Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №127/34759/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/34759/26

Провадження № 3/127/6549/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Тишківський С.Л., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною 3 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 147122 від 17.09.2026 року: «17.09.2026 ОСОБА_1 ухилялась від виконання батьківських обов`язків, передбачених статтею 150 СК України, щодо виховання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого остання 17.09.2026 близько о 19:00 год, перебуваючи у дворі будинку по АДРЕСА_2 , вживала слабоалкогольний напій «Kings Bridge».

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, по невідомій суду причині, хоча про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, шляхом надіслання SMS-повістки та повістки за адресою місця проживання.

За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об`єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Крім того, в своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Крім того, інформація щодо дати призначення справи до судового розгляду була розміщена на сайті https://vnm.vn.court.gov.ua.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, зважаючи на наступне.

Частина перша статті 184 КУпАП передбачає відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Статтею 150 СК України встановлено вичерпний перелік обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини. Так, відповідно до положень ст. 150 СК України (частини 1 – 7): 1. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. 2. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. 3. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. 4. Батьки зобов`язані поважати дитину. 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. 6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. 7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Ухилення від виконання саме цих, передбачених ст. 150 СК України обов`язків, і не ізольовано, а саме щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей – утворює склад правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Тому, для утворення діями/бездіяльністю батьків або осіб, які їх замінюють об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП, необхідна сукупність трьох юридичних фактів:

1) факт ухилення;

2) безпосередній предмет ухилення: обов`язки, передбачені статтею 150 СК України;

3) предмет ухилення невід`ємно пов`язаний із забезпеченням необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

За відсутності хоч одного з трьох вищеназваних юридичних фактів – об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП – відсутня.

Диспозиція ч. 3 ст. 184 КУпАП передбачає відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за вчинення неповнолітніми дітьми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 8 Конституції України, В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно з ч.1 ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX, юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність», з урахуванням вимог частини першої цієї статті в Україні встановлюється така ієрархія нормативно-правових актів:

1) Конституція України в системі нормативно-правових актів України має найвищу юридичну силу і є обов`язковою до виконання на території України;

2) чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, укладаються відповідно до Конституції України та мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 3-13 цієї частини, і є обов`язковими до виконання на території України;

3) закони приймаються на основі Конституції України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 4-13 цієї частини, і є обов`язковими до виконання на території України … і т.д.

Згідно з ч.1 ст. 66 Закону України «Про правотворчу діяльність», колізія норм права - це протиріччя або невідповідність між нормами права у нормативно-правових актах, що регулюють одні й ті самі суспільні відносини. Невідповідність між нормами права у нормативно-правових актах - це колізія норм права в нормативно-правових актах різної юридичної сили.

Відповідно до ч.3 ст. 66 Закону України «Про правотворчу діяльність», у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили.

Відтак, керуючись положеннями ст. 8 Конституції України та ст. 19, ст. 66 Закону України «Про правотворчу діяльність», суд зобов`язаний безпосередньо застосовувати положення частини 2 статті 61 Конституції України, як норму прямої дії найвищої юридичної сили.

У зв`язку з чим, автоматичне притягнення батьків (або осіб, які їх замінюють) до юридичної адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 184 КУпАП лише в зв`язку з настанням події вчинення їх неповнолітньою дитиною у віці від 14 до 16 років адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, прямо суперечить положенням частини 2 статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, та створює правову колізію, яка підлягає вирішенню шляхом пріоритетного застосування судом положень ч.2 ст. 61 Конституції України.

Тому, за вчинення неповнолітніми дітьми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено КУпАП, адміністративна відповідальність за частиною 3 статті 184 КУпАП може наступати щодо батьків (осіб, які їх замінюють) неповнолітнього, лише якщо вчинення неповнолітнім цього правопорушення стало наслідком ухилення його батьків (осіб, які їх замінюють) від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання їх неповнолітньої дитини.

Зафіксований працівниками поліції протиправний вчинок неповнолітнього може бути наслідком ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, а може і не бути. Тому визначальним в означеній категорії справ є встановлення конкретних, передбачених ст. 150 СК України батьківських обов`язків, від виконання яких у сфері забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини ухилилась особа (батько, мати, особа, що їх замінює).

У протоколі про адміністративне правопорушення, що надійшов до суду, лише загально зазначено, що ОСОБА_1 «ухилилась від виконання передбачених ст. 150 СКУ обов`язків щодо виховання», однак не вказано, які саме з обов`язків, передбачених ст. 150 СК України, вона не виконала, в чому полягало ухилення та яким чином воно зумовило вчинення неповнолітньою правопорушення.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що в діях ОСОБА_1 міститься склад ухилення нею від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої ОСОБА_2 , що призвело до вчинення неповнолітньою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено КУпАП.

Крім того, санкція ч. 3 ст. 184 КУпАП передбачає накладення штрафу виключно на батьків або осіб, які їх замінюють. Отже, притягнення особи до відповідальності за цією нормою можливе лише за умови, що належними та допустимими доказами встановлено, що особа, щодо якої складено протокол, є одним із батьків неповнолітнього або особою, яка їх замінює.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. 122 цього Кодексу.

До протоколу долучено копію паспорта громадянина України (ID-картки) на ім`я ОСОБА_1 , фотознімок неповнолітньої особи, рапорт інспектора з ЮП СВГ ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 17.09.2026 та пояснення неповнолітньої ОСОБА_2 від 17.09.2026. Інших доказів до суду не надано.

Матеріали справи не містять жодного доказу того, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_2 або особою, яка її замінює. До протоколу не долучено ні копії свідоцтва про народження дитини, ні витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, ні будь-якого іншого документа, що засвідчує походження дитини від ОСОБА_1 або встановлення над дитиною опіки чи піклування. Копія паспорта у формі ID-картки посвідчує лише особу ОСОБА_1 і відомостей про її дітей не містить. При цьому прізвище неповнолітньої ( ОСОБА_3 ) не збігається з прізвищем особи, щодо якої складено протокол ( ОСОБА_4 ), а причини такої розбіжності матеріалами справи не з`ясовано.

Твердження про те, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої, міститься лише в протоколі та рапорті, складених одним і тим самим працівником поліції, і будь-якими документами не підтверджене. Запис на бланку пояснень неповнолітньої про те, що дитину опитано в присутності матері, засвідчує лише факт присутності ОСОБА_1 під час опитування і не замінює документа, яким відповідно до закону засвідчується походження дитини.

Пояснень самої ОСОБА_1 щодо обставин, викладених у протоколі, у тому числі щодо її родинного зв`язку з неповнолітньою, матеріали справи не містять: у відповідній графі протоколу пояснень по суті порушення не викладено, окремих письмових пояснень ОСОБА_1 до протоколу не долучено, а в судове засідання вона не з`явилася. Водночас відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, а згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Відсутність пояснень особи не може заповнювати прогалини в доказах, які мала зібрати особа, що склала протокол.

За таких обставин, за змістом протоколу про адміністративне правопорушення, диспозиція частини 3 статті 184 КУпАП у протоколі не розкрита та матеріалами справи не підтверджується, а належними та допустимими доказами не встановлено, що ОСОБА_1 є суб`єктом цього правопорушення.

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі й закріплених в статті 62 Конституції України.

Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні від 10.02.1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 р.), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» (Заява № 39598/03) Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.

Відповідно до ч. 3 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на вищевикладене, провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП - у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1, ч. 3 ст. 184, ст. ст. 7, 9, 221, 245, 247, 251, 252, 276, 279, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності – закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: