Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №140/16136/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 140/16136/25

адміністративне провадження № К/990/34171/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Уханенка С.А.,

суддів - Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Лукомською Вікторією Василівною, на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 (суддя Плахтій Н.Б.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026 (суддя-доповідач Гуляк В.В., судді: Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.),

УСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 18.12.2025 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач), у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо здійснення розрахунку та виплати позивачу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 19.07.2022 по 12.05.2023 (включно) без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 19.07.2022 по 12.05.2023 (включно), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2023 та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 та провести виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених за цей період сум.

2. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

3. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку та додавши докази поважності причин його пропуску.

4. На виконання вимог ухвали від 19.01.2026 представниця позивача подала заяву про усунення недоліків, у якій зазначила, що прийняття 11.12.2025 Конституційним Судом України Рішення №1-р/2025, відповідно до якого встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України, зумовило звернення позивача до суду. Відтак представниця позивача вважала, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.

5. Ухвалою від 02.02.2026 Волинський окружний адміністративний суд позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії залишив без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 залишено без змін.

7. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, звертаючись із цим позовом до суду 18.12.2025, позивач пропустив установлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду.

7.1. Суд першої інстанції не взяв до уваги посилання представниці позивача на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025, оскільки цим Рішенням визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України, а не частину другу цієї статті. При цьому визнання неконституційною частини першої статті 233 КЗпП України спрямоване на захист прав працюючих осіб, тоді як позивач у цій справі є звільненим військовослужбовцем. Тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України для звільнених працівників, є чинним, а положення цієї частини статті 233 КЗпП України неконституційними не визнавалися.

7.2. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з військовим квитком серії НОМЕР_1 позивача звільнено з військової служби 19.05.2025. Із листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.06.2025 №ВФЗ/786 убачається, що позивача повідомлено про те, що в період з 06.03.2022 по 01.08.2023 його оклад за військовим званням та посадовий оклад розраховувалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн.

7.3. З огляду на зазначене суди обох інстанцій дійшли висновку, що з дня отримання позивачем зазначеного листа йому стало відомо про обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, а тому з цього дня розпочався перебіг тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України. Звернувшись до суду 18.12.2025, позивач цей строк пропустив.

8. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представниця ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

9. На обґрунтування касаційної скарги, з-поміж іншого, представниця позивача не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску строку звернення до суду та зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки Рішенню Великої Палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025. На її переконання, з огляду на зазначене Рішення строк звернення до суду з даним позовом не застосовується, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

10. Ухвалою від 06.08.2026 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень 8 частини першої статті 240 КАС України щодо підстав для залишення позову без розгляду.

11. Відзиву на касаційну скаргу відповідач не подав.

12. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

13. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

14. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

15. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

16. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата позивачу в належному розмірі грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 19.07.2022 по 12.05.2023 (включно).

17. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

18. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

19. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

19.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

19.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

20. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.

20.1. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

21. Ураховуючи, що невиплата спірних сум грошового забезпечення позивача охоплює період з 19.07.2022 по 12.05.2023, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що до спірних правовідносин у цій справі належить застосовувати норми статті 233 КЗпП України в редакції після 19.07.2022.

22. Cуди першої та апеляційної інстанцій застосували до спірних правовідносин передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з огляду на те, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби.

23. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

24. Частина перша статті 47 КЗпП України передбачає, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

25. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

26. З аналізу наведених положень вбачається, що звільнення працівника породжує обов`язок роботодавця провести з ним остаточний розрахунок та виплатити всі суми, що належать працівникові на день звільнення, а також письмово повідомити його про нараховані та виплачені суми із зазначенням кожного виду виплати. Такий обов`язок роботодавця є безпосередньо пов`язаним із припиненням трудових правовідносин та має бути виконаний у встановлені статтею 116 КЗпП України строки.

27. Зазначене узгоджується з приписами частини другої статті 233 КЗпП України, якою для спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено спеціальний тримісячний строк звернення до суду, перебіг якого пов`язується з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

28. Отже, законодавець пов`язує застосування цього строку не лише з фактом припинення трудових правовідносин, а й із передбаченим статтями 47 та 116 КЗпП України обов`язком роботодавця здійснити остаточний розрахунок та повідомити працівника про склад і розмір виплачених йому сум. При цьому поняття «всі суми, що належать працівникові при звільненні» охоплює виплати, право на які виникло у працівника у зв`язку з трудовими правовідносинами та які підлягали виплаті при їх припиненні.

29. У Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття «заробітна плата, яка належить працівникові», виходив із того, що до таких виплат належать усі суми, на отримання яких працівник має право відповідно до умов трудового договору та встановлених законодавством державних гарантій, незалежно від того, чи здійснив роботодавець їх нарахування. Наведений підхід має значення і для визначення змісту вимог про виплату належних працівникові сум при звільненні: відсутність їх нарахування сама по собі не змінює характеру відповідної виплати як такої, що належить працівникові.

30. Таким чином, після припинення трудових правовідносин спір щодо невиплаченого грошового забезпечення за період проходження служби, якщо відповідні суми підлягали виплаті працівникові та мали бути враховані при остаточному розрахунку, охоплюється строком звернення до суду, установленим частиною другою статті 233 КЗпП України. Застосування цього строку обумовлене саме тим, що на момент звернення до суду особа вже звільнена, а спір стосується виплати сум, які належали їй у зв`язку з припиненням трудових (службових) правовідносин.

31. Такий підхід відповідає і висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25, відповідно до якого вимоги щодо належного розміру грошового забезпечення за періоди проходження військової служби можуть бути заявлені після звільнення військовослужбовця та охоплюються строком звернення до суду, встановленим частиною другою статті 233 КЗпП України, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.

32. Отже, сам факт того, що спірні виплати стосуються періоду проходження військової служби до звільнення, не виключає застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки після звільнення такі вимоги стосуються невиконаного роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із працівником та виплатити всі належні йому суми.

33. Оскільки на момент звернення до суду ОСОБА_1 був звільнений з військової служби, його вимоги про виплату належного грошового забезпечення за період проходження військової служби підлягають розгляду з дотриманням строку звернення до суду, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України.

34. Щодо доводів представниці позивача про визнання неконституційною частини першої статті 233 КЗпП України та відсутність, у зв`язку з цим, строку звернення до суду Верховний Суд зазначає про таке.

35. Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

35.1. У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України зауважив, що законодавством України визначено, що працівник (сторона, яка перебуває у трудових правовідносинах) має право на отримання заробітної плати за виконану роботу, врегульовано періодичність її виплати (гарантовано одержання винагороди за працю навіть у тих випадках, коли затримка виплати заробітної плати пов`язана з об`єктивними труднощами, що виникають у роботодавця), а також передбачено юридичну відповідальність роботодавця за порушення строків виплати працівникові заробітної плати або виплату не в повному обсязі. Водночас законодавство України не передбачає кінцевого строку існування обов`язку роботодавця щодо виплати заробітної плати за виконану працівником роботу та інших належних працівникові виплат (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до чинного законодавства, зокрема в разі звільнення), а також не встановлює граничної часової межі, за якою припиняється суб`єктивне право працівника на отримання невиплачених сум заробітної плати. Право працівника на судовий захист у сфері оплати праці не залежить від факту нарахування йому відповідних грошових виплат, тому в разі порушення законодавства про оплату праці працівник зберігає право звернутися до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.

35.2. Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, що призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

36. Отже, висновки Конституційного Суду України, наведені в Рішенні від 11.12.2025 №1-р/2025, стосуються тримісячного строку звернення до суду, встановленого саме частиною першою статті 233 КЗпП України, та зумовлені оцінкою його конституційності його застосування до вимог працівника про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат у період перебування у трудових відносинах.

37. Водночас частина друга статті 233 КЗпП України встановлює спеціальний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Ця норма є самостійною правовою підставою для визначення строку звернення до суду звільненої особи та Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 неконституційною не визнавалася.

38. Таким чином, посилання представниці позивача на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 як на підставу для висновку про відсутність строку звернення до суду у цій справі є безпідставним, оскільки правові наслідки визнання неконституційною частини першої статті 233 КЗпП України не поширюються на частину другу цієї статті.

39. За усталеною позицією Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України, початок перебігу строку звернення до суду в цій справі слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

40. Як установлено судами попередніх інстанцій та не заперечується позивачем, таку інформацію він отримав із листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.06.2025 №ВФЗ/786, до якого було додано картку особового рахунку військовослужбовця за 2022- 2023 роки. Зазначеним листом позивача повідомлено, що в період з 06.03.2022 по 01.08.2023 його оклад за військовим званням та посадовий оклад розраховувалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), на відповідний коефіцієнт.

41. Суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про конкретну дату отримання позивачем зазначеного листа. Водночас до позовної заяви додано його копію, засвідчену представницею позивача Луконською В.В. 23.06.2025. Отже, станом на 23.06.2025 позивач беззаперечно мав у своєму розпорядженні зазначений документ та набув достовірної і документально підтвердженої інформації про порядок нарахування йому спірних сум грошового забезпечення.

42. Із позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 18.12.2025. Навіть за умови визначення 23.06.2025 датою, з якої позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про порядок нарахування йому спірних сум грошового забезпечення, звернення до суду відбулося після спливу тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України. Отже, незалежно від наявності чи відсутності в матеріалах справи доказів точної дати отримання позивачем зазначеного листа, навіть за найбільш сприятливого для нього обчислення початку перебігу цього строку на момент звернення до суду він був пропущений.

43. Крім того, позивач не обґрунтував наявності обставин об`єктивного характеру, які б перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду та могли бути визнані поважними причинами пропуску встановленого законом строку.

44. З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України та, як наслідок, залишили позов без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

45. За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

46. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанцій є законною і не підлягає скасуванню, оскільки суд прийняв рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

47. Керуючись статтями 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Лукомською Вікторією Василівною, залишити без задоволення.

2. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.

Суддя-доповідач С.А. Уханенко

Судді: А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов