Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №464/2201/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/2201/26 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.

Провадження № 22-ц/811/1397/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю представника позивача Левик С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Левик Соломії Андріївни на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року в складі судді Тімченко О.В. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності, -

встановив:

У квітні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності, в якому просив: визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 02 квітня 2025 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Магировською О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 965, договором купівлі-продажу квартири; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 .

Одночасно з позовною заявою представник ОСОБА_1 – адвокат Левик Соломія Андріївна подала заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Магировська О.В., про визнання договору дарування договором купівлі-продажу та визнання права власності на ? частину квартири, шляхом заборони вчинення будь-яких дій щодо відчуження та/або державної реєстрації (перереєстрації) права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Заява про забезпечення позову обгрунтована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з серпня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 17 вересня 2025 року між ними розірвано.

Вказує, що квартира АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти подружжя ОСОБА_4 , які його дружина ОСОБА_2 таємно, без його згоди та відома забрала, а згодом одноосібно розпорядилась ними на купівлю квартири. Однак, щоб не купувати квартиру, оскільки його колишня дружина на момент укладення удаваного договору дарування ще перебувала у шлюбі, її сестра ОСОБА_3 купила спірну квартиру та відразу подарувала її сестрі.

Зважаючи на вказане, позивач має підстави вважати, що відповідачі, дізнавшись про те, що він звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування квартири удаваним та визнання за ним права власності на частку квартири, ймовірно вчинятимуть дії щодо відчуження/перереєстрації права власності на спірну квартиру на інших осіб.

Беручи до уваги недобросовісну поведінку його колишньої дружини, яка потай від нього уклала договір дарування, не виключено, що вона може здійснити відчуження спірної квартири у майбутньому, що ускладнить виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, які були сплачені, як забезпечувальний платіж.

Зазначає, що наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Оскаржуваною ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви.

Ухвалу оскаржила представник ОСОБА_1 - адвокат Левик Соломія Андріївна, вважає незаконною, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та прийнятою з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що у заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 виклав усі відомі йому станом на момент подання заяви обставини, а також долучив усі наявні у нього на момент подання заяви докази, які, на думку позивача, є достатніми для вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони вчиняти будь які дії щодо відчуження та/або державної реєстрації (перереєстрації) права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Вважає, що дії відповідачів, зокрема купівля 02 квітня 2025 року об 11:40 ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та дарування цієї ж квартири ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12:06 ОСОБА_2 свідчать про те, що відповідачі укладали вказані договори з метою приховати спільні кошти подружжя ОСОБА_4 .

На думку апелянта, незрозумілим також є одночасне посилання суду на норми Сімейного кодексу України, як щодо спільного сумісного майна подружжя, так і щодо особистої приватної власності одного з подружжя.

Стверджує, що інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Вжиття заходів забезпечення цивільного позову, про які у заяві просить позивач, жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та забезпечення балансу інтересів учасників спірних правовідносин.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли співвідповідачка ОСОБА_2 буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Вказує, що між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог є зв`язок, а відтак вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь яких дій щодо відчуження та/або державної реєстрації (перереєстрації) права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , спроможне забезпечити ефективний захист його прав та інтересів

Просить ухвалу суду скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову та забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Магировська О.В., про визнання договору дарування договором купівлі-продажу та визнання права власності на ? частину квартири шляхом заборони вчинення будь-яких дій щодо відчуження та/або державної реєстрації (перереєстрації) права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, в обгрунтування надала пояснення, аналогічні доводам скарги.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 13 жовтня 2026 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду заяви по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_5 на підтримку доводів скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з такого.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не наведено жодних відомостей та не надано жодних доказів у підтвердження набуття спірної квартири у період перебування сторін у шлюбі – з вересня 2007 року по жовтень 2025 року. Заява про забезпечення доказів взагалі не містить викладення обставин та посилань на докази підстав та часу набуття ОСОБА_2 спірного житлового приміщення.

Окрім цього, суд зазначив, що у відомостях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно міститься інформація щодо набуття відповідачем 02 квітня 2025 року права власності на квартиру на підставі договору дарування, що у силу ст.57 СК України є особистою приватною власністю дружини.

З врахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що представником позивача не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та не наведено жодного обґрунтування наявності правових підстав з відповідними доказами необхідності заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Положеннями частини першої статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову – заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті – це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Частина 1 статті 150 ЦПК України визначає види забезпечення позову.

Зокрема, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частина 1 статті 150 ЦПК України).

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивач повинен, по-перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по-друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Підставою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17.

Із виділених матеріалів справи встановлено, що в провадженні Сихівського районного суду м. Львова пербуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності.

При цьому, предметом майнової вимоги у спірних правовідносин є квартира АДРЕСА_1 , тобто стосується нерухомого майна, як об`єкту цивільних прав.

Матеріалами справи підтверджується, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 .

Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач вказує, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за спільні кошти подружжя ОСОБА_4 , які його дружина ОСОБА_2 таємно, без його згоди та відома забрала, а згодом одноосібно розпорядилась ними на купівлю квартири, а відтак існує обґрунтований ризик того, що будь-яка особа може здійснити відчуження спірного майна до вирішення справи по суті і у разі вчинення таких дій виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде істотно ускладнене або навіть неможливе.

Тобто, заява про забезпечення позову обґрунтована ризиком подальшого відчуження майна, яке є предметом спору, що, на думку заявника, ускладнить виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Крім того, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

До матеріалів заяви долучено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно якої АДРЕСА_1 на підставі договору дарування №965 від 02.04.2025 належить ОСОБА_2 ..

Враховуючи наведене, а також те, що позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову щодо майна, яке знаходиться у відповідачки, а остання має можливість розпорядитися ним, тобто визначити його подальшу юридичну долю, колегія суддів розділяє доводи апеляційної скарги про підставність заяви про забезпечення позову та обґрунтованість вимог ОСОБА_1 , більше того, станом на час розгляду апеляційної скарги, між сторонами існує спір (відкрито провадження у справі) щодо нерухомого майна (спірної квартири), тому зважаючи на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, суд не досліджує обґрунтованість можливого позову, оскільки питання підставності заявлених позовних вимог є предметом дослідження суду під час розгляду спору по суті, висновок місцевого суду про відсутність підстав для вжиття заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідачки, є помилковим.

Враховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів доходить висновку, що вимоги заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Левик Соломії Андріївни про забезпечення позову, а саме заборони вчинення будь-яких дій щодо відчуження та/або державної реєстрації (перереєстрації) права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 необхідно задовольнити.

На переконання колегії суддів, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Крім цього, запропонований позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , оскільки лише обмежується можливість подальшого вирішення юридичної долі майна, при цьому власник не позбавлений права користування таким.

Наведене дає також підстави для висновку про те, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у даному спорі є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане.

В свою чергу, колегія суддів враховує те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а також забезпечення позову у відповідний спосіб не вплине на права і обов`язки осіб, які не є учасниками даної справи.

При цьому вразі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питанням скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

З урахуванням викладеного, оскаржувану ухвалу необхідно скасувати на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Левик Соломії Андріївни про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 367- 369, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левик Соломії Андріївни задовольнити.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року - скасувати.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Левик Соломії Андріївни про забезпечення позову задовольнити.

Заборони вчинення будь яких дій щодо відчуження та/або державної реєстрації (перереєстрації) права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Копію постанови направити учасникам справи, а також для виконання до Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Постанова про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Оскарження постанови про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Постанова набирає законної сили з часу ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Строк пред`явлення постанови до примусового виконання - три роки.

Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повний текст постанови складений 15 жовтня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк