а частину надає вона, а саме у сумі 2000 доларів США її особистих збережень. Знайшовши необхідний автомобіль, в них виникло питання на кого з них даний автомобіль буде реєструватися. Домовилися, що придбаний автомобіль буде реєструватися на неї. Оскільки у кожного з них є діти та саме на неї оформлюється автомобіль, вони домовилися, що вона напише розписку. Вона написала розписку, яку разом з ОСОБА_5 складали. У цей день, а саме 06 листопада 2024 року, коли вони вже мали намір придбати автомобіль, вони виявили недоліки на цьому автомобілі, внаслідок чого не придбали його, а розписка так і залишилася. Після цього вони знову почали підшукувати собі автомобіль. Знайшовши необхідний автомобіль, знову виникло питання на кого з них буде його оформлено. Вирішили придбати автомобіль «Хюндай» по договору доручення на них обох, тобто і на ОСОБА_5 видається доручення, і на неї видається доручення. Після придбання вказаного автомобіля ними спільно було вирішено, що більш справедливо, оскільки ОСОБА_5 надав на його придбання більшу кількість грошей, оформити автомобіль на останнього. 09 лютого 2025 року було оформлено вказаний придбаний ними автомобіль на ОСОБА_5 . Коли вона писала розписку, ОСОБА_5 , того ж дня, а саме 06 листопада 2024 року, відвіз її до с. ОСОБА_9 разом з іншими особистими, зокрема медичними, паперами, оскільки вона працювали разом та на столі постійно перебували їх робочі документи. Після того як придбали вищевказаний автомобіль, ОСОБА_5 згадав, що вона писала розписку, внаслідок чого виникла необхідність забрати її з с. Білозір`я. Коли вони разом приїхали у лютому 2025 року до с. Білозір`я, а саме до будинку, в якому ОСОБА_5 залишив вказану розписку, вони не змогли її знайти. Оскільки питання щодо розписки не було суттєвими, вони вирішили, що вона колись знайдеться, та після цього вони до даного питання більше не поверталися. Розписку вона писала разом з ОСОБА_5 , але кошти за нею вона не отримувала. Дана розписка була написана виключно з умовою, що автомобіль, який вони повинні були придбати, був оформлений саме на неї. Придбаний автомобіль на неї оформлений так і не був та коштів за розпискою вона не отримувала. Розписка знаходилася в будинку, за місцем реєстрації ОСОБА_5 в с. Білозір`я. Разом з коханою людиною, а саме ОСОБА_5 , вона отримала на утримання ще його 40-річного сина ОСОБА_1 , який ніколи у житті не працював, та перебував на повному їх утриманні від комунальних платежів до поповнення телефону, інтернету, придбання продуктів харчування, засобів гігієни, речей і проїзду до закладу по вул. Павлова в м. Сміла, де він перебував на замісній терапії як наркозалежна людина. Ні до написання розписки, ні після її написання, кошти, які зазначені у цій розписці вона не отримувала. Розписку вона писала на своєму та ОСОБА_5 робочих місцях в КП «ВодГео» за адресою: м. Сміла, пров. Водяного, 45, їх кабінети розташовані поруч та є прохідними. Вона працює в КП «ВодеГео» інженером з охорони праці з 14 жовтня 2024 року по даний час. ОСОБА_5 кликав свідків, які розписалися у розписці. Свідками є особи, які працювали разом з ОСОБА_5 , останній приблизно 5 років до дня написання розписки працював начальником служби водовідведення КП «ВодГео». При свідках кошти вона від ОСОБА_5 не отримала, а лише писала при них розписку.
Позивач ОСОБА_1 , будучи допитаним як свідок, під час судового розгляду вказав, що дійсно його батько та ОСОБА_2 приїздили до будинку в АДРЕСА_1 , у той час, на який вказувала ОСОБА_2 як на час, коли вони шукали розписку. У цей час він перебував вдома разом з товаришем, який може підтвердити ці обставин. ОСОБА_2 з автомобіля за вказаних обставин не виходила та постійно перебувала в ньому. Перебуваючи у будинку, батько покликав його до кімнати та показав йому розписку і сказав, що коли з ним щось трапиться, вони повинні мати на увазі цю розписку, про те, що він позичив кошти ОСОБА_2 . Автомобіль, про який вказала ОСОБА_2 , як про автомобіль, що був придбаний нею та його батьком, спочатку був зареєстрований за батьком, але безпосередньо перед його смертю, даний автомобіль був перереєстрований за ОСОБА_2 . Про розписку він дізнався приблизно за півтори неділі до смерті батька, коли останній разом з ОСОБА_2 за вищевказаних обставин приїхали додому. Розписка весь час перебувала у тумбочці та після того як батько показав йому дану розписку, останній знову поклав її до тумбочки. Він бачив, що ОСОБА_2 перебувала в автомобілі, так як після розмови з батьком він вийшов до магазину, та проходячи повз автомобіль бачив її в ньому, привітався з нею та пішов далі. Чому батько не повернув ОСОБА_2 розписку йому невідомо. У лікарні в батька він був кожного дня, міняв йому пелюшки, які купував він та ОСОБА_2 . Розмір та назву пелюшок вказати не зміг. У лікарні батько перебував 10 днів. Ліки на лікування батька він не купував, так як лікар вказала, що в них є всі необхідні ліки для його лікування. За місцем роботи батька збиралися кошти на його лікування та поховання. Йому телефонував його рідний дядько Льоня, який повідомив, щоб похованням займалася ОСОБА_2 . Автомобіль, який був придбаний батьком приблизно за сім місяців до його смерті. Вказаний автомобіль ним не успадкований, оскільки невідомим йому чином ОСОБА_2 переписала цей автомобіль на себе. Батько показував йому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на вказаний автомобіль. Батько на даному автомобілі особо не встиг поїздити, оскільки на роботу їздив на службовому. Вказаний автомобіль стояв у дворі будинку ОСОБА_2 . Під час написання боргової розписки присутнім не був. Про розписку дізнався від батька. Де взяв батько розписку, перед тим як її показував йому у будинку за вищевказаних обставин, він не знає, оскільки по тумбочкам у нього не лазить. Перед тим як показувати розписку, батько перебирав якісь документи, які перебували на ліжку, чи взяв батько розписку з цих документів або привіз із собою не знає.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні надав покази, відповідно до яких він працює в КП «ВодГео» на посаді начальника служби водовідведення. Робоче місце знаходиться в АДРЕСА_2 . Приблизно у кінці квітня на початку травня 2025 року до нього підійшов ОСОБА_5 та попросив підписати розписку про те, що ОСОБА_2 позичає в нього кошти. Він погодився та пройшов до його кабінету, де прочитав розписку та підписав її. Факт передачі коштів за даною розпискою він не бачив. Після підписання ним розписки ОСОБА_5 пішов на лікарняний, а через місяць помер. Розписку йому надали вже написану та попросили ознайомитися з її змістом і підписати, якщо згоден. Чи була присутня ОСОБА_2 під час ознайомлення та підписання розписки не пам`ятає. Коштів він не бачив та при ньому кошти за розпискою не передавалися. Після підписання розписки він пішов займатися робочими справами. На його запитання: «Навіщо воно тобі потрібно?», ОСОБА_5 відповів: «Що вона хоче написати розписку». За змістом розписки ОСОБА_5 мав передати кошти ОСОБА_2 та, як повідомив ОСОБА_5 , саме остання наполягала, щоб дана розписка була. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були гарними друзями, а щодо їх особистого життя йому нічого невідомо та у їх особисте життя він не ліз. Можливо ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і проживали разом, однак він у це не вникав. З ОСОБА_5 він працював з 2012 року та за цей час у них склалися довірительні відносини, у зв`язку з чим і підписав розписку. Він вперше засвідчував розписку та довіряв ОСОБА_5 . Після підписання ним розписки, розмов між ним та ОСОБА_5 з приводу цієї розписки чи коштів, про які в ній йдеться мова, не було. На момент підписання розписки його робоче місце та робоче місце ОСОБА_2 знаходилися в різних кабінетах, на даний час робочі місця перебувають в одному кабінеті. Не пам`ятає який період пропрацювала ОСОБА_2 на підприємстві на час підписання ним розписки, приблизно пів року. ОСОБА_5 проживав у с. Білозір`я та щодня їздив на роботу з даного села, при цьому по дорозі підвозив його та інших працівників підприємства до місця роботи. ОСОБА_5 перестав підвозити його до місця роботи приблизно з осені 2024 року. Автомобіль, на якому ОСОБА_5 підвозив його до роботи, ОСОБА_5 продав. Чи купував ОСОБА_5 інший автомобіль йому невідомо. Коли ОСОБА_5 захворів, останнім опікувалася ОСОБА_2 . Похованням ОСОБА_5 займалася ОСОБА_2 та вона доглядає його могилу.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні надав покази, відповідно до яких він працює в КП «ВодГео» на посаді начальника служби енергопостачання. Його робоче місце знаходиться на першому поверсі, однак він часто перебував на другому поверсі, оскільки в нього та головного енергетика один комп`ютер на двох. Розписку він підписував у кабінеті головного енергетика, на другому поверсі, у кабінеті, яке є окремим приміщенням від контори. У кабінеті головного енергетика перебувало робоче місце ОСОБА_5 , який на той час перебував на посаді начальника служби водовідведення. Дату підписання розписки він не пам`ятає, але на дворі у цей час було тепло. З дати підписання ним розписки минуло півтора чи два роки. ОСОБА_5 покликав його до свого кабінету для підписання розписки ОСОБА_2 , на що він погодився. ОСОБА_2 написала розписку, зміст якої він прочитав та підписався у її низу. Зміст розписки зводився до того, що ОСОБА_2 позичає у ОСОБА_5 кошти у сумі 6000 чи 8000 доларів США строк на 1 рік. Коштів за даною розпискою він не бачив. Копія розписки, яка знаходиться в матеріалах цивільної справи, відповідає розписці, яку він підписував за вищевказаних обставин. Розписка писалася в кабінеті, в якому він знаходився, але він не дивився, як її писали, оскільки у цей час працював за комп`ютером. Здається, що розписку писала ОСОБА_2 . За процесом написання розписки він не спостерігав. Він не бачив, що кошти за вказаною розпискою передавалися. За кошти, що зазначені у розписці, йому нічого не пояснювали. Чув розмову між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо коштів, під час якої ОСОБА_5 вказав, що так надасть кошти, а ОСОБА_2 вказала, що напише розписку та за рік виплатить. Питання щодо коштів, які зазначені у розписці, він не з`ясовував. Йому невідомо чи були передані кошти, коли писалася розписка. Чи надав ОСОБА_5 кошти ОСОБА_2 за розпискою йому невідомо. Розмов, в яких ОСОБА_5 просив ОСОБА_2 віддати позичені кошти, він не чув. На час, коли писалася розписка, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 або жили разом або зустрічалися. ОСОБА_5 проживав у с. Білозір`я, однак чи до самої смерті останній проживав у даному селі, йому невідомо. У ОСОБА_5 був один автомобіль, який він продав, оскільки постійно ламалася. На роботу ОСОБА_5 , після продажу вказаного автомобіля, на власному автомобілі не їздив. Деталі особистого життя ОСОБА_5 йому невідомі, оскільки спілкувався з ним виключно у робочий час та по роботі. Про хворобу ОСОБА_5 він дізнався за декілька місяців до його смерті. Йому відомо, що ОСОБА_2 возила ОСОБА_5 до лікарень. Похованням ОСОБА_5 займалася ОСОБА_2 чи його донька. Про те, що у ОСОБА_5 є донька він дізнався лише на похоронах. На час написання розписки кабінет охорони праці, в якому працювала ОСОБА_2 , перебував поруч з його кабінетом. На даний час кабінет охорони праці перенесено до іншої будівлі. З якою метою позичалися кошти за розпискою йому невідомо та про ці кошти він з ОСОБА_5 не спілкувався. На розписці також підписувався ОСОБА_10 . Розписку він підписував уперше, при цьому оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проживали разом та ОСОБА_5 казав ОСОБА_2 , що він так надасть кошти, у нього не виникало будь-яких питань з приводу відомостей у розписці. Про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проживають разом він чув від інших працівників, а також бачив, що ОСОБА_5 возив ОСОБА_2 на наради та забирав її після роботи. Кошти на лікування чи поховання ОСОБА_5 на підприємстві збиралися, але кому ці кошти та у якій сумі були передані йому невідомо. Він особисто здає у таких випадках 200-300 гривень.
Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, врахувавши позицію представника позивача, яка викладена у його заяві про розгляд справи без його участі, та відповідача ОСОБА_11 , яка викладена у відзиві на позовну заяву, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Сміла Черкаського району Черкаської області, про що 23 травня 2025 року Смілянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис №600, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , що видане Смілянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.18).
Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особа, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1261 ЦК України, в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Як вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Валявським сільським ЗАГС Городищенського району Черкаської області 19 березня 1977 року, ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15).
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї 10 квітня 2008 року, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб 06 серпня 1999 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів 06 серпня 1999 року зроблено відповідний актовий запис за №1093. Після реєстрації шлюбі ОСОБА_12 змінила своє прізвище на « ОСОБА_14 » (а.с.17).
Також, відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого повторно Відділом реєстрації актів цивільного громадянського стану виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області 20 липня 2000 року, ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.16).
Таким чином, позивач ОСОБА_4 є донькою, а позивач ОСОБА_1 є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , внаслідок чого позивачі є спадкоємця останнього першої черги.
Згідно ч.1 ст.1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ч.1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Як вбачається з копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 18 червня 2025 року за №61568502, Смілянською державною нотаріальною конторою 18 червня 2025 року відкрита спадкова справа №383/2025, спадкодавцем за якою є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13).
Згідно листа №269/02-14 від 06 березня 2026 року, який наданий Смілянською державною нотаріальною конторою на виконання ухвали суду, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 до Смілянської державної нотаріальної контори звернулися із заявами про прийняття спадщини за законом ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . На підставі поданих заяв була заведена спадкова справа №383/2025. 31 січня 2026 року на ім`я ОСОБА_15 та на ім`я ОСОБА_1 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом р. №171, №172, №173, №174, №176, №177, №178 (а.с.36).
Листом №298 від 21 березня 2026 року Смілянська державна нотаріальна контора повідомила, що у відповіді Смілянської державної нотаріальної контори від 06 березня 2026 року №269/02-14 було допущено описку у по батькові особи, а саме ОСОБА_15 замість ОСОБА_4 . Спадкоємицею ОСОБА_5 , на ім`я якої були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, є ОСОБА_4 (а.с.67).
Інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 під час судового розгляду не встановлено.
Таким чином, позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є єдиними спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки у встановлений ч.1 ст.1270 ЦК України строк звернулися до Смілянської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини та не відмовилися від неї, внаслідок чого з часу відкриття спадщини, тобто з 23 травня 2025 року, перейшли права та обов`язки спадкодавця ОСОБА_5 .
У позовній заяві позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 стверджують, що 06 листопада 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (спадкодавець), та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (відповідач), уклали між собою договір позики в усній формі. За твердженням позивачів, про факт укладення договору позики і фактичне отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_5 грошових коштів свідчить власноручно написана відповідачем боргова розписка від 06 листопада 2024 року, яку ОСОБА_2 особисто власноручно написала, проставивши свій підпис.
На підтвердження вищевказаних обставин, позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до матеріалів даної цивільної справи додано копію боргової розписки, оригінал якої досліджено під час судового розгляду та приєднано до матеріалів цивільної справи.
Вказана боргова розписка містить наступний зміст: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт НОМЕР_5 , виданий 13.04.2004 Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , проживаю за адресою АДРЕСА_3 , беру у борг вісім тисяч доларів США у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , паспорт НОМЕР_7 , виданого 21.03.1996 року, проживаючого за адресою АДРЕСА_4 . Я, ОСОБА_2 , зобов`язуюсь повернути вісім тисяч доларів США 01 листопада 2025 року» (а.с.14).
Під текстом вищевказаної розписки виконані записи: «06.11.2024р., підпис, ОСОБА_16 »; «Я, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , проживаю за адресою: АДРЕСА_5 , (паспорт НОМЕР_8 ), підтверджую, що ОСОБА_2 одержала від ОСОБА_5 06.11.2024 р. вісім тисяч доларів США та зобов`язується повернути до 01 листопада 2025 року. Підпис, ОСОБА_6 ».
Крім того, зі зворотної сторони вищевказаної розписки міститься запис: «Я, ОСОБА_17 , засвідчую про те, що 06.11.24 р. ОСОБА_5 зайняв ОСОБА_2 вісім тисяч доларів США до 01.11.2025 р. Проживаю за адресою: АДРЕСА_6 . Підписи ( ОСОБА_17 )» (а.с.14-зворот).
Посилаючись на вищевказану боргову розписку та відмову відповідача ОСОБА_2 виконувати зобов`язання за цією борговою розпискою, а саме повертати позивачам, як спадкоємцям позикодавця ОСОБА_5 , грошові кошти у сумі, яка зазначена у борговій розписці, позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 просять суд стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за даною борговою розпискою.
Відповідач ОСОБА_2 не заперечує факт власноручного написання вищевказаної боргової розписки, однак заперечує факт отримання від ОСОБА_5 у позику грошових коштів у сумі 8000 доларів США, внаслідок чого, на думку сторони відповідача, договір позики від 06 листопада 2024 року по факту неукладеним, у зв`язку з чим у відповідача не виникли зобов`язання щодо його виконання.
За змістом ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року (справа № 924/1096/17) зазначено, що: «Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1статті 1046 Цивільного кодексу України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції даного договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1статті 1046 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення».
Аналогічних висновків щодо форми укладення договору позики та істотних її умов дійшов Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19.
Як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. Таким чином, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 10 серпня 2022 року у справі № 504/369/18.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, ч. 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, відповідно до якої боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі.
Згідно постанови Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року в справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Сизько Д.Б., як на підставу заперечень щодо отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів за борговою розпискою від 06 листопада 2024 року, вказав, що зі змісту копії розписки від 06 листопада 2024 року слідує, що ОСОБА_2 нібито вказала, що «бере в борг» (примітно, що в тексті розписки не зазначалося про це як про доконану (завершену) дію, і не було вказано «взяла в борг», або «отримала в борг») 8 тисяч доларів США у ОСОБА_5 .
Так, зі змісту боргової розписки від 06 листопада 2024 року вбачається, що, зокрема «Я, ОСОБА_2 , беру в борг вісім тисяч доларів США у ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , зобов`язуюсь повернути вісім тисяч доларів США 01 листопада 2025 року».
Суд звертає увагу, що дійсно словосполучення «беру в борг» має недоконаний вид, що означає незавершену, необмежену в часі дію без вказівки на її результат, однак вказане словосполучення має теперішній час, тобто дія, у даному випадку отримання грошових коштів у борг за борговою розпискою від 06 листопада 2024 року, збігається з моментом висловлення такої дії, у даному випадку написання відповідачем ОСОБА_2 самої боргової розписки від 06 листопада 2024 року.
З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача ОСОБА_2 – адвокат Сизька Д.Б., як на підставу для відмови у задоволенні позову, на те, що в тексті розписки не зазначалося про отримання відповідачем ОСОБА_2 у борг 8 тисяч доларів США у ОСОБА_5 як про доконану (завершену) дію, і не було вказано «взяла в борг», або «отримала в борг».
Одночасно, суд звертає увагу, що під текстом боргової розписки від 06 листопада 2024 року наявний запис: «06.11.2024р., підпис, ОСОБА_16 »; «Я, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , проживаю за адресою: АДРЕСА_5 , (паспорт НОМЕР_8 ), підтверджую, що ОСОБА_2 одержала від ОСОБА_5 06.11.2024 р. вісім тисяч доларів США та зобов`язується повернути до 01 листопада 2025 року. Підпис, ОСОБА_6 », а зі зворотної сторони вказаної розписки наявний запис: «Я, ОСОБА_17 , засвідчую про те, що 06.11.24 р. ОСОБА_5 зайняв ОСОБА_2 вісім тисяч доларів США до 01.11.2025 р. Проживаю за адресою: АДРЕСА_6 . Підписи ( ОСОБА_17 )».
При цьому, допитані під час судового розгляду як свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_17 підтвердили факт власноручного підписання ними боргової розписки від 06 листопада 2024 року.
Відомості, які викладені у борговій розписці від 06 листопада 2024 року, які зазначені власноручно відповідачем ОСОБА_2 , а саме «бере в боргу», що вказує на отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_5 за цією борговою розпискою безпосередньо під час її написання, у повній мірі узгоджується з власноручно написам ОСОБА_6 та ОСОБА_17 текстом, згідно якого останні підтвердили факт отримання відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_5 у борг грошові кошти у сумі 8000 доларів США.
При цьому, доводи представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Сизька Д.Б. про те, що умовами «договору» сторони не встановили чіткого порядку надання позики, тому надання позичальником коштів за договором було б можливе, як в безготівковому порядку, так і шляхом передання коштів готівкою, а також посилання на вимоги Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148, суд не приймає до уваги, оскільки порядок надання позики не є істотною умовою договору позики, а зміст боргової розписки від 06 листопада 2024 року, текст, який виконаний ОСОБА_18 і ОСОБА_17 , під цим змістом, а також покази відповідача ОСОБА_2 , відповідно до яких остання не вказувала про те, що виконання ОСОБА_5 зобов`язань за борговою розпискою мало відбуватися у безготівковій формі, об`єктивно вказує на отримання відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_5 у боргу 8000 доларів США саме готівкою.
З урахування викладеного, суд приходить до висновку, що боргова розписка від 06 листопада 2024 року, яка написана власноручно відповідачем ОСОБА_2 , містить у собі інформацію щодо отримання відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_5 коштів в борг та зобов`язання щодо повернення боргу у визначений строк.
У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 під час судового розгляду заперечила факт отримання від ОСОБА_5 грошових коштів за борговою розпискою від 06 листопада 2024 року.
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21 (провадження № 61-16707сво24) виснував, що перебування боргового документа у кредитора свідчить про невиконання боржником зобов`язання, а тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані, лежить саме на позичальнику. Коли боргова розписка складена позичальником власноруч, він має спростувати не лише належність підпису, а й факт самого виконання документа та отримання грошей за допомогою беззаперечних доказів.
Так, будучи допитаною під час судового розгляду як свідок відповідач ОСОБА_2 вказала, що з 29 вересня 2024 року вона та ОСОБА_5 почали проживати у цивільному шлюбі без його реєстрації. Оскільки вони проживали разом, в них виникла потреба у спільному автомобілі, на якому зможе їздити як ОСОБА_5 , так і вона. Спільно вони вирішили, що спільний автомобіль має коштувати близько 10000 доларів США. За домовленістю між ними було вирішено, що частину коштів на придбання спільного автомобіля надає ОСОБА_5 , а саме у сумі 8000 доларів США його особистих збережень, а частину надає вона, а саме у сумі 2000 доларів США її особистих збережень. Знайшовши необхідний автомобіль, в них виникло питання на кого з них даний автомобіль буде реєструватися. Домовилися, що придбаний автомобіль буде реєструватися на неї. Оскільки у кожного з них є діти та саме на неї оформлюється автомобіль, вони домовилися, що вона напише розписку. Вона написала розписку, яку разом з ОСОБА_5 складали. У цей день, а саме 06 листопада 2024 року, коли вони вже мали намір придбати автомобіль, виявили недоліки на цьому автомобілі, внаслідок чого не придбали його, а розписка так і залишилася. Після цього вони знову почали підшукувати собі автомобіль. Знайшовши необхідний автомобіль, знову виникло питання на кого з них буде його оформлено. Вирішили придбати автомобіль «Хюндай» по договору доручення на них обох, тобто і на ОСОБА_5 видається доручення, і на неї видається доручення. Після придбання вказаного автомобіля ними спільно було вирішено, що більш справедливо, оскільки ОСОБА_5 надав на його придбання більшу кількість грошей, оформити автомобіль на останнього. 09 лютого 2025 року було оформлено вказаний придбаний ними автомобіль на ОСОБА_5 . Коли вона писала розписку, ОСОБА_5 , того ж дня, а саме 06 листопада 2024 року, відвіз її до с. ОСОБА_9 разом з іншими особистими, зокрема медичними, паперами, оскільки вона працювали разом та на столі постійно перебували їх робочі документи. Після того як придбали вищевказаний автомобіль, ОСОБА_5 згадав, що вона писала розписку, внаслідок чого виникла необхідність забрати її з с. Білозір`я. Коли вони разом приїхали у лютому 2025 року до с. Білозір`я, а саме до будинку, в якому ОСОБА_5 залишив вказану розписку, вони не змогли її знайти. Оскільки питання щодо розписки не було суттєвими, вони вирішили, що вона колись знайдеться, та після цього вони до даного питання більше не поверталися.
Суд звертає увагу, що будь яких доказів, які б підтверджували факт: домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо придбання у 2024 році автомобіля, розподілу витрат на його придання та визначення одного з них як особу, яка набуде право власності на автомобіль; домовленість власника автомобіля та ОСОБА_2 і ОСОБА_5 щодо придбання в нього автомобіля 06 листопада 2024 року; видачі доручень на ОСОБА_2 та ОСОБА_19 , за якими вони мали право користуватися та розпоряджатися автомобілем, який, за твердженням ОСОБА_2 , був придбаний після написання нею розписки; набуття у власність ОСОБА_5 09 лютого 2025 року автомобіля; написання боргової розписки від 06 листопада 2024 року саме з метою спільного придбання відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_5 автомобіля та реєстрації права власності на вказаний автомобіль саме на відповідача ОСОБА_2 ; наміру ОСОБА_5 за життя повернути відповідачу ОСОБА_2 боргову розписку від 06 листопада 2024 року, матеріали цивільної справи не містяться, стороною відповідача суду не надані та на вирішення суду клопотання про витребування доказів, які могли б підтвердити вказані факти, стороною відповідача під час судового розгляду не заявлялося.
Надані відповідачем ОСОБА_2 під час судового розгляду покази як свідком, які не підтверджуються іншими наявними у матеріалах цивільної справи належними та допустимими доказами, з огляду на її зацікавленість в уникненні негативних наслідків, які можуть для неї настати, а саме стягнення з неї на користь позивачів значної суми коштів, у разі задоволення позовних вимог, не є доказом обставин, на які відповідач ОСОБА_2 посилається як на не отримання нею у борг від ОСОБА_5 грошових коштів за борговою розпискою від 06 листопада 2024 року.
Відповідно до ч.1 ст.90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Допитані під час судового розгляду, за клопотанням сторони відповідача, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_18 вказали, що при них ОСОБА_5 грошові кошти за борговою розпискою від 06 листопада 2024 року, яка була ними підписана, відповідачу ОСОБА_2 не передавав, а боргову розписку вони підписали на прохання ОСОБА_5 в приміщенні КП «ВодГео», де вони та ОСОБА_5 працювали разом, а з ОСОБА_2 працюють разом по даний час.
Згідно ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Верховний Суд у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №194/1126/18 вказав, що аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі №206/6401/18 зазначив, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Показаннями сторони та показами свідків не може доводитись факт виконання зобов`язання за договором. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження №61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18 (провадження № 61-16630св19).
Також, Верховний Суд у постанові від 26 червня 2026 року у справі №477/1340/23 зазначив, що колегія суддів відхиляє посилання заявника на показання свідка як на підтвердження факту неотримання грошових коштів за договором позики, оскільки згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи, навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
З урахуванням викладеного, суд не приймає до уваги покази свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_10 як доказ не отримання відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_5 у борг грошових коштів у сумі 8000 доларів США за борговою розпискою від 06 листопада 2024 року.
Будь-яких інших доказів, які свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 не отримала від ОСОБА_5 у борг грошові кошти у сумі 8000 доларів США за борговою розпискою від 06 листопада 2024 року, матеріали цивільної справи не містять та стороною відповідача не надано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем ОСОБА_2 та її представником – адвокатом Сизько Д.Б. не доведено належними та допустимими доказами безгрошовості договору позики, який укладений між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 у формі боргової розписки від 06 листопада 2024 року.
Згідно ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №388/1354/17-ц вказав, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
Оскільки оригінал боргової розписки від 06 листопада 2024 року не повернути відповідачу ОСОБА_2 , суд приходить до висновку, що боргове зобов`язання за вказаною борговою розпискою не виконане.
Під час судового розгляду встановлено, що боргова розписка від 06 листопада 2024 року відповідачу ОСОБА_2 як позикодавцем ОСОБА_5 , так і його спадкоємцями ОСОБА_4 і ОСОБА_1 не повернута, що свідчить про те, що боргове зобов`язання за цією борговою розпискою не виконане.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
У постанові від 30 червня 2006 року у справі №335/9598/24 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 під час судового розгляду доведено факт укладення 06 листопада 2024 року між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 договору позики, умови якого викладені у борговій розписці від 06 листопада 2024 року, отримання відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_5 у борг грошових коштів у сумі 8000 доларів США з обов`язком їх повернення 01 листопада 2025 року, невиконання відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за вказаним договором позики, а також їх право, як спадкоємців позикодавця ОСОБА_5 , вимагати від відповідача ОСОБА_2 виконання взятих на себе зобов`язань за вказаним договором позики на їх користь у рівних частинах.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст.533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц відступила від правової позиції Верховного Суду України у справі №6-79цс14 і від позиції Верховного Суду у справі №308/3824/16-ц (щодо обов`язкового визначення грошового зобов`язання у національній валюті незалежно від того, що за договором позики предметом позики була іноземна валюта) зробила такі висновки: сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року в справі №761/12665/14-ц, вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Враховуючи, що за умовами боргової розписки від 06 листопада 2024 року фактично у позику були передані грошові кошти у іноземній валюті – доларах США, у зазначеній боговій розписці зазначено про борг відповідача у іноземній валюті, за її змістом позичальник зобов`язався повернути грошові кошти саме в іноземній валюті – доларах США, та приймаючи до уваги відсутність між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 будь-яких домовленостей щодо переведення боргового зобов`язання у національну валюту чи в еквіваленті до національної валюти, суд приходить до висновку, що за умовами вказаної боргової розписки позичальник зобов`язаний повернути борг у іноземній валюті - доларах США, в зв`язку з чим поверненню позичальником (та стягненню за рішенням суду) підлягає сума боргу у іноземній валюті (валюті позики і валюті визначеного сторонами грошового зобов`язання).
Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_20 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно квитанцій ID: 1881-9133-6103-2535 від 22 лютого 2026 року та ID: 8536-3543-7604-0173 від 22 лютого 2026 року, кожним з позивачів при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 1730 гривень 67 копійок.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача на користь кожного з позивачів необхідно стягнути сплачений ними при подачі до суду позовної заяви судовий збір у розмірі 1730 гривень 67 копійок.
На підставі наведеного, керуючись ст.4, 12, 13, 76-82, 89, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів по договору позики – задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_9 , заборгованість за борговою розпискою від 06 листопада 2024 року у сумі 4000 (чотири тисячі) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_10 , заборгованість за борговою розпискою від 06 листопада 2024 року у сумі 4000 (чотири тисячі) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_9 , судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1730 (одна тисяча сімсот тридцять) гривень 67 (шістдесят сім) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_10 , судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1730 (одна тисяча сімсот тридцять) гривень 67 (шістдесят сім) копійок.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач – ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_9 .
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_10
Відповідач – ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_6 .
Головуючий Т.В. Ігнатенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua