Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №131/982/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 131/982/26

Провадження № 22-ц/801/2353/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шелюховський М. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 131/982/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Голоти Л.О., Панасюка О.С., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2026 року, ухвалене суддею Шелюховським М.В., в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (далі – ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №203943 від 08 жовтня 2025 року у розмірі 16 876,04 грн.

В обґрунтування позову ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» зазначило, що 08 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» (далі – ТОВ «КРЕДІПЛЮС») та відповідачем було укладено кредитний договір про споживчий кредит №203943 на суму 16 471 грн.

На виконання умов договору первісний кредитор 08 жовтня 2025 року ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку №5457-08ХХ-ХХХХ-8265 відповідача, що, в свою чергу, свідчить про прийняття відповідачем пропозиції первісного кредитора.

10 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу №10102025, згідно умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Таким чином, відповідно до Реєстру прав вимог №5 від 03 лютого 2026 року до Договору Факторингу 1 та Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог №5 від 03 лютого 2026 року до Договору факторингу 1 (Додаток №10, № 11), до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви за кредитним договором становить 18 076,04 грн, яка складається з наступного: 16 471,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 4,04 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 401 грн - заборгованість по комісії; 1 200 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Позивач звертає увагу суду на те, що вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 16 876,04 грн.

Вказане стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 203943 від 08.10.2025 у розмірі 16 876,04 грн., яка складається з 16 471,00 грн. заборгованості за тілом, 4,04 грн. заборгованості за відсотками та заборгованості за комісією 401,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ»2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) сплаченого судового збору, та 7000,00 грн (сім тисяч гривень 00 коп.) понесених витрат за надання правничої допомоги.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У скарзі зазначає, що суд встановив, що на банківський рахунок відповідача фактично перераховано лише 4,79 грн, але без належних доказів визнав наданим кредит у розмірі 16 471 грн. Перед судом стояло не питання про те, чи може кредит бути наданий безготівково, а зовсім інше питання: чи довів позивач належними доказами, що станом на 08 жовтня 2025 року у ОСОБА_1 дійсно існувала заборгованість за договором №190206 саме у розмірі 13 995,56 грн, яка могла бути погашена за рахунок нового кредиту. На це питання суд першої інстанції фактично не відповів. Існування попередньої заборгованості у розмірі 13 995,56 грн не доведено первинними документами. Суд помилково ототожнив доказ проведення внутрішнього «взаємозаліку» з доказом існування самого боргу, який нібито зараховувався. Суд не перевірив наявність передбачених статтею 601 ЦК України передумов для зарахування 13 995,56 грн і не встановив: існування вимоги ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» до відповідача за договором №190206; її склад; точний розмір; настання строку виконання; можливість її зарахування станом саме на 08 жовтня 2025 року. Сума 2 470,65 грн є комісією кредитодавця, але суд без будь-якого правового аналізу включив її до «тіла кредиту».

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просить відмовити у задоволені апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 просить задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Також від сторін надійшли додаткові пояснення.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про споживчий кредит №203943 на суму 16 471,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.2.6. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.2.2.1 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.2.6. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 2.6 кредитного договору, загальний строк кредитування за цим договором складає 182 дні з 08 жовтня 2025 року (дата надання кредиту) по 08 квітня 2026 року.

Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний Кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом НОМЕР_1 , що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

Представник відповідача у відзиві не заперечує підписання відповідачем даного договору, його умов та строків погашення, отже кредитний договір вважається укладеним належним чином та ніким не оспорюється.

На виконання умов кредитного договору, 08 жовтня 2025 року первісний кредитор ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_2 відповідача на суму 4,79 грн, що в свою чергу свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію первісного кредитора. Зазначене підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 , наданою АТ КБ «Приватбанк» на запит суду.

Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується Довідкою про проведення взаємозаліку, шляхом проведення взаємозаліку зобов`язань між сторонами, а саме: 13 995,56 грн - сума перерахована на погашення заборгованості за договором №190206 від 01 липня 2025 року; 4,79 грн - сума перерахування на картковий рахунок позичальника; 2 470,65 грн - комісія.

10 жовтня 2025 первісний кредитор ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та позивач ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» уклали Договір факторингу №10102025, згідно умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Таким чином, відповідно до Реєстру прав вимог №5 від 03 лютого 2026 року до Договору Факторингу 1 та Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог №5 від 03 лютого 2026 року до Договору факторингу 1, до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

Оскільки позичальником кредитні кошти не повернуті у строк, визначений у договорі, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 18 076,04 грн, яка складається з наступного: 16 471,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 4,04 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 401,00 грн - заборгованість по комісії; 1 200,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи), що підтверджується випискою з особового рахунку станом на 01 травня 2026 року та розрахунком заборгованості. Вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову позивач не заявляє, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 16 876,04 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», як новий кредитор, звернулося до суду із вказаним позовом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства.

У частині першої статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи вважав доведеним той факт, що ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» є новим кредитором у зобов`язаннях з відповідачем, відповідно до умов договору №203943 від 08 жовтня 2025 року, що був укладений між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС».

Оскільки ОСОБА_1 не виконала належним чином умови договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість по несплаченому кредиту, відсоткам та комісії, і позивачем доведено факт порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної сплати кредиту у строки, передбачені кредитним договором № 203943 від 08 жовтня 2025 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором в розмірі 16 876,04 грн.

У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що суд встановив лише факт перерахування їй 4,79 грн, однак без належних доказів визнав наданим кредит у розмірі 16 471 грн. Суд не перевірив наявність у неї станом на 08 жовтня 2025 року заборгованості за договором №190206 у розмірі 13 995,56 грн, яка могла бути погашена за рахунок нового кредиту, як і передумов для зарахування 13 995,56 грн, та загалом не встановив: існування вимоги ТОВ «ФК КРЕДІПЛЮС» до відповідача за договором №190206; її склад; точний розмір; настання строку виконання; можливість її зарахування станом саме на 08 жовтня 2025 року.

Разом з тим, апеляційний суд відхиляє вказані доводи, виходячи з наступного.

Звертаючись із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 не заперечує факт укладення 08 жовтня 2025 року з ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» договору про споживчий кредит №203943 (індивідуальна частина), а також факт набуття ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» права вимоги до неї на підставі укладеного 10 жовтня 2025 року з ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» договору факторингу №10102025.

Умовами кредитного договору визначено, що кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника та інші не заборонені законодавством цілі (п.2.2 договору).

У п.п.2.2.1 договору зазначено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 16 471 грн, яка надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 13 995,56 грн для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №190206 від 01 липня 2025 року, укладеним з кредитодавцем; у розмірі 4,79 грн. на №рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_3 , у національній валюті; у розмірі 2 470,65 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п.2.3 договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,10% річних.

Тобто, укладаючи договір ОСОБА_1 погодилася, що загальний розмір отриманого кредиту становить 16 471 грн, при цьому з них 13 995,56 грн спрямовується на погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №190206 від 01 липня 2025 року.

Необхідності доведення позивачем заборгованості за кредитним договором №190206 від 01 липня 2025 року у розмірі 13 995,56 грн при розгляді даної справи не має, оскільки розмір заборгованості за цим кредитним договором не є предметом даного спору.

ОСОБА_1 , підписавши 08 жовтня 2025 року кредитний договір №203943, визнала факт наявності укладеного між нею та ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» 01 липня 2025 року кредитного договору №190206 та наявності за ним заборгованості у розмірі 13 995,56 грн.

Та обставина, що кошти у вказаному розмірі були спрямовані та зараховані кредитодавцем на погашення заборгованості за кредитним договором №190206 від 01 липня 2025 року не заперечувалися відповідачем.

Те саме стосується і доводів ОСОБА_1 з приводу безпідставного включення комісії в сумі 2 470,65 грн до тіла кредиту, оскільки позичальник погодився, що загальний розмір кредиту становить 16 471 грн, як і погодився із складовими, на які ці кошти будуть спрямовані у подальшому (заборгованість за попереднім договором; поповнення картки; погашення комісії).

Доказів того, що вказана сума була повернута ОСОБА_1 , останньою не надано. Як і не спростовано розмір заборгованості за процентами.

Натомість, апеляційний вважає слушними доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості за комісією за управління та обслуговування кредиту в розмірі 401 грн з підстав недоведеності позивачем конкретної послуги, яка була надана позивачем відповідачу.

Так, позивач просив стягнути з відповідача 401 грн заборгованості за комісією.

Відповідно до п.2.4 договору, знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 200,00 грн. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

З розрахунку заборгованості слідує, що 08 листопада 2025 року позичальнику нараховану комісію в розмірі 1,00 грн, 08 грудня 2025 року в розмірі 200,00 грн, а 08 січня 2026 року – 200,00 грн.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Законом України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісій, та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Індивідуальна частина договору, публічна його частина, а також Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», заявка, так і Паспорт споживчого кредиту не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговування кредитної заборгованості (списання, зарахування кредитної заборгованості, розрахунково-касові операції, надання консультативних та інформаційних послуг), за які банком встановлена комісія за управління та обслуговування кредитної заборгованості.

Враховуючи, що ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення п.2.4 розділу 1 кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за управління та обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати комісії в розмірі 401 грн задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі вищезазначеного, рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2026 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією в розмірі 401 грн підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

У частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 16 471 грн та за процентами в розмірі 4,04 грн рішення суду підлягає залишенню без змін.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи, що позов задоволено частково (на 97,62%), підлягає зміні розподіл судових витрат, а саме підлягає зменшенню стягнутий розмір судового збору з 2 662,40 грн до 2 559,13 грн.

Що стосується витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, то апеляційний суд виходить з наступного.

У позовній заяві ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просило стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу разом з позовною заявою було подано: договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026; протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02, додаткова угода № 25771532981 до Договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02, акт прийому-передачі наданих послуг.

У відзив на позов ОСОБА_1 просила відмовити у повному обсязі у стягненні з неї витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. У разі, якщо суд не дійде висновку про наявність підстав для часткового відшкодування вважала, що розмір витрат має бути зменшений до суми не більше 500 грн та розподілений пропорційно до фактично задоволеної частини позовних вимог.

У ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині шостій вказаної статті зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд першої інстанції, вирішуючи питання стягнення витрат на правничу допомогу, не надав оцінки запереченням відповідача щодо розміру витрат, понесених позивачем на правничу допомогу.

Необхідності надання доказів фактичної сплати позивачем 7 000 грн адвокату, про що стверджує ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, не має, оскільки зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо вартості наданих послуг і виконаних робіт, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Тобто вказана обставина не є підставою для невідшкодування витрат на правову допомогу, оскільки вони підлягають відшкодуванню не залежно від того, чи вони уже були оплачені стороною.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, зважаючи на знаходження на розгляді у судах різних інстанцій значної кількості подібних справ, що свідчить про їх однотипність та шаблонність позовів в такій категорій справ, і що дана справа є малозначною, беручи до уваги позицію відповідача в цій частині, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 3 500 гривень.

У зв`язку із частковим задоволенням вимог апеляційної скарги (на 2,38%), з позивача на користь івдповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 97,22 грн.

Керуючись ст. 137, 141, 367, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованості за комісією за кредитним договором №203943 від 08 жовтня 2025 року у розмірі 401 (чотириста одна) гривні 00 копійок скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та за відсотками залишити без змін.

Зменшити розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» з 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні) 40 копійок до 2 559 (ді тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять) гривень 13 копійок, а також розмір витрат на правничу допомогу з 7 000 (сім тисяч) гривень до 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 43541163) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 97 (дев`яносто сім) гривень 22 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Л.О. Голота

О.С. Панасюк