Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №640/9006/22 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 640/9006/22

провадження № К/990/16664/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №640/9006/22 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області, Державної міграційної служби України та визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року (головуючий суддя Лиска І.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (колегія суддів у складі головуючого судді Костюк Л.О., суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області, Державної міграційної служби України, у якому просив:

- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області та зобов`язати скасувати висновок від 03 вересня 2021 року про розгляд матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та зобов`язати Державну міграційну службу України скасувати пункт 2 Наказу ДМС України від 07 вересня 2021 року №141 «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання»;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні особі без громадянства ОСОБА_1 з урахуванням правової оцінки та висновків, наданих судом.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що прибув з Іраку на територію України як син службовця миротворчого контингенту Збройних Сил України ОСОБА_2 та у 2002 році разом зі своєю сім`єю був документований посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон та тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 09 жовтня 2002 року.

3. У серпні 2004 року було здійснено обмін указаної посвідки, відтак його документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 як особу без громадянства.

4. Однак, в подальшому на підставі оскаржуваного висновку ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 03 вересня 2021 року, який став основою для прийняття пункту 2 наказу ДМС України від 07 вересня 2021 року №141, посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 09 жовтня 2002 року, серії НОМЕР_2 від 20 серпня 2004 року визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню.

5. Вважаючи наведені висновок ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 03 вересня 2021 року та наказ ДМС України від 07 вересня 2021 року №141 протиправними, такими, що прийняті без додержання встановленого порядку та порушують його права, передбачені законодавством України, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначили, що ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання йому дозволу на імміграцію, що виключає законність видачі посвідки на постійне проживання.

8. З огляду на викладене, суди дійшли висновку про те, що рішення про документування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (у дійсності - громадянина Республіки Ірак ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) посвідками на постійне проживання від 09 жовтня 2002 року серії НОМЕР_1 та від 20 серпня 2004 року серії НОМЕР_2 (отриманої у порядку обміну) прийняте з порушенням вимог законодавства, а тому відповідно до абзацу 3 пункту 73 Порядку №321 правомірно та в межах дискреційних повноважень посвідки визнані недійсними оскаржуваним наказом Голови ДМС України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями позивач ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

10. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

11. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин другої, третьої, четвертої статті 11 Закону України «Про імміграцію» (станам на дату видачі посвідки), пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983, яким затверджений Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання (який був чинний на день видачі посвідки від 20 серпня 2004 року) та підпункту 8 пункту 72 Постанови Кабінету Міністрів України №321 від 25 квітня 2018 року про затвердження Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне на проживання (у редакції яка діяла на момент, прийняття спірного висновку від 09 вересня 2021 року).

12. Скаржник зазначає, що на момент подання документів та отримання посвідки не був і не міг бути обізнаним з особливостями процедур, яких мав дотримуватися міграційний орган. Посвідку було оформлено, підписано уповноваженими посадовими особами, скріплено печаткою та видано державним органом, що, на його думку, давало йому підстави вважати свої дії та перебування в Україні правомірними. При цьому посвідка була видана ще у 2002 році, обміняна у 2004 році та надалі тривалий час залишалася чинною, тож виявлені у 2021 році недоліки процедури її первинного оформлення не можуть покладатися на нього.

13. Указує на те, що посвідка на постійне проживання може бути скасована суб`єктом владних повноважень лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до законодавства України. Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає.

14. Звертає увагу на те, що навіть допущення міграційними органами ймовірних помилок при прийнятті рішення про видачу посвідки на постійне проживання за відсутності у цьому вини позивача не є визначеною Законом України «Про імміграцію» та іншими законами України підставою для застосування підпункту 8 пункту 72 Порядку №321.

Позиція інших учасників справи

15. 19 червня 2024 року від представника Державної міграційної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому він заперечив проти її задоволення, підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

16. 29 квітня 2024 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 квітня 2024 року для розгляду справи №640/9006/22 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

18. Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

19. Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №640/9006/22 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року адміністративну справу №640/9006/22 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

21. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2026 року, у зв`язку із обранням судді Мартинюк Н.М. до Великої Палати Верховного Суду, для розгляду справи №640/9006/22 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

22. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 як сину службовця миротворчого контингенту Збройних Сил України ОСОБА_2 було надано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 09 жовтня 2002 року та надано статус особи без громадянства.

23. 20 серпня 2004 року позивачу була видана тимчасова посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 взамін попередньої посвідки, у якій у графі громадянство було зазначено «особа без громадянства» та персональні дані « ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

24. У квітні 2021 року позивач разом із родиною звернувся до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини із листом, у якому просив забезпечити йому право на отримання посвідки на постійне проживання із безконтактним електронним носієм у порядку обміну.

25. Судами з`ясовано, що указаний лист був переданий Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини для розгляду Державній міграційній службі України.

26. Державна міграційна служба України листом від 14 травня 2021 року №8.1-3536/2-21 повідомила Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про те, що позивач є близьким родичем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та був документований разом з ним тимчасовою посвідкою на постійне проживання.

27. У вказаному листі відповідач зазначив, що ОСОБА_1 з питань обміну тимчасової посвідки на постійне проживання до територіального органу ДМС за місцем свого проживання, та до ДМС України не звертався.

28. Оскільки із фактів, викладених у їх зверненні, не встановлено підстав для отримання у 2004 році тимчасових посвідок на постійне місце проживання відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про імміграцію» або відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», на сьогодні ДМС розпочато перевірку законності отримання позивачем документів, а також щодо наявності правових підстав для їх обміну.

29. За результатами проведеної перевірки Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини буде повідомлено.

30. Уповноважений Верховної Ради з прав людини листом від 17 травня 2021 року №13990.4/Х-4579.3/21/28.2 повідомив позивачу, що Державною міграційною служби України не встановлено підстав для отримання позивачем у 2004 році тимчасової посвідки на постійне проживання відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про імміграцію».

31. Також позивач разом із родиною звернувся до Президента України із листом, у якому просив забезпечити йому право на отримання посвідки на постійне проживання нового зразка та здійснити документування його посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон.

32. Департамент з питань звернення громадян Офісу Президента України листом від 09 червня 2021 року №22/028216-23 направив указане колективне звернення на розгляд за належністю до Державної міграційної служби України.

33. Судами установлено, що 03 вересня 2021 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області було складено висновок про розгляд матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 .

34. У вказаному висновку відповідач зазначив, що ним було здійснено розгляд матеріалів справи про документування позивача тимчасовою посвідкою на постійне проживання та посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон. Окрім того, були розглянуті та проаналізовані документи, надіслані листом Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 25 травня 2021 року №8.1-1946/8.1.1-21.

35. Так, у справі від 27 березня 2002 року №102445 знаходиться рукописна, не завірена з оригіналу копія листа від 16 вересня 2002 року №2/1/5-28569 без зазначення адресата із позначкою про підпис цього листа т.в.о. начальника Управління М.А. Манжос такого змісту:

«У зв`язку із оперативною необхідністю просимо Вашого сприяння в оформленні « Посвідчення особи без громадянства» та «Посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон» наступним громадянам Іраку , зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

36. У висновку указано, що нормативно-правовими актами України ніколи не було передбачено такий документ, який би мав назву «Посвідчення особи без громадянства».

37. Також, у матеріалах особової справи родини ОСОБА_4 , сформованої відділом ПР та МР УАСМ ГУ МВС України у м.Києві, зберігається заява-анкета про надання дозволу на постійне проживання в Україні із позначкою «до вх. 2731 від 17 вересня 2002 року» без дати у графі подачі документів та за відсутності у відповідних графах заяви підпису заявника та посадової особи, яка здійснила прийом цих заяв у громадян Республіки Іраку як від осіб без громадянства.

38. При цьому до указаних заяв-анкет долучені копії сторінок паспортів громадян Іраку із персональними даними заявників.

39. Відповідно до нотаріально завірених перекладів сторінок цих паспортів від 26 серпня 2021 року, здійснених ДМС за власною ініціативою, установлено, що копія паспортів не містить такої складової власного імені як « ОСОБА_4 », тобто інформація про прізвище заявників, зазначене у посвідках, є хибною та не відповідає дійсності.

40. Так особа, яка назвалася « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », згідно перекладу паспортного документа, має персональні дані « ОСОБА_6 , 1980 року народження». Слід зазначити, що у подальшому при оформленні документів особі з прізвищем « ОСОБА_4 » його персональні дані постійно варіювалися, зокрема, відбувалася зміна порядку написання слів у повному імені, зміна літер у складових частинах повного імені, збільшення або зменшення кількості складових слів повного імені, зміна дати народження, проте заходи щодо встановлення тотожності особи за фотозображенням або іншими способами не проводилися.

41. Зазначене свідчить про те, що, на думку відповідача, заявник був обізнаний про невідповідність інформації, зазначеній у його паспортних документах та отриманій посвідці, а відтак не мав жодних легітимних очікувань щодо захисту свого права.

42. У висновку зазначено, що у справі відсутні документи, які б підтверджували підстави для отримання дозволу на імміграцію або посвідки на постійне проживання позивачу.

43. Ігноруючи указані вимоги імміграційного законодавства, без проведення будь-яких перевірок даних заявників на наявність підстав для відмови у залишенні на постійне проживання, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», без прийняття рішення або іншого підсумкового документу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було видано тимчасову посвідку на постійне проживання, датовану 09 жовтня 2002 року серії НОМЕР_1 .

44. Пізніше, на підставі копії листа (орган не зазначений), аналогічним оформленням зазначеному вище листа, від 16 вересня 2002 року щодо оформлення громадянам Іраку посвідчень особи без громадянства для виїзду кордон, без проведення перевірок, передбачених Правилами оформлення видачі посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, затвердженими наказом МВС України від 15 лютого 1998 року №97ДСК (службового користування, що діяли на момент оформлення), та без прийняття відповідного рішення, що приймалося керівником уповноваженого органу, оформлено та видано ОСОБА_1 посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон.

45. У липні 2004 року Управлінням ГП та ІС ГУ МВС України у м.Києві було прийнято заяву-анкету на обмін посвідки на постійне проживання на підставі копії аналогічного листа (орган не зазначено) без реквізитів і оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянам Іраку.

46. Таким чином на сьогодні громадянин Іраку має посвідку на постійне проживання, видану 20 серпня 2004 року серії НОМЕР_2 , у якій у графі громадянство було зазначено «особа без громадянства» та персональні дані « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

47. У вказаний період часу посвідки на постійне проживання оформлювались відповідно до Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №11 (дійсний на момент оформлення зазначених вище посвідок, скасована постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251). Вимоги пункту 4 цього Порядку, у тому числі щодо наявності дозволу на імміграцію, при оформленні посвідок були порушені.

48. Таким чином розглядом матеріалів справи уставлено, що громадянин Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був двічі документований посвідками на постійне проживання та посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон з порушенням вимог законодавства України.

49. Одночасно листом Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України на запит Управління ГІРФО ГУМВС України у м.Києві від 03 грудня 2007 року №11/1258 щодо статусу іноземців, яким було видано посвідки на постійне проживання в Україні за клопотанням СБУ у зв`язку із службовою необхідністю, повідомлялося, що відповідно до діючого законодавства України їх не можна вважати особами, імміграція яких становить державний інтерес для України, також вони не підпадають під дію Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», також не має інших підстав вважати їх документування законним з огляду на вимоги статті 4 Закону України «Про імміграцію». Тобто факт видачі таких документів є грубим порушенням імміграційного законодавства України.

50. У своєму висновку відповідач констатував, що в ході перевірки матеріалів справи про оформлення посвідок на постійне проживання родині громадян Іраку ОСОБА_1 , у тому числі і як особам без громадянства, установлено, що вони оформленні з порушенням вимог законодавства, та підлягають скасуванню на підставі пункту 73 Порядку оформлення.

51. Окрім того, під час розгляду звернення указаної особи, ДМС було виявлено ознаки схожості її фотозображення з фотозображенням особи, яка міститься у анкеті особи, що звертається із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з установчими даними громадянина Республіки Ірак ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

52. Ураховуючи викладене, керуючись пунктами 3.1, 3.2 Меморандуму про співробітництво, зокрема, з питань проведення експертизи, експертних та наукових досліджень, пов?язаних з попередженням, виявленням, підробкою документів, що підтверджують громадянство, посвідчують особу чи її спеціальний статус, або документів, що стали підставою для їх видачі, укладеного 23 грудня 2019 року між Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України та Державною міграційною службою України, ДМС було надіслано відповідний лист від 06 липня 2021 року №8.1-5352/2-21 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з проханням здійснити дослідження та надати інформацію:

- чи є однією і тією ж самою особою особа, фотозображення якої міститься на заяві-анкеті особи, яка звертається із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14 березня 2012 року - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчення особи НОМЕР_3 та особи, фотозображення якої містяться у копії заяви-анкети на постійне проживання в Україні (до вх. 2731 від 17 вересня 2002 року), копії паспорта НОМЕР_4 , копії посвідчення на постійне проживання серії НОМЕР_2 , копії посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 , оформлених на ім`я особи без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

53. У відповіді від 29 липня 2021 року №9350-21-3 Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України на зазначений лист ДМС зазначив, що на основі проведених досліджень з ідентифікації особи за ознаками зовнішності можна стверджувати, що особа, фотозображення якої міститься на заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14 березня 2012 року - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчення особи НОМЕР_3 та особи, фотозображення якої містяться у копії заяви-анкети на постійне проживання в Україні (до вх. 2731 від 17 вересня 2002 року), копії паспорта НОМЕР_4 , копії посвідчення на постійне проживання серії НОМЕР_2 , копії посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 , оформлених на ім`я особи без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є однією і тією ж особою. Відповідь долучена до матерів справи.

54. У висновку відповідач також зазначив, що Державною міграційною службою України було прийнято рішення про визнання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особою, яка потребує додаткового захисту. На даний час ОСОБА_3 посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту, не документувався.

55. На сьогодні оригінал паспорта громадянина Республіки Ірак ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зберігається у ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.

56. Таким чином, громадянин Республіки Ірак ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважається таким, що безстроково на законних підставах перебуває на території України, та для підтвердження цього факту йому необхідно звернутися до ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області із заявою щодо оформлення посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту.

57. Згідно довідки відділу та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м.Києві Київській області від 19 серпня 2021 року установлено, що громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Особа із даними « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », зареєстрованим не значиться.

58. При у цьому, у колективній заяві родини, яка зареєстрована в ДМС 15 червня 2021 року за вхідним № НОМЕР_6 , зазначено вищевказану адресу для листування із « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

59. На указану адресу була направлена відповідь на зазначене звернення від 08 липня 2021 року №KO-5278-21/8.1/2509-21, проте вона була повернута ДМС із рукописною позначкою на конверті, проставленою МСП 601 «не проживає» (копія долучена до матеріалів справи).

60. У спірному висновку відповідач зазначив, що в ході перевірки установлено, що рішення про документування громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (у дійсності громадянин Республіки Ірак ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) посвідками на постійне проживання від 09 жовтня 2002 року серії НОМЕР_1 , від 20 серпня 2004 року серії НОМЕР_2 (отриманої у порядку обміну), прийняте з порушенням вимог законодавства, у зв?язку з чим відповідно до абзацу третього пункту 73 Порядку оформлення повинні бути визнанні недійсними наказом Голови ДМС України.

61. На підставі спірного висновку Державною міграційною службою України було прийнято наказ №141 від 07 вересня 2021 року, пунктом 2 якого визначено визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 09 жовтня 2002 року та серії НОМЕР_2 від 20 серпня 2004 року.

62. Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачами спірного висновку та наказу, позивач звернувся з до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

63. За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

64. Предметом спору у справі, що розглядається, є дії органу міграційної служби щодо перегляду підстав для видачі особі без громадянства посвідки на постійне проживання та рішення про визнання такої посвідки недійсною.

65. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії органу міграційної служби та рішення про визнання посвідки недійсною відповідають вимогам законодавства.

66. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

67. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

68. Приписами частини першої статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

69. Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 04 лютого 1994 року, який діяв на момент отримання позивачем посвідки на постійне проживання, іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

70. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов`язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України «Про імміграцію».

71. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року, статтею 1 якого [у редакції, чинній на момент отримання позивачем посвідки на постійне проживання], визначено, що іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

72. Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про імміграцію» визначено, що особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

73. Матеріалами справи підтверджується, що батько позивача іммігрував до України, працюючи в українському миротворчому контингенті у Республіці Ірак, є учасником бойових дій та на законних підставах проживав на території України з 2002 року.

74. Судами першої та апеляційної інстанції установлено, що позивач разом зі своєю родиною отримав статус особи без громадянства та 09 жовтня 2002 року був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .

75. 20 серпня 2004 року Управлінням ГП та ІС ГУ МВС України у м.Києві здійснено обмін наявної у позивача посвідки на нову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 з терміном дії - безстроково на підставі Закону України «Про імміграцію».

76. На момент отримання позивачем безстрокової посвідки на постійне проживання механізм видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну, ведення обліку посвідок і забезпечення зберігання їх бланків визначав Порядок №1983.

77. Пунктом 4 цього Порядку було передбачено, що для оформлення посвідки подаються: заява встановленого Державним департаментом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб зразка; копія паспортного документа з імміграційною візою; копія рішення про надання дозволу на імміграцію; квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати.

78. Наведене свідчить, що без подання документів, визначених наведеною нормою, зокрема без дозволу на імміграцію, отримання посвідки на постійне проживання на території України неможливе.

79. Отже, повнолітній позивач як член сім`ї службовця миротворчого контингенту Збройних Сил України іммігрував разом зі своєю родиною до України, отримав статус особи без громадянства, а з 2004 року був документований безстроковою посвідкою на постійне проживання на території України.

80. Судами попередніх інстанцій установлено, що у квітні 2021 році позивач після смерті батька [ ІНФОРМАЦІЯ_4 ] звернувся [разом зі своєю родиною] до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини із колективною заявою про отримання посвідки на постійне проживання із безконтактним електронним носієм. Ця заява була направлена за належністю до ДМС України.

81. Натомість, відповідач не здійснив обмін посвідки, а видав спірний наказ щодо недійсності посвідки позивача на постійне проживання в Україні, оскільки під час перевірки виявлено відсутність у особовій справі позивача документів, які б підтверджували підстави для отримання ним дозволу на імміграцію.

82. Таким чином, відповідачі дійшли висновку, що рішення про документування позивача посвідками на постійне проживання (від 09 жовтня 2002 року серії НОМЕР_1 та від 20 серпня 2004 року серії НОМЕР_2 отриманої у порядку обміну), прийняте з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим, відповідно до абзацу третього пункту 73 Порядку №321, мають бути визнані недійсними наказом Голови ДМС України.

83. Пунктом 73 Порядку №321 передбачено, що у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.

За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.

На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.

Повідомлення про визнання наказом ДМС посвідки недійсною видається територіальним органом ДМС, визначеним у наказі ДМС, іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його отримання від ДМС.

Іноземець або особа без громадянства, щодо яких прийнято рішення про визнання посвідки недійсною, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та в разі відсутності підстав для подальшого тимчасового перебування на території України на законних підставах зобов`язані виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання повідомлення про це.

84. Аналіз наведеної норми, а також положень Закону України «Про імміграцію» дозволяє дійти висновку про те, що орган міграційної служби може як скасувати посвідку, так і визнати її недійсною, при цьому скасування відбувається разом зі скасуванням дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію», про що зазначив Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2018 року (справа №820/1608/17), а у разі визнанні посвідки недійсною - Порядок №321 зобов`язує суб`єкта владних повноважень установити наявність чи відсутність підстав для подальшого тимчасового перебування особи на території України на законних підставах.

85. Варто зауважити, що посвідки на постійне проживання видаються суб`єктами владних повноважень за результатом опрацювання та перевірки поданої заяви та документів. Окрім того, необхідно ураховувати, що частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

86. Отже, у справі, що розглядається, насамперед у органу міграційної служби виникає обов`язок доказування правомірності своїх дій та рішення, оскільки з 2002 року суб`єкт владних повноважень не виявляв відсутності у позивача дозволу на імміграцію в Україну, а у 2021 році такий дозвіл зник, ураховуючи, що протягом цього часу позивач та члени його родини неодноразово зверталися до органу міграційної служби та отримували інші документи.

87. Таким чином, ураховуючи тривалий строк перебування особи без громадянства на території України на підставі дозволу на імміграцію, орган міграційної служби, визнаючи недійсною безстрокову посвідку на постійне проживання, фактично, здійснив скасування дозволу на імміграцію.

88. За приписами статті 12 Закону України «Про імміграцію» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

- з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

- іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

- дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

- це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

- іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- в інших випадках, передбачених законами України.

89. Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях (постанова від 13 листопада 2019 року у справі №815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі №825/2971/14, від 10 червня 2022 року у справі №640/13572/20) зазначав, що статтею 12 Закону України «Про імміграцію» установлений перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого висновується, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

90. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій не установили, які конкретні протиправні дії позивача спричинили скасування дозволу на імміграцію за замовчуванням та оформлення йому у 2004 році органом міграційної служби безстрокової посвідки на постійне проживання на території України із порушенням вимог законодавства.

91. Варто зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

92. Цей обов`язок висновується із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

93. Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Указаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

94. Так, у постанові від 30 липня 2020 року у справі №824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що указані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

95. Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

96. Згідно із пунктами 22 - 24 Порядку №1983 (у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є іммігрант, проводяться перевірки відсутності підстав, за яких відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» виїзд з України не дозволяється.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.

Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.

Інформація щодо рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання надається Держприкордонслужбі в порядку, визначеному законодавством.

97. У постанові від 04 вересня 2020 року у справі №120/1859/19-а Верховний Суд указав, що відповідно до пункту 23 Порядку №1983 територіальні органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізують свої повноваження шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання. Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

98. Повертаючись до обставин цієї справи Суд зауважує, що дозвіл на імміграцію був скасований суб`єктом владних повноважень за замовчуванням, а посвідка на постійне проживання була визнана недійсною, тому у відповідача згідно із вимогами пункту 73 Порядку №321, все одно виникає обов`язок установити наявність/відсутність підстав для подальшого тимчасового перебування особи на території України на законних підставах, здійснити всебічну перевірку обставин, за якими особа 19 років перебувала на території України на підставі документу, що був виданий цим же відповідачем. Установлення цих обставин є неможливим, на думку Верховного Суду, без отримання пояснень від іммігранта.

99. Велика Палата Верховного Суду у справі №912/2797/21 (постанова від 05 липня 2023 року) зазначила, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

100. Натомість ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій, не надали оцінки тому чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям частини другої статті 2 КАС України, не перевірили чи вживалися відповідачем заходи на виконання пункту 23 Порядку №1983 чи пункту 73 Порядку №321.

101. Верховний Суд зауважує, що у випадку, який склався у цій справі, особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож незапрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

102. Неправильно застосувавши норми пункту 23 Порядку №1983, пункту 73 Порядку №321, не застосувавши висновки Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки чи вплинула указана обставина на ефективність засобів юридичного захисту, наданих законодавством позивачу, як іммігранту, у цій процедурі.

103. Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2026 року у справі №640/9008/22, від 10 липня 2025 року у справі №640/9007/22 та від 24 березня 2026 року у справі №640/9010/22, ухвалених за подібних правовідносин.

104. Виходячи зі змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають установленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

105. Окрім того, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тій обставині, що позивач є сином учасника бойових дій та має відповідні пільги та привілеї відповідно до Закону України «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року.

106. Разом з цим суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку доводам позивача (про що він наголошував у позовній заяві, в апеляційній скарзі) про наявність постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року у справі №826/26493/15 (набрала законної сили 20 жовтня 2016 року). Указаним судовим рішенням установлено, що підставами для видачі батьку позивача посвідок на постійне проживання з безстроковим терміном дії слугували довідки, складені за підписами посадових осіб Служби безпеки України, у яких в якості підстави для видачі таких посвідок указано про «оперативну необхідність», а тому їх видача відбулася відповідно до вимог Закону України «Про імміграцію».

107. Також колегія суддів звертає увагу на те, що визначаючи предмет спору та оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення, суди попередніх інстанцій не з`ясували правової природи висновку про розгляд матеріалів справи від 03 вересня 2021 року, на підставі якого ДМС України прийнято спірний наказ, та не перевірили, чи є такий висновок самостійним рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує юридичні наслідки для позивачки та, відповідно, може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.

108. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

109. Суд наголошує, що за правилами статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

110. Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не установили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків по суті справи. Висновки судів попередніх інстанцій та оскаржувані судові рішення у цій справі не відповідають завданням адміністративного судочинства щодо справедливого і неупередженого вирішення спору.

111. Водночас, в силу положень статті 341 КАС України їх встановлення судом касаційної інстанції не допускається.

112. Верховний Суд зазначає, що для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення мають бути повністю установлені та з`ясовані обставини справи, а також надана належна правова оцінка доказам, що мають істотне значення для вирішення спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

113. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

114. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

115. Приписами частини четвертої статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

116. Ураховуючи те, що указані порушення під час розгляду справи допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

117. Під час нового розгляду справи судам необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

118. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №640/9006/22 - скасувати.

3. Справу №640/9006/22 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко

С.А. Уханенко

Судді Верховного Суду