Суд: Шахтарський міський суд Дніпропетровської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №186/1236/26
Суддя: Рукас М. С.
Справа № 186/1236/26
Номер провадження № 2/0186/1461/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Шахтарське
Шахтарський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді – Рукаса М.С.
при секретарі – Кравченко А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» звернулося до Шахтарського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ТОВ «Лінеруа Україна» та ОСОБА_1 21.05.2025 укладено кредитний договір №5551297.
Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит у розмірі 11200,00 грн.; строк, на який надається кредит - 360 днів; періодичність платежів кожні 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 цього договору. Денна процентна ставка за цим договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 0,9778%.
Відповідно до умов договору №5551297 від 21.05.2025 року кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 11200,00 грн. Отже, кредитором виконано свої зобов`язання за договором в повному обсязі.
В свою чергу, позичальник свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором №5551297 від 21.05.2025, у зв`язку з чим станом на 27.01.2026 утворилась заборгованість у розмірі 44732,80 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту становить 11200,00 грн.; заборгованості за відсотками – 26812,80 грн.; заборгованості за комісією – 1120,00 грн.; штраф – 5600,00 грн., чим порушуються права та інтереси позивача.
27.01.2026 між ТОВ «Лінеруа Україна» та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу №С7-270126-1, На виконання умов зазначеного договору факторингу укладено перелік №1 (Додаток №2 до Договору факторингу №C7-270126-1 від 27.01.2026), згідно з яким відбулось відступлення права вимоги в тому числі за договором №5551297 від 21.05.2025 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, представник ТОВ «Новий Колектор» прохав суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №5551297 від 21.05.2025 в сумі 44732,80 грн., судові витрати по справі в сумі 2662,40 грн. та витрати понесені позивачем внаслідок відправлення копії позовної заяви з додатками відповідачу в сумі 259,38 грн.
У судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи у заочному порядку.
Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала та надала відзив на позовну заяву в якому прохала суд відмовити у задоволенні позовної вимоги ТОВ «Новий Колектор» про стягнення з неї штрафу в сумі 5 600,00 грн., комісії в сумі 1120,00 грн. Також прохала частково відмовити у стягненні з неї процентів у сумі 26 812,80 грн. В обґрунтування відзив зазначає, що вона не погоджується з позовними вимогами у заявленому позивачем розмірі. Також зазначила, що факт отримання 21.05.2025 кредитних коштів у сумі 11 200,00 грн. від ТОВ «Лінеура Україна» вона не заперечує. Також зазначає, що вимога про стягнення з неї процентів за користування кредитом в сумі 26 812,80 грн. є неправомірною та завищеною, оскільки не підтверджена належними та допустимими доказами. Крім того, вважає, що штраф в сумі 5 600,00 грн. є штрафною санкцією за порушення грошового зобов`язання, а тому у відповідність до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, кредитору забороняється нараховувати штрафні санкції за кредитним договором у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцятиденного строку після його припинення або скасування. Крім того, позивачем у позовній заяві не наведено правову підставу стягнення з неї комісії у сумі 1120,00 грн та відповідність такої умови імперативним вимогам законодавства про споживче кредитування.
У судове засідання відповідачка ОСОБА_1 не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності за наявними матеріалам справи. Також прохала суд при ухваленні рішення врахувати поданий нею відзив на позовну заяву.
У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.
Як встановлено судом, 21.05.2025 року між ТОВ «Лінеруа Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5551297 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідач підписала кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором 27321. Ідентифікація ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору підтверджена позивачем звітом щодо запиту до BankID Privat.
Відповідно до п.1.2.-1.3 договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Тип кредиту кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 11200,00 грн. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів - кожні 30 днів.
Пунктом 1.4. кредитного договору визначено, що комісія за надання кредиту становить 1120,00 гривень.
Згідно з пунктом 1.4.1 кредитного договору сторонами погоджено тип та розмір процентної ставки за користування кредитним коштами. Зокрема, встановлено, що стандартна процентна ставка становить 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 цього договору. Денна процентна ставка за цим договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 0,9778%.
Пунктом 2.1. договору визначено, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Також ТОВ «Лінеура Україна» та відповідач підписали паспорт споживчого кредиту, де зафіксовані аналогічні умови кредитування.
Згідно з інформаційною довідкою вих. № 20260127-661 від 27.01.2026 ТОВ «Пейтек», було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 2025-05-21 09:45:09 на суму 11200,00 грн, номер картки № НОМЕР_2 , номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - 4a270c17-7cdb-4a83-8ff6-8698f72c81cd, призначення платежу: виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного договору № 5551297 від 2025-05-21.
Суд вважає зазначені докази укладення кредитного договору та перерахування коштів за ним відповідачу переконливими, надані позивачем докази на підтвердження обставин укладення кредитного договору та перерахування коштів за ним відповідачу не були спростовані відповідачем.
Також, між ТОВ «Лінеруа Україна» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено Договір факторингу № С7-270126-1 від 27.01.2026, за яким первісний кредитор відступив товариству «Новий Колектор» право вимоги за кредитним договором, на підтвердження чого суду надано копію договору.
Згідно з додатком 2 (Перелік №1) до договору факторингу № С7-270126-1 від 27.01.2026, на користь ТОВ «Новий Колектор» первісний кредитор відступив права вимоги до відповідача за кредитним договором № 5551297 в загальному розмірі 44732,80 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту – 11200,00 грн.; заборгованість за відсотками – 26812,80 грн.; комісія – 1120,00 грн.; штраф – 5600,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з частини 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною 1 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
З матеріалів справи вбачається, що укладений кредитний договір в електронному виді підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
У договорі сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов домовилися щодо розміру кредитних коштів, отриманих відповідачкою у позику, щодо строку повернення кредитних коштів, щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами.
Приписами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, що відповідає положенням ст.617 ЦК України.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.
Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження заявленого до стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новий Колектор» розміру заборгованості за договором в сумі 38012,80 грн., який складається із: заборгованості за тілом кредиту – 11200,00 грн.; заборгованості по відсотках за користування кредитом – 26812,80 грн., суд приходить до наступного.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 26812,80 грн., що більш ніж у два рази перевищує отриману відповідачем суму кредиту 11200,00 грн.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Лінеура Україна», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. Договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Отже, на думку суду вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
Суд вважає за необхідне застосувати аналогію та врахувавши те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 26812,80 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 11200,00 грн. за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, дійшов висновку про необхідність зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, тобто з 26812,80 грн до 11200,00 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача комісії 1120,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Отже, комісія може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
ТОВ «Споживчий центр» фактично встановлено сплату комісії, не зазначивши за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано.
Разом із тим, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.
Отже, умови договору про нарахування позивачем комісії за видачу кредиту є нікчемними, а відтак, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача комісії, пов`язаної з наданням кредиту, належить відмовити.
Щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 5600,00 грн. суд зазначає наступне.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 5600,00 грн. задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Новий Колектор» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1333,19 грн. (22400,00 грн. х 100 : 44732,80 грн. х 2662,40 грн. : 100 = 1333,19 грн.).
Крім того, на підставі п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати понесені внаслідок відправлення копії позовної заяви з додатками, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог в сумі 129,90 грн., оскільки це витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 549 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 258, 263, 264-265 ЦПК України, - суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (01133, місто Київ, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, офіс 601, ЄДРПОУ 43170298), заборгованість за кредитним договором №5551297 від 21.05.2025 станом на 27.01.2026 в сумі 22400 (двадцять дві тисячі чотириста) гривень 00 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом – 11200,00 грн., заборгованості по нарахованим відсоткам – 11200,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (01133, місто Київ, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, офіс 601, ЄДРПОУ 43170298), судовий збір в розмірі 1333 (одна тисяча триста тридцять три) гривні 19 копійки, та витрати понесені позивачем внаслідок відправлення копії позовної заяви з додатками відповідачу в сумі 129 (сто двадцять дев`ять) гривень 90 копійок, а всього стягнути 1463 (одна тисяча чотириста шістдесят три) гривні 09 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», місцезнаходження: 01133, місто Київ, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, офіс 601, ЄДРПОУ 43170298.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Максим РУКАС
Оригінал: reyestr.court.gov.ua