Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №466/2797/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Суд: Шевченківський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: надання послуг

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №466/2797/26

Суддя: Свірідова В. В.

Справа № 466/2797/26

Провадження № 2/466/2586/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді Свірідової В.В.

при секретарі Солиган М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги,-

встановив:

Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 11082,62грн. , а саме: за період з 01.12.2025 по 28.02.2026 за послуги з постачання теплової енергії (в т. ч. на задоволення загальнобудинкових потреб нас опалення, абонплата) у розмірі 2000грн., за період з 01.05.2020 по 28.02.2026 за послуги з постачання гарячої води ( в т.ч. витрати теплової енергії на забезпечення й функціонування внутрішньо- будинкової системи гарячого водопостачання, абонплата) у розмірі 9000грн, інфляційні нарахування у розмірі 57,78грн, 3% річних у розмірі 24,84грн., а також стягнути з відповідачки на користь позивача 3328,00 грн судового збору.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією - суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії та гарячої води.

Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 і є споживачами послуг з теплопостачання. Відповідачам для здійснення оплати за надані послуги ЛІМКП «Львівтеплоенерго» був відкритий особовий рахунок НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення на оплату послуг.

3 01.12.2021 р. між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та Споживачем(-чами) вважаються укладеними індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води. Відповідно до п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою КМУ від 21.08.2019 р. за N? 830 фактом приєднання Споживача до умов договору є вчинення Споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, окрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги. Згідно з п. 5. індивідуальних договорів про надання послуги з постачання теплової енергії та про надання послуги з постачання гарячої води Виконавець зобов`язується надавати Споживачу відповідної якості послуги, а Споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цими договорами.

Відповідачі ухиляються від виконання обов`язку щодо оплати наданих комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, внаслідок чого за особовим рахунком № НОМЕР_1 утворилася заборгованість у розмірі 11 082,62 грн (з яких 2 000,00 грн - за опалення МЗК та абонплату за період з 01.12.2025 по 28.02.2026, а 9 000,00 грн - за постачання гарячої води, абонплату та ФСГВ за період з 01.05.2020 по 28.02.2026), у зв`язку з чим позивач просить стягнути вказаний борг з відповідачів, а також 57,78 грн інфляційних нарахувань, 24,84 грн 3% річних та судові витрати.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Львова від 21.04.2026 позоввні матеріали прийнято до провадження, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.21).

05.06.2026 від відповідача ОСОБА_2 до суду поступив відзив на позовну заяву, згідно якого остання зазначила, що жодного письмового чи індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води між нею та ЛМКП „Львівтеплоенерго“ укладено не було. Окрім того, відповідач наголошує, що позивач як виконавець послуг жодного разу не надсилав на її адресу належно оформлений проєкт індивідуального договору для ознайомлення чи підписання. Окрім того зазначає, що відповідачі є сумлінними платниками та щомісячно сплачують послуги з постачання гарячої води за фактичними показниками лічильника, що підтверджується долученими квитанціями АТ КБ «ПриватБанк» за кожен розрахунковий період із квітня 2023 року по лютий 2026 року включно, стосовно вимог за період з 01.05.2020 по 31.03.2023 року заявила клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, а щодо нарахувань за опалення МЗК вказує на їх протиправність, оскільки Актом обстеження ЛКП «Балатон-409» від 27.05.2026 р. підтверджено повну відсутність та неробочий стан радіаторів опалення у місцях загального користування будинку протягом останніх 15 років, через що послуга з опалення МЗК фактично не надавалася. Відтак, просить у задоволенні позову ЛМКП Львівтеплоенерго відмовити повністю.

20.07.2026 представник позивача надала до суду письмові додаткові пояснення, згідно яких остання зазначила, що на виконання положень Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» з 01.12.2021 року з усіма споживачами м.Львова вважаються укладеними нові договори про надання послуг згідно з типовими формами, які затверджені постановами Кабінету Міністрів України № 1022, 1023 від 08 вересня 2021 року. Відповідно до ч. 5 ст. 13 даного Закону у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Мешканці будинку за адресою: АДРЕСА_1 не обрали модель договірних відносин, тому між споживачами за вказаною адресою та ЛМКП Львівтеплоенерго вважаються укладеними індивідуальні договори про надання послуг, що є публічними договорами приєднання. Сам факт відсутності письмового договору про надання житлово-комунальних погслуг не може бути правовою підставою для звільнення и споживача від оплати за спожиті послуги.

У додаткових поясненнях відповідач наголошує на правомірності позовних вимог, вказуючи, що перебіг позовної давності щодо вимог 2020–2023 років переривався здійсненням відповідачем часткових оплат та був зупинений через дію карантину COVID-19 і воєнного стану; нарахування за опалення МЗК є обов`язковими відповідно до Методики № 315 незалежно від наявності чи відсутності окремих радіаторів у під`їзді, оскільки будинок є єдиним майновим комплексом, а нарахування за гарячу воду за загальною нормою споживання у червні–липні 2025 року здійснювалися законно у зв`язку з відсутністю підтвердження своєчасної повірки та несправністю квартирного приладу обліку. Відтак позовна давність за заявленими позовними вимогами позивачем не пропущена.

В судове засідання представник позивача ЛМКП «Львівтеплоенерго» Лутчин Р.Б. не з`явилась, однак подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує повністю та просить такі задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не з`явилась, однак від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без її участі, просить при ухваленні рішення врахувати правову позицію та обґрунтування відповідача подані у її відзиві та письмових поясненнях, у задоволенні позову відмовити.

У відповідності до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, оцінивши наведені сторонами аргументи у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно з довідки №1 про склад сім`ї і прописки виданої ЛМКП «Львівтеплоенерго» 17.03.2026 вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того в даною адресою зареєстрований неповнолітній ОСОБА_4 (а.с.6).

Для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго» відповідачам відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості наданих послуг.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із п.4 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

За змістом ст.ст.12,13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Зі змісту статті 9 та статті 10 вказаного закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору та згідно з показниками вузлів комерційного чи розподільного обліку (лічильників), а за їх відсутності — за затвердженими нормами (споживчими стандартами).

Зі змісту ст.1 Закону України «Про теплопостачання», балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами;

виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

прилад обліку теплової енергії - засіб вимірювальної техніки, що має нормовані метрологічні характеристики і тип якого занесений до реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки, на основі показань якого визначається обсяг спожитої теплової енергії;

споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

З матеріалів справи вбачається, що відносини між позивачем ЛМКП «Львівтплоенерго» та відповідачами регульовані договором приєднання, укладеним відповідно до ст.634 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.364 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч.1 ст. 13 Закону України « Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно ч.5 ст. 13 цього ж закону у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

За умовами індивідуального договору, ЛМКП «Львівтеплоенерго», як виконавець, зобов`язується надавати послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води відповідної якості та в повному обсязі відповідно до теплового навантаження.

Однак, як зазначає відповідачка, натомість, всупереч вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанов Кабінету Міністрів України №1182 від 11.12.1019 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води та № 830 від 21.08.2019 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» вказані послуги позивачем впродовж вказаного у позові періоду надавались зі зниженням якості, зокрема відхиленням їх якісних показників від затверджених нормативів споживання.

Зокрема, температура в житлових приміщеннях більшості квартир будинку (в тому числі і в моїй) не відповідала встановленій нормі (була нижчою за +18 градусів), опалювальні прилади (батареї) тривалий час залишались ледь теплими. Послуга з постачання гарячої води також надавалась неналежної якості: квартирах мешканців практично не температура води з гарячого крану в перевищувала 30-35 градусів (при нормі +50 градусів), через що мешканці змушені пропускати воду, що призводило до штучного завищення показників квартирних лічильників.

Мешканці нашого будинку неодноразово скаржилися на порушення до ЛМКП «Львівтеплоенерго» та на «гарячу лінію» міста, проте підприємство не відреагувало, перерахунку не зробило і не скерувало представників для складання актів-претензій, чим позбавило нас можливості зафіксувати ці порушення офіційно. Оскільки послуги надавалися неналежно або не в повному обсязі, виконавець був зобов`язаний провести перерахунок.

Згідно ч.2 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги або управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний самостійно здійснити перерахунок вартості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком за весь період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості, а також сплатити споживачу неустойку (штраф, пеню) у порядку та розмірі, визначених законодавством або договором.

Однак такий перерахунок виконавцем послуг здійснений не був.

Згідно наданого позивачем розрахунку за оплату послуги постачання теплової енергії за період з 01.12.2025 по 28.02.2026, споживач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою рахується заборгованість в розмірі 2000 грн. (а.с.13).

Згідно наданого позивачем розрахунку за оплату послуги постачання гарячої води за період з 01.05.2020 по 28.02.2026, споживач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою рахується заборгованість в розмірі 9000 грн. (а.с.14).

Окрім того, позивачем надано розрахунок заборгованості по інфляційних втратах та 3 % річних за період з 01.01.2024 по 31.12.2025, з якого вбачається, що нарахована сума інфляційних втрат становить 57,78 грн, а сума 3 % річних - 24,84 грн, що загалом становить 82,62 грн. (а.с.15).

Проаналізувавши надані розрахунки ЛМКП «Львівтеплоенерго» суд дійшов висновку, що надані розрахунки не є достовірними, оскільки повністю суперечать матеріалам справи та вимогам закону. Зокрема, у наданих розрахунках не враховано того факту, що відповідачем у період з квітня 2023 року по лютий 2026 року регулярно здійснювалися проплати за спожиті послуги за фактичними показниками лічильника на загальну суму 30225,28 грн., що беззаперечно підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.46-80).

Окрім того, у таблиці повністю проігноровано реальні щомісячні проплати відповідачки за період з квітня 2023 по лютий 2026 року, натомість позивачем застосовано нарахування за «загальною нормою» у ті місяці, коли лічильник проходив повірку або ремонтувався з вини самого підприємства (червень-липень 2025 року), що є прямою забороною ч. 4 ст. 11 ЗУ «Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Згідно з Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», частина 4 статті 11 визначає наслідки у разі недопущення споживачем (або його представником) виконавця чи іншої особи, яка здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до вузла обліку/приладів-розподілювачів або в разі ненадання вчасно показників квартирних лічильників.

Як встановлено матеріалами справи, 26 серпня 2025 року відповідач ОСОБА_1 звертався до ЛМКП "Львівтеплоенерго" із заявою про здійснення перерахунку у зв`язку з проведенням повірки лічильників після відновлення водопостачання (а.с. 82, 122).

Згідно листа ЛМКП «Львівтеплоенрго» від 01.09.2025 року вбачається, що підприємство відмовило у проведенні перерахунку, мотивуючи це тим, що станом на 01.06.2025 року чергова повірка лічильників не була здійснена, а один із приладів обліку (№ 07118325) за наслідками обстеження визнано непридатним, у зв`язку з чим нарахування за червень–липень 2025 року здійснювалися за загальною нормою споживання, і лише після заміни непридатного лічильника та прийняття нового на абонентський облік 28.07.2025 року нарахування відновлено за приладами обліку. Відтак підстав для перерахунку немає, так як такі проводились вірно (а.с.123-124).

Суд критично оцінює такі доводи позивача, оскільки тимчасова відсутність лічильника під час його повірки чи ремонту не є підставою для переведення споживача на загальну норму споживання, а перерахунок мав здійснюватися за середньодобовим споживанням відповідно до вимог закону.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за опалення місць загального користування та абонентську плату за період з 01.12.2025 по 28.02.2026 у розмірі 2 000,00 грн, суд зазначає про їх безпідставність.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується Актом комісійного обстеження ЛКП «Балатон-409» від 27.05.2026 року, у під`їзді житлового будинку на першому поверсі наявні опалювальні прилади (радіатори), які протягом останніх 15 років не працюють і місця загального користування будинку фактично не отоплюються (а.с.83).

Окрім того, на підтвердження систематичного порушення прав споживачів та неналежного надання послуг з боку ЛМКП «Львівтеплоенерго» у матеріалах справи наявна колективна заява мешканців будинку АДРЕСА_2 від 27.05.2026 року, якою зафіксовано факти надання послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання неналежної якості протягом 2023–2026 років зі значним відхиленням від температурних норм, що додатково обґрунтовує безпідставність спірних нарахувань та відсутність підстав для задоволення позовних вимог (а.с.81-82).

Суд керується сталою правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду (постанова від 22.12.2020 у справі № 311/3489/18) та постановою Касаційного цивільного суду від 18.03.2020 у справі № 214/5446/15-ц, де зазначено: «якщо у місцях загального користування будинку опалювальні прилади демонтoвані або відсутні, нарахування плати за опалення МЗК є незаконним, оскільки послуга з опалення таких приміщень фактично не надається. У такому разі нарахування послуг може здійснюватися виключно за втрати теплової енергії в транзитних трубопроводах (загальнобудинкові потреби) відповідно до розрахунку за Методикою № 315».

ЛМКП «Львітеплоенерго» нарахована загальна сума боргу за період з 01.12.2025 по 28.02.2026 в розмірі 2 000,00 грн. саме як плату за опалення МЗК, однак позивач та не надав суду окремого належного розрахунку втрат теплової енергії транзитними трубопроводами для конкретної квартири відповідача. Оскільки нарахування суми за опалення МЗК за відсутності опалювальних приладів є протиправним, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог у цій частині.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційного індексу за весь час прострочення, а також три проценти річних.

Разом з тим, оскільки в ході судового розгляду судом не встановлено факту прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідачів за спожиті послуги у межах позовної давності, підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, відсутні.

Враховуючи вищевикладене, позивач не довів, що здійснений розрахунок плати за послуги з постачання гарячої води та теплової енергії у спірному періоді, складають дійсну і правильну підсумкову суму боргу.

За таких обставин, розрахунки, надані суду позивачем, за своєю суттю викликають у суду сумнів у їх достовірності, оскільки на підставі цих документів суд позбавлений можливості встановити дійсну, правильну та точну суму заборгованості за надані послуги.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Повертаючись до положень ст.81 ЦПК, суд відзначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

З огляду на наведене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, а також на підставі викладеного, оскільки позивачем ЛМКП „Львівтеплоенерго“ проведено розрахунок заборгованості відповідача у спосіб, що не передбачений чинними нормативно-правовими актами України, без урахування фактичних оплат за приладами обліку та безпідставно включено нарахування за послуги, що фактично не надавалися чи розраховувалися з порушенням законодавства, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Крім цього суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, то відсутні підстави для застосування позовної давності за клопотанням відповідачки.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає, що згідно ч.1,2 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Отже, судові витрати по справі в розмірі 3328,00 грн. слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81,89,141,247 ч.2, 259, 263, 264, 265, 280-283, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

у задоволені позовних вимог ЛМКП «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги,- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення проголошено 15.10.2026р.

Суддя В. В. Свірідова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua