Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №296/9023/26 — Корольовський районний суд м. Житомира

Суд: Корольовський районний суд м. Житомира

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №296/9023/26

Суддя: Шкиря В. М.

Справа № 296/9023/26

2/296/4689/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2026 р. м.Житомир

Корольовський районний суд міста Житомира в складі: головуючого судді Шкирі В.М., за участі секретаря судового засідання Сейко Л.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики від 14.05.2026 в сумі 13 100,00 доларів США, що еквівалентно 588 519,33 гривень.

В обґрунтування вимог позивача вказує, що 14.05.2026 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір позики на суму 13600 дол. США, що підтверджується власноручною розпискою останнього. Відповідач повинен був повернути грошові кошти до 15.06.2026 р. Однак, ОСОБА_3 повернув лише 500 дол. США і на даний моменти у відповідача наявна заборгованість у розмірі 13100 доларів США, яку позивач просить стягнути.

05.08.2026 ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження.

15.09.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду на 11-00 годину 15.10.2026

15.10.2026 сторони чи їх представники в судове засідання не з`явилися.

Представником позивача до суду подано заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 15.10.2026 не з`явився. Повістку-виклик до суду на 11-00 годину 15.10.2026 було направлено ОСОБА_4 за місцем його реєстрації: АДРЕСА_1 Згідно довідки Укрпошти від 08.10.2026 повістка повернута до суду причина не вручення: "адресат відсутній "

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 760/25978/13-ц/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже вважається, що відповідач повідомлений про день, час та місце розгляду справи 08.10.2026

Верховний Суд у постановах від 13 листопада 2020 року у справі№ 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) зазначив, що якщо сторони чи їх представники, чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони чи її представника, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні

Суд вважає, що наявних у справі матеріалів у цій справі, достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини та визначив відповідно до них правовідносини.

14.05.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 , як позичальник, отримав від позикодавця ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 13600,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 15.06.2026. Договір позики відповідач оформив письмовою розпискою, оригінал долучений до матеріалів справи (а.с.30).

Представник позивача стверджує, що відповідач повернув 500 доларів США позивачу та на момент звернення до суду з даним позовом сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 13100 доларів США, які він і просить стягнути

Таким чином суд встановив, що між сторонами існують зобов`язальні, цивільно-правові правовідносини, що регулюються нормами ЦК України.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Згідно зі статтею 1046 ЦКУкраїни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 200/1897/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17)

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20.

Судом встановлено, що 14.05.2026 ОСОБА_3 взяв ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 13600,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 15.06.2026, на підтвердження чого написав відповідну розписку, оригінал якої знаходився у позивача та дійсність якої не спростована. Представник стверджує, що повернуто лише 500,00 доларів США, з огляду на що заявляє про стягнення з відповідача на користь позивача 13100,00 доларів США (13600,00 доларів США - 500,00 доларів США=13100 доларів США)

Доказів повернення грошових коштів за розпискою суду не надано.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики відповідач не оспорював, чим не спростував презумпцію правомірності правочину, яка встановлена у ст. 204 ЦПК України.

Отже, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в сумі 13100 доларів США.

Щодо стягнення саме в валюті США

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові кошти, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц викладено правовий висновок про те, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановивши, що сторони у розписці визначили валютою позикового зобов`язання долар США, а звертаючись до суду з позовом у справі, ппредставник позивача просив суд стягнути заборгованість за договором позики у доларах США суд вважає, що виконання договірного зобов`язання з повернення позики має здійснюватися в іноземній валюті.

Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24)

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Щодо судового збору.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив 5900,00 грн судового збору про що свідчить квитанція про сплату № 9897-5125-1085-3550 від 29.07.2026 (а.с), що зараховані до спеціального фонду державного бюджету України

Оскільки позов задоволено повністю з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5900,00 грн. сплаченого судового збору.

Щодо витрат на оплату витрат на правничу допомогу в сумі 40000,00 грн.

Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).

Як вже зазначалося судом, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Рахом з цим ч.4 ст.137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268).

Представником позивача до позовної заяви додано:

-копію договору про надання правової допомоги від 21.07.2026 № 21/07, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «ЮРИДИЧНИЙ АСПЕКТ» в особі керівника Лук`янчука Юрія Віталійовича;

-додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги № 21/07 від 21.07.2026 відповідно до якої вартість послуг складає 40000,00 грн., а саме: вивчення документів – 3000,00 гр.; усна консультація – 3000,00 грн.; підготовка та складання позовної заяви – 20000,00 грн.; участь у судових засіданнях – 14000,00 грн.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням суду, який розглядає конкретну справу і має визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Позовна заява складає 4 аркуші, до неї долученй витяг з реєстру територіальної громади, фотокопію паспорту та коду позивача та розписка про отримання грошових коштів відповідачем, а також докази, що підтверджують повноваження представника позивача.

Суд звертає увагу, що матеріалами справи не підтверджено участі представника позивача в судових засіданнях ні 15.09.2026 (підготовче судове засідання) ні 15.10.2026 (судовий розгляд справи по суті).

Так підготовче судове засідання 15.09.2026 проведено без участі представника позива, оскільки було наявне клопотання представника позивача. (а.с.28) Судовий розгляд відбувся 15.10.2026 також без участі представника позивача, оскільки було клопотання представника відповідача. Таким чином 14000,00 грн, які заявлені до відшкодування за надану правничу допомогу задоволенню не підлягають .

Також суд вважає завищеним показники, щодо:

- вивчення документів - 3000,00 грн., фактично вивченню підлягав 1 документ - розписка;

- усної консультації - 3000,00 грн, оскільки правова позиція у цій категорії справ є сталою та незмінною.

- складання позовної за 20000,00 грн., оскільки позовна заява викладена на 4 аркушах, зі значними інтервалами до неї долучено: витяг з реєстру територіальної громади, фотокопію паспорту та коду позивача та розписка про отримання грошових коштів відповідачем, а також докази, що підтверджують повноваження представника позивача.

Відтак, враховуючи характер виконаної адвокатами роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, відсутність доказів канцелярських витрат (позов подано через "Електронний суд"), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81, 141, 211,259,263-265,268,280 ЦПК України, ст.ст. 11, 16, 1046, 1049 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорм позики від 14.05.2026 в сумі 13100 (тринадцять тисяч сто) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , витрати на сплату судового збору в сумі 5900 (п`ять тисяч дев`ятсот) гривень 00 копійок та витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 15.10.2026

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 )

Відповідач: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 )

Головуючий суддя В. М. Шкиря

Оригінал: reyestr.court.gov.ua