Суд: Лохвицький районний суд Полтавської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння
Дата: 06 жовтня 2026 р.
Справа: №538/1386/26
Суддя: Бондарь В. А.
Справа №538/1386/26
Провадження №1-кп/538/185/26
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 жовтня 2026 року Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
потерпілого - ОСОБА_4
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Лохвиця кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026170560000104 від 15.02.2026 за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Червонозаводське Лохвицького району Полтавської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , розлученого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із неповною вищою освітою, військовослужбовця, не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,
в с т а н о в и в :
Так, судом встановлено, що ОСОБА_6 14 лютого 2026 року о 18:00 годині поблизу міста Лохвиця Миргородського району Полтавської області, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем ВАЗ 2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині автодороги від села Ісківці цього ж району, наближаючись до її перехрестя з автодорогою Р-60 Кролевець-Пирятин. При цьому ОСОБА_6 рухався по дорозі, що має статус другорядної, та наближався до перехрестя з головною дорогою - Р-60 Кролевець-Пирятин.
У цей час по головній дорозі Р-60 Кролевець-Пирятин, перетинаючи вказане перехрестя прямо без зміни напрямку руху з м. Лохвиця в напрямку м. Пирятин, керуючи автомобілем Chevrolet Lacetti, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , рухався ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , наближаючись до автомобіля під керуванням ОСОБА_6 з лівого боку.
Так, у вказаному місці та час, при перетині їх траєкторій руху водій ОСОБА_6 не надав водієві ОСОБА_4 визначену встановленим дорожнім знаком 2.1 Правил дорожнього руху перевагу в русі та, виїхавши на головну дорогу, допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля ВАЗ 2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з правою частиною автомобіля Chevrolet Lacetti, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 .
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_4 при контактуванні тілом із частинами салону автомобіля Chevrolet Lacetti, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , у томі числі при деформації останнього при зіткнення з автомобілем ВАЗ 2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому нижнього полюсу правого наколінника, які відповідно до висновку експерта № 70 від 16.04.2026 за результатами проведення судово-медичної експертизи кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/117-26/6212-ІТ від 19.05.2026 за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи за описаних обставин водій ОСОБА_6 порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме не дотримався наступних вимог Правил дорожнього руху:
- п. 16.11, відповідно до якого на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається другорядною дорогою, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху;
- п. 2.1 розділу 33, відповідно до якого за наявності встановленого дорожнього знаку «Дати дорогу» водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі.
Порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водієм ОСОБА_6 з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням вказаної дорожньо-транспортної пригоди.
ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути вказаної дорожньо-транспортної пригоди шляхом виконання вимог п. 16.11, п. 2.1 Розділу 33 Правил дорожнього руху, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.
Потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що 14.02.2026 близько 18.00 години він рухався по трасі Р-60 разом із вітчимом ОСОБА_9 . В цей час відбулося зіткнення з траснспортними засобами. Під керуванням автомобіля, який в`їхав у нього був обвинувачений ОСОБА_6 . В результаті даного ДТП він отримав травму у вигляді перелому коліна правої ноги. Просить суд суворо не карати, цивільний позов підтримав, просив задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні провину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України визнав повністю дав показання, які за своїм змістом відповідають обставинам, викладеним вище. У судовому засіданні просив пробачення у потерпілого та цивільного позивача, вказував на те, що ДТП сталося неумисно. Щиро кається, просить суд суворо не карати. Цивільний позов визнав повністю.
Відповідно до ст. 349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюється і проти цього не заперечують учасники судового провадження.
Суд вважає, що провина обвинуваченого ОСОБА_6 доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 286-1 КК України — за ознакою порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд виходить з вимог ст. 65 КК України, що стосуються ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, не судимого, військовослужбовця, такого, що характеризується за місцем проживання позитивно, а також обставин, обтяжуючих та пом`якшуючих покарання обвинуваченого.
Обставинами, пом`якшуючими покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопрушення.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлені.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_6 призначається відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України, з додержанням вимог ст. 65 КК України та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Суд також враховує, що відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого і за змістом ст. 65 КК України, таке покарання повинно бути необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, у Рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.».
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Досліджуючи дані про особу обвинучаченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Крім цього, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Визначаючи міру покарання обвинуваченому, суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно з якими досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
На підставі викладеного, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, раніше не судимий, з урахуванням стану здоров`я ОСОБА_6 , визнання вини, думку потерпілого, та враховуючи ставлення обвинуваченого до вчиненого злочину, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 не можливе без ізоляції від суспільства, у зв`язку з чим обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 286-1 КК України.
При призначенні покарання ОСОБА_6 суд вважає за неможливе застосувати положення ст. 75 КК України виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до статті 75 КК України при вирішенні питання, чи є можливим виправлення засудженого без реального відбування покарання, суду необхідно обов`язково врахувати дані, які характеризують особу винного, а при позитивній відповіді навести переконливі аргументи, що ґрунтуються на конкретних обставинах справи (постанови Верховного Суду від 23.05.2019 у справі № 700/401/17 та від 21.05.2019 у справі № 455/837/16-к).
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 не обирався та підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
Під час судового розгляду представник потерпілого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заявила цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 матеріальної шкоди у розмірі 1320 грн 30 коп. та моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн.
При вирішенні питання в частині стягнення з обвинуваченого моральної шкоди, суд приймає до уваги постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», де вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при рішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача і вини останнього в її спричиненні.
За змістом ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичній болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Таким чином, суд вважає, що потерпілий ОСОБА_4 має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки судом встановлено, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_6 потерпілому було заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я.
Між тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, згідно яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З урахуванням викладеного, суд вважає необхідним позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково, стягнувши з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_4 компенсацію моральної шкоди у сумі 20000,00 грн.
В частині стягнення матеріальної шкоди, суд вважає необхідним задовольнити позов потерпілого у повному обсязі та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_4 компенсацію майнової шкоди у сумі 1320 грн 30 коп., оскільки потерпілим у судовому засіданні було документально підтверджені свої витрати.
В іншій частині цивільний позов залишити без задоволення.
Витрати по справі за проведення експертизи підлягають стягненню з обвинуваченого.
Долю речових доказів вирішити у порядку ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. 368, 370, 374 КПК України, суд
у х в а л и в:
ОСОБА_6 визнати винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту фактичного приведення вироку до виконання.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Гадяцького районного суду Полтавської області від 23.02.2026 у кримінальному провадженні за № 12026170560000104 від 15.02.2026, на:
- легковий автомобіль марки ВАЗ модель 21063, бежевого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває у користуванні ОСОБА_6 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 належить ОСОБА_10 ;
- легковий автомобіль марки "Chevrolet", модель Lacetti, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 належить ОСОБА_4 ;
- осип уламків транспортних засобів.
Речовий доказ - легковий автомобіль марки "ВАЗ", модель 21063, бежевого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який вилучений до ВП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області - повернути обвинуваченому ОСОБА_6 .
Речовий доказ - легковий автомобіль марки "Chevrolet", модель Lacetti, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який вилучений до ВП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області - повернути потеропілому ОСОБА_4 .
Речові докази - осип уламків транспортних засобів, які вилучені до ВП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області - знищити.
Стягнути із обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави - Полтавський НДЕКЦ МВС України витрати по справі за проведення експертиз в розмірі 8664 грн 48 коп.
Цивільний позов представника позивача ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення (дорожньо-транспортної пригоди) задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 1320 грн 30 коп.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Полтавського апеляційного суду через Лохвицький районний суд Полтавської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua