Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №569/24641/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/24641/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасників справи:

представника заявника адвоката Ящук В.М.,

представника заінтересованої особи РРУП ГУНП в Рівненській області капітана поліції Бондарчук А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненський відділ поліції ГУНП в Рівненській області, про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ :

І. Стислий зміст позовних вимог.

До Рівненського міського суду Рівненської області надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненський відділ поліції ГУНП в Рівненській області, про видачу обмежувального припису, в якій заявник просить видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладення на неї обов?язків: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців; заборонити ОСОБА_2 вести телефонні переговори, листування або контактувати з ОСОБА_1 через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців: заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуватиме у місці, невідомому кривдниці, переслідувати її та в будь який спосіб спілкуватися строком на б місяців.

В обґрунтування вимог покликається на те, що вона та заінтересована особа ОСОБА_2 є рідними сестрами та раніше спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , будучи пов`язаними спільним побутом. Упродовж спільного проживання між ними неодноразово виникали конфлікти, під час яких ОСОБА_2 ображала, принижувала сестру, використовувала нецензурну лайку, штовхала її, а в окремих випадках застосовувала фізичну силу. Заявниця зазначає, що 13 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_2 виносився терміновий заборонний припис, а 29 серпня 2025 року судом розглядалася справа про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, де провадження було закрите у зв`язку з примиренням сторін, оскільки ОСОБА_1 сподівалася на припинення конфліктів. Однак надалі насильницькі дії відновилися: 04 серпня 2026 року між сестрами стався черговий конфлікт, у ході якого ОСОБА_2 заподіяла заявниці тілесні ушкодження, через що 05 серпня 2026 року було розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 122 КК України, а заявниця проходила курс лікування. Крім того, кривдниця надсилала матері сторін SMS-повідомлення з погрозами на адресу ОСОБА_1 , що підтверджується скриншотами. Попри те, що наразі сестри окремо не проживають, ОСОБА_1 обґрунтовано побоюється за власну безпеку, оскільки попередні спроби примирення не дали результату, а агресивна поведінка сестри завдає їй значних фізичних і психологічних страждань. З огляду на високу вірогідність повторення насильства та необхідність захисту свого здоров`я і нормального способу життя, заявниця просить суд застосувати щодо ОСОБА_2 запропоновані заходи тимчасового обмеження прав строком на шість місяців.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

До Рівненського міського суду Рівненської області надійшли матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненський відділ поліції ГУНП в Рівненській області, про видачу обмежувального припису.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 жовтня 2026 року справу передано судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 жовтня 2026 року зазначена заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами окремого провадження, в якості заінтересованої особи залучено Рівненське районне управління поліції ГУНП в Рівненській області.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які заявник посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами та у минулому спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , будучи пов`язаними спільним побутом, у зв`язку з чим між ними існують сімейні відносини та наявні ознаки близького середовища у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Під час спільного проживання між сестрами неодночасно виникали конфлікти. Зокрема, 13 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_2 працівниками поліції було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 470925.

29 серпня 2025 року Рівненським міським судом Рівненської області розглядалася справа № 569/17834/25 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Під час судового засідання заявниця ОСОБА_1 просила не притягувати сестру до адміністративної відповідальності, оскільки сподівалася на вичерпання конфлікту та примирення. За результатами розгляду справи провадження було закрите на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення (примирення сторін).

Однак надалі відносини між сестрами не стабілізувалися. 04 серпня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , між ними стався черговий конфлікт, під час якого ОСОБА_2 завдала ОСОБА_1 тілесних ушкоджень. За цим фактом 05 серпня 2026 року Рівненським районним управлінням поліції ГУНП в Рівненській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 12026181010001297 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Унаслідок зазначеної події заявниця зазнала тілесних ушкоджень та проходила курс лікування.

Крім того, матеріали справи містять докази у виді скриншотів SMS-повідомлень, які ОСОБА_2 надсилала матері сторін ОСОБА_3 , та які містять погрози на адресу заявниці, що підтверджують психологічний тиск та занепокоєння останньої щодо власної безпеки.

На час розгляду справи сестри спільно не проживають, проте між ними зберігаються неприязні відносини. Наявність попередніх інцидентів, винесення термінового заборонного припису, відкрите кримінальне провадження за фактом заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а також погрози у повідомленнях свідчать про наявність ризику продовження психологічного та фізичного тиску, що і стало підставою для звернення до суду із цією заявою в порядку окремого провадження.

У судовому засіданні представник заявника адвокат Ящук В.М. заявлені вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити. Зазначила, що між сестрами систематично виникали конфлікти, під час яких ОСОБА_2 заподіювала заявниці тілесні ушкодження та висловлювала погрози. У зв`язку з цим у ОСОБА_1 існують обґрунтовані побоювання за власну безпеку, що й стало підставою для звернення до суду з позовною заявою про видачу обмежувального припису. У відповідь на запитання головуючого судді представник заявника підтвердила, що на даний час сестри спільно не проживають, а також зазначила, що після події у серпні 2026 року погрози з боку заінтересованої особи продовжувалися, однак заяв про вчинення правопорушень щодо заяника чи притягнення до відповідальності ОСОБА_2 не було. Адвокат Ящук В.М. остаточно наполягала на задоволенні заяви згядно з поданими вимогами.

Представник заінтересованої особи Бондарчук А.І. у судовому засіданні зазначив, що не заперечує проти задоволення заяви про видачу обмежувального припису, оскільки вважає такий захід профілактичного характеру. Також надав інформацію щодо притягнення ОСОБА_2 д адміністративної відповідальності та повідомив, що в серпні 2025 року щодо неї було застосован тимчасовий заборонний припис, повторних випадків впродовж року не було, тому на сьогодні остання знят з обліку кривдників. Підтвердив, що водночас за заявою заявниці як потерпілою ініційовано кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 та здійснюється досудове розслідуання.

Отже, предметом розгляду у цій справі є встановлення наявності або відсутності правових підстав для застосування щодо ОСОБА_2 спеціального заходу протидії домашньому насильству у вигляді обмежувального припису з урахуванням характеру правовідносин між сторонами, обставин звернень заявника до правоохоронних органів, попередніх заходів реагування та оцінки наявності реальної загрози повторного вчинення домашнього насильства.

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом заяви є правова вимога заявника до заінтересованої особи, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює дані спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно п. 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Приписами частин 2, 3, 4 ст. 26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього певних обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Згідно із ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

У випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Зважаючи на наведені положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Згідно із ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами та у минулому спільно проживали за однією адресою, між ними неодноразово виникали конфлікти на побутовому ґрунті. Судом також з`ясовано, що у серпні 2025 року стосовно ОСОБА_2 виносився терміновий заборонний припис, а згодом судом розглядалася справа про адміністративне правопорушення, провадження в якій було закрите у зв`язку з примиренням сторін. Крім того, матеріалами справи підтверджується факт виникнення між сестрами конфлікту у серпні 2026 року, внаслідок якого було розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 122 КК України через заподіяння заявниці тілесних ушкоджень.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», рішення про видачу обмежувального припису приймається судом на підставі оцінки ризиків, тобто з урахуванням вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення.

Застосування обмежувального припису є спеціальним заходом захисту постраждалої особи та має ґрунтуватися на встановленні конкретних обставин, які свідчать про необхідність тимчасового обмеження прав кривдника саме на момент розгляду справи. Наявність у минулому фактів притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства сама по собі не може свідчити про автоматичну необхідність застосування обмежувального припису, оскільки суд має встановити існування реального та актуального ризику продовження таких дій.

У даній справі судом не встановлено належних та допустимих доказів того, що на час судового розгляду існує пряма, безпосередня та актуальна загроза повторного вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_2 по відношенню до заявниці, враховуючи відсутність їхнього спільного проживання, ведення роздільного господарства та відсутність доведених фактів систематичного переслідування чи нових насильницьких дій безпосередньо після подій серпня 2026 року, а тому правові підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису відсутні.

Відповідно до практики ЄСПЛ будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, зокрема, заходи втручання мають бути передбачені національним законодавством (дивитись, наприклад, рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» («Shchokin v. Ukraine», заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.п. 50-51). При цьому таке втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (дивитись, наприклад, рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 39).

Суд також бере до уваги, що обмежувальний припис не є заходом покарання особи за раніше вчинені правопорушення, а має превентивний характер та застосовується виключно з метою забезпечення безпеки постраждалої особи за наявності підтверджених ризиків. У даному випадку заявником не доведено наявності таких ризиків у обсязі, необхідному для застосування заявлених обмежень.

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Застосування обмежувального припису є винятковим спеціальним заходом тимчасового обмеження прав, який застосовується виключно за наявності доведених ризиків продовження насильства. Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обставини справи у своїй сукупності не свідчать про наявність триваючої загрози, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

За правилами ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, слід віднести на рахунок держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10, 12, 13, 89, 263, 265, 273, 350-6, 353, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненський відділ поліції ГУНП в Рівненській області, про видачу обмежувального припису.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Заявник – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Заінтересована особа – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Заінтересована особа - Рівненське районне управління поліції ГУНП в Рівненській області, місцезнаходження: вул. Героїв Поліції, буд. 4, м. Рівне; код ЄДРПОУ 40108761.

Повний текст судового рішення складено та підписано 15 жовтня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА