Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №357/18692/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/18692/25

Провадження № 2/357/2117/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді – Орєхова О.І.,

за участю секретаря – Кича М.В.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Шаповал О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2025 року, адвокат Карпова Ольга Вікторівна, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди, мотивуючи тим, що з 2024 року позивач орендував квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де періодично проживав коли повертався зі служби. В зазначеній квартирі знаходились його речі. Окрім нього, в зазначеній квартирі проживала його колишня подруга ОСОБА_4 . Позивач є військовослужбовцем та останнім часом в основному перебував та служив в Харківській області. Проте, його особисті речі залишалися в орендованій ним квартирі, а саме ноутбук ACER Ninro 5, вартістю 51 999 грн, зарядна станція Ecoflow RIVER, вартістю 15 000 грн, навушники LOGITECH G733, вартістю 7 799 грн, акустика JBL Charge 5, вартістю 7000 грн, 200 доларів США. 26.01.2025 після повернення зі служби додому позивач разом з власником орендованої квартири приїхав в квартиру та виявив відсутність вдома його вищевказаних речей, що зафіксував на відео в присутності власника. Як йому стало відомо, вказане майно знаходиться у відповідача. На прохання позивача добровільно повернути йому його майно, відповідач відповіла відмовою. З цього приводу 28.01.2025 він звернувся до поліції про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України, а його було визнано потерпілим. Зазначеним йому було завдано моральної шкоду, яку він оцінює в розмірі 40 000 гривень. Просила суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 81 798 гривень та 200 доларів США, що еквівалентно 8 280 гривень, моральну шкоду в сумі 40 000 гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 25 000 гривень ( т. 1 а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2025 ( т. 1 а. с. 28-29) головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, суддею було 20.11.2025 здійснено запит до Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ( т. 1 а. с. 33 ).

30.12.2025 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача, зареєстровано за вх. № 76244 ( т. 1 а. с. 42 ).

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 , але знята з реєстрації 19.10.2021.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом ( ч. 1 ст. 27 ЦПК України ).

Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) ( ч. 9 ст. 28 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України ( ч. 10 ст. 187 ЦПК України ).

Ухвалою судді від 14 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 13.02.2026 ( т. 1 а. с. 44-45 ).

Ухвалою суду від 04.02.2026 задоволено клопотання адвоката Карпової Ольги Вікторівни про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ( т. 1 а. с. 61-62 ).

10.02.2026 судом отримано відзив на позовну заяву від представника відповідача, адвоката Шаповал Олени Володимирівни ( т. 1 а. с. 81-98), в якому просила поновити строк подання відзиву та у задоволенні позову відмовити. Документ сформований в системі «Електронний суд» 10.02.2026.

Так, відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ухвали судді від 14.01.2026 про прийняття позовної заяви та відкриття провадження, відповідачу було встановлено надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Вказану ухвалу судді від 14.01.2026, відповідач ОСОБА_4 отримала 16.01.2026, про що свідчить Довідка про доставку електронного документу ( т. 1 а. с. 49 ).

Документ, доставлений до Електронного кабінету (у підсистемі «Електронний суд» / ЄСІТС), вважається врученим у день його доставки до кабінету (за даними отримання судом повідомлення про доставлення.

Враховуючи зазначене, перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документу учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Moi справи».

Отже, отримавши ухвалу про відкриття провадження у справі 16.01.2026, доставлено до електронного кабінету, відповідач повинна була подати відзив до з наступного дня на протязі п`ятнадцяти днів до 31.01.2026, а оскільки 31.01.2026 припадало на вихідний день, останній день подачі відзиву 02.02.2026, але відзив був поданий 10.02.2026, документ сформований в системі «Електронний суд» 10.02.2026.

Згідно ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Частиною 2 ст. 127 ЦПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Однак, з боку сторони відповідача не було надано до суду відповідної заяви про продовження встановленого судом процесуального строку до його закінчення.

До того ж, хоча в прохальній частині відзиву і просила представник позивача поновити строк подання відзиву на позов, але причини такого пропуску та його поважність відзив не має.

Тому, поданий стороною відповідача відзив з пропуском строку, не приймається судом до уваги, а відповідно і докази, які додані до відзиву ( ч. 5 ст. 178 ЦПК України ).

13.02.2026 з боку сторони позивача надано відповідь на відзив ( т. 1 а. с. 156-170 ).

Ухвалою суду від 24.03.2026 задоволено клопотання адвоката Шаповал Олени Володимирівни про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ( т. 1 а. с. 203-204).

10.02.2026 судом отримана позовна заява про поділ спільного майна від представника ОСОБА_4 , адвоката Шаповал Олени Володимирівни до ОСОБА_2 .

Вказана позовна заява обґрунтована наступним.

У жовтні 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникли близькі стосунки, які швидко набули характеру фактичних шлюбних відносин. Починаючи з вказаного часу і до січня 2025 року сторони проживали разом в орендованій квартирі у місті Одеса. Договір оренди житлового приміщення був укладений особисто на ім`я ОСОБА_4 , яка ж і сплачувала щомісячну орендну плату та комунальні платежі виключно за рахунок власних доходів, отриманих від дистанційної роботи. Вказане житло використовувалося сторонами як спільна домівка, де знаходилися особисті речі обох та здійснювалося ведення спільного побуту.

Відповідач, проходячи військову службу у Збройних Силах України за контрактом, значну частину часу перебував у службових відрядженнях на території Харківської області. Однак усі його особисті речі залишалися в орендованій квартирі, а повернення з відряджень завжди відбувалося саме до цього житла, що підтверджує його постійний зв`язок із ним як із місцем сімейного проживання. Позивачка, працюючи дистанційно, забезпечувала не лише матеріальну складову для оренди житла, але й повністю організовувала ведення домашнього господарства.

У період спільного проживання сторони вели спільний побут, мали єдиний бюджет, разом здійснювали закупівлі продуктів харчування, побутових речей та узгоджували витрати. Взаємні домовленості та поведінка сторін у цей період відповідали характеру відносин, властивому подружжю. Зокрема, саме під час спільного проживання було придбано низку цінних речей для сімейних потреб, а саме: ноутбук ACER Nitro 5 вартістю 51 999 грн (п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень), зарядну станцію EcoFlow RIVER 2 вартістю 15 000 грн (п`ятнадцять тисяч гривень), навушники LOGITECH G733 за 7799 грн. (сім тисяч сімсот дев`яносто дев`ять гривень) та акустичну систему JBL Charge 5 за 7000 грн (сім тисяч гривень). Усі ці речі використовувалися у повсякденному житті обох сторін. Водночас ноутбук ACER Nitro 5 має особливий статус, оскільки Позивачці він був подарований Відповідачем після конфлікту (побоїв) в знак примирення. Зокрема це відбулося після отримання Відповідачем першої бойової виплати. Таким чином, цей предмет є її особистою приватною власністю та не може визнаватися спільним сумісним майном. Разом із тим, попри зовнішню видимість спільного сімейного життя, у відносинах між сторонами почали проявлятися негативні риси поведінки Відповідача. Його необґрунтовані ревнощі, постійні підозри та недовіра призвели до систематичного психологічного тиску на Позивачку, обмеження її соціальних контактів та фактичної заборони працювати поза межами дому. З часом такі дії переросли у прояви домашнього насильства, які виражалися не лише у психологічному тиску та маніпуляціях, але й у застосуванні фізичної сили. Унаслідок тривалого перебування в умовах психологічного насильства у Позивачки погіршився стан здоров`я, що підтверджується медичними документами, зокрема консультативним висновком спеціаліста, згідно з яким встановлено діагноз F41.20 - змішані тривожні та депресивні розлади.

У січні 2025 року, з метою збереження власного життя, здоров`я та психологічного стану, Позивачка була вимушена припинити спільне проживання з Відповідачем, забравши свої особисті речі та переїхавши до батьків, де проживає й дотепер. Після цього Відповідач, ігноруючи фактичні обставини спільного життя та правовий режим майна, придбаного у цей період, звернувся до правоохоронних органів, а згодом і до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, намагаючись безпідставно представити речі, придбані у період спільного проживання, як свої індивідуальні активи.

Більше того, після розірвання відносин (19.01.2025 року) та переїзду Позивачки, Відповідач почав чинити на неї постійний психологічний тиск та висловлювати погрози. Зокрема, вже 24.01.2025 року він почав звертатися до знайомих Позивачки з вимогами повернути речі, які насправді є подарунками та особистою власністю Позивачки, безпідставно називаючи їх «викраденими». Спілкування відбувалося через соціальну мережу Instagram, під акаунтом «shevamostwanted».

З огляду на викладене, очевидним є те, що сторони у період з жовтня 2023 року по січень 2025 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, мали спільні витрати та придбали у цей період майно, яке за своєю правовою природою є спільною сумісною власністю. Виключення становить лише ноутбук ACER Nitro 5, який належить Позивачці на праві особистої приватної власності як дарунок та засіб для здійснення професійної діяльності. Дії ж Відповідача, спрямовані на витребування цього майна виключно у власне користування, свідчать про намагання порушити права Позивачки та уникнути правових наслідків фактичних шлюбних відносин, що є неправомірним і суперечить нормам чинного законодавства України.

Просила суд прийняти цей зустрічний позов до розгляду та об`єднати в одне провадження із первісним позовом. Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у період з жовтня 2023 року по січень 2025 року. Визнати майно, набуте у період спільного проживання, спільною сумісною власністю сторін, а саме: зарядну станцію EcoFlow RIVER 2, вартістю 15 000 грн; навушники LOGITECH G733, вартістю 7 799 грн; акустичну систему JBL Charge 5, вартістю 7 000 гривень. Визнати ноутбук ACER Nitro 5, вартістю 51 999 грн, особистою приватною власністю ОСОБА_4 як річ, набуту на підставі дарування. Поділити спільне сумісне майно наступним чином: визнати за ОСОБА_4 право власності на акустичну систему JBL Charge 5 та навушники LOGITECH G733, визнати за ОСОБА_2 право власності на зарядну станцію EcoFlow RIVER 2. Стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати, пов`язані з поданням зустрічного позову ( т. 2 а. с. 112-126 ).

Протокольною ухвалою від 19.05.2026 поновлено строк та об`єднано первісний позов з зустрічним ( т. 2 а. с. 97-106 ).

Так, на зустрічний позов представником ОСОБА_2 – адвокатом Карповою Ольгою Вікторівною надано відзив на позовну заяву, в якому просила в задоволенні зустрічних вимог відмовити ( т. 1 а. с. 164-170).

В даному судовому засіданні 19.05.2026 представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просила позов задовольнити в повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову, просила відмовити. Водночас під час ставлення запитань стороні позивача за первісним позовом, переривався зв`язок, тому судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 25.06.2026.

В судовому засіданні 25.06.2026 з боку сторони позивача за первісним позовом доповнень не було.

В даному судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 підтримала зустрічний позов, надала пояснення аналогічні викладені в ньому, просила його задовольнити. В задоволені первісного позову, просила відмовити.

В судовому засіданні 25.06.2025 було допитано свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір`ю ОСОБА_4 . Підтвердила, що ОСОБА_2 вона знає. Пояснила, що її донька спочатку познайомилася та спілкувалася з ОСОБА_7 по інтернету, а потім вони почали разом проживати в будинку, а згодом переїхали в м. Одеса коли ОСОБА_7 почав там служити. Проживали разом з листопада 2023 року по січень 2025 року. Її донька в ОСОБА_8 жила сама, коли ОСОБА_7 воював, коли був в Одесі, то приїзжав додому до її доньки. Вони вважали себе як чоловік та дружина. ОСОБА_7 хотів укласти з ОСОБА_9 шлюб. Коли були відключення світла, ОСОБА_7 купив в орендовану квартиру EcoFlow. Купували навушники та іншу техніку. На питання суду свідок зазначила, що сторони по справі десь рік точно жили разом. Стосовно ноутбуку, зазначила, що ОСОБА_7 подарував його ОСОБА_9 . ОСОБА_10 купили для спільного перегляду фільмів, навушники для роботи та для спільних ігор. ОСОБА_7 постійно контролював ОСОБА_9 . Після того, як позивач став погано ставитися до доньки, вона повернулася додому в м. Біла Церква.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона з відповідачем за зустрічним позовом познайомилась в літку 2023 року через соціальні мережі «Інстаграм», спілкувалися дистанційно, після двох місяців, почали разом проживати спочатку в будинку з почали разом проживали. ОСОБА_7 допомагав грошима, декілька разів на місяць перераховував їй на картку. Купували техніку для спільного користування, вона займалася по господарству. Після однієї із сварок, ОСОБА_7 подарував їй для роботи ноутбук. На питання суду зазначила, що спільно проживали з жовтня 2023 року по січень 2025 року. Вона була знайома з батьками ОСОБА_7 , один раз вони їздили до них, він познайомив.

В даному судовому засіданні було оголошено перерву до 28.08.2026.

28.08.2026 у зв`язку повітряною тривогою, відкладено судове засідання на 05.10.2026.

В судовому засіданні 05.10.2026 представник позивача за первісним позовом та представник відповідача взяли участь в режимі відеоконференції, кожна із сторін по справі наполягала на своїх позовних вимогах.

Судом було вислухано пояснення учасників справи, досліджено матеріали справи та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 15 жовтня 2026 року ).

Так, з урахуванням наданих пояснень з боку учасників справи, свідків, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_2 є військовослужбовцем, про що не було спростовано сторонами та відповідно в матеріалах справи міститься Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України ( т. 3 а. с. 4-7 ).

Звертаючись до суду з даним позовом, стороною позивача за первісним позовом наголошувалося на тому, що з 2024 року он орендував квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де періодично проживав коли повертався зі служби, де знаходились його речі, а саме ноутбук ACER Ninro 5, вартістю 51 999 грн, зарядна станція Ecoflow RIVER, вартістю 15 000 грн, навушники LOGITECH G733, вартістю 7 799 грн, акустика JBL Charge 5, вартістю 7000 грн, 200 доларів США. 26.01.2025 після повернення зі служби додому він виявив відсутність вдома його вищевказаних речей.

З цього приводу 28.01.2025 року позивач звернувся до відділення поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області з заявою про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України - крадіжка. Позивача було визнано потерпілим, вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого та допитано в якості потерпілого ( т. 1 а. с. 9-10, 11).

Згідно Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що за даним фактом 29.01.2025 року порушено кримінальне провадження № 12025163490000074 за ст.185 ч.4 КК України ( т. 1 а. с. 12 ).

Позивач вважає, що ОСОБА_4 повинна сплатити на його користь кошти у розмірі 81 798 гривень та 200 доларів США, що еквівалентно 8280 гривень, за його речі, які зникли та знаходяться у ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено ст. 387 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником і володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Зазначені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.06.2020 у справі № 310/5835/13-ц (провадження № 61-46496св18).

Згідно зі ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/739/176.

Якщо річ індивідуально визначена (наприклад, конкретне авто, телефон, будинок тощо) і перебуває у незаконного володільця, власник має право заявити віндикаційний позов про витребування цього майна в натурі (ст. 387 ЦК України).

Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов`язані із вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі.

Відповідно до положень ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Тлумачення ст. 1213 ЦК дає підстави для висновку, що відшкодування вартості безпідставно збереженого майна застосовується у випадку встановлення неможливості повернення майна в натурі, що може бути пов`язане зі знищенням речі, її переробленням, втратою, протиправним переданням третій особі тощо.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як із природними властивостями речей, так і зі способами їхньої індивідуалізації.

За змістом ст. 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Натомість річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Потерпілий може вимагати саме грошової компенсації (вартості майна), якщо майно втрачене, знищене, спожите або передане третій особі, і повернути його в натурі неможливо, майно за своєю природою не підлягає поверненню в натурі.

Як встановлено в судовому засіданні під час розгляду справи, майно, зазначене позивачем, за яке він просить стягнути з ОСОБА_4 грошові кошти, перебуває у останньої, що не було спростовано, можливість його повернення існує, але посилаючись на безпідставне утримання його майна з боку ОСОБА_4 , останній не просить його повернути, просить стягнути кошти.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом цивільного законодавства України, якщо майно не втрачено, не знищено і перебуває в іншої особи, потерпілий не може на власний розсуд замінити вимогу про повернення майна вимогою про виплату його вартості. Пріоритетним способом захисту в такому випадку є повернення майна в натурі.

Грошове відшкодування вартості такого майна допускається виключно у разі неможливості повернути його в натурі. Якщо майно є, ціле і неушкоджене, потерпілий зобов`язаний прийняти саме його, а не гроші.

З боку сторони позивача за первісним позовом не надано жодного належного та допустимого доказу тому, що майно, яке перебуває у ОСОБА_4 неможливо повернути його в натурі.

Якщо позивач помилково обрав стягнення грошей замість витребування майна від особи, яка володіє ним без достатньої правової підстави (і відсутні підстави для кондикції чи відшкодування збитків), суд відмовляє в позові у зв`язку з обранням неналежного способу захисту порушеного права.

З боку сторони позивача за первісним позовом, не надходило до суду позовної заяви про уточнення вимог (зміна предмета або підстава позову ).

Обрання неналежного або неефективного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові за сталою практикою Верховного Суду.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що саме позивач визначає, яке право порушене і який спосіб захисту є належним. Суд не підміняє сторону в цьому виборі, а лише оцінює його обґрунтованість за результатами розгляду справи (постанова ВП ВС від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Оскільки стороною позивача за первісним позовом обрано неправильний спосіб захисту, обрав стягнення грошей замість витребування майна від особи, такі вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення з відповідача ОСОБА_4 200 дол. США, що еквівалентно 8 280 грн, оскільки жодних належних та допустимих доказів тому, що вказана сума дійсно перебувала в орендованій квартирі та знаходяться у ОСОБА_4 , відповідно якими остання заволоділа і які повинна йому повернути, ОСОБА_2 не надано та не доведено.

В свою чергу, ОСОБА_4 та її представником заперечувалося щодо коштів позивача ОСОБА_2 у розмірі 200 дол. США та їх заволодінням.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стосовно позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 40 000 грн, то з цього приводу суд приходить до наступних висновків.

Так, ОСОБА_2 обґрунтовує моральну шкоду неправомірними діями з боку ОСОБА_4 , які виразилися щодо безпідставного отримання його майна, яка полягає у душевних стражданнях, психологічному дискомфорті, стресі, переживанні. Будучи військовослужбовцем, взяв відпустку, але був змушений замість відпочинку витратити її на захист своїх прав від посягань відповідачки, пошук свого майна, звернення до правоохоронних органів та адвоката за правовою допомогою. Через такі дії та постійний стрес, оскільки відповідач відмовляється повернути йому його речі, він, будучи діючим військовослужбовцем, не може зосередитися на службі, на захисті Батьківщини, оскільки відповідач не маючи жодних правових підстав заволоділа його майном і досі є безкарною, при цьому відповідач здійснює на позивача постійний психологічний тиск, погрожує зверненням до поліції, якщо він не залишить їй вказане майно, намагаючись безпідставно збагатитись за рахунок позивача та безпідставно набути його майно у свою власність.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Верховний Суд у постанові від 14.02.2023 у справі № 944/1122/21 зазначив, що «під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 року) під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок фізичних чи моральних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльності інших осіб.

Згідно п. 9 вищезазначеної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробних стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В свою чергу, звертаючись до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_4 в розмірі 40 000 грн, з боку сторони позивача за первісним позовом не надано жодних доказів спричинення йому будь-якої моральної шкоди так і під час судового розгляду не було встановлено завдання такої шкоди, тому підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, відсутні.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить суд приходить до висновку, що вимоги первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди є такими, що не підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Стосовно позовних зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд приходить до наступних висновків.

Справи про встановлення юридичних фактів у судовому порядку вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Зокрема, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Отже, судом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції відповідно до ст. 19 ЦПК України та п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України.

Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Так, відповідно до Договору оренди житлового приміщення від 01.04.2024, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , остання орендувала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ( т. 1 а. с. 248-249).

Тому, доводи повивача за первісним позовом ОСОБА_2 стосовно того, що саме він орендував вищевказану квартиру, спростовуються самим Договором оренди.

В судовому засіданні було встановлено та підтверджено з боку свідків, що в зазначені орендованій квартирі сторони по справі проживали разом.

Посилання представника ОСОБА_2 на те, що останній є військовослужбовцем, проходячи військову службу у ЗСУ за контрактом, значну частину часу перебував у службових відряджених на території Харківської області та не зрозумілим про яке спільне проживання однією сім`єю веде мову ОСОБА_4 , не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема, у справах про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із військовослужбовцями) зазначає, що вимушена розлука через виконання конституційного обов`язку із захисту Батьківщини не перериває факт спільного проживання, якщо до мобілізації чи під час служби між парою зберігалися сталі сімейні відносини.

Встановлено, що під час спільного проживання сторони по справі придбали ноутбук ACER Ninro 5, зарядну станцію Ecoflow RIVER, навушники LOGITECH G733, акустику JBL Charge 5, вказані речі перебувають у ОСОБА_4 , що не було спростовано з боку останньої.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Факт придбання зазначеного вище майна підтверджується відповідними платіжними документами, які знаходяться в матеріалах справи.

З доданої виписки по рахунку, надано АТ КБ «ПриватБанк» та яка була додано з боку позивача за первісним позовом вбачається, що ОСОБА_2 здійснював неодноразово перерахування коштів на рахунок ОСОБА_4 ( т. 1 а. с. 13-14 ).

Те, що позивач ОСОБА_2 перераховував кошти на картку ОСОБА_4 (допомагав грошима), свідчать і свідчення свідка відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 .

Окрім того свідок вказувала, що кошти, які перераховував ОСОБА_2 йшли на потреби, в тому числі на придбання продуктів харчування, вирішення інших побутових питань.

Так, покупцем спірного майна а саме: зарядної станції Ecoflow RIVER ( т. 1 а. с. 237), акустичної системи JBL Charge 5 ( т. 2 а. с. 9 ) є ОСОБА_4 , а також остання є і покупцем ноутбука ACER Ninro 5 та навушників LOGITECH G733, що не було спростовано.

З наявних в матеріалах справи вартість спірного майна становить: відповідно до видаткової накладної № 26-07-24/2 від 26.07.2024, Постачальник: ФОП ОСОБА_12 , Покупець: ОСОБА_4 , вартість зарядної станції Ecoflow RIVER, складає 15 290 грн, згідно платіжної інструкції від 26.07.2024, Платник: ОСОБА_4 , Отримувач: ОСОБА_13 , перераховано суму в розмірі 15 590 грн ( т. 3 а. с. 12 ), а також перерахування вказаної суми свідчить і виписка по рахунку ОСОБА_4 з АТ КБ «ПриватБанк» ( т. 1 а. с. 238 ); згідно видаткової накладної № 426899918 від 28.09.2024, вартість акустичної системи JBL Charge 5 становить 6 799 грн ( т. 3 а. с. 84 ); вартість ноутбука ACER Ninro 5, становить 51 999 грн, про що свідчить чек від 11.10.2024 ( т. 3 а. с. 10 ); вартість навушників LOGITECH G733 становить 7 799 грн, про що свідчить фіскальний чек ( т. 3 а. с. 11 ).

Окрім цього, як зазначалося ОСОБА_4 в якості свідка, нею здійснювалася оплата оренди житла в м. Одеса, з боку ОСОБА_2 не було спростовано, хоча представник останнього вказувала про сплату оренди саме її клієнтом.

Як встановлено судом під час розгляду справи (поясненнями свідків ), ноутбук ACER Nitro 5, був подарований ОСОБА_4 з боку ОСОБА_2 після конфлікту в знак примирення.

Як зазначалося ОСОБА_4 , яка була допитана в якості свідка, зарядна станція Ecoflow RIVER купувалася за гроші, які були перераховані ОСОБА_2 , вирішено ними спільно у зв`язку з необхідністю, відключеннями світла в м. Одеса, а акустична система JBL Charge 5 для спільного використання, що не було спростовано з боку сторони позивача за первісним позовом.

Тому, викладені обставини підтверджують не лише факт придбання речей для сім`ї, але й турботу одного з членів пари про інтереси та потреби іншого.

Надані докази з боку сторони відповідача за первісним позовом підтверджують, що ОСОБА_4 несла основний тягар матеріального забезпечення житла, у тому числі сплату орендної плати та комунальних платежів, водночас ОСОБА_2 , проходячи військову службу за контрактом, вкладав власні кошти у побутові витрати, подарунки та придбання техніки, що не було спростовано та свідчить про розподіл обов`язків у парі та спільну участь у фінансовому забезпеченні життя, що характерно для фактичних шлюбних відносин.

Отже, існування єдиного сімейного бюджету та спільних витрат, систематичне придбання речей тривалого користування, необхідних для забезпечення побуту, свідчить про наявність між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Також, з аудіозапису розмови між сторонами по справі, який доданий в якості доказу з боку сторони відповідача за первісним позовом, у зазначеній розмові чітко простежується ставлення ОСОБА_2 до ОСОБА_4 як до своєї майбутньої дружини, що беззаперечно підтверджує існування між сторонами фактичних шлюбних відносин.

Існування між сторонами фактичних шлюбних відносин свідчить і наявна в матеріалах справи переписка.

Таким чином, сукупність наведених доказів (договір оренди житла, фінансові документи, що підтверджують придбання майна, подарунки особистого характеру, аудіозапис розмови, покази свідків, роздруківка переписки та медичний документ про погіршення психоемоційного стану внаслідок конфліктів з ОСОБА_2 в межах спільного проживання) підтверджує, що у період із жовтня 2023 року по січень 2025 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, вели спільний побут та фактично перебували у відносинах, аналогічних шлюбним.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків.

Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 Європейської конвенції про права людини) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» defacto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом». Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 138/2515/15-ц (провадження № 61-14125св18) вказано, що «для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені частиною другою статті 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року, справа № 6-97цс11.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) вказано, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21) вказано, що «становлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-д, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-4, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-4, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-4, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15- ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі № 643/6799/17).

Отже, умовами встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є наступні: 1) відсутність між ними офіційно зареєстрованого шлюбу, як і не перебування кожного з них в іншому офіційному шлюбі; 2) ведення спільного господарства; 3) наявність спільного бюджету; 3) наявність взаємних прав та обов`язків як у подружжя; 4) наявність інших обставин, що можуть свідчити про реальність сімейних стосунків між особами.

Отже, під час розгляду справи знайшло своє підтвердження тому, що сторони по справі у період із жовтня 2023 року по січень 2025 року проживали однією сім`єю, вели спільний побут та фактично перебували у відносинах, аналогічних шлюбним, про що зазначено вище та встановлено під час розгляду справи.

Щодо поділу спільного сумісного майна.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Зокрема у статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).

Сутність презумпції спільності права власності на майно жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, яке набуте ними за час спільного проживання, полягає в тому, що на певний об`єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час спільного проживання. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.

Отже, як встановлено судом та зазначено вище, у період фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, сторони по справі придбали низку речей побутового та технічного призначення, що використовувалися обома сторонами та становлять об`єкти спільної сумісної власності.

Відповідно до положень ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю без шлюбу, але між ними склалися відносини, притаманні подружжю, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не доведено.

Сімейний кодекс України (стаття 74) не встановлює мінімального обов`язкового терміну спільного проживання для визнання майна, набутого за цей час, спільною сумісною власністю.

Таким чином, незалежно від того, хто саме вніс грошові кошти при придбанні майна, визначальним є факт його спільного придбання та використання в інтересах сім`ї.

Поділ придбаної техніки базується на принципі рівності часток (50/50), оскільки будь-яке майно, за винятком особистих речей, придбане під час шлюбу (спільного проживання), вважається спільною сумісною власністю. При цьому не має значення, на кого саме з подружжя оформлений чек чи гарантійний талон.

У даній справі йдеться про таке майно, набуте у період фактичних шлюбних відносин із зазначенням вартості згідно наданих доказів: ноутбук ACER Nitro 5, вартістю 51 999 грн; зарядна станція EcoFlow RIVER 2, вартістю 15 590 грн; навушники LOGITECH G733, вартістю 7 799 грн; акустична система JBL Charge 5, вартістю 6 799 гривень. Сумарна вартість спільно набутого майна становить 82 187 гривень.

Особливу увагу слід звернути на ноутбук ACER Nitro 5, який як встановлено під час розгляду справи був подарований позивачем за первісним позовом ОСОБА_4 після конфлікту в знак примирення з урахуванням її професійної діяльності у сфері дистанційної роботи.

Так, подарований ноутбук може бути і вважається особистою приватною власністю.

Відповідно до законодавства України (зокрема, статті 57 Сімейного кодексу), майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу (чи у фактичних шлюбних відносинах) на підставі договору дарування, є його особистою приватною власністю. Це означає, що у випадку розлучення такий ноутбук не підлягає поділу і залишається у того, кому його подарували.

До того ж, як зазначала ОСОБА_4 , ноутбук був їй подарований для роботи (дистанційної), що не спростовано з боку ОСОБА_2 .

Крім того суд звертає увагу, що ноутбук часто класифікується як річ індивідуального користування. Навіть якщо б він був куплений за спільні гроші подружжя, але ним користується виключно один із них (наприклад, для роботи чи навчання), він також може бути визнаний особистою власністю цієї особи.

Отже, в межах заявлених вимог позивача ОСОБА_4 за зустрічним позовом в частині поділу майна, ноутбук ACER Nitro 5, слід визнати особистим майном ОСОБА_4 .

Щодо решти придбаних речей (зарядна станція, навушники, акустична система), вони використовувалися обома сторонами у побуті, як встановлено під час розгляду справи та підлягають поділу як спільне сумісне майно у рівних частках.

Враховуючи неможливість фізичного поділу зазначених речей без істотного зниження їхньої цінності та функціональних властивостей, суд погоджується з вимогами ОСОБА_4 та вважає за доцільне визнати за нею право власності на акустичну систему JBL Charge 5, вартістю 6 799 грн та навушники LOGITECH G733, вартістю 7 799 грн, а за ОСОБА_2 право власності на зарядну станцію EcoFlow RIVER 2, вартістю 15 590 гривень.

Таким чином, пропонований розподіл є справедливим, забезпечує баланс прав кожного, оскільки загальна вартість вищевказаної техніки обох сторін майже однакова.

До того ж, зазначала ОСОБА_4 вона здійснює роботу дистанційно на ноутбуці та користується навушниками, тобто потребує в них.

З боку сторони первісного позивача жодних заперечень з приводу такого поділу не надходило, не надходило і пояснень щодо необхідного користування акустичною системою JBL Charge 5 та навушники LOGITECH G733 саме первісним позивачем, заперечення стосувалися лише щодо суті зустрічних позовних вимог, в задоволенні яких просили відмовити за безпідставністю.

З урахуванням вищенаведеного, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна, підлягає задоволенню з урахуванням вищенаведеного та встановленого під час розгляду даної справи.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Крім того, сторона за зустрічним позовом просила стягнути витрати понесені на правову допомогу в сумі 75 000 гривень.

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесення стороною позивача за зустрічним позовом витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Ордер та квитанції за правничі послуги, де Платник: ОСОБА_4 , Отримувач: Шаповал О.В. на суму 3 500 грн від 20.05.2025, на суму 5 500 грн від 08.09.2025, на суму 3 550 грн від 27.09.2025 ( т. 2 а. с. 132-134 ), квитанцію за правничі послуги на суму 7 500 грн від 10.04.2025 ( т. 2 а. с. 173).

Інших доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), не було надано.

До того ж суд звертає увагу, що вказані квитанції за правничі послуги датовані ще до того, як в листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_4 .

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача за зустрічним позовом в частині стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки відсутнє документальне підтвердження витрат на правову допомогу.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача за первісним позовом про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн, оскільки первісний позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати – це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду з позовом, позивачем за первісним позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 040,62 гривень, які документально підтверджені, про що свідчить платіжна інструкція від 10.09.2025 ( т. 1 а. с. 6 ).

Оскільки позовні вимоги позивача за первісним позовом не підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, не підлягають і стягненню з ОСОБА_4 понесені судові витрати при зверненні до суду у вищевказаному розмірі ОСОБА_2 .

Водночас, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Так, при звернені з зустрічної позовною заявою було долучено платіжні інструкції про сплату судового збору в розмірі 1 331, 20 грн ( т. 1 а. с. 224 ), в розмірі 1 221,20 грн ( т. 2 а. с. 127 ), в розмірі 1 510 грн ( т. 2 а. с. 44), в розмірі 1 331,20 грн ( т. 2 а. с. 45) та в розмірі 1 211, 20 грн ( т. 2 а. с. 46), загальна сума становить 6 604,80 гривень ( за кожну вимогу ).

Водночас, позивач за первісним позовом ОСОБА_2 має статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення, серія НОМЕР_1 від 26.07.2024, видане на ім`я ОСОБА_2 ( т. 1 а. с. 15 ).

Пільга зі сплати судового збору, передбачена для учасників бойових дій, поширюється на таких осіб незалежно від того, є вони позивачами чи відповідачами у справі.

За змістом п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).

Оскільки ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору, то з урахуванням вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 22, 23, 184, 317, 321, 328, 387, 632, 903, 1212, 1213 ЦК України, ст. ст. 60, 63, 69, 70, 71, 74 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 82, 89, 133, 141, 178, 187, 244, 263-265, 273, 315, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами від 25.05.2001 року), Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та моральної шкоди, - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна, - задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у період з жовтня 2023 року по січень 2025 року.

Визнати за ОСОБА_4 ноутбук ACER Nitro 5, вартістю 51 999 (п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ять ) гривень, особистою приватною власністю.

Визнати майно, набуте у період спільного проживання, спільною сумісною власністю сторін, а саме: зарядну станцію EcoFlow RIVER 2, вартістю 15 590 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто ) гривень; навушники LOGITECH G733, вартістю 7 799 (сім тисяч сімсот дев`яносто дев`ять ) гривень; акустичну систему JBL Charge 5, вартістю 6 799 ( шість тисяч сімсот дев`яносто дев`ять ) гривень.

Поділити спільне сумісне майно наступним чином:

Визнати за ОСОБА_4 право власності на акустичну систему JBL Charge 5 та навушники LOGITECH G733.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на зарядну станцію EcoFlow RIVER 2.

В частині стягнення витрат на правничу допомогу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Повний текст судового рішення складено 15 жовтня 2026 року.

СуддяО. І. Орєхов