Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №380/25610/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 380/25610/23

адміністративне провадження № К/990/34733/25

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року (суддя: Гулкевич І.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року (судді: Кузьмич С.М., Мікула О.І., Курилець А.Р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці від 03 жовтня 2023 року №1114-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці з 04 жовтня 2023 року;

- стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 жовтня 2023 року по момент ухвалення рішення судом.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним наказом його звільнено з державної служби в Львівській митниці за угодою сторін на підставі частини другої статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) та статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з поданням заяви про звільнення за угодою сторін. Водночас позивач стверджував, що цю заяву написав під тиском керівництва. Того ж дня він звернувся до відповідача із заявою про відкликання заяви про звільнення, висловивши намір продовжувати виконувати свої службові обов`язки. Позивач запевняв, що його волевиявлення щодо припинення державної служби не було добровільним і свідомим, а отже, між сторонами не було досягнуто взаємної згоди про припинення державної служби за угодою сторін.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 2005 року працював у митних органах України.

Наказом Львівської митниці від 12 вересня 2022 року №1074-о ОСОБА_1 з 14 вересня 2022 року переведено на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці.

12 вересня 2022 року між Львівською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України та позивачем укладено контракт №328/2022 про проходження державної служби.

03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 прибув до виконувача обов`язків начальника Львівської митниці Кузніка А.Ю. та подав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Заяву позивач написав власноручно в присутності виконувача обов`язків начальника Львівської митниці. У заяві як підставу звільнення зазначено «За угодою сторін». Заява датована 03 жовтня 2023 року та містить резолюцію керівника митниці «підпис, 03.10.2023».

Того ж дня, 03 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 надіслав до Львівської митниці заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за угодою сторін, у якій також просив продовжити роботу.

Наказом Львівської митниці від 03 жовтня 2023 року № 1114-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 03 жовтня 2023 року з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону № 889-VIII та пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Не погоджуючись із зазначеним наказом про звільнення та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що згідно з усталеною судовою практикою, при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це державного службовця і суб`єкта призначення.

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач і суб`єкт призначення досягли домовленості щодо припинення державної служби за угодою сторін, погодивши відповідні умови, зокрема підставу та дату звільнення. Водночас взаємної згоди щодо анулювання цієї домовленості сторони не досягли.

Доводи позивача про відкликання ним заяви про звільнення суд першої інстанції оцінив критично, оскільки матеріали справи не містять доказів, що на дату прийняття оскаржуваного наказу (03 жовтня 2023 року) у розпорядженні відповідача знаходилася заява позивача про відкликання його заяви за угодою сторін.

Апеляційний суд додатково встановив, що заяву про відкликання заяви про звільнення позивач надіслав до Львівської митниці засобами поштового зв`язку 03 жовтня 2023 року о 17:19, тобто після закінчення робочого дня. З огляду на це суд дійшов висновку, що зазначена заява і не могла перебувати в розпорядженні відповідача на момент видання оскаржуваного наказу.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що сам факт направлення позивачем заяви про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не є достатньою підставою для продовження державної служби без відповідної згоди на це відповідача.

Доводи позивача про написання ним заяви про звільнення під психологічним тиском керівництва суди першої та апеляційної інстанцій не прийняли, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження цих обставин, а під час розгляду справи судами не здобуто достатніх доказів, які б підтверджували відсутність вільного волевиявлення позивача під час подання заяви про звільнення.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що Законом № 889-VIII передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їх діяльність, у зв`язку з чим, протиправність звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на наявність такого тиску.

Щодо тверджень позивача про те, що взаємної домовленості між ним і суб`єктом призначення про припинення його державної служби за частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII не відбулося, суд апеляційної інстанції зазначив, що така домовленість може бути досягнута як в усній, так і в письмовій формі, як в цій ситуації, шляхом подання позивачем відповідної заяви і проставлення на ній резолюції суб`єкта призначення.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 3 частини першої статті 83, частини другої статті 86 Закону № 889-VIII та пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 815/6722/17 та від 06 лютого 2020 року у справі № 802/1343/17-а.

Скаржник стверджує, що між ним і суб`єктом призначення не було досягнуто домовленості про припинення державної служби за угодою сторін. Заяву про звільнення він написав під тиском заступника начальника Львівської митниці, переписавши текст із наданого зразка, після чого залишив її на столі та вийшов із кабінету. Особисто суб`єкту призначення для реєстрації заяву він не передавав, а після її написання невідкладно направив заяву про відкликання.

Крім того, скаржник наголошує, що 03 жовтня 2023 року не спілкувався з виконувачем обов`язків начальника Львівської митниці щодо припинення державної служби. На його думку, зазначені обставини свідчать про відсутність добровільного та усвідомленого волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач послався на необґрунтованість доводів останньої, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 380/25610/23.

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2026 року (суддя: Загороднюк А.Г.) призначено справу до розгляду.

Джерела права та акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною першою статті 569 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

Відповідно до частини третьої статті 569 МК України правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон № 889-VIII (у редакції чинній станом на момент виникнення правовідносин), який є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.

Частиною першою статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Частинами першою, другою статті 86 Закону № 889-VIII передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Позиція Верховного Суду

Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача 03 жовтня 2023 року з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці за угодою сторін на підставі частини другої статті 86 Закону № 889-VIII та пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Позивач зазначав, що звільнення відбулося за відсутності взаємної згоди сторін, оскільки заяву про звільнення за угодою сторін 03 жовтня 2023 року він написав під тиском керівництва та того ж дня звернувся до відповідача із заявою про її відкликання.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що між позивачем і суб`єктом призначення було досягнуто домовленості щодо припинення державної служби за угодою сторін 03 жовтня 2023 року.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками, подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини другої статті 86 Закону № 889-VIII та пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, наполягаючи на тому, що між ним та суб`єктом призначення не було досягнуто домовленості щодо припинення державної служби 03 жовтня 2023 року.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України у зв`язку з доводами скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування зазначених норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 815/6722/17 та від 06 лютого 2020 року у справі № 802/1343/17-а.

Перевіривши доводи касаційної скарги в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, та оцінивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд зазначає таке.

Питання щодо порядку припинення державної служби за угодою сторін, передбаченого частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII та пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 815/4354/17 Верховний Суд, проаналізувавши положення статті 86 Закону № 889-VIII, дійшов висновку, що передбачене частиною другою цієї статті правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення «за угодою сторін», означає домовленість між суб`єктом призначення і державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав.

Тобто підстава звільнення та дата звільнення є обов`язковими умовами домовленості щодо звільнення державного службовця за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII.

У постанові від 19 лютого 2020 року в справі №820/3360/17 Верховний Суд зазначив, при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб`єкт призначення і працівник домовилися про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 820/3360/17.

Крім того, у постанові від 09 липня 2020 року в справі №815/7236/16 Верховний Суд наголосив, що підстава припинення державної служби за угодою сторін визначена частиною другою статті 86 Закону №889-VIII. Такою підставою є домовленість державного службовця із суб`єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб`єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.

При домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII (за угодою сторін), державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що згідно із усталеною судовою практикою, при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це державного службовця і суб`єкта призначення.

Під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ініціатива щодо припинення державної служби виходила від позивача, який 03 жовтня 2023 року подав виконувачу обов`язків начальника Львівської митниці заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін із цієї ж дати.

Згода на запропоновані позивачем умови звільнення підтверджується резолюцією суб`єкта призначення на зазначеній заяві, якою визначено дату оформлення наказу про звільнення - 03 жовтня 2023 року.

На виконання цієї домовленості Львівська митниця 03 жовтня 2023 року видала наказ № 1114-о про звільнення позивача з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» за угодою сторін на підставі частини другої статті 86 Закону № 889-VIII та пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував, що заяву про звільнення за угодою сторін він подав під психологічним тиском керівництва.

Однак, як установили суди попередніх інстанцій, позивач не надав доказів на підтвердження цих обставин, а під час розгляду справи судами не здобуто достатніх доказів, які б підтверджували відсутність вільного волевиявлення позивача під час подання заяви про звільнення.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що Законом № 889-VIIІ передбачений механізм реагування державних службовців на спроби незаконного впливу на їхню службову діяльність. За таких умов твердження про звільнення під тиском потребує належного обґрунтування та підтвердження відповідними доказами, та не може ґрунтуватися лише на загальному посиланні на наявність такого тиску.

Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що заява позивача про звільнення містила дату її складення, визначену дату звільнення та зазначення відповідної підстави звільнення - за угодою сторін. На заяві також проставлена резолюція суб`єкта призначення з визначенням дати оформлення наказу про звільнення - 03 жовтня 2023 року. Сукупність цих обставин дала судам підстави для висновку, що зміст заяви був чітким і зрозумілим та не допускав неоднозначного тлумачення волевиявлення позивача.

Верховний Суд зауважує, що встановлення фактичних обставин справи, дослідження та оцінка доказів належать до повноважень судів першої й апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах, визначених статтею 341 КАС України, й не уповноважений повторно оцінювати докази або встановлювати обставини, які не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, якщо інше не передбачено процесуальним законом.

З огляду на встановлені обставини Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про досягнення між позивачем і суб`єктом призначення домовленості щодо припинення державної служби за угодою сторін із погодженням істотних умов звільнення, зокрема його підстави та дати.

Щодо доводів позивача про відкликання заяви про звільнення від 03 жовтня 2023 року, то суд апеляційної інстанції перевірив ці обставини та встановив, що заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за угодою сторін позивач надіслав відповідачу засобами поштового зв`язку о 17:19 год, тобто після закінчення робочого дня.

Ураховуючи час відправлення кореспонденції, суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент видання оскаржуваного наказу про звільнення ця заява не могла перебувати в розпорядженні відповідача.

Водночас, суд першої інстанції звернув увагу на відсутність у матеріалах справи доказів того, що станом на дату видання оскаржуваного наказу (03 жовтня 2023 року) відповідач отримав заяву позивача про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанції про те, що сукупність дій позивача та відповідача свідчить про досягнення між ними домовленості щодо припинення державної служби за підставою, передбаченою частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII. Водночас подальше відкликання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін не свідчить про відсутність раніше досягнутої домовленості щодо припинення державної служби на погоджених умовах.

Як установили суди у справі, заяву про відкликання позивач надіслав після погодження умов звільнення та видання відповідачем оскаржуваного наказу.

Отже, одностороннє відкликання державним службовцем заяви про звільнення за угодою сторін після досягнення відповідної домовленості не свідчить про погодження сторонами продовження державної служби та не створює обов`язку суб`єкта призначення скасувати наказ про звільнення чи поновити державного службовця на посаді за відсутності згоди суб`єкта призначення на анулювання домовленості.

Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 540/1615/19.

Щодо посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 815/6722/17 та від 06 лютого 2020 року у справі № 802/1343/17-а, які позивач у площині спірних правовідносин цієї справи подає як підставу для касаційного оскарження, відтак і перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій, то Верховний Суд зазначає, що їх не можна визнати такими, що містять правові висновки, відмінні від висновків судів в цій справі, позаяк правові висновки у зазначених справах Верховний Суд формував у контексті фактичних обставин справи, які є відмінними від тих, які виникли у цій справі, а тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при ухваленні судових рішень, щодо яких подано касаційну скаргу в цій справі, у значенні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС.

Так, у справі № 815/6722/17 Верховний Суд виходив з установлених судами обставин, за яких заява про звільнення за угодою сторін не містила дати її складення та дати звільнення.

У справі № 802/1343/17-а Верховний Суд урахував, що заява про звільнення не містила ані дати її написання, ані волевиявлення позивача щодо визначення строку припинення трудових відносин. Водночас резолюція відповідача на цій заяві також не містила пропозиції або погодження конкретної дати припинення трудових відносин.

Натомість у справі, що розглядається, суди встановили, що заява позивача про звільнення містила дату її складення, дату звільнення та визначену підставу припинення державної служби. Крім того, резолюція суб`єкта призначення засвідчувала погодження запропонованих умов звільнення із зазначенням дати оформлення відповідного наказу.

З огляду на викладене, Верховний Суд не може визнати доводи скаржника обґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо застосування зазначених норм права- помилковими.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанції та вказують на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами обставинам цієї справи.

Верховний Суд повторює, що до повноважень суду касаційної інстанції не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

За таких обставин, Верховний Суд доходить висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування за результатами касаційного перегляду не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі № 380/25610/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов